01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.11.2010 № 34/133
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -від позивача: Харченко В.В. - юрист
від відповідача-1 : Роменюк Т.Г. - юрист
від відповідача-2: не з»явився
від Прокуратури м.Києва: Непричев О.М. - прокурор відділу
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього
на рішення Господарського суду м.Києва від 06.09.2010
у справі № 34/133 ( .....)
за позовом ВАТ трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього
до Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк"
ТОВ "євроіндекс МПК"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання кредитного договору недійсним
за участю Прокуратури м.Києва
Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.09.2010р. по справі № 34/133 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що судом прийнято рішення, яке не відповідає обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що зміст Кредитного договору № 53/VIP, укладений 28 грудня 2007 року між Банком та Позичальником, суперечить актам цивільного законодавства України. Зокрема, кредитний договір № 53/VIP від 28.12.2007 року не містить істотних умов, передбачених ст. 345 Господарського кодексу України - у ньому відсутні істотні умови, що передбачають відповідальність Банку.
Крім того, кредитний договір № 53/VIP від 28.12.2007 року не містить відповідальності сторони, зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто вимога закону про обов'язковість внесення до умов кредитного договору умову про відповідальність сторін, і зокрема умову про відповідальність кредитодавця, не виконана.
Апелянт вважає, що надання кредиту без вивчення стану господарської діяльності позичальника, його платоспроможності та спрогнозування ризику непогашення кредиту свідчить лише про те, що Кредитний договір № 53/VIP від 28.12.2007 року, як правочин, було укладено без наміру створити будь-які правові наслідки, що підтверджується несплатою позичальником відсотків за користування кредитом та неповерненням самого кредиту. Надання кредиту не кредитоспроможному позичальнику свідчить лише про те, що Кредитний договір 53/VIP від 28.12.2007 року, як правочин, було вчинено з метою приховати інший правочин, що підтверджується несплатою в повному обсязі позичальником відсотків за користування кредитом та неповерненням самого кредиту.
Крім того, апелянт приходить до висновку, що кредитний договір 53/VIP від 28.12.2007 року насправді являється договором безповоротної фінансової допомоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається також на те, що оспорюваний договір був підписаний з боку банку неуповноваженою особою тобто із перевищенням повноважень, оскільки, представник банку по довіреності Коцупатрий Сергій Михайлович не мав повноважень на підписання договору дарування чи договору безповоротної фінансової допомоги. Також Статутом ПАТ АБ „Укргазбанк" прямо не передбачено право Голови правління здійснювати дарування.
Місцевим судом було допущено порушення процесуального права, оскільки розгляд справи відбувся 06.09.2010 року у відсутності відповідача ТОВ „Євроіндекс МПК", який не був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, що є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду згідно ст.104 ГПК України
В судове засідання представник відповідача-1 не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомлено.
Вислухавши думку представника позивача, відповідача-1, представника Прокуратури м.Києва, враховуючи строки розгляду справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача-2.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, представника прокуратури м.Києва, колегія встановила наступне.
28.12.2007 року між ПАТ АБ “Укргазбанк”(Банк) та ТОВ “Євроіндекс”(Позичальник) було укладено Кредитний договір, предметом якого є надання Банком Позичальнику кредиту в сумі 45 000 000 грн.
Пунктом 1.2 укладеного договору сторони визначили цільове призначення (мета) кредиту: поповнення обігових коштів.
Підпунктом 1.4.4 Кредитного договору (зі змінами та доповненнями, внесеними договором №4 про внесення змін та доповнень), встановлено строки сплати процентів:
- за період з 26.12.2008 до 30.11.2008 - один раз на місяць, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом;
- за період з 01.12.2008 до 31.08.2009 - не пізніше 10.09.2009 року;
- за період з 01.09.2009 року по 25.03.2010 року - щомісячно не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п.1.3 цього договору, в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, або в день дострокового розірвання цього договору.
Згідно підпункту 3.3.2 п.3.3 Кредитного договору сторонни погодили, що позичальник зобов»язаний сплачувати плату за кредит та інші платежі на рахунки, вказані в першому розділі цього договору.
30.09.2008, 26.12.2008, 04.01.2009, 26.03.2009 між сторонами кредитного договору було укладено договори про внесення до нього змін № №1, 2, 3 та 4.
Згідно п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов»язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленістю двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як визначено коментованою статтею, кредитодавцем у кредитному договорі виступає тільки спеціальний суб'єкт - банк або інша фінансова установа. Однак не всі фінансові установи можуть надавати кредити, оскільки законодавство України встановлює для фінансових установ спеціальну правосуб'єктність і можливість здійснення лише декількох видів діяльності, які є виключними для фінансових установ. Відповідно до діючого законодавства України кредити в Україні на підставі виданих ліцензій можуть надавати тільки дві фінансові установи - банки та кредитні спілки.
Статті 47 та 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" до кредитних операцій віднесені наступні операції:
1) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;
2) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
3) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
4) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
5) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
6) лізинг.
30.09.2008р. між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ПАТ трест «Київміськбуд-1» ім.М.П. Загороднього був укладений договір іпотеки без оформлення заставної в забезпечення виконань зобов'язань ТОВ “Євроіндекс МПК” за спірним Кредитним договором
Відповідно до п.2.1.1. Іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно -нежилі приміщення (в літ. А), загальною площею 603,90 кв.м., що складає 22/100 частини від нежилих приміщень в будинку площею 2684,20 кв.м., а саме: з №3 по №8, з №11 по №17 (групи приміщень №21) площею 78,90 кв.м.; №3 по №18, №22 (групи приміщень №11) площею 221,20 кв.м.; з №1 по №20 (групи приміщень №14) площею 205,50 кв.м.; МСК площею 98,30 кв.м., що знаходяться в будинку №36-38 (тридцять шість тире тридцять вісім), розташованому по вулиці Ярославів Вал в місті Києві, та належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Договору №1198 купівлі-продажу нежилих приміщень комунальної власності шляхом викупу, посвідченого Рильським Л.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 1 червня 2007 року за реєстровим №2122, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 1 червня 2007 року за номером 2123919; Акту №1261 приймання-передачі нежилих приміщень комунальної власності від 02 липня 2007 року, зареєстрованого в Комунальному підприємстві “Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна”10 липня 2007 року і записано в реєстрову книгу №5п-І50 за реєстровим №637-п;
- нежилі приміщення з №1по №3, з №5 по №9, з №11 по №18 (групи приміщень №20) (в літ. А), загальною площею 194,20 кв.м., що знаходяться в будинку №36-38 (тридцять шість тире тридцять вісім), розташованому по вулиці Ярославів Вал в місті Києві та належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого Матвеєвим В.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 6 грудня 2007 року за реєстровим №4590, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 06.12.2007 року за номером 2547801; договору №1 про внесення змін до договору купівлі -продажу, посвідченого Матвеєвим В.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 17 червня 2008 року за реєстровим №2546, зміни до якого зареєстровано в Державному реєстрі право чинів 17 червня 2008 року; Акту прийому-передачі від 06.12.2007 року, та зареєстрованих в Комунальному підприємстві “Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна”26 червня 2008 року і записаних в реєстрову книгу №д.29п.-292 за реєстровим №637-п.
Згідно п. 2.2 Іпотечного договору загальна заставна вартість предмета іпотеки складає 23 079 000 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що зміст оспорюваного кредитного договору суперечить актам цивільного законодавства України, оскільки не міситить відповідальності Банку за невиконання, або неналежне виконання умов договору. Крім того, надання кредиту без вивчення стану господарської діяльності свідчить про те, що договір був укладенгий з метою приховати інший правочин, що підтверджується несплатою в повному обсязі позичальником відсотків за користування кредитом та неповернення самого кредиту.
Проаналізувавши обставини справи, пояснення представників сторін, колегія не може погодитися з доводами позивача з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Пунктами 8, 9 частини 1 статті 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” передбачено, що фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, порядок зміни і припинення дії договору, а також права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Позивач посилаючись на вищевказані положення вважає, що Кредитний договір підлягає визнанню недійсними на підставі частин 1 статей 203 ЦК України, оскільки у Кредитному договорі не містяться положення щодо відповідальності відповідача за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншм актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочину, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом бо іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.
Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідальність сторін за порушення зобов'язань (їх невиконання або виконання з порушенням умов) передбачена главою 51 ЦК України. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Порядок зміни і припинення дії (розірвання) договору врегульований статтями 631, 651-654 ЦК України, частиною 7 статті 180, статтею 188 ГК України.
Відсутність в оспорюваному кредитному договорі положення щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов кредитного договору не є підставою для визнання договору недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦК України, оскільки у зазначеній нормі мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми. Таким чином відсутні підстави визнавати кредитний договір недійсним у зв»язку з тим, що він не містить певних умов, зокрема, умов про відповідальність банку.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди щодо певної умови.
Умови, наведені в частині 2 статті 345 ГК України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту), не є істотними умовами кредитного договору.
Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується з висновком місцевого суду, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Правомочність вказаних правових висновків підтверджується постановою Верховного Суду України ( від 05.02.2008 у справі № 22/268) листом Національного банку України (від 18.08.2004 № 18-111/3249-8378 “Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності”).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з банківської виписки по рахунку №206830529041.980 з 28.12.2007 до 25.11.2009 та розрахунком заборгованості ТОВ “Євроіндекс МПК” за Кредитним договором, останній сплачував відсотки за користування кредитними коштами протягом періоду, грудень 2007 року, січень -листопад 2008 року.
Загалом відповідачем-2 було сплачено відсотків за користування кредитними коштами на загальну суму 6 699 145,16 грн., що спростовує доводи позивача що оспорюваний договір було укладено без мети сплати будь-яких відсотків, передбачених кредитним договором та мети повернення суми кредиту.
Положення параграфа 2 глави 71 Цивільного кодексу України стосуються тільки операцій по наданню грошових коштів кредитодавцем позичальнику. Всі інші операції віднесені Законом України "Про банки та банківську діяльність" виключно для дотримання певних адміністративних вимог, які висуваються Законом України "Про банки та банківську діяльність" та окремими нормативними актами Національного банку України. Так, ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" встановлює обов'язок банків при наданні кредитів та здійсненні інших операцій, які віднесені до кредитних, перевіряти кредитоспроможність позичальників. В залежності від кредитоспроможності позичальника встановлюється, яку суму коштів зобов'язаний зарезервувати банк для покриття можливих збитків від неповернення коштів позичальником.
Пунктом 6.4 Кредитного договору Позичальник підтвердив:
- свою здатність виконувати умови даного договору;
- що є всі необхідні повноваження від засновників (акціонерів, співвласників) та інших органів управління Позичальника, необхідні для укладання та виконання цього договору;
- що даний договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, що є обов'язковими для Позичальника, чи його статуту, іншими установчими документам;
- що він володіє всіма необхідними документами (ліцензії, дозволи і т.п.), що необхідні для оформлення даного договору і здійснення Позичальником діяльності, що є предметом кредитування;
- що відсутні будь-які перешкоди для виконання даного договору на день його підписання;
- що на день підписання відсутні будь-які судові розслідування (спори), розслідування з боку державних контролюючих органів, що можуть істотно та/або негативно впливати на фінансовий стан та кредитоспроможність Позичальника;
- що надані Позичальником у Банку документи для розгляду питання про кредитування та інші документи, пов'язані з обслуговуванням кредиту не містять будь-яких недостовірних відомостей, складені та/або отримані в порядку, передбаченому чинним законодавством;
- що Позичальник повністю розуміє всі умови цього договору, свої права та обов'язки за цим договором і погоджується з ними.
Таким чином, посилання позивача на те, що до укладеного Кредитного договору застосовуються положення ЦК України про договір дарування є помилковими та такими, що не приймються колегією до уваги.
Відповідно до ч.1 п.1.11 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (затвердженого Постановою Національного банку від 06.07.2000, № 279), Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.
Таким чином, зазначеним Положенням передбачено, що вищевказані документи надаються на вимогу вповноважених працівників Національного банку України, а не представників позивача.
Посилання позивача на постанову НБУ від 11.10.2008 №319 “Про додаткові заходи щодо діяльності банків” судом до уваги не приймається, оскільки остання згідно з постановою Правління Національного банку України від 4 грудня 2008 року N 413 втратила чинність.
Умовами Кредитного договору було надано право Позичальнику порушувати перед Банком питання про перенесення строків повернення кредиту та сплати процентів в разі виникнення об'єктивних обставин, шляхом надання письмового клопотання Позичальника до банку не пізніше, ніж за 10 робочих днів до настання строку чергового погашення заборгованості.
Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору.
У пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним.
Колегія не приймає доводи апеляційної скарги що оспорюваний кредитний договір є удаваним і приховує договір безповоротної фінансової допомоги виходячи з наступного.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.
Оскільки між сторонами в кредитному договорі була передбачена і компенсація у вигляді процентів за користування коштами (які сплачувались згідно виписки по рахунку № 206830529041.980), і безпосередньо повернення самих коштів, то до даного договору не можуть бути застосовані положення про договір безповоротної фінансової допомоги.
Посилання апелянта на порушення місцевим судом процесуального права, оскільки розгляд справи відбувся у відсутності повноважного представника відповідача-2, колегія не приймає до уваги, оскільки відповідач-2 місцевим судом належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, однак жодного разу не з»явися в судове засідання. Крім того, представник відповідача-2 також не був присутній в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції, а ухвали направлені на його адресу повернулись на адресу суду апеляційної інстанції з зазначенням «не зареєстровано».
Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 29.06.2010р. № 01-08/369 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року”(пункт 19) зазначено, що відповідно до п .3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75 перший, належним чином підписаний примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з»ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалами справи. Про це Вищим господарським судом України зазначено в інформаційних листах від 02.06.2006р № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (п.4), від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року (п.15), від 18.03.2008р. № 01-8/164 « Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» (п.23).
У першому з названих листів викладено правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв»язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п.., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належним и доказами виконання господарським судом обов»язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Відповідно до частин другої та третьої статті 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем в підтвердження вищезазначених обставин не надано суду відповідних доказів
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що підстав для скасування рішення Господарського суду м. Києва не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства трест “Київміськбуд-1” імені М.П. Загороднього залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м. Києва від 06.09.2010 року по справі № 34/133 залишити без змін.
Матеріали справи № 34/133 повернути Господарському суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді
23.11.10 (відправлено)