01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
05.10.2010 № 56/115
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів: Чорної Л.В.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Пшик І.М.
відповідача - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "ВЛГ Кабель"
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.08.2010
у справі № 56/115 ( .....)
за позовом ТОВ "ВЛГ Кабель"
до ТОВ "Компанія Брайн Траст"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 161 304,50 грн.
На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛГ Кабель" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Бран Траст" про розірвання договору від 19.12.2007 року № 01-1912 укладеного між позивачем та відповідачем; про стягнення з відповідача 102960,00 грн. передоплати за договором та 11286,22 грн. -пені, 39610,59 грн. -інфляційних збитків, 7447,69 грн. -3% річних.
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.08.2010 року позов задоволено частково. Розірвано договір від 19.12.2007 № 01-1912 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Брайн Траст" (код 32984072) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЛГ Кабель" (34475888).
Стягнуто з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Брайн Траст" (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 8/10, код 32984072 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛГ Кабель" (02152, м. Київ, проспект Тичини, 20, код 34475888) суму у розмірі 102960 (сто дві тисячі дев'ятсот шістдесят) грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 1114 (одна тисяча сто чотирнадцять) грн. 60 коп. та 150 (сто п'ятдесят) грн. 64 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто на користь Державного бюджету України з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛГ Кабель" (02152, м. Київ, проспект Тичини, 20, код 34475888) суму недоплаченого державного мита у розмірі 83 (вісімдесят три) грн. 05 коп.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 13.08.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЛГ-Кабель" подало апеляційну скаргу, в якій просило змінити рішення суду в частині стягнення з відповідача пені, інфляційних збитків та 3 % річних та в частині стягнення витрат на юридичні послуги, скасувати рішення в частині стягнення на користь державного бюджету суми недоплаченого державного мита у розмірі 83 (вісімдесят три) грн. 05 коп.
Апелянт в скарзі зазначає, що відмова господарського суду у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3 % річних є такою, що не відповідає вимогам матеріального права та порушує права та інтереси позивача. На виконання умов договору позивачем були перераховані кошти в розмірі 102 960,00грн. Однак відповідач поставку товару не здійснив, в результаті чого утворився борг у вказаному розмірі у зв'язку з чим було нараховано інфляційне збільшення заборгованості в розмірі 39 610,59 грн. та 3 % річних від суми боргу в розмірі 7 447.69 грн. Суд помилково вважає, що інфляційне збільшення заборгованості та 3 % річних від суми боргу не підлягає стягненню, оскільки порушене відповідачем зобов'язання не є грошовим в контексті статті 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), так як з моменту закінчення строку поставки (як вже зазначалось) у відповідача виник грошовий борг. Вимоги про стягнення пені та витрат на юридичні послуги обґрунтовані та підлягають задоволенню
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та призначено на 05.10.2010 року.
В судове засідання 05.10.2010 року представник відповідача не з'явився про причини неявки суд не повідомив. Ухвала Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 року була повернута до суду з повідомленням за зазначеною адресою не знаходиться.
Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача враховуючи, що іншої адреси, за якою знаходиться відповідач немає.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 19.12.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Брайн Траст", як продавець (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЛГ Кабель", як покупцем (позивач) укладено договір № 01-1912 за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця належний продавцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах визначених цим договором (далі - договір).
Пунктом 11.1 вказаного договору зазначено, що він діє з моменту його підписання до 01.11.08року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно з п. 4.1, п. 4.2 договору ціна товару визначається продавцем в рахунку -фактурі; покупець здійснює оплату товару на умовах сплати 100% від загальної вартості товару протягом 20 календарних днів з моменту одержання покупцем відповідного рахунку -фактури.
На виконання умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача 102960,00 грн. попередньої оплати за товар.
Відповідно до додатку № 1 до договору, сторони погодили термін поставки до 31.01.2008 року; товар, що поставляється це кабель в оболонці з структурованого вогнестійкого полімерного компаунда помаранчевого кольору.
Як вбачається з матеріалів справи, поставка товару у строки до 31.12.2008 року так і станом на момент вирішення справи судом першої інстанції, відповідачем не була здійснена. Відповідачем жодних доказів в підтвердження здійснення ним поставки товару на користь позивача на виконання спірного договору, доказів в спростування вказаних обставин до суду не надано. За таких обставин, судом встановлено неналежне виконання відповідачем зобов'язань по договору, оскільки поставка товару повинна була відбутись до 31.12.2008 року, а доказів поставки товару відповідачем та позивачем не надано.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
За таких обставин, судом першої інстанції було вірно встановлено неналежне виконання відповідачем зобов'язань по договору, оскільки відповідач не здійснив поставку товару.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з претензією від 22.04.2010 року про повернення коштів у розмірі 102960,00 грн., яка відповідачем залишена без відповіді та виконання.
З огляду на наведене, відповідачем не доведено факту виконання останнім зобов'язань за п. 1.1 договору, станом на момент прийняття рішення, тому це є прямою підставою для розірвання договору на підставах, передбачених умовами правочину. Невиконання договірного зобов'язання є порушенням норм статей 525-526 ЦК України, які, як було вже зазначено, передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, при цьому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою, сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положення ст. 188 Господарського кодексу України передбачають дотримання певного порядку розірвання договорів. Проте, у світлі приписів ст. 124 Конституції України та висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 обставини дотримання/недотримання такого порядку взагалі не впливають на можливість застосування судовим відповідного способу захисту порушених прав Позивача, оскільки факт такого порушення у вигляді невиконання Відповідачем договору вже має місце. Вказаний висновок суду у повній мірі узгоджується із правовою позицією, сформульованою в п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482.
Чинним законодавством визначено не тільки певну процедуру розірвання договорів купівлі-продажу, але й умови за яких може бути розірвано даний договір. Законодавством не передбачена можливість розірвання чи зміни уже виконаного договору, оскільки договір, як і засноване на ньому зобов'язання припиняються внаслідок належного виконання. Тому не можна розірвати те, що на момент розірвання вже не існує.
Отже, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність істотного порушення умов договору у розумінні ст.ст. 610, 651 Цивільного кодексу України і що істотність такого порушення зумовлюється тим, що Позивач повністю був позбавлений того, на що розраховував при укладання спірного договору -отримання товару у встановлений строк. Одним із наслідків такого порушення, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, законодавець визначає розірвання договору.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Частиною 1 ст. 665 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар, покупець має право відмовитись від договору купівлі - продажу.
Спірний договір, який укладений між Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛГ-Кабель" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Брайн Траст" ще не виконаний, оскільки невиконана умова договору відносно поставки товару. Оскільки, спірним договором передбачені зобов'язання відповідача щодо передання у власність товару позивачу у строк до 31.12.2008 року, які виконані останнім не були, а також з урахуванням того, що не передання товару є істотним порушенням договору поставки, тому висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про розірвання договору від 19.12.2007 року № 01-1912 обґрунтованими та підтримуються колегією суддів.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість на користь відповідача на виконання умов спірного договору у розмірі 102960,00 грн.
Відповідно до ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Згідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода можу бути відшкодована і в іншій спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, можу відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Обов'язок відшкодувати збитки є способом захисту цивільних прав та мірою відповідальності.
Отже, висновок суду про стягнення коштів у розмірі 102960,00 грн., які були перераховані на рахунок відповідача на підставі спірного договору є правомірним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За укладеним договором у відповідача грошових зобов'язань не виникало, положення договору від 19.12.2007 № 01-1912 не передбачають зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Брайт Траст" щодо повернення грошових коштів в разі не поставки товару, що є предметом договору, на повну суму здійсненої оплати, не містять строку для виконання зобов'язань з повернення передплати. За вказаним договором на відповідача були покладені обов'язки з передачі покупцю товару (кабель), які за своєю природою не є грошовими, відповідно у позивача відсутні підстави для вимоги сплати інфляційних збитків та трьох процентів річних. Щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати, то зазначене зобов'язання, як відповідальність, виникло внаслідок неналежного виконання негрошового зобов'язання і не породжує собою виникнення іншого грошового зобов'язання.
Крім того, відповідно до п. 2.1. Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994 якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.
Таким чином, в силу наведених положень законодавства пеня та штраф можуть бути стягнуті саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін). Крім того позивач фактично стягує пеню за неповернення передоплати, а за невиконання зобов'язання щодо не поставки товару.
Оскільки, факту погодження нарахування пені за не поставку товару позивачем не доведено, умовами договору сторони не передбачили відповідальність у вигляді пені за не поставку товару, вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.
Згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
В зв'язку з зверненням позивача за юридичною допомогою та понесенням додаткових витрат, останній заявляє вимоги про стягнення з відповідача витрат на юридичну допомогу, відповідно до чого надав до матеріалів справи платіжне доручення від 09.07.2010 № 240 на загальну суму 11678,27 грн.
Позивачем не надано правового обґрунтування вимог про стягнення вартості правових послуг. За правовою природою такі витрати позивача є судовими витратами.
Положеннями ст. 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у мiстi їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на iнформацiйно-технiчне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статей 2, 4 Закону України "Про адвокатуру" адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.
Позивачем не надано доказів того, що особа, яка представляла його інтереси в суді та виконувала іншу претензійно-правову роботу має посвідчення адвоката, а отже витрати понесені позивачем за наданні юридичні послуги не відносяться до судових витрат та не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, колегія суддів повністю погоджується та підтримує висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Доводи наведені позивачем апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2010 року у справі № 56/115 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 56/115 повернути до господарського суду м. Києва.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя
Судді Чорна Л.В.
06.10.10 (відправлено)