01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.11.2010 № 6/183
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Марчук О.Л. - представник, дов. № 299 від 25.05.2010;
від відповідача - Гук А.Р. - представник, дов. № 12 від 01.11.2010;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Асе"
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.04.2010
у справі № 6/183 ( .....)
за позовом Державного підприємства "Культурно-мистецький та музейний комплекс "Мистецький арсенал"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асе"
про стягнення 99465,80грн
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2010 у справі №6/183 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 79 382,12 грн. боргу, 739,82 грн. державного мита, 188,35 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що факт не оплати заборгованості відповідачем позивачу належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований; оскільки позивачем не доведено, що він належить до державного сектору економіки, то вимоги про стягнення штрафу в порядку ст. 231 ГК України не підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2010 у справі № 6/183 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку заявника, Господарським судом міста Києва порушено статті 75 та 77 ГПК України, оскільки позивачем не надано доказів поставки металоконструкцій за вказаними у позові договорами та не доведено факт виконання поставки саме на підставі договорів, вказаних у позові, то наявних у матеріалах справи документів було недостатньо для вирішення справи і у суду не було підстав для застосування ст. 75 ГПК України.
Заявник вказує на те, що позивачем поставлено товар по товарних накладних, які не містять посилань на договори, що є підставою позову; позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт виконання ним поставок на підставі договорів купівлі-продажу б/у металоконструкцій поставки від 22.12.2008 та 15.12.2009, які зазначено, як підставу позову.
Заявник посилається на те, що у накладних, які підтверджують факт поставки і які не вказано позивачем, як підставу позову, відсутній строк виконання зобов'язання з оплати, а вимогу про оплату саме цих накладних позивач відповідачу не надсилав; з огляду на цю обставину та ст. 530 ЦК України строк оплати по накладних не настав і між сторонами відсутній предмет спору.
Скаржник стверджує про оформлення товарних накладних з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" та вважає постачання товару за накладними позадоговірним.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2010 у справі № 6/183 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення, вказує на те, що відповідно до тексту довіреностей, за якими був прийнятий товар, представник відповідача уповноважувався прийняти металоконструкції, що реалізовувались саме на підставі договорів від 22.12.2008 та від 15.12.2008.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що у матеріалах справи наявні претензії від 28.05.2008 та від 02.11.2009, лист-відповідь № 144 від 20.11.2009 на претензію від 02.11.2009, тобто відповідач був належним чином проінформований про наявність вимоги щодо погашення боргу, однак, всупереч ст.ст. 526, 530 ЦК України, проігнорував взяті на себе зобов'язання та до цього часу не здійснив розрахунки за придбані металоконструкції.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 79 382,12 грн. основного боргу, 14 526,93 грн. пені, 5 556,75 грн. штрафу в порядку ч. 3 п. 2 ст. 231 ГК України та судових витрат.
Як вбачається із матеріалів справи, 15.12.2008 та 22.12.2008 між позивачем та відповідачем укладено договори купівлі-продажу б/у металоконструкцій № 137/12 та б/н, відповідно до п.п. 1.1 п. 1 яких, позивач, за договором продавець, зобов'язався продати та передати у власність відповідача, за договором покупця, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити б/у металоконструкції у кількості 149,09т та у кількості 124,042т, відповідно.
Факт виконання позивачем умов договорів від 15.12.2008 та від 22.12.2008 підтверджується видатковими накладними № РН-0000015 від 25.12.2008 та № РН-0000016 від 25.12.2008, відповідно до яких позивач поставив відповідачу металоконструкції б/у, а відповідач на підставі довіреностей від 25.12.2008 за № 157 та № 158, виданих ОСОБА_1, отримав товар за вказаними договорами.
Відповідно до п.п. 3.1 п. 3 договору від 15.12.2008 ціна договору визначається у розмірі 300,00 грн. (в т.ч. ПДВ 50,00 грн.) за 1 тону та складає 44 727,00 грн., в тому числі ПДВ 7 454,50 грн.
Підпунктом 3.1 п. 3 договору від 22.12.2008 сторони погодили, що ціна договору визначається у розмірі 360,00 грн. (в т.ч. ПДВ 60,00 грн.) за 1 тону та складає 44 655,12 грн., в тому числі ПДВ 7 442,52 грн.
Згідно із п.п. 3.3 п. 3 договорів від 15.12.2008 та 22.12.2008 оплата за відвантажений товар здійснюється шляхом перерахування коштів відповідачем на рахунок позивача.
Позивач у позовній заяві вказує на те, що станом на 27.05.2009 на рахунок підприємства було перераховано лише 10 000,00 грн.
Відповідно до п.п. 4.3 п. 4 договорів від 15.12.2008 та 22.12.2008 суперечки, що можуть виникати між сторонами під час виконання цього договору, підлягають розгляду у господарському суді з дотриманням претензійного порядку.
Позивачем пред'явлено відповідачу претензію від 28.05.2009 № 519 щодо ліквідації заборгованості, в якій просив добровільно сплатити кошти, передбачені положеннями п.п. 3.1 п. 3 договорів від 15.12.2008 та 22.12.2008 - всього 79 382,12 грн.
02.11.2009 позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 924, в якій повідомлено, що у зв'язку із відсутністю відповіді на претензію від 28.05.2009, позивач змушений за порушення, передбачені договорами від 15.12.2008 та 22.12.2008 зобов'язань, нарахувати штрафні санкції, які, відповідно до ст. 231 ГК України, включають: пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості товару - за кожний день прострочення; штраф за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів у розмірі 7 відсотків від вартості товару, усього сума 99 465,80 грн., яку у найкоротший термін з моменту отримання претензії, перерахувати позивачу.
У відповіді від 20.11.2009 на претензію позивача за № 924 від 02.11.2009, відповідач визнав наявність заборгованості за договорами від 15.12.2008 та 22.12.2008, не заперечував проти її розміру та повідомив, що при першій нагоді здійснить погашення заборгованості, а на момент надсилання вказаної відповіді у відповідача немає достатньо коштів, необхідних для виконання зобов'язання.
Відповідачем не надано доказів належного виконання зобов'язань за договорами від 15.12.2008 та 22.12.2008, таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 79 382,12 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Така ж норма закріплена і в ст. 526 ЦК України.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, оскільки відповідачем не підтверджено того, що ним було сплачено позивачу 79 382,12 грн. заборгованості за договорами від 15.12.2008 та 22.12.2008, то позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню, як такі, що відповідають нормам чинного законодавства та матеріалам справи.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій від суми заборгованості, керуючись ст. 231 ГК України, то апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Оскільки позивачем не доведено, що він віднесений до суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, або порушене господарське зобов'язання пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, то вимоги про стягнення пені та штрафу в порядку ст. 231 ГК України не підлягають задоволенню.
Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Згідно зі ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Пунктом 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Зазначеними первинними документами, які засвідчують передання-прийняття товару у даній справі є видаткові накладні.
Згідно із ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996, № 99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Із видаткових накладних від 25.12.2008 за № РН-0000015 та № РН-0000016, вбачається, що у графі: "Отримав" міститься підпис представника відповідача та напис: "за довіреністю № 158 від 25.12.2008" та "за довіреністю № 157 від 25.12.2008", відповідно.
Зі змісту зазначених вище довіреностей вбачається, що довіреність № 158 від 25.12.2008 видана на отримання від позивача цінностей за договором № 137/12 від 15.12.2008, а довіреність № 157 від 25.12.2008 видана на отримання від позивача цінностей за договором від 22.12.2008.
Крім того, такі обставини, як відповідність у видаткових накладних № РН-0000015 та № РН-0000016 зазначеним у договорах від 15.12.2008 № 137/12 та від 22.12.2008 б/н найменування товару, його кількості, ціни та вартості, а також визнання претензійних вимог позивача у відповіді відповідача на претензію за № 924 від 02.11.2009, також свідчать про те, що постачання товару за вказаними накладними здійснено за договорами від 15.12.2008 № 137/12 та від 22.12.2008 б/н.
Таким чином, твердження відповідача про те, що позивачем не доведено факт виконання поставки саме на підставі договорів, вказаних у позові та порушення Господарським судом міста Києва при винесенні рішення від 26.04.2010 у даній справі ст.ст. 75, 77 ГПК України, є безпідставним.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2010 у справі №6/183 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 6/183 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
23.11.10 (відправлено)