01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.09.2010 № 37/202-6/46
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від Дочірної компанії „Газ України” Національного акціонерного компанія „Нафтогаз України”: Лебедюк Ю.А. - представник за довіреністю,
від Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”: представник не з'явився,
від Київської міської державної адміністрації: представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”
на рішення Господарського суду м.Києва від 22.04.2010
у справі № 37/202-6/46 ( )
за позовом Дочірньої компанії „Газ України” Національного акціонерного компанія „Нафтогаз України”
до Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Київська міська державна адміністрація
про стягнення 74514864,93 грн.
та за зустрічним позовом про визнання договору №06/08-2045 ТЕ-41 від 16.10.2008р. недійсним,
В квітні 2009 року ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” звернулась з позовом про стягнення з Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” 65364892,32 грн. - основного боргу, 4317133,78 грн. - пені, 4294837,36 грн. - інфляційні втрати, 538001,47 грн. - 3% річних на підставі ст.ст.1, 2, 12, 54-57, 61, 64, 67, 82-85, 87 ГПК України, ст.11-16, 258, 525, 526, 549-552, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 216-218, 230, 264-264 Господарського кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” неналежним чином виконала зобов'язання за договором поставки природного газу ТЕЦ-5 Київенерго для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання №06/08-2045 ТЕ-41 від 16.10.2008р. щодо своєчасної оплати за поставлений природний газ в строки передбачені цим договором.
Заперечуючи проти первісного позову, відповідач заявив зустрічний позов про визнання недійсним договору поставки природного газу ТЕЦ-5 Київенерго для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання №06/08-2045 ТЕ-41 від 16.10.2008р..
Заявлені відповідачем за первісним позовом вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний договір укладено під впливом тяжких обставин, на невигідних для покупця умовах на підставі ст.16 та 233 Цивільного кодексу України.
Дана справа неодноразово розглядалась судовими інстанціями.
При новому розгляді даної справи рішенням Господарського суду м. Києва від 22.04.2010р. у справі №37/202-6/46 в задоволенні позову Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” відмовлено.
Позов Дочірньої компанії „Газ України” Національного акціонерного компанія „Нафтогаз України” задоволено частково. Присуджено до стягнення з Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” на користь Дочірньої компанії „Газ України” Національного акціонерного компанія „Нафтогаз України” 4142159,36 грн. пеню, 517769,22 грн. 3% річних, 4294837,36 грн. інфляційну складову боргу, 3064,44 грн. державне мита, 14, 18 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині первісного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” подала апеляційну скаргу, в якій просила зазначене рішення скасувати частково та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено грубе порушення норм процесуального та матеріального права.
Крім того, апелянт посилається на те, що у справі відсутні докази, які б встановлювали дату з якої він допустив прострочення розрахунків за спірним Договором; оскаржуване рішення в частині стягнення штрафних санкцій суперечить Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік”, Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік”, Постанові Кабінету Міністрів України №440 від 25.04.2008, Постанові Кабінету Міністрів України №193 від 05.03.2009р., відповідно до яких законодавець спеціальними нормами встановив джерела, підстави та спосіб відшкодування позивачу за первісним позовом боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, трьох відсотків річних та пені.
Позивачем за первісним позовом надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2010 р. було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Київську міську державну адміністрацію для дослідження питання щодо перерахування АЕК „Київенерго” бюджетних коштів.
Київською міською державною адміністрацією не надано відзиву на апеляційну скаргу.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду). Однак, Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” та Київська міська державна адміністрація, наданими їм процесуальними правами не скористалися та в судове засідання не з'явились, повноважних представників своїх не направили. Заслухавши думку представника ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України”, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду поданої апеляційної скарги за відсутності представника Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” та Київської міської державної адміністрації.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін які з'явились у судове засідання, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано частково задовольнив первісні позовні вимоги, а в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовив виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.10.2008р. між ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України”, як постачальником, та Акціонерною енергетичною компанією „Київенерго”, як покупцем, був укладений договір поставки природного газу ТЕЦ-5 Київенерго для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання № 06/08-2045 ТЕ-41, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати в період з 01.10.2008р. по 31.12.2008р. газ в обсязі до 142921 тис. м. куб., а покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити його вартість за цінами, погодженими у розділі 5 цього Договору (далі - Договір).
Пунктом 6.1 Договору сторони передбачили, що оплата за природний газ та послуги з його транспортування здійснюється в наступному порядку: перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованого місячного обсягу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця, послідуючі оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованого місячного обсягу до 20-го та 30-го числа поточного місяця, остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не оспорюється, що протягом жовтня-грудня 2008р. постачальник передав покупцю природний газ та надав послуги з його транспортування в обсязі 116666 тис. м. куб. вартістю 99020477,99 грн..
Однак, покупець за поставлену продукцію та надані послуги у передбачені Договором строки оплату не провів, чим порушив умови Договору.
Як свідчать матеріали справи, остання оплата була здійснена покупцем 06.04.2009 р., тобто на день подання позову заборгованість була сплачена в повному обсязі, оскільки позов було подано 13.04.2009р..
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Із частин 1,2 ст. 692 Цивільного кодексу України вбачається, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 та 7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Дана норма кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
В силу ст..629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Факт неналежного виконання відповідачем за первісним позовом щодо своєчасної оплати за надані послуги належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем за первісним позовом не спростований, однак, оскільки останній сплатив основний борг до подання первісного позову колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення первісного позов в частинні основного боргу.
Стосовно первісних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та сплата неустойки (пені).
Відповідно до п.7.2 Договору в разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього Договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день просі речення платежу.
Отже, висновок місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 4142159,36 грн. за період з 11.12.2008 р. по 06.04.2009 р. є обґрунтованим.
Щодо первісних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом інфляційних збитків та 3% річних, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлюється виняток із загального правила ст..614 цього Кодексу, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання та зазначенні правові норми, з останнього місцевим господарським судом правомірно стягнуто 517769,92 грн. - 3% річних за період з 11.12.2008 р. по 06.04.2009 р. та інфляційну складову боргу в сумі 4294837,36 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача за первісним позовом на відсутність його вини у простроченні зобов'язання по оплаті газу та послуг з його транспортування є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України належними та допустимими доказами не підтверджені. Достовірних та переконливих доказів того, що позивач за первісним позовом ухилявся від прийняття належного виконання зобов'язання суду не надано. Перерахування з державного бюджету субвенції місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію не залежить від волевиявлення одного позивача за первісним позовом, тому посилання апелянта в цій частині є безпідставними, що підтверджується в силу ст..35 ГПК України рішенням Господарського суду м.Києва від 16.03.2009 р. у справі № 6/38.
В процесі розгляду даної справи в суді першої інстанції, відповідач за первісним позовом подав через канцелярію суду зустрічний позов про визнання недійсним договору поставки природного газу ТЕЦ-5 Київенерго для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання №06/08-2045 від 16.10.2008р..
Дані вимоги мотивовані тим, що спірний Договір був укладений під впливом тяжких обставин, а саме: необхідністю виконання розпорядження Київської міської ради від 15.09.2008 р. № 1247 «Про початок опалювального сезону у м. Києві»; необхідністю запобігання відключенню споживачів теплової енергії внаслідок припинення або обмеження газопостачання на виробничі об'єкти Акціонерної енергетичної компанії «Київенерго»; неповного виконання Київською міською державною адміністрацію своїх обов'язків щодо відшкодування різниці між затвердженим розміром тарифів на теплову енергію та економічно обґрунтованими витратами на її виробництво; монопольним становищем постачальника на ринку постачання природного газу та відсутністю альтернативного постачальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду від 28.04.1978 р. N 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» визначено, що збігом тяжких обставин слід уважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба тощо), який змусив укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах. Крім того, необхідно довести факт збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.
Жодна з наведених позивачем підстав не може вважатися тяжкою обставиною в розумінні ст. 233 Цивільного кодексу України, оскільки судом встановлено, що відповідач за зустрічним позовом не є монополістом на ринку, а зазначеними позивачем за зустрічним позовом нормативними актами, не передбачено його обов'язку на укладення договору саме із ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України”.
Крім того, позивачем за зустрічним позовом не доведено, що не укладення спірного Договору мало б наслідком відключення споживачів теплової енергії внаслідок припинення або обмеження газопостачання на виробничі об'єкти Акціонерної енергетичної компанії «Київенерго».
Колегія суддів звертає увагу на те, що неналежне виконання своїх обов'язків Київською міською державною адміністрацію є підставою для пред'явлення до неї відповідного позову, а не підставою вважати, що у позивача за зустрічним позовом склалися тяжкі обставини, які змусили його укласти Договір.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частинами 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України визначено зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Колегією суддів встановлено, що укладаючи Договір сторони досягли згоди щодо усіх його істотних та визначених ними умов Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Доказами, наданими позивачем за зустрічним позовом, не доведено, що Договір укладений ним під впливом тяжких обставин та на невигідних умовах.
Інших доказів недійсності Договору, ніж ті, що містяться в позовних вимогах за зустрічним позовом та апеляційної скарги, позивачем не надано.
Отже, колегія суддів аналізуючи зазначені вище правові норми вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів того, що спірний Договір суперечить чинному законодавства України.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом першої інстанції обставини, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Крім того, колегія суддів вважає, що твердження апелянта про те, що у справі відсутні докази, які б встановлювали дату з якої він допустив прострочення розрахунків за спірним Договором є безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до п.6.1 Договору остаточний розрахунок за фактично спожиті та транспортування обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місцем поставки природного газу.
Факт несвоєчасної проплати за поставлений природний газ відповідачем не оспорюється.
Як вбачається, зокрема, з акту приймання-передачі природного газу в останнюму зазначається дата підписання (31.12.2008р. (т.2 а.с.21)). Тобто, з викладеного випливає, що відповідач, в даному випадку, був зобов'язаний оплатити за поставлений газ 10.01.2009р.
Стосовно посилань апелянта на те, що оскаржуване рішення в частині стягнення штрафних санкцій суперечить Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік”, Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік”, Постанові Кабінету Міністрів України №440 від 25.04.2008, Постанові Кабінету Міністрів України №193 від 05.03.2009р., відповідно до яких законодавець спеціальними нормами встановив джерела, підстави та спосіб відшкодування позивачу за первісним позовом боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, відсотків річних та пені, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки дані норми регулюють бюджетні відносини та відносини пов'язані з погашення заборгованості з різниці в тарифах, та не звільняє його від виконання зобов'язання щодо оплати спожитого природного газу по спірному Договору.
Тому, надання або ненадання субвенції з державного бюджету не може бути умоваою виконання або невиконання апелянтом своїх договірних зобов'язань. Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 28.01.2009р. №49/152-08, від 14.05.2009р. №47/265-08. (т.1 а.с.107-129).
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду, яким частково задоволені первісні позовні вимоги, а в зустрічних відмовлено, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” на рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2010 року у справі №37/202-6/46 залишити без змін.
3. Матеріали справи №37/202-6/46 повернути до Господарського суду м.Києва.
Головуючий суддя
Судді
30.09.10 (відправлено)