01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
04.10.2010 № 48/170
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів:
за участю секретаря судового засідання:
представників сторін:
позивача: не з'явився,
відповідача: Мукоїд Л.В. (дов. від 29.12.09 № 29-12/09-3),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енглер-Україна
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.08.2010
у справі № 48/170 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енглер-Україна
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"
про визнання правочину недійсним в частині
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.10 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”, які, на думку позивача, є підставою для визнання недійсним п. 4.8. договору лізингу. В апеляційній скарзі зазначено, що місцевим господарським судом не надано жодної правової оцінки доводам позивача про те, що положення п.п. 6.1.1., 6.1.4. додатку № 4 до договору не мають під собою жодного обґрунтування, оскільки за умовами договору лізингодавець придбав у резидента України предмет лізингу у власність, сплативши ціну у гривнях і жодні подальші зміни валютних курсів або відсоткових ставок за валютними кредитами не можуть впливати на зобов'язання лізингодавця.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Позивач в судове засідання, яке відбулося 04.10.10, повноважних представників не направив. Однак, його було повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа, зроблений на звороті у лівому нижньому куті ухвали Київського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 23.09.10, згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.02 № 75.
Крім того, про належне повідомлення позивача у справі про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду свідчить також повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається своєчасне отримання представником ТОВ “Енглер-Україна” ухвали суду від 23.09.10.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.07.97 № 02-5/289 зі змінами „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) передбачено, що в процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
17.03.08 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (далі-відповідач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енглер-Україна" (далі-позивач, лізингоодержувач) було укладено договір (оренди) фінансового лізингу №L2097-03/08.
Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. договору від 17.03.08 №L2097-03/08 лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації (додаток №2 до цього договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів (додаток №1 до цього договору), та не може бути менше одного року.
Згідно з п. 3.1. договору від 17.03.08 №L2097-03/08 вартість предмета лізингу становить 739 968,00 грн (в тому числі 20% ПДВ).
Пунктами 4.1., 4.2., 4.3., 4.4. договору від 17.03.08 №L2097-03/08 передбачено, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та комісію лізингодавця. Розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в графіку. Авансовий лізинговий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі 20% від вартості предмета лізингу. Поточні лізингові платежі розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором. Зобов'язання лізингодавця за цим договором набувають чинності з дня сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу і адміністративної комісії згідно графіку та за умови відсутності заборгованості по сплаті лізингових платежів за іншими договорами фінансового лізингу або оренди між лізингодавцем та лізингоодержувачем (п. п. 8.1., 8.2. договору від 17.03.08 №L2097-03/08).
Між сторонами укладено додаток №1 до договору, яким було погоджено графік платежів від 17.03.08.
Додатком №2 до договору (специфікація) сторонами погоджено найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість предмета лізингу.
На виконання умов договору лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у користування визначений договором предмет лізингу, що не заперечується сторонами.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що положення п.п. 4.8, 5.3, 5.7 договору та п. 6.1 (п.п. 6.1.1 -6.1.5) додатку №4 до нього не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є підстави для визнання їх недійсними.
Зі змісту ч.1 статті 292 Господарського кодексу України вбачається, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п”ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1, 2, 3 , 4, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою для визнання недійсним п. 4.8. договору позивач вказує невідповідність вказаного пункту ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки норми закону не передбачають можливості встановлення адміністративної комісії за організацію правочину.
Згідно з п. 4.8 Договору лізингоодержувач одночасно зі сплатою авансових лізингових платежів сплачує адміністративну комісію за організацію правочину у визначеному в графіку розмірі. Адміністративна комісія не входить до складу лізингових платежів та в будь-якому випадку не підлягає поверненню лізингоодержувачу.
Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Зі змісту ст. 627 Цивільного кодекс України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Отже, сторонами відповідно до вказаних вище статей Цивільного кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг» правомірно встановлено п. 4.8. договору.
Позивач також просить визнати пункт 6.1. (підпункти 6.1.1 -6.1.5) додатку №4 до договору "Загальні умови фінансового лізингу" недійсним, вказуючи на невідповідність його ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та частинам 2, 3 ст. 632 Цивільного кодексу України щодо недопустимості зміни в односторонньому порядку розміру процентної ставки або інших платежів.
Пунктом 4.7 договору від 17.03.08 №L2097-03/08 передбачено, що оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних), зазначених в цьому розділі договору, здійснюється лізингоодержувачем в національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок лізингодавця.
Відповідно до п. 4.9 вказаного вище договору для розрахунку розміру лізингових платежів у гривні сторони обрали валюту - долар США. При цьому всі визначені цим договором платежі, за виключенням компенсації відсотків за фінансування придбання предмета лізингу, лізингоодержувач сплачує за правилами, наведеними в графіку (додаток 1 до цього договору).
У графіку платежів, який є додатком № 1 до договору, сторони також узгодили, що зазначений розмір поточних лізингових платежів у гривні розраховується за вибором лізингодавця за одним з нижченаведених курсів:
1. Курс гривні, встановлений Національним банком України до визначеної в п. 6.1.4 Загальних умов валюти станом на перший робочий день першого лізингового періоду мінус 2%.
2. Середньозважений курс гривні (Ro), встановлений Національним банком України до визначеної в п. 6.1.4 Загальних умов валюти, розрахований за визначеною формулою.
Коригування (зміна) розміру лізингових платежів за відповідні лізингові періоди здійснюється за правилами п.п. 6.1.1-6.1.5 Загальних умов, які встановлюють, що лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити суму лізингових платежів у наступних випадках (включаючи, але не обмежуючись):
Зі змісту підпункту 6.1.1. вбачається, що у випадку зміни встановленого на день укладення договору розміру ставки EURIBOR на період 1 місяць (якщо в п. 4.9 договору сторони обрали валюту - Євро) або розміру ставки USD LIBOR на період 1 місяць (якщо в п. 4.9 договору сторони обрали валюту - долари США) розмір комісії змінюється пропорційно за кожний з періодів лізингу починаючи з такого чергового періоду лізингу.
У випадку зміни чинного законодавства щодо лізингової діяльності лізингодавця, системи оподаткування, розміру податків, зборів, обов'язкових платежів, пов'язаних з Предметом лізингу та/або виконанням лізингодавцем своїх обов'язків за договором (п.п. 6.1.2).
Згідно з п.п. 6.1.3. у разі перевищення розміру комісії лізингодавця за договором над подвійною обліковою ставкою Національного банку України, встановленою на день нарахування такої комісії за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від вартості предмета лізингу, комісія у складі лізингового платежу підлягає збільшенню на суму, яка дорівнює розміру ПДВ за ставкою 20%, нарахованому на таке перевищення.
В п. п. 6.1.4. вказано, що у випадку зміни на день складання рахунку за відповідний лізинговий період, встановленого Національним банком України курсу гривні до зазначеної в п. 4.9 договору валюти по відношенню до визначеного в п. 2 Графіку курсу, лізингові платежі змінюються пропорційно зміні курсу гривні до такої визначеної в договорі валюти.
В інших випадках, визначених договором та додатками до нього, в тому числі у разі виникнення у лізингодавця додаткових витрат, які виникли в період дії цього договору та пов'язані з ним (п.п. 6.1.5).
До того ж, п. 6.2. Загальних умов фінансового лізингу встановлено, що змінений за цими правилами розмір лізингових платежів зазначається у відповідному рахунку лізингодавця та підлягає сплаті лізингоодержувачем у безспірному порядку.
Слід зазначити, що відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09 №9 відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Частина 2 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в редакції, яка визначена позивачем підставою для недійсності зазначеної частини правочину, доповнена Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором" від 21.01.10 №1822-VI, в той час, як договір укладено 17.03.08.
Тобто, на час укладання договору редакція ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" не містила визначеної позивачем частини.
Договір вважається виконаним після виконання сторонами своїх обов'язків за договором, тобто після сплати позивачем всіх лізингових платежів.
Доказів на підтвердження виконання договору сторонами не надано, а оспорюванні умови договору встановлюють погоджений сторонами порядок зміни (корегування) розміру лізингових платежів. Твердження позивача про те, що умови договору суперечать ч.3 ст. 632 Цивільного кодексу України не відповідають фактичним обставинам справи.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 632 Цивільного кодексу України).
При цьому, цивільне законодавство не забороняє сторонам передбачити в договорі порядок (механізм) зміни розміру сплати лізингових платежів в залежності від зміни певної обставини.
В такому випадку зміна умов договору відбувається не в односторонньому порядку, а за волею обох сторін, оскільки така воля виражена у положеннях підписаного сторонами договору.
Отже, підстави вважати, що при укладенні договору фінансового лізингу та додатків до нього волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі - відсутні.
Таким чином, підписавши договір фінансового лізингу та погодившись з його умовами, позивача безпідставно та необгрунтовано посилається на невідповідність способу встановлення розміру лізингових платежів вимогам чинного законодавства.
Підставою для визнання недійсними пунктів 5.3, 5.7 договору від 17.03.08 №L2097-03/08 позивач вказує на невідповідність їх ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 5.3. вказаного вище договору у випадку, якщо у встановлений лізингодавцем або умовами цього договору строк предмет лізингу, а також документи та приналежності, що є його невід'ємною частиною, не передані (повернуті) лізингодавцю, то лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі 0, 1% від вартості предмета лізингу за кожний день прострочення передачі предмета лізингу та/або документів (приналежностей).
У разі порушення строків надання документів, визначених в п. 2.3, ч. 3 п. 2.4. загальних умов, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі 100 гривень за кожен день прострочення надання таких документів (п. 5.7. договору 17.03.08 №L2097-03/08).
Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Зі змісту ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (ст. 231 Господарського кодексу України).
Частиною 3 ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Отже, сторони договору на підставі ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України вправі встановити пеню за прострочення не тільки грошового, а й іншого - негрошового зобов'язання.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що умови п.п. 5.3, 5.7 договору щодо стягнення неустойки (пені) за несвоєчасне виконання негрошового зобов'язання є такими, що відповідають нормам матеріального права - ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України, що свідчить про відсутність підстав для визнання таких положень недійсними.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення.
За таких умов рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.10 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.10 у справі №48/170 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Матеріали справи №48/170 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
06.10.10 (відправлено)