01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.09.2010 № 6/89
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Ткаченко О.М. - довіреність №1/1-1364 від 30.12.2010 р.
від відповідача - Шовкун Ю.М. - довіреність №220/344/д від 06.05.2010 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду м.Києва від 01.03.2010
у справі № 6/89 ( .....)
за позовом Закритого акціонерного товариства виробничо-торгової фірми "Сіверянка"
до Міністерства оборони України
про стягнення 1048765,18 грн.
Закрите акціонерне товариство виробничо-торгова фірма “Сіверянка” (далі - ЗАТ “Сіверянка”, позивач) звернулось з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з Міністерства оборони України (далі - відповідач) 988 560 грн. заборгованості, 24 429,62 грн. пені, 7 175,03 грн. інфляційної складової боргу, 3 575,07 грн. трьох процентів річних, 25 025,46 грн. збитків.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок державного бюджету. У зв'язку з затримкою бюджетного фінансування, відповідач не мав можливості оплатити в повному обсязі позивачеві вартість послуг, однак 17.02.2010 р. була проведена оплата на суму 405000 грн. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2010 р. позов задоволений частково, стягнуто з Міністерства оборони України на користь закритого акціонерного товариства виробничо-торгова фірма “Сіверянка” 590 735,03 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 3 493,81 грн. трьох відсотків річних, 9 992,29 грн. державного мита та 224,85 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову було відмовлено. В частині стягнення 405 000 грн. провадження у справі припинено.
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення з Міністерства оборони України 590 735,03 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 3 493,81 грн. трьох відсотків річних, 9 992,29 грн. державного мита та 224,85 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. Решту рішення залишити без змін.
Відповідач вважає, що наведені в оскаржуваному рішенні доводи свідчать про прийняття судом першої інстанції до уваги тільки доказів позивача, в той час як доводи відповідача залишилися поза увагою суду, тому, зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В скарзі вказано, що згідно з вимогами пункту 4.4 укладеного договору розрахунок за фактично поставлену продукцію здійснюється протягом 10 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків). Таким чином, сторонами в укладеному договорі було передбачено обставину, а саме, надходження бюджетних коштів, щодо якої невідомо настане вона чи ні (відкладальна обставина - стаття 212 Цивільного кодексу України). Отже, позивач підписуючи договір знав про можливість здійснення розрахунків за умови надходження відповідних коштів Відповідачу на зазначені цілі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, прийняте за результатом повного та всебічного з'ясування обставин і документів, що мають значення для справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення - без змін.
Ухвалою від 08.07.2010 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 28.09.2010 р.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.
05.11.2008 р. між Міністерством оборони України (замовником) та ЗАТ “Сіверянка” (постачальником) було укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 271/3/09/25 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити речове майно для потреб Міністерства оборони України (далі - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товар в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно з положеннями цього Договору.
Згідно з п. 1.2 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 30.10.2009 р.) вартість товару, передбаченого до поставки за цим договором, становить 988 560 грн., строк поставки до 30.11.2009 p..
Відповідно до п. 4.4 договору розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 10 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику (до Департаменту державних закупівель та ресурсного забезпечення Міністерства оборони України) належним чином оформлених документів, передбачених цим Договором.
Постачальник здійснив поставку товару, а саме: 18.11.2009 р. 3 000 комплектів на суму 494 280 грн. та 26.11.2009 р. 3 000 комплектів на суму 494 280 грн., та надав необхідні документи на товар, що підтверджується актами приймального контролю якості та видатковими накладними, наданими в матеріали справи.
У передбачений договором строк замовник не оплатив поставлений товар. Станом на день подання позову заборгованість відповідача становила 988 560 грн., 17.02.2010 р. платіжним дорученням № 278/3/357 від 17.02.2010 р. відповідачем сплачено частину коштів у сумі 405 000 грн.
Борг у розмірі 583 560 грн. залишився непогашеним, що відповідачем фактично не заперечується.
Судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції в зв'язку з наступним:
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач належним чином свої зобов'язання щодо оплати товару за договором у встановлені строки не виконав, чим порушив умови договору.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 583 560 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Оскільки відповідачем було частково погашена заборгованість після звернення позивача до суду на суму 405 000 грн., провадження у справі в частині стягнення 405 000 грн. підлягає припиненню.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Як вбачається з приписів ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.
Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань - причиною.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.
Позивачем не доведено причинного зв'язку між понесеними ним збитками та неналежним виконанням зобов'язання відповідачем.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми.
За розрахунком позивача за період з 03.12.2009 р. по 19.01.2010 р. інфляційна складова боргу підлягає стягненню в розмірі 7175,03 грн., згідно зі здійсненим судом розрахунком - 8 897,04 грн. Оскільки підстави для стягнення заборгованості в розмірі більшому, ніж просить позивач, відсутні, стягненню підлягає 7 175,03 грн. (590 735,03 грн. заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції).
Сума трьох відсотків річних вірно розрахована судом першої інстанції та складає 3 493,81 грн., тому у задоволенні вимог про стягнення 81,26 грн. трьох відсотків річних судом також відмовлено вірно.
Заперечення відповідача не прийнято судом першої інстанції до уваги, з чим суд апеляційної інстанції погоджується з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У той же час, відсутність бюджетного фінансування не є підставою для припинення зобов'язань, які передбачені главою 50 Цивільного кодексу України, а може мати значення тільки щодо можливості чи неможливості виконання рішення суду.
Пунктом 11 статті 2 Бюджетного кодексу України визначено поняття бюджетного процесу, як регламентованої нормами права діяльності, яка пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України; бюджетний запит - документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів,
Дії по розробленню бюджетного запиту - документу, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для діяльності на наступний бюджетний період відносяться до порядку здійснення бюджетного процесу, і вчинення, чи не вчинення цих дій, не є обставиною з якою пов'язується виконання зобов'язань.
Відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст. 47 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету; розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.
Дана обставина не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, оскільки відсутність коштів не свідчить про ненастання обов'язку виконання зобов'язання.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення 590 735,03 грн. заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, та 3 493,81 грн. трьох відсотків річних, а разом 594 228,84 грн.
Однак, судова колегія звертає увагу на те, що позивачем до відзиву на апеляційну скаргу долучені банківські виписки, відповідно до яких 13.02.2010 р. на виконання зобов'язання за договором, відповідач перерахував на рахунок позивача 405 000 грн., а в період з 11.03.2010 р. по 03.08.2010 р. (тобто після прийняття оскаржуваного рішення) ще 583 560 грн., тобто погасив суму основної заборгованості в повному обсязі. Дана обставина не може бути прийнята судом апеляційної інстанції до уваги, в зв'язку з тим, що банківську виписку від 13.02.2010 р. про сплату відповідачем 405 000 грн. сторони не надали суду першої інстанції, тому вказані дані не могли бути враховані при прийнятті рішення. Що стосується даних про оплату решти боргу, то вона була погашена взагалі після прийняття рішення.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що вимоги викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, оскільки суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2010 р. в справі № 6/89 - без змін.
При видачі Господарським судом міста Києва наказу врахувати суму сплаченого боргу у розмірі 583 560 грн.
Справу № 6/89 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя
Судді
05.10.10 (відправлено)