01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
29.09.2010 № 32/138
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Чорної Л.В.
при секретарі:
За участю представників:
від прокуратури - Кузьміна К.Г. (посвідчення № 79 від 03.04.2009 р.)
від позивача - не з'явився
від відповідача - 1) Лазнюк Г.В. (довіреність № 01/05-115Д від 30.08.2010 р.)
2) не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.06.2010
у справі № 32/138 ( .....)
за позовом Київської транспортної прокуратури в інтересах держави
в особі Регіонального відділення Фонду державного майна
України по м. Києву
до 1) Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерементстрой"
про визнання недійсним договору
На розгляд Господарського суду м. Києва передано вимоги Київської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі-позивач) до Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» (далі-відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Експерементстрой» (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору № 86/02-12 від 28.12.2007 р. про надання послуг припинивши його дію з моменту набрання рішенням законної сили та про зобов'язання відповідача-2 звільнити самовільно зайняте державне майно: пасажирську набережну (район 2-х східців 14 причалу, 67,5 погонних метри, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька) та привести у придатний для використання стан у десятиденний термін з дня набранням рішенням законної сили.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.06.2010 р. позов задоволено повністю.
Рішення мотивовано тим, що при укладенні спірного договору, відповідач-1 не мав достатній обсяг цивільної дієздатності для укладення договору. Крім того, в рішенні встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2008 р. у справі № 8/50, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2008 р. було визнано протиправними та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 р. № 306-р «Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку» та спільний наказ Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007 р. № 1211/614 «Про передачу державного майна» (зі змінами внесеними спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.09.2007 р. № 1514/827).
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на момент укладення спірного договору відповідач-1 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки майно, що є предметом спірного договору було передано останньому на праві господарського відання на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 р. № 306-р «Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку» та спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007 р. № 1211/614 «Про передачу державного майна» (із змінами). Відповідачем-1 також зазначено, що спірне майно знаходиться у нього на балансі, що підтверджується актом прийому-передачі від 19.09.2007 р.
Представник відповілача-1 повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник прокуратури проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представники позивача та відповідача-2 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача та відповідача-2.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача-1, дослідивши докази та проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Між відповідачами 28.12.2007 укладено договір № 86/02-12 про надання послуг (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого відповідач-1 зобов'язався надавати відповідачу-2 послуги, а саме: стоянка біля пасажирської набережної (район 2-х східців 14 причалу, 67,5 погонних метрів), за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, для відстою стоїчного судна, а саме плавучої майстерні «Шаляпін», яке належить відповідачу-2.
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 7.1. Договору). Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. Договору та закінчується 01.01.2013 р. (п. 7.1. Договору).
Посилаючись на відсутність у відповідача-1 права на укладення договору, а також на фіктивність договору, який за своєю правовою природою є договором оренди Київська транспортна прокуратура міста Києва звернулася до суду з даним позовом.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції спірних відносин.
Пунктом 2 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. передбачено, що під поняттям «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» потрібно розуміти орган державної влади, чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього кодексу. Частиною 2 статті 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 306-р «Про передачу державного майна до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України» до сфери управління вказаного міністерства було передано державне майно, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ «Київський річковий порт» та ВАТ «Кременчуцький річковий порт».
Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007 р. № 1211/614 «Про передачу державного майна» зі змінами, внесеними спільним наказом від 19.09.2007 р. № 1514/827 «Про внесення змін до спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007 р. № 1211/614, наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 17.08.2007 р. № 721 «Про впорядкування управління державним майном» до сфери управління Мінтрансзв'язку було передано державне майно згідно з переліком, до якого увійшло майно, що є предметом оспорюваного договору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2007 р. у справі № 8/50 було зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 р. № 306-р «Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку» та спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007 р. № 1211/614 «Про передачу державного майна» (зі змінами, внесеними спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.09.2007 р. № 1514/827).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2008 р. у справі № 8/50, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2008 р. було визнано протиправними та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 року № 306-р «Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку» та спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007 р. № 1211/614 «Про передачу державного майна» (зі змінами внесеними спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.09.2007 р. № 1514/827).
Відповідно до пункту 14 статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» уповноважені органи управління мають право передати функції з управління об'єктами державної власності господарським структурам та уповноваженим особам, укладають з ними договори доручення і здійснюють контроль за ефективністю їх виконання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 9 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» наведено вичерпний перелік повноважень господарських структур з управління державним майном, яким не передбачено право господарських структур передавати державне майно іншим юридичним або фізичним особам, а також укладати відносно нього інших господарських договорів.
Акт приймання-передачі майна засвідчує факт передачі однією стороною та прийняття іншою стороною майна та за своїми ознаками не відноситься до акту, який є правоустановлюючим документом.
Таким чином, акт приймання-передачі від 19.09.2007 р. не може бути прийнятий судом, як належний доказ у розумінні статті 34 ГПК України на підтвердження права відповідача-1 укладати спірний договір.
Щодо твердження прокурора, що за своєю правовою природою оскаржуваний договір є договором оренди, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що договір не містить істотних умов договору оренди, які передбачені чинним законодавством.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом, об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна, який розробляє і затверджує Фонд державного майна України.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором.
Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення чинного законодавства щодо договорів про надання послуг.
Нормами чинного законодавства не встановлено конкретних вимог до укладання договору про надання послуг, а спірний договір містить всі необхідні умови зазначеного виду договору.
Таким чином, Київський апеляційний господарський суд критично оцінює посилання прокуратури на те, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором оренди, а тому є недійсним, як такий, що суперечить Закони України «Про оренду державного та комунального майна».
Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відповідач-1 не мав достатній обсяг цивільної дієздатності для укладення договору.
Відповідно до вимог статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Згідно ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Державним підприємством «Адміністрація річкових портів» в порушення зазначеної норми належним чином апеляційну скаргу не обґрунтувано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.
Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 30.06.2010 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м. Києва від 30.06.2010 р. у справі № 32/138 залишити без змін.
Справу № 32/138 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді Чорна Л.В.
04.10.10 (відправлено)