01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
05.10.2010 № 48/81
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Сидорчук О.М. - представник за дов. №348 від 31.08.2010р.;
Чурікова Т.С. - представник за дов. б/н від 08.04.2010р.;
Луценко Г.В. - директор
від відповідача -Коваль М.О. - представник за дов №1 від 11.01.2010р.;
Гриценок Н.М. - представник за дов. №7 від 06.04.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор"
на рішення Господарського суду м.Києва від 28.07.2010
у справі № 48/81 ( .....)
за позовом Закрите акціонерне товариство "АБС-УКР"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 362074,61 грн.
Закрите акціонерне товариство “АБС-УКР” (далі - позивач) у лютому 2010 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничий вектор” (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 281708,00 грн. основного боргу, 1795,13 грн. 3% річних, 5261,44 грн. інфляційних, 2887,65 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В суді першої інстанції позивач неодноразово збільшував суму позовних вимог. Так, в судовому засіданні першої інстанції представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 314 436,61 грн., 3% річних у розмірі 1 660,99 грн., інфляційні збитки у розмірі 4 894,24 грн.
12.03.2010 р. через канцелярію суду першої інстанції надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 397 473,25 грн., 3% річних у розмірі 1 660,99 грн., інфляційні збитки у розмірі 4 894,24 грн.
28.04.2010 р. через канцелярію суду першої інстанції представником позивача було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом суму основного боргу у розмірі 477 919,38 грн., 3% річних у розмірі 1 660,99 грн. та інфляційні у розмірі 4 894,24 грн.
31.05.2010 р. представником позивача через канцелярію суду першої інстанції було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача за первісним позовом суму основного боргу у розмірі 355 519,38 грн., 3% річних у розмірі 1 660,99 грн. та інфляційні у розмірі 4 894,24 грн.
Відповідач у березні 2010 року звернувся до Господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до позивача про стягнення з Закритого акціонерного товариства “АБС-УКР” 2186160,47 грн. безпідставно отриманих коштів, 21950,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2010 р. по справі № 48/81 позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "АБС-УКР" задоволено частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" на користь Закритого акціонерного товариства "АБС-УКР" основний борг у розмірі 315 873,25 грн., державне мито у розмірі 3 158,73 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 205,89 грн. В іншій частині в задоволенні первісного позову відмовити. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" відмовити повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2010р. у справі № 48/81, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову в повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального та матеріального права, а зроблені висновки є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2010р. у справі № 48/81, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 05.10.2010р. позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2010р. по справі №48/81 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничий вектор” - без задоволення.
Представник відповідача Гриценок Н.М. 05.10.2010р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду подав клопотання про витребування у позивача витягу з ЄДРПОУ із зазначенням його найменування та місцезнаходження, яке було задоволено судом, в зв'язку з чим у судовому засіданні на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 14 год. 10 хв.
Проте, представник відповідача Коваль М.О. 05.10.2010р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду наполягав про витребування у позивача витягу з ЄДРПОУ саме на дату розгляду справи в апеляційній інстанції.
Київський апеляційний господарський суд розглянувши дане клопотання відмовляє у його задоволенні з огляду на те, що представник позивача після оголошення 05.10.2010р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду перерви надав витяг з ЄДРПОУ станом на 25.08.2010р., а задоволення клопотання про витребування витягу з ЄДРПОУ саме на дату розгляду справи в апеляційній інстанції призведе лише до необґрунтованого відкладення справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні
суди.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що як вбачається з витягу з ЄДРПОУ у позивача змінилась організаційно-правова форма, з Закритого акціонерного товариства “АБС-УКР” на Приватне акціонерне товариство “АБС-УКР”.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2010р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничий вектор” - залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Як правильно встановлено судом першої інстанції 16.11.2005р. між позивачем (замовник) та відповідачем (інвестор) було укладено договір про інвестування будівництва житлово-офісного-торгового комплексу (надалі -договір), предметом договору якого відповідно до п. 2.1 договору є інвестування будівництва житлово-офісного-торгового комплексу і розподіл між сторонами прав та обов'язків при здійсненні будівництва об'єкту інвестування, придбання сторонами (Інвестором) майнових прав на частину приміщень в об'єкті інвестування після вводу його в експлуатацію, в погоджених сторонами розмірах. Сторони домовились, що доля інвестора за даним договором становить 80% об'єкта інвестування, які закріплюються в додатку № 2 до даного договору, а доля замовника за даним договором становить 20 % об'єкта інвестування.
05.12.2005 р. сторонами підписано додаткову угоду до Договору (надалі -додаткова угода 1).
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3 додаткової угоди інвестор здійснює фінансування наступних витрат замовника: витрати на утримання гуртожитку по вул. Пимоненка, 19-21, в тому числі: оплата комунальних послуг; оплата праці робітників гуртожитку; оплата ремонтних і профілактичних робіт; оплата інших витрат необхідних для забезпечення життєдіяльності гуртожитку. Витрати на орендну плату за земельні ділянки, на яких буде розміщений об'єкт будівництва. Витрати на охорону території, на якій буде розміщений об'єкт будівництва.
19.05.2006р. сторонами додатковою угодою до договору було підписано нову редакцію договору (надалі - договір в новій редакції).
Тобто, з 19.05.2006 р. вступив в дію договір в новій редакції, а договір та додаткова угода 1 (в редакції, яка зазначена в їх тексті) згідно статті 604 Цивільного кодексу України та п. 11.10 договору в новій редакції припинили свою дію.
Відповідно п. 2.1 договору в новій редакції даний договір визначає порядок, об'єм і умови здійснення інвестиційної діяльності сторін по відношенню до об'єкта інвестиції.
Згідно п. 2.2.2 договору в новій редакції визначено, що інвестор здійснює інвестування об'єкту інвестиції в частині:
- виготовлення проектної документації стадії "РД";
- будівництва об'єкту будівництва (включаючи купівлю, монтаж та пусконалагоджувальні роботи інженерного обладнання об'єкту будівництва;
- оплату внеску на пайове участь в створенні інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва в межах суми 17004 456,00 грн.;
- страхування ризиків, пов'язаних із будівництвом об'єкту будівництва;
- оплати орендної плати за користування земельними ділянками за період будівництва;
- передачі місцевим органам влади і управління обов'язкової частини жилих приміщень та/або відселення жильців гуртожитку за адресою м. Київ, вул. Пимоненка, 19-21;
- рекламної компанії для досягнення цілей інвестиційної діяльності.
Відповідно до п. 2.3 договору в новій редакції сторони визначили, що результатом інвестиційної діяльності буде являтися побудований і прийнятий в експлуатацію об'єкт будівництва з виникаючим та послідуючим оформленням права власності на приміщення, розташовані в об'єкті будівництва, згідно з умовами даного договору.
Згідно п.п. 3.3.5, 3.3.5 договору в новій редакції визначено, що Інвестор зобов'язується за свій рахунок, зокрема: відшкодувати замовнику витрати на орендну плату за користування земельними ділянками в період будівництва об'єкту будівництва; передати зі своєї долі місцевим органам влади і управління обов'язкової частини жилих приміщень та/або відселити (в рахунок такої передачі) жителів гуртожитку за адресою: м. Київ, вул. Пимоненка, 19-21 (включаючи викуп і знесення гуртожитку, придбання квартир для відселення та інше).
Інвестор фінансує, зокрема, придбання інших товарів, робіт, послуг, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності, а також інші платежі, пов'язані з виконанням даного договору (п. 4.3.9 договору в новій редакції).
Відповідно до п. 11.10 договору в новій редакції підписання даного договору як наслідок припиняє дію всіх раніше укладених усних та письмових домовленостей між сторонами.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи позивач на виконання умов договору та договору в новій редакції уклав ряд договорів щодо утримання гуртожитку по вул. Пимоненка, 19-21 та охорони території, на якій буде розміщений об'єкт будівництва, що зокрема, підтверджується договорами №5 від 01.01.2009р., №116 від 01.12.2008р., №330760 від 27.10.2006р., №1250/06 від 15.10.2006р., №06716/5-10 від 09.06.2006р., №1/06 від 18.05.2006р. та №62/53 від 21.01.2009р. (наявні в матеріалах справи).
Так, позивачем на підставі договору та договору в новій редакції відповідачу виставлялися рахунки на відшкодування понесених позивачем витрат, пов'язаних з утримання гуртожитку по вул. Пимоненка, 19-21 та охорони території, на якій буде розміщений об'єкт будівництва.
Відповідач в свою чергу частково оплатив виставлені рахунки, що не заперечується сторонами та підтверджується банківськими виписками з рахунків сторін (том 2, аркуші справи 249-257). Зазначені оплати проводились протягом більш ніж 3,5 років.
Позивач 17.03.2008р. листом №95 звернулося до відповідача з проханням оплатити рахунки на відшкодування витрат позивача понесених на утримання гуртожитку.
Листом №16 від 29.12.2008р. (том 1, аркуш справи 125) відповідач повідомив позивача про готовність продовжувати фінансування витрат на утримання гуртожитку тільки в частині, не покритій надходженнями коштів від мешканців гуртожитку.
Позивач 07.08.2009р. направив відповідачу претензією №264 (том 1, аркуш справи 127), в якій вимагав від відповідача сплатити суму основного боргу у розмірі 53 968,02 грн.
27.08.2009 р. листом №425 відповідач у відповідь на дану претензію повідомив позивача, що не відмовляється від фінансування витрат на утримання гуртожитку згідно з умовами договору і додаткової угоди 1.
Претензією №29 від 20.01.2010р. позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 283503,13 грн.
В свою чергу, 02.03.2010 р. відповідач листом №75 звернувся до позивача з вимогою про повернення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 2237075,17 грн., у зв'язку із втратою чинності додаткової угоди 1 з 19.05.2006р.
Як правильно встановлено судом першої інстанції позивач поніс витрати на утримання гуртожитку у період з травня 2009 року по березень 2010 року, на загальну суму 355 519,38 грн., які не були відшкодовані відповідачем. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, що спростовує твердження апелянта з цього приводу.
Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції сторонами в договорі в новій редакції чи листуванні не було встановлено строку виконання відповідачем грошового зобов'язання по фінансуванню витрат понесених на утримання гуртожитку, а відтак повинні застосовуватися положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Згідно із ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Претензією №29 від 20.01.2010 р., що отримана відповідачем 20.01.2010р., що підтверджується підписом представника відповідача, позивачем було направлено на адресу відповідача рахунки №20 від 06.05.2009р., №24 від 15.06.2009р., №26 від 07.07.2009р., №29 від 04.08.2009р., №34 від 25.08.2009р., №35 від 04.09.2009р., №39 від 07.10.2009р., №43 від 09.11.2009р., №46 від 17.11.2009р., №47 від 04.12.2009р., №50 від 24.12.2009р., №2 від 12.01.2010р. для відшкодування понесених позивачем витрат на утримання гуртожитку.
Листом №60 від 22.02.2010р., що отриманий відповідачем за вх. №50 від 23.02.2010р., позивач направив на адресу відповідача рахунки №4 від 29.01.2010р., №5 від 03.02.2010р., №6 від 12.02.2010р. та №7 від 15.02.2010 р. та вимагав їх оплатити.
Листом №81 від 09.03.2010р., що отриманий відповідачем за вх. №71 від 11.03.2010 р., позивач направив на адресу відповідача рахунки №8 від 22.02.2010р., №9 від 24.02.2010р., №10 від 24.02.2010р., №11 від 05.03.2010р., №12 від 09.03.2010р. та вимагав їх оплатити.
Як правильно встановлено судом першої інстанції додатковим підтвердженням отримання листів №60 від 22.02.2010р. та №81 від 09.03.2010р. та доданих до них документів є оплата відповідачем інших рахунків, що були додані до таких листів та які не є предметом спору.
Позивачем доказів направлення відповідачу рахунків №14 від 29.03.2010р. та №15 від 12.04.2010р. не надано, і в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу вони не можуть бути прийняті судом як беззаперечні, а відтак не доведено факту настання строку виконання грошового зобов'язання відповідача за первісним позовом по оплаті витрат на утримання гуртожитку у розмірі 39 646,13 грн.
З огляду на викладене, в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості у розмірі 39 646,13 грн. необхідно відмовити, оскільки позивачем не доведено настання строку виконання грошового зобов'язання в цій частині.
Таким чином, Київський апеляційний господарський суд, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України на момент розгляду справи в суді першої інстанції у відповідача настав строк по сплаті за рахунками (крім рахунків №14 та №15) на користь позивача в сумі 315 873,25 грн.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення первісних позовних вимог в частині основного боргу у розмірі 315873,25 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки, сторонами, не було визначено строків виконання грошового зобов'язання на утримання гуртожитку, строк виконання грошового зобов'язання визначається згідно положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Тобто, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з дня спливу семиденного строку з моменту отримання вимоги виконання такого грошового зобов'язання.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, претензія та листи-вимоги про сплату заборгованості (крім рахунків №14 та №15) були направлені відповідачу 20.01.2010р., 22.02.2010р. та 09.03.2010р., а тому стягнення інфляційних та 3% річних за період з 12.05.2009 р. по 20.01.2010 р., що передує настанню строку виконання грошового зобов'язання, суперечить ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, необхідно відмовити в задоволенні первісного позову в частині стягнення інфляційних та 3% річних.
Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити повністю, з огляду на наступне.
Так, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Положеннями ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків
Згідно із ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач виставляв рахунки на оплату витрат останнього на утримання гуртожитку, а відповідач оплачував такі рахунки. При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що всі оплачені відповідачем рахунки на протязі 2006-2009 років., в т.ч. на утримання гуртожитку, мають посилання на договір, що додатково підтверджує пов'язаність цих витрат позивача з договором.
Крім того, як вбачається із листів сторін, а саме - №95 від 17.03.2008р., №2 від 12.01.2009р., №83 від 06.03.2009р., №425 від 27.08.2009р., №16 від 29.12.2008р., позивач вказував на обов'язок відповідача відшкодовувати витрати на утримання гуртожитку у розмірі, що не перевищує фактичних витрат позивача, а відповідач погоджувався фінансувати такі витрати. З вказаних листів та оплат вбачається воля позивача на фінансування витрат позивача на утримання гуртожитку у розмірі, що не перевищує фактичних витрат.
Таким чином, з урахуванням ст.ст. 11, 205, 651 Цивільного кодексу України, п. 4.3.9 договору в новій редакції, враховуючи зміст листування сторін та їх поведінку (оплата таких витрат протягом 3,5 років), сторонами погоджено віднесення витрат на утримання гуртожитку в межах фактичних витрат до витрат, пов'язаних з виконанням договору, а тому такі витрати підлягають відшкодуванню відповідачем.
Із матеріалів справи (довідка про надходження та витрачання коштів по гуртожитку за період з 01.01.2006р. по 28.04.2010р. №245 від 14.06.2010р., довідка про надходження коштів від мешканців гуртожитку за період з 01.01.2006р. по 28.04.2010р., банківські виписки з рахунку ЗАТ "АБС-УКР") вбачається, що позивач виставляв, а відповідач оплачував витрати на утримання гуртожитку у розмірі, що не перевищує фактичних витрат позивача (тобто, у погодженому відповідачем розмірі).
За таких обставин, твердження відповідача про набуття позивачем коштів (сплачених на утримання гуртожитку у період 2006-2009 року) за відсутності правової підстави не відповідає фактичним обставинам справи.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належні доводи апелянта, що з 19.05.2006р. сторони не укладали письмовий договір, який би передбачав обов'язок відповідача по відшкодуванню витрат на утримання гуртожитку та охорону території, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Так, сторони обмінюючись листами (лист від 17.03.2008р. №95, лист №16 від 29.12.2008р., тощо), виставляючи та оплачуючи рахунки сторони тим самим узгодили істотні умови своїх взаємовідносин, які в свою чергу кореспондували з умовами додаткової угоди від 05.12.2005р. до договору про інвестиційну діяльність по створенню житлового комплексу вбудовано-прибудованими приміщеннями соціального призначення та підземним паркінгом від 16.11.2005., що діє в редакції від 19.05.2006р.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належні доводи апелянта, що спірне рішення ґрунтується на доказах, які не були предметом дослідження та оцінки господарським судом першої інстанції та місить тлумачення змісту правочину, яке було здійснено Господарським судом міста Києва на власний розсуд без отримання від сторін вимоги про таке тлумачення, оскільки надані докази відповідають ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, а “тлумачення змісту правочину” в свою чергу є лише визначенням дійсних правовідносин сторін на підставі з'ясування змісту норм договору підписаного обома сторонами спору.
Інші доводи наведені Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничий вектор” в апеляційній скарзі колегією суддів також до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничий вектор” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2010р. у справі № 48/81 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 48/81 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді