01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
10.11.2010 № 26/316
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Матюшенков дов. від 01.02.2010 року
від відповідача : Троєкуров Д.О. дов. від 29.07.2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Академ-Клуб"
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.08.2010
у справі № 26/316 ( .....)
за позовом Мале приватне підприємство "Аквілон"
до ТОВ "Академ-Клуб"
про стягнення 483119,76 грн.
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Малого приватного підприємства “Аквілон” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Академ Клуб” про стягнення з відповідача 369 000, 00 грн. основного боргу, 74 507,76 грн. пені, 39 612, 00грн. збитків від інфляції, а всього 483 119, 76 грн.
12.08.2010 року у судовому засіданні представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача, крім основного боргу, пені та збитків від інфляції, 3% річних в сумі 10 398, 57 грн., всього 493 518, 33 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором підряду №5/02-08 від 24.03.2008 року щодо оплати виконаних робіт.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.08.2010 року у справі №26/316 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю " Академ Клуб» на користь малого приватного підприємства " Аквілон " 168 000 ( сто шістдесят вісім тисяч ) грн. 00 коп. основного боргу, 10 398 ( десять тисяч триста дев'яносто вісім ) грн. 57 коп. 3% річних, 39 312 ( тридцять дев'ять тисяч триста дванадцять ) грн. 00 коп. збитків від інфляції, 2 177 ( дві тисячі сто сімдесят сім ) грн. 11 коп. державного мита та 104 ( сто чотири ) грн. 11 коп. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено. Повернуто малому приватному підприємству " Аквілон " ( 02156, м. Київ, вул. Матеюка, 5, кв. 8, код 20079802 ) з державного бюджету зайве сплачене державне мито в сумі 188 ( сто вісімдесят вісім ) грн. 82 коп., що перераховані платіжним дорученням № 35 від 09.06.2010 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 26/316.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язань за договором підряду №5/02-08 від 24.03.2008 року щодо оплати виконаних робіт, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 168 000, 00 грн. основного боргу, який підтверджується підписаними відповідачем актами приймання виконаних робіт за червень 2008 р.,( акт № 1 на суму 108 000,00 грн. та акт № 2 на суму 60 000,00 грн.), 39 312,00 грн. збитків від інфляції, та 10 398,57 грн. - 3% річних, а в частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 12.08.2010 року у справі № 26/316, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник стверджує, що підставою для початку виконання робіт є письмова заявка замовника, проте, жодних заявок з приводу виконання робіт відповідачем позивачу надано не було. Крім цього, апелянт зазначає, що невірно здійснено розрахунок штрафних санкцій.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 13.10.2010 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з нез'явленням у судове засідання 13.10.2010 року представника позивача, колегією суддів ухвалою від 13.10.2010 року розгляд справи було відкладено на 10.11.2010 року.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/4 від 10.11.2010 року у зв'язку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Чорної Л.В. при розгляді інших справ, розгляд апеляційної скарги у справі № 26/316 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Алданової С.О., Смірнової Л.Г. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 12.08.2010 року у справі №26/316 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду від 12.08.2010 року у справі №26/316.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
24.03.2008 р. між малим приватним підприємством " Аквілон " (підрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю " Академ Клуб " (замовник) був укладений договір підряду № 5/02-08.
Відповідно до п. 1.1 Дорговору підрядник (позивач) зобов'язався виконати роботи по демонтажу будівель, навантаженню будівельного сміття на автомобілі - самоскиди, плануванню площ та вивезенню будівельного сміття, а замовник (відповідач) зобов'язався прийняти вказані роботи та оплатити їх вартість на умовах даного договору.
Згідно п. 2.1 договору, вартість робіт однієї поїздки автосамоскида вантажопідйомністю 10 тон складає: 10 тон х 200, 00 грн. = 2 000, 00 грн., крім того ПДВ 20% - 400, 00 грн. Загальна вартість з ПДВ складає 2 400, 00 грн.
Замовник проводить оплату за фактично виконані роботи протягом 5 ( п'яти ) банківських днів після підписання сторонами акту виконаних робіт, в сумі зазначеної в акті ( п. 2.2 договору).
Відповідно до п. 6.1 договору № 5/02-08 від 24.03.2008 р., підрядник зобов'язаний здати, а замовник зобов'язаний прийняти виконанні роботи, шляхом підписання акту здачі - прийняття виконаних робіт і оплатити їх згідно з договором.
Відповідно до п. 8.1 договору № 5/02-08 від 24.03.2008 р., за порушення строків оплати замовник виплачує на користь підрядника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочки та відшкодовує всі збитки, понесені підрядником.
Про завершення виконання робіт виконання робіт Підрядник повинен письмово вломити Замовника в строк 5 календарних днів, після чого сторони складають двосторонній акт здачі - приймання виконаних робіт, підписують його та скріплюють печатками. У випадку незабезпечення Замовником приймання робіт протягом 5 банківських днів після отримання повідомлення, Підрядник має право скласти односторонній акт, який є підставою для розрахунку (п. 6.2 Договору).
На підтвердження виконання зобов'язань за договором, між сторонами були підписані акти приймання виконаних робіт за червень 2008 р., а саме: акт № 1 на суму 108000,00грн. та акт № 2 на суму 60000, 00 грн., всього на загальну суму 168 000,00 грн.
Крім того, позивачем на адресу відповідача був направлений акт приймання виконаних робіт № 3 за серпень 2008 р. на суму 201 600, 00 грн.
Відповідач вказаний акт не підписав, жодних претензій по акту приймання виконаних робіт № 3 за серпень 2008 р. на суму 201 600,00 грн. позивачу не заявив.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ним Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ним Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільною кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
У ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Відповідно до ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України визначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаними обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, тоді як відповідач не виконав свої зобов'язання за договором підряду №5/02-08 від 24.03.2008 року щодо оплати виконаних робіт.
Вимоги позивача є обґрунтовані, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню лише частково в сумі 168 000, 00 грн. основного боргу, який підтверджується лише підписаними відповідачем актами приймання виконаних робіт за червень 2008 р.,( акт № 1 на суму 108 000,00 грн. та акт № 2 на суму 60 000,00 грн.), на загальну суму 168000,00грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання зобов'язання сталось не з його вини.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Розмір пені, передбачений статтею 1 Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені);
Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За своїм процесуальним змістом заява про застосування позовної давності є клопотанням про відновлення пропущеного строку позовної давності і остання повинна містити посилання на певні обставини або причини, які є підставами для поновлення пропущених строків позовної давності з відповідними календарними розрахунками, а також докази та вимоги сторони щодо відновлення пропущених строків. Необхідно нагадати, що за правилами господарського судочинства така заява (клопотання) має подаватися до суду у письмовому вигляді. Доцільним, але не обов'язковим, видається подання такої заяви у письмовому вигляді і у межах цивільного судочинства.
За змістом ст. 267 Цивільного кодексу України вбачається, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Норма ч. 4 ст. 267 ЦК покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові. У випадку встановлення судом факту спливу строків позовної давності суд зобов'язаний відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до Листа Вищого господарського суду від 07.04.2008, № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" на відміну від імперативного правила статті 75 ЦК УРСР, яке передбачало обов'язковість застосування позовної давності, частина третя статті 267 ЦК України передбачає можливість застосування цього правового інституту лише за заявою сторони. Господарський суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність.
Відповідачем в відзиві на позов заявлено про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки.
Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 74 507,76 грн., оскільки для нарахування пені пройшов строк позовної давності передбачений п.1 ч 2 ст. 258 ЦК України.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем вірно здійснено розрахунок 3% річних, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача 3% річних у розмірі 10398,57грн.
Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, вважає, що судом першої інстанції вірно здійснено розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача інфляційні втрати у розмірі 39312,00грн. (позивачем було не вірно нараховано відповідачу інфляційних втрат).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2010 року у справі №26/316 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача(апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Академ Клуб” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 12.08.2010 року по справі № 26/316 залишити без змін.
Матеріали справи № 26/316 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді