01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.06.2010 № 11/465
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Олійник Г.М. ( за довіреністю),
від відповідача: Ювченко Я.Л. ( за довіреністю),
від третьої особи 1: Расквас А.І. (за довіреністю),
від третьої особи 2: Мосюра А.Ю. (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмельницька міська рада
на рішення Господарського суду м.Києва від 09.02.2010
у справі № 11/465 ( .....)
за позовом Хмельницька міська рада
до Міністерство освіти і науки України
третя особа позивача
третя особа відповідача Хмельницький професійний ліцей електроніки
Фонд державного майна України
про зобов"язання вчинити певні дії
У жовтні 2010 року Хмельницька міська рада (позивач) звернулась до Міністерства освіти і науки України (відповідач) з позовом до господарського суду міста Києва в якому просить зобов'язати відповідача вчинити дії щодо передачі з державної власності у власність територіальної громади міста Хмельницька гуртожиток, що знаходиться по вул. Тернопільській, 40 в місті Хмельницькому.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2010 року у справі № 11/465 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва у справі №11/465 від 09.02.2010 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи які мають значення для справи. А саме: при винесенні рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що гуртожиток, що знаходиться по вул. Тернопільській, 40 в м. Хмельницькому, перебуває у державній власності, управління яким від імені держави здійснює Міністерство освіти і науки України та який відповідно до вимог ст.ст.5,14,18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" повинен бути переданий у власність територіальної громади міста Хмельницька. При цьому, посилався на те, що переважну кількість мешканців гуртожитку становлять не учні ліцею електроніки та його працівники, а інші громадяни, в тому числі колишні працівники заводу „Катіон”. Вважає, що прийняте судом рішення порушує право громадян на реалізацію житлових прав мешканців гуртожитку.
Крім того, вважає, що висновок суду щодо необхідності згоди Міністерства освіти і науки України при передачі гуртожитку з державної у комунальну власність, не відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідачем було надано письмовий відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач заперечує проти вимог апеляційної скарги, вважаючи їх не обґрунтованими, та такими, що не відповідають дійсності, вважає рішення господарського суду м. Києва від 09.02.2010 року по справі №11/465 законним, об'єктивним і таким, що відповідає фактичним обставинам справи, а тому просить залишити рішення суду без змін, а подану на нього апеляційну скаргу Хмельницької міської ради - без задоволення.
Третя особа надала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти вимог апеляційної скарги, вважаючи їх не обґрунтованими, та такими, що не відповідають дійсності, вважає рішення господарського суду м. Києва від 09.02.2010 року у справі №11/465 законним, та просить в задоволенні апеляційної скарги Хмельницької міської ради відмовити.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 29.06.1978 року виконавчим комітетом Хмельницької міської ради народних депутатів трудящих прийнято рішення № 193/Б, яким затверджено акт державної комісії по прийманню в експлуатацію гуртожитку на 537 місць по вул. Тернопільській, 40 заводу "Катіон" загальною площею 6228,1 кв.м (копія акту є в матеріалах справи).
Постановою № 689 від 01.09.1993 року "Про передачу на баланс професійних навчально -виховних закладів будівель і споруд", Кабінет Міністрів України, з метою збереження майна професійних навчально-виховних закладів, недопущення використання їхніх навчальних і побутових приміщень підприємствами, організаціями для виробничих і комерційних цілей та більш ефективного розв'язання проблем підготовки робітничих кадрів, зобов'язав відповідні міністерства, відомства та корпорації забезпечити до 01.10.1993 р. передачу підпорядкованими підприємствами та організаціями на баланс професійних навчально -виховних закладів будівель і споруд. У тому числі виробниче об'єднання "Катіон" зобов'язано передати на баланс професійному -технічному училищу № 18 м. Хмельницького навчальний корпус, майстерні, побутовий комплекс та гуртожитки.
Рішенням Арбітражного суду міста Києва від 14.04.1995року № 15/30 зобов'язано Акціонерне товариство "Катіон" у строк до 15.05.1995 передати на баланс професійного -технічного училища № 18 гуртожиток за адресою: м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 40.
Відповідно до акту від 15.05.1995 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 01.09.1993 № 689 та рішення арбітражного суду міста Києва від 14.04.1995 № 15/30 Акціонерне товариство "Катіон" передало безкоштовно, а професійно -технічне училище № 18 прийняло на баланс гуртожиток № 18 на 537 місць по вул. Тернопільській, 40.
13.06.2003 року Міністерство освіти і науки України видало наказ № 377 "Про вдосконалення мережі професійно -технічних навчальних закладів Хмельницької області", яким реорганізовані професійно -технічні училища Хмельницької області у професійні ліцеї, зокрема професійно -технічне училище № 18.
21.07.2003 року Міністерством освіти і науки затверджено статут Хмельницького професійного ліцею електроніки.
Рішенням № 762 від 11.09.2003 року виконавчим комітетом Хмельницької міської ради зареєстровано статут Хмельницького професійного ліцею електроніки, який знаходиться за адресою: вул. Тернопільська, 40/1.
Згідно п. 1.1, п.6.8 статуту Хмельницький професійний ліцей електроніки є державним професійно -технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня, майно ліцею складається, у тому числі з гуртожитку для проживання учнів та сімей працівників загальною площею 6227 кв.м.
Законом Української РСР "Про власність", який був прийнятий 07.02.1991 року, до об'єктів права загальнодержавної (республіканської) власності було віднесено, серед іншого, і майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що гуртожиток № 18 по вул. Тернопільській, 40 у місті Хмельницькому є державною власністю, знаходиться на балансі Хмельницького професійного ліцею електроніки, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України.
Факт перебування спірного гуртожитку у державній власності не заперечується жодним з учасників судового процесу.
Порядок передачі об”єктів права державної власності у комунальну власність визначено Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", Положенням про порядок передачі об”єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 року №„1482.
Згідно ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" прийняття рішень про передачу об'єктів права державної власності у комунальну власність здійснюється за рішенням: органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об'єктів, визначених у абзацах четвертому та шостому частини першої статті 2 цього Закону. Об'єктом передачі згідно з цим Законом, а саме відповідно до абзацу 6 частини 1 статті 2 вказаного Закону є житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.
Пунктом 2 ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" встановлено, що передача об'єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).
Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: погоджують передачу об'єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також передачу об'єктів комунальної власності в державну власність; у випадках, передбачених законодавством, приймають рішення про передачу об'єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук (ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").
Згідно ст. 8 Закону України "Про професійно - технічну освіту" до повноважень міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади, належать, зокрема розпорядження державним майном, що перебуває у користуванні підпорядкованих професійно-технічних навчальних закладів.
Таким чином, аналізуючи вказані норми, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що рішення про передачу об'єктів права державної власності до комунальної власності приймається органами уповноваженими управляти державним майном, в даному випадку Міністерством освіти і науки України.
Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством освіти і науки рішення про передачу гуртожитку, що знаходиться за адресою: м. Хмельницька, вул. Тернопільська, 40 у власність територіальної громади міста Хмельницького не приймалось та не погоджувалось.
Крім того, колегія враховує те, що Міністерство освіти і науки України в листі від 13.10.2009 № 1/11-8563, адресованому Хмельницькій міській раді, зазначило, що не надає дозволу на передачу гуртожитку Хмельницького професійного ліцею електроніки до комунальної власності територіальної громади міста Хмельницька.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що спонукання відповідача до передачі у комунальну власність спірного гуртожитку без відповідної згоди є порушенням прав відповідача щодо розпорядження та користування майном, що знаходиться в його управлінні.
Стосовно посилання апелянта на прийняте ним рішення від 08.04.2009 № 70 про надання згоди на безоплатну передачу в комунальну власність територіальної громади міста гуртожитку по вул. Тернопільській, 40, судом першої інстанції правомірно не було взято до уваги оскільки, як зазначено вище, відповідач погодження щодо такої передачі не надав, відповідного рішення не приймав.
Крім того, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 127 Житлового кодексу УРСР та п. п. 2 та 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 № 208, гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання; під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.
04.09.2008 року прийнято Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (набрав чинності 01.01.2009), який регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей.
Згідно з ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п'яти років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.
Цей Закон не поширюється на громадян, які проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання у зв'язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв'язку з роботою (службою) за контрактом; осіб, які мешкають у гуртожитку без законних підстав (без офіційної реєстрації місця проживання); громадян, які проживають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі і потребують поліпшення житлових умов, або жила площа яких тимчасово заселена, або повернути колишнє жиле приміщення яким немає можливості; на військовослужбовців, працівників Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України, які проживають у гуртожитках; а також на осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз; на осіб, які проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на момент набрання чинності цим Законом.
Як вбачається з ст. 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів: всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад у визначений цим Законом строк; передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону має бути здійснена протягом трьох років з дня його прийняття; передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону; рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд.
За таких обставин, необхідними умовами для передачі гуртожитку з державної до комунальної власності є: призначення гуртожитку для проживання одиноких громадян або для проживання сімей; наявність рішення органу, уповноваженого управляти таким гуртожитком, про передачу гуртожитку з державної у комунальну власність, дотримання суб'єктами правовідносин порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що у спірному гуртожитку проживають колишні працівники заводу "Катіон" та працівники комунальних підприємств міста, у зв'язку з чим вважає, що для забезпечення прав цих громадян на приватизацію займаних ними площ спірний гуртожиток має бути переданий до комунальної власності територіальної громади міста, як це передбачено Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Однак, судова колегія, не погоджується з доводами скаржника, вважає їх необґрунтованими, а тому не бере до уваги.
При цьому, колегія враховує те, що відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п'яти років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках.
В матеріалах справи містяться копії рішень виконавчого комітету Хмельницької міської ради народних депутатів, що стосуються надання дозволу на реєстрацію окремих поверхів гуртожитку для тимчасового заселення малими сім'ями працівників АТ "Катіон".
Колегія також звертає увагу на те, що як вбачається з наданих до справи копій позовних заяв ліцею до Хмельницького КП "Електротранс", працівники цього підприємства користуються кімнатами гуртожитку на підставі укладених між підприємством та ліцеєм договорів оренди, строк дії яких закінчився, а тому ліцей звернувся до суду з позовами про їх виселення з займаних кімнат гуртожитку.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, разом з колишніми працівниками заводу та працівниками комунального підприємства, у спірному гуртожитку проживають також учні та викладачі ліцею, тобто категорія мешканців, які мають право на таке проживання на підставі норм Житлового кодексу УРСР та Примірного положення про гуртожитки на період навчання і роботи, однак дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" на яку не поширюється. Незважаючи на вказані обставини, позивач вважає можливим передачу гуртожитку в цілому у комунальну власність.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перехід права власності на спірний гуртожиток може вплинути на житлові права і вищезазначених мешканців, оскільки обсяг цих прав може бути зменшений новим власником в порівнянні з житловими правами мешканців іншої категорії.
Таким чином, враховуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що згоди на передачу державного майна у комунальну власність відповідач, як уповноважений орган, не надав; спірний гуртожиток, як гуртожиток, належний закладу освіти, має статус учнівського, і заселений в тому числі і мешканцями, на яких дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не розповсюджується, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2010р. у справі №11/465 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Хмельницької міської ради залишити без задоволення.
3. Матеріали справи №11/465 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді