01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.11.2010 № 20/258
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
позивача: Галков І.О. - довіреність від 08.06.2010 р.
відповідача: Случак О.О. - довіреність від 23.06.2010 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.”
на рішення Господарського суду м.Києва від 29.09.2010
у справі № 20/258 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.”
про стягнення 293348,04 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2010 р. у справі № 20/258 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” (далі - ТОВ “Ласка Лізинг”, позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.” (далі - ТОВ “Фірма “Т.М.М.”, відповідач) 293 348,04 грн. задоволений повністю. Вирішено стягнути з ТОВ “Фірма “Т.М.М.” на користь ТОВ “Ласка Лізинг” 277 711,95 грн. - основного боргу, 13 446,82 грн. - пені, 2015,40 грн. - 3% річних, 173,87 грн. - збитків від інфляції, 2 933,48 грн. - державного мита, 236 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що, укладаючи Договір фінансового лізингу № 694/03/2007, сторони не досягли згоди щодо такої істотної умови договору як його ціна, оскільки даним Договором ціна встановлена в у.о., а саме в доларах США, що суперечить нормам чинного законодавства України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, прийняте за результатом повного та всебічного з'ясування обставин і документів, що мають значення для справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення - без змін.
Ухвалою від 25.10.2010 р. у апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 16.11.2010 р.
15.03.2007р. між ТОВ “Ласка Лізинг” та ТОВ “Фірма “Т.М.М.” укладено договір фінансового лізингу №694/03/2007, відповідно до умов якого лізингодавець (ТОВ “Ласка Лізинг”) зобов'язується придбати у свою власність транспортний засіб (далі -майно) у відповідності до встановленої лізингоодержувач (ТОВ “Фірма “Т.М.М.”) специфікації продавця:
Тип: вантажний автомобіль
Марка, модель: Автокран КС-45717А-1 (дві одиниці);
№ шасі: буде встановлений в Акті здачі-приймання майна;
Рік випуску: 2007р.;
Пробіг на момент придбання: до 2000 км.;
Специфікація продавця: Додаток до договору купівлі-продажу від 15.03.2007р.;
та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоотримувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоотримувач зобов'язується прийняти його на умовах даного договору.
Відповідно до п. 3.1 договору передача лізингодавцем майна, а також необхідних приналежностей та документів, які є невід'ємною частиною майна, і прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання Акта здачі-приймання майна.
Транспортні засоби, що є предметом фінансового лізингу в кількості 2 одиниці передано ТОВ “Фірма “Т.М.М.” відповідно до видаткової накладної №РН-0000323 від 20.08.2007 р. на суму 1 352 066,80 грн. Факт одержання обладнання уповноваженим працівником ТОВ “Фірма “Т.М.М.” підтверджується довіреністю серії НБВ №643433 від 20.08.2007 р.
20.08.2007 р. між сторонами підписано Акт здачі-приймання майна, відповідно до якого відповідачу передано транспортні засоби у кількості 2 одиниці, документи до них та приналежності.
Відповідно до п. 2.3. договору вартість майна, яке передається ТОВ “Ласка Лізинг” до ТОВ “Фірма “Т.М.М.”, складає суму еквівалентну 267 736 “у.о.”, в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 44 622,67 “у.о.”, виражена у гривнях України.
Вартість майна (включаючи ПДВ), яке передається ТОВ “Ласка Лізинг” до ТОВ “Фірма “Т.М.М.”, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності до п.7.4. договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в “Графі 4” Графіка внесення платежів (далі -додаток №1 до договору) по “Курсу 1” та викупну вартість, зазначену в додатку №1 до договору по “Курсу 1”.
Відповідно до п. 7.5. договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до договору.
Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у Графіку внесення платежів (п. 7.6. договору).
Відповідно до п. 7.7 договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.
Сторонами було укладено Додаток №1 до договору - “Графік внесення платежів”.
Згідно Додаткової угоди № 694/03/2007/R від 30.07.2009р. до договору сторонами викладено додаток № 1 до договору у новій редакції.
Відповідно до Графіку внесення платежів (з урахуванням змін редакції графіку додатковою угодою) сума лізингових платежів щомісяця складає 5 129,42 у.о. (з 16.12.2009р. по 15.06.2010р.), сума платежу в погашення суми заборгованості складає 1 462,10 у.о.
Відповідно до Графіку внесення платежів, відповідач повинен був провести лізингові платежі відповідно 15.01.2010р., 15.02.2010р., 15.03.2010р., 15.04.2010р., 15.05.2010р., 15.06.2010р.
Згідно з п.7.1. договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Долару США по курсу згідно пункту 7.1.1. договору.
Пунктом 7.1.1. договору визначені такі поняття:
- “Курс 1” - курс, встановлений НБУ для одного Долару США станом на 28.09.2007р.;
- “Курс 2” - курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно Графіку внесення платежів (Додаток №1) до даного договору.
Відповідно до п. 7.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в “у.о.” згідно “Графи 3” Додатку №1 на відповідну дату проведення платежу та “Курс 2”. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в “у.о.”, зазначеної в “Графі 4”Додатка №1 та “Курсу 1”.
Проте, відповідач за період з січня 2010року по червень 2010 р. лізингові платежі не перерахував. Лізинговий платіж за період з 16.12.2009 р. по 15.01.2010 р. перерахований відповідачем з простроченням оплати.
У зв'язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача 277 711,95 грн. - основного боргу за період з січня 2010 р. по червень 2010 р.
У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач стверджує, що умови договору суперечать вимогам чинного законодавства України, оскільки вартість предмету лізингу та розміри лізингових платежів за Договором № 694/03/2007 від 15.03.2007 р. встановлені в умовній одиниці (долар США), а чинним законодавством України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, законним платіжним засобом є грошова одиниця - гривня, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Оскільки договірні відносини позивача та відповідача, які виникли за Договором № 694/03/2007 від 15.03.2007 р. не є зовнішньо-економічними, відповідно, грошове зобов'язаннями за даним договором повинно бути виражене і підлягає оплаті у гривнях. Також у Договорі №694/03/2007 від 15.03.2007р. відсутня ціна договору, що суперечить ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України. На підставі викладеного, відповідач зазначає, що Договір №694/03/2007 від 15.03.2007р. є нечинним. Крім того, відповідач зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним і неточним, оскільки в ньому не зазначено курсу Національного банку України для Долара США, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 806 Цивільного кодексу України визначає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 35 Закону України “Про Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.
Згідно із ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.
Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі в гривнях. Ціна у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Відповідно до п. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.
Ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.
Укладений між сторонами спору договір фінансового лізингу не є зовнішньоекономічними договором, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” “резиденти” це:
фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;
дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.
Так як і позивач і відповідач є резидентами України, мають місцезнаходження на території України та здійснюють свою діяльність згідно законів України, відповідно ціна в договорі повинна визначатись у гривнях, що і погоджено сторонами у п. 2.3. Розрахунки між сторонами договору також підлягають здійсненню у гривнях, що погоджено сторонами у п. 7.1 договору. У той же час, сторони не позбавлені права визначити у договорах фінансового лізингу грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що передбачено ст. 524 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Вищеперелічені законодавчі акти, хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Враховуючи наведене, судом першої інстанції вірно визначено, що умови договору фінансового лізингу № 694/03/2007 від 15.03.2007 р. не суперечать законодавству України, як стверджує відповідач, тому є необґрунтованими та судовою колегією, також, відхиляються.
Відповідач, також, зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним і неточним, оскільки в ньому не зазначено курсу Національного банку України для Долара США, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.
Відповідно до ст. 3.2.2 Закону України “Про податок на додану вартість” не є об'єктом оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу; по об'єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів, з метою оподаткування визначається у гривнях по курсу валют, визначеного Національним банком України на момент сплати.
На момент укладення договору фінансового лізингу комісія виражена у гривневому еквіваленті не перевищувала подвійну облікову ставку. У зв'язку із зміною курсу гривні відбулось відповідне збільшення комісійного платежу та у відповідності до ст. 3.2.2 закону зміна необхідних відрахувань податку на додану вартість до Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 7.9 договору у випадку виникнення обов'язкових платежів (зборів, платежів) та/або зміни ставок та/або бази (порядку) нарахування діючих податків, пов'язаних з майном та/або фактом наявності права власності на майно, лізингодавець вправі відповідно змінити загальну суму лізингових платежів, співрозмірно змін, а лізингоодержувач зобов'язується відповідно прийняти такі зміни.
За наведених обставин, дослідивши розрахунок суми основного боргу позивача, суд вважає правомірним нарахування ПДВ на розмір різниці між комісією лізингового платежу (розраховану на день сплати) та величини рівній подвійній обліковій ставці, розрахованій від вартості майна за період лізингу у відповідності до ст. 3.2.2 Закону та вважає розрахунок суми основного боргу позивача вірним.
Твердження відповідача про те, що у Договорі фінансового лізингу №694/03/2007 від 15.03.2007р. відсутня ціна договору, що суперечить ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України судом не приймається до уваги, оскільки предметом лізингу по договору є майно (вантажний автомобіль-автокран), вартість якого встановлена сторонами у п. 2.3. договору.
Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що відповідно до видаткової накладної №РН-0000323 від 20.08.2007р.позивачем було передано на користь відповідача товар - автокран на умовах попередньої оплати, а не умовах фінансового лізингу майна.
Вказана позиція відповідача є необґрунтованою, оскільки у зазначеній накладній є посилання як на підставу передання відповідачу автокрану вартістю 1352066,80грн. на Договір фінансового лізингу №694/03/2007 від 15.03.2007р., відповідно до умов якого позивач зобов'язується передати зазначений у накладній автокран в якості предмета лізингу в тимчасове володіння та користування за плату на умовах даного договору.
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 277 711,95 грн. основного боргу визнається судом обґрунтованою, розрахованою у відповідності до умов договору та Закону України “Про податок на додану вартість” та підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов'язання 13 446,82 грн. -пені, 2 015,40 грн. - 3% річних, 173,87 грн. - збитків від інфляції.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 9.5 договору у випадку, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п'ять днів прострочення та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоотримувач зобов'язується її сплатити.
Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сума поточного боргу лізингоодержувача визначена у Графіку внесення платежів.
За наведених обставин, місцевий господарський суд вірно задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача 13 446,82 грн. - пені, 2 015,40 грн. - 3% річних, 173,87грн. - збитків від інфляції.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що вимоги викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, оскільки суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2010 р. в справі № 20/258 - без змін.
Справу № 20/258 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді
19.11.10 (відправлено)