01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.11.2010 № 23/315
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
від відповідача - Обманюк С.С. - представник, дов. б/н від 03.12.2009;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн ЛТД"
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.08.2010
у справі № 23/315 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн ЛТД"
про стягнення 210 530,29 грн.
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2010 розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.11.2010.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2010 у справі № 23/315 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 192 818,11 грн. основного боргу, 10 370,18 грн. пені, 1 526,91 грн. трьох процентів річних, 4 712,68 грн. інфляційних втрат, 2 094,42 грн. державного мита, 234,76 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що оскільки факт передачі автомобілів підтверджено видатковою накладною та довіреністю, встановлений договором строк внесення платежів настав, а доказів погашення заборгованості відповідачем суду не надано, то позовна вимога про стягнення з відповідача лізингових платежів підлягає задоволенню; перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що вимоги про стягнення пені та трьох процентів річних підлягають задоволенню; щодо нарахувань інфляційних втрат, то суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає сума у розмірі 4 712,68 грн., оскільки при нарахуванні позивачем допущено помилку, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню частково.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2010 у справі № 23/315 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Заявник вказує на те, що судом не досліджено договір № 718/03/2007 на відповідність його законодавству, та, зокрема, на предмет узгодження сторонами всіх його істотних умов, внаслідок цього не досліджено відповідність нарахувань (лізингових платежів) дійсним обставинам.
Скаржник стверджує, що в порушення положень ст.ст. 192, 524 ЦК України, ч.ч. 3, 8 ст. 180, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 198 ГК України, відповідач згідно з п. 7.1 договору лізингу виразив грошове зобов'язання у валюті, якою є умовна одиниця (далі - "у.о."), під "у.о." відповідач визнав грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, тобто в доларах США по курсу згідно з п. 7.1.1 договору, внаслідок чого, як вважає скаржник, сторони не погодили належним чином ціну договору, що є істотною умовою, тому договір є неукладеним, а отже, він не може породжувати господарські зобов'язання.
Скаржник звертає увагу, що нормативно-правовими документами не визначено поняття "умовна одиниця", та посилається на те, що у договорі чітко не визначено, за яким курсом Національного банку України гривні до долара США визначати розмір "умовних одиниць", виходячи із положень п.п. 7.1 та 7.1.1 договору.
Скаржник вважає, що сторони не погодили належним чином ціну договору № 718/03/2007, а отже, як наслідок цього, в самому договорі лізингу відсутня істотна умова, що порушує норми ст. 806 ЦК України та ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Подані скаржником клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі № 23/315 залишені без задоволення з підстав, зазначених у протоколі судового засідання.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2010 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення, вказує на те, що відповідно до пункту 2.3 договору № 718/03/2007 вартість майна є вираженою у гривнях; згідно із п. 7.1 договору № 718/03/2007 сторони домовились, що валютою договору фінансового лізингу є умовна одиниця; під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу згідно із п. 7.1.1 договору № 718/03/2007, таким чином, умова щодо визначення ціни договору у гривнях є виконаною, а чинне законодавство не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 192 818,11 грн., неустойки у розмірі 10 370,18 грн.; інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 5 815,09 грн., 3% річних у розмірі 1 526,91 грн. та судових витрат.
Як вбачається із матеріалів справи, 22.03.2007 між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу № 718/03/2007, відповідно до п. 1.1 якого, позивач, за договором лізингодавець, зобов'язався придбати у свою власність транспортний засіб згідно із встановленою відповідачем, за договором лізингоодержувачем, специфікацією продавця: тип: легковий автомобіль; марка, модель: Opel ASTRA G (Classic) (десять одиниць); № кузова: буде встановлений у акті здавання-приймання майна; рік випуску: 2007р.; пробіг на момент придбання: до 100 км; специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 22.03.2007; та передати його без надання послуг по керуванню та технічній експлуатації відповідачу в якості предмета лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач зобов'язався прийняти його на умовах цього договору.
Факт виконання позивачем зобов'язань за договором № 718/03/2007, передачі транспортних засобів, що є предметом фінансового лізингу в кількості 10 одиниць та отримання їх відповідачем підтверджується видатковою накладною №РН-0000077 від 28.03.2007р. на суму 736 997,00 грн. та довіреністю серії ЯНО № 998545 від 28.03.2007.
Відповідно до п. 2.3 договору № 718/03/2007 вартість майна, яке передається позивачем відповідачу, складає суму, еквівалентну 145 940,00 “у.о.”, в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 24 323,33 “у.о.”, виражена у гривнях України.
Вартість майна (включаючи ПДВ), яке передається позивачем відповідачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного відповідно до п. 7.4. договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в “Графі 4” графіку внесення платежів (далі - додаток №1 до договору) по “Курсу 1” та викупну вартість, зазначену в додатку №1 до договору по “Курсу 1”.
Відповідно до п. 7.5. договору № 718/03/2007 лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу; розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку №1 до договору.
Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів сторонами погоджено у додатку № 1 до договору № 718/03/2007 "Графік внесення платежів" (а.с. 27).
Пунктом 7.1 договору № 718/03/2007 сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця (далі по тексту - "у.о."); під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу згідно із пунктом 7.1.1 договору.
Згідно з ч. 1 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною 1 статті 2 Закону України “Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997 № 723/97-ВР, передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно з п. 3 ч. 2 статті 11 зазначеного Закону лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі, згідно з ч.1 статті 16 цього Закону встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Розділом 7 договору фінансового лізингу № 718/03/2007 сторонами встановлено конкретний порядок розрахунків та внесення лізингових платежів, зокрема, лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу; розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку №1 до договору (п.7.5); порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у графіку внесення платежів (п.7.6). Відповідно до п. 7.8 договору відповідач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків позивача, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем, всупереч умовам договору № 718/03/2007, за періоди графіку внесення платежів - 32-38 (з 01.10.2009 по 31.10.2009, з 01.11.2009 по 30.11.2009, з 01.12.2009 по 31.12.2009, з 01.01.2010 по 31.01.2010, з 01.02.2010 по 28.02.2010, з 01.03.2010 по 31.03.2010, з 01.04.2010 по 30.04.2010, відповідно) оплати не здійснено.
Докази належного виконання відповідачем умов договору № 718/03/2007 та оплати 32-38 періодів, зазначених у графіку внесення платежів у матеріалах справи відсутні.
Отже, як вбачається із розрахунку позивача у позовній заяві, заборгованість відповідача перед позивачем згідно із зазначеним графіком становить 192 818,11 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Така ж норма закріплена і в ст. 526 ЦК України.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, оскільки відповідачем не підтверджено того, що ним були оплачені періоди 32-38, зазначені у додатку № 1 до договору № 718/03/2007 на загальну суму у розмірі 192 818,11, то позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню, як такі, що відповідають нормам чинного законодавства та матеріалам справи.
Відповідно до ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В п. 9.5 договору № 718/03/2007 сторони погодили, що у випадку якщо відповідач у встановлені договором строки не проводить оплати встановлених договором платежів, то позивач вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу у перші п'ять днів прострочки та 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а відповідач зобов'язаний її сплатити.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем умов договору № 718/03/2007, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 10 370,18 грн.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та річних, встановлено, що річні у розмірі 424,17 грн. нараховані правильно, а сума інфляційних втрат позивачем нарахована без врахування порядку, встановленого листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р., тому судом перераховано інфляційні втрати та встановлено, що правильною є сума 4 712,68 грн., яка і підлягає стягненню.
Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Чинним законодавством не заборонено погоджувати сторонами за договором порядок формування плати, у тому числі, лізингових платежів та погоджувати для цього терміни, не закріплені нормами законодавства, у тому числі, термін: "Умовна одиниця".
Оскільки сторони у п. 7.1 договору № 718/03/2007 погодили зміст терміну: "у.о.", а у п. 7.1.1 погоджено зміст термінів: "Курс 1" та "Курс 2", та у п. 7.1.2 погоджено детальний порядок нарахування лізингових платежів і дати, на які застосовується розмір курсу, встановлений Національним банком України для одного долара США, та немає підстав для твердження про непогодженість сторонами ціни у договорі № 718/03/2007.
Відповідно до п. 7.1 договору № 718/03/2007 сторони домовились, що валютою договору є умовна одиниця, під якою розуміється сума, виражена у гривнях України і рівна одному долару США по курсу згідно з пунктом 7.1.1 договору.
Отже, сторони погодили умову про те, що розрахунки на виконання договору № 718/03/2007 проводяться у гривнях, що відповідає положенням ч. 1 ст. 192, ч. 1 ст. 524 ЦК України та ч. 2 ст. 198 ГК України про те, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.
Щодо передбаченого порядку нарахування лізингових платежів та застосування курсів долара США до гривні, встановлених Національним банком України на відповідні дати, то його погодження сторонами не заборонено чинним законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Отже, твердження скаржника, що договір № 718/03/2007 вважається неукладеним, є безпідставним.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2010 у справі №23/315 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 23/315 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
23.11.10 (відправлено)