01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
05.10.2010 № 05/1274
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Мартинівський цукровий комбінат
на рішення Господарського суду м.Києва від 05.08.2010
у справі № 05/1274 ( )
за позовом Мартинівський цукровий комбінат
до Фермерське господарство "Агрофермгосп"
про стягнення 35942,71 грн.
Суть рішення і апеляційної скарги:
У червні 2010 року на розгляд Господарського суду Черкаської області передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Мартинівський цукровий комбінат" до Фермерського господарства "Агрофермгосп" про стягнення заборгованості в сумі 35942,71 грн. за договором оренди № 6 від 20.06.2001 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем були порушені договірні зобов'язання щодо здійснення сплати орендних платежів за період з 20.07.2001 р. по 06.05.2003 р. згідно умов договору оренди № 6 від 20.07.2001р.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.08.2010 р. у справі № 05/1274 в позові відмовлено повністю з огляду на те, що позивачем не доведено факту порушення його прав, оскільки відсутні докази, які б підтверджували факт використання відповідачем орендованого майна, а також докази, які б підтверджували наміри позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі після припинення договірних відносин.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 05.08.2010 р. у справі № 05/1274 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при вирішенні даного спору судом першої інстанції порушені норм матеріального та процесуального права, оскільки не досліджені належним чином підстави та причини пропуску строку позовної давності.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 р. апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Мартинівський цукровий комбінат" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.10.2010 р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2010 р. № 01-23/1/6 у зв'язку з перебуванням судді Кондратової І.Д. на ВКК, внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скаргу у справі № 05/1274 колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя - Ропій Л.М., судді: Коротун О.М., Попікова О.В.
Представник позивача в судовому засіданні 05.10.2010 р. апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 05.10.2010 р. апеляційної інстанції не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд,-
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між Відкритим акціонерним товариством "Мартинівський цукровий комбінат" (надалі - орендодавець) та Фермерським господарством "Агрофермгосп" (надалі - орендар) виникли на підставі договору оренди майна № 6 від 20.07.2001 року (надалі - договір оренди), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування за цільовим призначенням майно, а саме : матеріальний склад № 2 розміром 50x25, ст. Таганна; матеріальний склад № 2 розміром 23x12, ст. Таганна; будівля побутова розміром 6x4, ст. Таганна; вагова будка розміром 4x4 з вагами, ст. Таганча (надалі - об'єкт оренди).
Місцевим господарським судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, а сторонами не оспорюється, що за даним договором акт прийому-передачі об'єкту оренди від орендодавця орендарю не укладався. З огляду на вказані обставини суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача відсутній обов'язок сплачувати орендну плату, оскільки відсутні докази, які б підтверджували факт використання відповідачем орендного майна.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що даний висновок суду першої інстанції є помилковим з огляду на наступне.
Цивільні відносини між сторонами виникли та існували до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003р. № 435-ІV, а відповідно до прав і обов'язків сторін застосовуються положення Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року.
Відповідно до статей 4, 151 Цивільного кодексу УРСР цивільні права і обов'язки (зобов'язання) виникають, зокрема, з угод (договорів), передбачених законом.
Статтею 262 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що наймодавець зобов'язаний надати наймачеві майно у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна.
Наслідки ненадання майна наймачеві та неможливості користуватися найнятим майном передбачені статтями 263, 266 Цивільного кодексу УРСР. Серед прав, які мав у такому разі наймач (серед можливих способів захисту порушеного права), передбачено: витребування майна від наймодавця і відшкодування збитків, завданих затримкою виконання; відмова наймача від договору і стягнення збитків, завданих його невиконанням; право вимагати відповідного зменшення найомної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість передбаченого договором користування найнятим майном істотно зменшилась.
З подібними вимогами відповідач не звертався, не дивлячись на те, що з моменту укладення договору найму від 20.07.2001р., за його твердженням, він не користувався майном.
Закон не надає наймачу права відмовитися в односторонньому порядку від внесення плати за майно, яким наймач не користується з причин, що не залежали від наймодавця (зазначена правова позиція узгоджується з постановою Верхового Суду України № 25/1079(01/178) від 03.09.2002 р.). Крім того, колегія суддів відзначає, що чинне на момент укладення договору оренди законодавство не встановлювало обов'язок сторін документально оформлювати факт приймання-передачі об'єкту оренди від наймодавця наймачу.
Крім того, колегією суддів враховано, що в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі від 06.05.2003 р., згідно якого орендар повернув орендодавцю об'єкт оренди, що свідчить про те, що орендні приміщення були передані в користування орендарю за договором оренди.
Згідно статті 161 Цивільного кодексу УРСР зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу УРСР строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством
Відповідно до частини 1 статті 265 Цивільного кодексу УРСР наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування майном.
Згідно пункту 2 договору оренди сторони погодили, що строк дії договору- з дати підписання до закінчення ліквідаційної процедури.
Враховуючи вищенаведені обставини, відповідач, як орендар, зобов'язаний сплатити орендну плату в розмірі, що визначений п. 4 договору оренди, за весь період дії договору, тобто з 20.07.2001 р. по 06.05.2003 р. незалежно від того використовував чи не використовував орендар орендні приміщення. Тому висновок місцевого господарського суду щодо відсутності у відповідача обов'язку сплати орендної плати в сумі 35942,71 грн. за період з 20.07.2001 р. по 05.05.2003 р. здійснений при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та є неправильним.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003р. № 435-IV правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Оскільки станом на 01.01.2004 р. строк позовної давності за ЦК УРСР щодо стягнення орендної плати за період з 20.07.2001 р. по 06.05.2003 р. не сплив, колегія суддів дійшла висновку про поширення норм статей 257, 267 Цивільного кодексу України на спірні правовідносини є правомірним.
Відповідно до статі 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Колегією суддів встановлено, що позивачем пропущений строк позовної давності, а відповідачем було заявлено про застосування позовної давності. Разом з тим, позивачем подано клопотання про поновлення цього строку, яке обґрунтовано тим, що договір оренди № 6 від 20.07.2001 року підписаний ліквідатором Шмідтом С.М., якого було усунуто від виконання обов'язків ухвалою Господарського суду Черкаської області від 22.08.2007 р. у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Мартенівський цукровий комбінат", в зв'язку з порушенням статті ЗО Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Акт приймання-передачі від 06.05.2003 р., підписаний ліквідатором Рейном В.А. Зазначених ліквідаторів було усунуто від виконання обов'язків у справі про банкрутство ухвалою Господарського суду Черкаської області від 22.08.2007 р., в зв'язку з анулюванням ліцензії. Позивач відзначає, що питання про надання згоди на укладення, припинення дії договору оренди № 6 від 20.07.2001 р., прощення боргу чи іншу передачу майна Відкритого акціонерного товариства "Мартенівський цукровий комбінат" на зборах кредиторів не розглядалось. Підприємству стало відомо про укладений договір оренди лише у вересні 2007 року при призначенні нового ліквідатора Борейко О.М., а відповідно позивач вважає, що причини пропуску строку звернення до суду за захистом порушених прав є поважними.
Згідно з приписами частини 1 статті 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якщо інше не передбачено цим Законом, арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів.
Відповідно пункту 8 статті 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Відповідно до статті 24 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією. Зокрема, частина 2 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлює, що комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (інвесторів), схвалення плану санації боржника. Кандидатури керуючого санацією та інвестора (інвесторів) можуть бути запропоновані комітету кредиторів будь-яким із кредиторів, представником органу, уповноваженого управляти майном боржника. Керуючим санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів.
Таким чином, ліквідатором боржника може бути призначено лишу особу, кандидатуру якого погоджено рішенням комітету кредиторів у порядку, який встановлений Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" . Разом з тим, частиною 1 статті 25 Закону передбачено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.
Згідно пункту 4 статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що доводи позивача про те, що ліквідатори Шмідт С.М. та Рекун В.А. несумлінно виконували свої обов'язки та не звітували перед кредиторами щодо укладеного договору оренди, не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку позовної давності, оскільки всі негативні наслідки діяльності ліквідатора, кандидатура якого була погоджена рішенням кредиторів, несе підприємство та відповідно кредитори, при цьому, зазначені обставини не впливають на правовідносини боржника з іншими юридичними особами.
Отже, оскільки Відкрите акціонерне товариство "Мартенівський цукровий комбінат" звернулося до суду після спливу строку позовної давності і про застосування позовної давності заявлено Фермерським господарським "Агрофермгосп", а також відсутні підстави для визнання поважними причини пропуску строку позовної давності, то сплив позовної давності, відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, є підставою для відмови у позові.
З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови в позові, проте помилково відмовив з підстав відсутності факту порушення прав позивача (протилежне було встановлено судом апеляційної інстанції), а не підстав пропуску позивачем строку позовної давності без поважних причин.
Вказані обставини підлягають врахуванню, але не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки відповідно до частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на заявника апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ч. 2 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Мартинівський цукровий комбінат" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 05.08.2010 року у справі № 05/1274 - без змін.
Матеріали справи № 05/1274 повернути Господарському суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя
Судді
11.10.10 (відправлено)