01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
05.10.2010 № 18/2
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів: Чорної Л.В.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не з'явився.;
від відповідача - Заворотнюк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Експо-Сервіс"
на рішення Господарського суду м.Києва від 04.03.2010
у справі № 18/2 ( .....)
за позовом Приватне підприємство "Ратекс-Петроль"
до Приватне підприємство "Експо-Сервіс"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 366857,09 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2010 року у справі № 18/2 позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства “Експо-Сервіс” на користь Приватного підприємства “Ратекс-Петроль” 366857,09 грн. заборгованості, 3668,57 грн. витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач 23.03.2010 року звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.03.2010 року у справі № 18/2 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2010 року апеляційну скаргу відповідача повернуто на підставі п. 1 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.
28.04.2010 року після усунення недоліків, зазначених в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2010 року, відповідач повторно звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2010 року апеляційну скаргу відповідача повернуто на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2010 року касаційну скаргу задоволено. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2010 року скасовано. Справу передано на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 року Приватному підприємству "Експо-Сервіс" відновлено строк для подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.
В засідання суду, призначене на 05.10.2010 року позивач повноважних представників не направив та не повідомив суд про причини їх неявки, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.
Колегія суддів, вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника позивача враховуючи, що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, за наявними матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідача 366 857,09 грн. заборгованості, 3 668,57 грн. витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з мотивів, вказаних у позовній заяві.
Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як вбачається з матеріалів справіи, 30.01.2006 року між сторонами укладений договір купівлі-продажу товарів №300106-ЕС, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити продукцію.
Згідно з п. 2.2. договору договір діє з моменту його підписання та до 31.12.2006 року включно.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачеві продукцію на загальну суму 149 753,47 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-00524 від 22.06.2006 на суму 3 473,28 грн., № РН-00801 від 22.08.2006 на суму 18316,80 грн., № РН-00818 від 29.08.2006 на суму 9 158,40 грн., № РН-00841 від 04.09.2006 на суму 8212,99 грн., № РН-01043 від 01.11.2006 на суму 9 216,00 грн., № РН-01071 від 07.11.2006 на суму 9 216,00 грн., № РН-01075 від 08.11.2006 на суму 9 216,00 грн., № РН-01083 від 10.11.2006 на суму 9 216,00 грн., № РН-01132 від 23.11.2006 на суму 9 216,00 грн., № РН-01154 від 27.11.2006 на суму 9 216,00 грн., № РН-01160 від 28.11.2006 на суму 9216,00 грн., № РН-01189 від 04.12.2006 на суму 9 216,00 грн., № РН-01198 від 06.12.2006 на суму 27 648,00 грн., № РН-01299 від 22.12.2006 р. на суму 9 216,00 грн. Дані накладні підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками господарюючих суб'єктів підприємницької діяльності.
Факт одержання продукції відповідачем за вищезазначеними накладними підтверджується довіреностями останнього на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯМГ №340011 від 22.06.2006 р., серії ЯМГ №340044 від 22.08.2006, серії ЯМХ №230831 від 04.09.2006, серії ЯНВ №135360 від 07.11.2006, серії ЯНВ №135361 від 07.11.2006, серії ЯНВ №135367 від 23.11.2006, серії ЯНВ №135382 від 04.12.2006, серії ЯНВ №135394 від 22.12.2006.
Протягом 2007 -2008 років позивач поставив на користь відповідача продукцію на загальну суму 9 616 000,88 грн., що підтверджується видатковими накладними, які додані до матеріалів справи. Факт одержання продукції відповідачем підтверджується довіреностями останнього на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Отже, дії сторін свідчать про те, що між сторонами було фактично продовжено строк дії договору купівлі-продажу товарів № 300106-ЕС від 30.01.2006 року. Доказів укладення інших договорів купівлі-продажу позивачем не надано.
Крім того, відповідач після 31.12.2006 року сплатив позивачу грошові кошти за поставлену продукцію в призначенні платежу посилався на договір № 300106-ЕС від 30.01.2006 року.
Відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, поставлену позивачем продукцію оплатив частково, що підтверджується виписками банківської установи, які додані до матеріалів справи. Станом на день слухання справи у судовому засіданні сума боргу відповідача перед позивачем складає 366 857,09 грн.
Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як визначено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на викладене, вина відповідача повністю підтверджена дослідженими доказами та матеріалами справи, тому суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку щодо повного задоволення позовних вимог.
Твердження апелянта про те, що рішення є незаконним та необ'єктивним через невідповідність висновкам викладеним в рішенні суду чинному законодавству України, не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення господарського суду м. Києва від 04.03.2010 року у справі № 18/2 колегія суддів не вбачає.
Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необгрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення господарського суду м. Києва від 04.03.2010 року у справі № 18/2 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 18/2 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя
Судді Чорна Л.В.
06.10.10 (відправлено)