01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
05.07.2010 № 26/108
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не з"явився.
від відповідача - Лисицька А.В. (дов. від 20.03.2008 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Піастрелла"
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.05.2010
у справі № 26/108 ( )
за позовом ТОВ "Кислотоупор Лтд"
до ЗАТ "Піастрелла"
про стягнення 41705,46 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Кислотоупор ЛТД” (далі - позивач) у січні 2010 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства “Піастрелла” (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 36908,50 грн. основного боргу, 2840,30 грн. пені, 1328,71 грн. інфляційних, 627,95 грн. 3 % річних, 417,06 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2010р. у справі № 26/108 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 36908,50 грн. основного боргу, 1328,71 грн. інфляційних, 627,95 грн. 3 % річних, 2840,30 грн. пені, 417,06 грн. витрат по оплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2010р. у справі № 26/108 в частині задоволених вимог шляхом зменшення суми основної заборгованості до 35908,50 грн., а також шляхом вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду строком на 6 місяців та зменшення розміру нарахованої пені до 500,00 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального та матеріального права, а зроблені висновки є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Так, апелянт зазначив, що господарський суд в порушення ст. 77 Господарського процесуального кодексу України ухвалив рішення без участі його представника, чим грубо порушив процесуальні права відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2010р. у справі № 26/108, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/6 від 02.0.2010р. „Про зміну складу колегії суддів” в зв'язку з виробничою необхідністю було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 26/108 колегії суддів у складі: - Сулім В.В. головуючий суддя, суддів Іваненко Ю.Г., Лосєв А.М.
Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Піастрелла” не надав, що відповідно до ст. 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.
Позивач в засідання Київського апеляційного господарського суду 05.07.2010 р. не з'явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали від 18.06.2010р.
Враховуючи, що судом явка уповноваженого представника позивача в судове засідання обов'язковою не визнавалася, позивач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні 05.07.2010р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2010р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства “Піастрелла” - залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем 13.04.2009р. був укладений договір поставки № УП-1 (далі - договір), предметом якого відповідно до пункту 1.1 договору є обов'язок продавця (позивач) поставити та передати у власність покупця (відповідач) товар (глину вогнетривку українського виробництва), а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.
Відповідно до п. 2.1 договору, товар поставляється покупцю, відповідно до узгодженої заявки покупця, згідно п. 4.2 договору, за реквізитом, кількістю, марки та ціни зазначеній у специфікаціях до договору, з вимогами викладеними в даному договорі.
Згідно з п. 5.1 договору ціни на поставлений товар встановлюються в специфікаціях до даного договору, на умовах викладених в п. 4.1 даного договору. Загальна сума даного договору орієнтовно становить 37800,00 грн. (п. 5.2 договору).
Оплата товару здійснюється покупцем на умовах передплати вартості залізничного товару, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 3-х банківських днів з дня виставлення продавцем рахунку. Підставою здійснення оплати є рахунок - проформа, який виставлений продавцем. Кінцева оплата здійснюється сторонами з урахуванням даних фактичного відвантаження товару відповідно до рахунків-фактур, протягом 30 календарних днів з дати відвантаження (п. 5.3 договору).
Відповідно до п. 11.1 договору, договір вступає в силу здати його підписання сторонами. Строк дії встановлено до 31.05.2009р., але не раніше виконання всіх обов'язків за даним договором.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 61608,00 грн. ( 36908,50 грн. вартість товару, 24699,50 грн. вартість залізничного тарифу), що підтверджується: рахунок-проформа № 14/04-4 від 14.04.2009р.; рахунок-фактура № 14/04-4 від 14.04.2009р.; платіжне доручення № 103 від 15.04.2009р.; виписка з рахунку позивача за період з 16.04.2009р. по 17.04.2009р.; квитанція про прийняття вантажу (залізнична накладна) № 48552611 від 17.04.2009р (наявні в матеріалах справи).
Таким чином позивач належним чином виконав зобов'язання за договором.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором, за поставлений товар розрахувався частково. Станом на день вирішення спору по суті в першій інстанції заборгованість відповідача за товар складала 36908,50 грн.
25.05.2009р. позивачем була направлена відповідачу претензія за № 669 (аркуш справи 20), у якій позивач просив погасити борг в сумі 36908,50 грн. Відповіді на претензію відповідач не надав, суму боргу не погасив. Докази направлення претензії знаходяться в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було допущено порушення договору - прострочення грошового зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач не надав суду першої інстанції належних та допустимих доказів того, що 21.04.2010р. останній частково сплатив борг в сумі 1000,00 грн. Копія платіжного доручення (аркуш справи 42) не була засвідчена печаткою банку, а тому не може бути належним доказом оплати боргу. Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що підстав для відкладення розгляду справи в розумінні ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у суду першої інстанції 13.05.2010р. не було, строк розгляду даного спору сплинув.
З огляду на викладене Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 36908,50 грн.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Крім того, відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6.1 договору у разі несвоєчасної оплати партії товару або частини товару, покупець зобов'язаний виплатити пеню в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен день прострочки.
Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).
Проте, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зазначає про право суду у виняткових випадках зменшити розмір неустойки, яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.
Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок суми пені, погоджується з висновком суду першої інстанції та розрахунком позивача щодо стягнення пені в сумі 2840,30 грн.
Як визначено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладені норми матеріального права, Київський апеляційний господарський суд, погоджується з висновком суду першої інстанції, що інфляційні підлягають стягненню в сумі 1328,71 грн., а 3% річних в сумі 627,95 грн.
Згідно ст. 83 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Відповідно до п. 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996р. N 02-5/333 “Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України” підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Київський апеляційний господарський суд не погоджується з твердженням апелянта, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, зокрема ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Закрите акціонерне товариство “Піастрелла” належним чином було обізнано про розгляд позовної заяви в суді першої інстанції. Тоді як підставою для обов'язкового скасування рішення суду першої інстанції в силу п. 2 ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України є підстава, коли справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.
Відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Тому підстав для відкладення розгляду справи в розумінні ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у суду першої інстанції 13.05.2010р. не було, строк розгляду даного спору сплинув.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст. 69 цього кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Крім того, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне копію платіжного доручення № 2018 від 21.04.2010р. яка була додана до апеляційної скарги, оскільки апелянт необгрунтував належним чином неможливість подачі такої копії суду першої інстанції.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи 13.05.2010р. відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з відзивом на позовну заяву в якому просив Господарський суд міста Києва розстрочити виконання судового рішення № 26/108 на шість місяців у зв'язку з важким фінансовим положенням. Відповідач надав суду звіт про фінансові результати за 12 місяців 2009 року (аркуш справи 43).
Згідно ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, зокрема має право - відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Так, ГПК України не містить вимог до змісту заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання. Проте зі змісту ст. 121 ГПК України вбачається, що заява повинна містити:
- викладення обставин та обґрунтування причин, що унеможливлюють чи утруднюють виконання рішення;
- зазначення того, що просить заявник - розстрочити чи відстрочити виконання рішення, яким чином змінити спосіб і порядок виконання рішення;
- вказівку, в разі необхідності, про надіслання ухвали про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання установі банку або державному виконавцю.
До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Так, ГПК України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи (аналогічна позиція міститься в п. 2 роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333 “Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України”).
Київський апеляційний господарський суд відзначає, що відповідач суму боргу визнав в повному обсязі.
З огляду на викладене, в сукупності конкретних обставин передбачених ГПК України та враховуючі матеріальні інтереси сторін Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання.
Таким чином, Господарський суд міста Києва правомірно не відстрочив виконання спірного рішення.
Інші доводи наведені Закритим акціонерним товариством “Піастрелла” в апеляційній скарзі колегією суддів також до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Піастрелла” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2010р. у справі № 26/108 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 26/108 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця.
Головуючий суддя
Судді