01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.11.2010 № 33/164
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів:
при секретарі:
Представники сторін:
позивача: Клочай Н.І., довіреність б/н від 16.10.2009;
відповідача:Халатов І.О., довіреність б/н від 15.04.2009;
третя особа:не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет"
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2010
у справі № 33/164 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрінет"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет"
третя особа позивача
третя особа, яка не
заявляє самостійних вимог
на предмет спору на стороні
відповідача ОСОБА_3
про стягнення 495000,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрінет» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нашнет» про стягнення 495000,00 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.07.2010 у справі № 33/164 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нашнет” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фрінет” суму основного боргу 245000,00 грн., штраф в розмірі 50000,00 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 2950,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нашнет» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2010 у справі № 33/164 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва порушено, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2010 прийнято до розгляду справу № 33/164. Розгляд апеляційної скарги призначений на 08.11.2010 о 12:40.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 08.11.10 № 01-23/1/6 у справі № 33/164 у зв'язку з виробничою необхідністю введено до складу колегії суду суддю Буравльова С.І.
08.11.2010 від представника відповідача на адресу Київського апеляційного господарського суду надійшла телеграма, що за своїм змістом є клопотання про відкладення розгляду справи.
Суд задовольнив клопотання.
08.11.2010 представник третьої особи в судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
На виконання вимог ухвали суду 08.11.2010 представником позивача в судовому засіданні для долучення для матеріалів справи було надано відзив, в якому просив рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2010 у справі № 33/164 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нашнет» - без задоволення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 розгляд апеляційної скарги у справі № 33/164 відкладено на 16.11.2010 об 11:10.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 16.11.10 № 01-23/1/2 у справі № 33/164 у зв'язку з виробничою необхідністю введено до складу колегії суду суддю Алданову С.О.
16.11.2010 представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
23.10.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Нашнет” (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фрінет” (кредитор) та за участю ОСОБА_3 (боржник) укладено договір поруки (надалі - Договір).
Частиною 1 ст. 553 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно з ч. 2 ст. 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Пунктом 1.1 Договору зазначено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником обов'язку щодо повернення грошових коштів в порядку та в строки, що передбачено мировою угодою від 22.10.2009 року по справі № 2-6074, яка затверджена Деснянським районним судом м. Києва 23.10.2009.
В п. 1.3 Договору передбачено що, у разі порушення боржником мирової угоди боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати сплати всіх необхідних платежів боржника за мировою угодою як від боржника і поручителя, так і від кожного окремо.
Відповідно до п.1.4 договору поруки, порукою за цим договором забезпечується виконання всіх зобов'язань боржника відповідно до умов мирової угоди, а саме:
1.4.1 повернути кредитору в строки та в порядку, як це визначено в мировій угоді, грошові кошти у сумі 505 000 (п'ятсот п'ять тисяч) грн. 00 коп. з урахуванням строку для добровільного виконання;
1.4.2 сплатити кредитору суму основного боргу з урахуванням 30% річних, нарахованих на суму основного боргу, у випадках в порядку та в строки, передбачені мировою угодою.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з п.2.2 Договору, строк добровільного виконання умов, викладених у мирової угоді, щодо повернення всієї суми грошових коштів до 31 січня 2010 року.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язків за мировою угодою, але в будь-якому випадку після закінчення строку для добровільного виконання (тобто після 31 січня 2010 року), поручитель зобов'язується не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання письмової вимоги надісланої кредитором, про невиконання боржником своїх зобов'язань без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань щодо вимоги, сплатити кредитору відповідну грошову суму шляхом її перерахування у безготівковій формі на рахунок кредитора, зазначений у цьому договорі.
З матеріалів справи вбачається, що листом-вимогою вих. № 21 від 01.02.2010 позивач повідомив відповідача про те, що станом на 01.02.2010 боржником лише 18.11.2009 було перераховано на розрахунковий рахунок кредитора грошові кошти у розмірі 60000,00 грн.
В зв'язку з зазначеним вище позивач, вимагав у відповідача в строк 5 (п'ять) робочих днів з моменту отримання листа - вимоги, перерахувати на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Фрінет” кошти у розмірі 445000,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 34902,74 грн.
Таким чином, відповідач був зобов'язаний сплатити позивачу заборгованість в строк не пізніше 11.02.2010.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 станом на 17.05.2010 було погашено заборгованість відповідача перед позивачем та сплачено 260000,00 грн.
Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в розмірі 245000,00 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрінет» належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції в супереч вимогам законодавства стягнуто з відповідача штраф в розмірі 50000,00 грн. як фіксовану суму, а не вирахувані як проценти.
Відповідно до п.4.1 договору поруки, у разі прострочення поручителем виконання своїх зобов'язань за цим договором у строк, згідно з п. 5.1 договору, поручитель зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) грн. за кожний випадок прострочення виконання своїх зобов'язань.
Частина 1 статті 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з ч.2 статті 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, оскільки Господарський кодекс України не містить жорстких обмежень щодо визначення пені або штрафу у господарських відносинах, допускається абсолютна домовленість сторін щодо виду та суті штрафної санкції.
Тому, вимога позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 50000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГПК України сторони мають право, зокрема, подавати докази та брати участь в їх дослідженні.
Водночас ч. 1 ст. 33 ГПК України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
До того ж згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
За таких обставин рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2010 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2010 у справі № 33/164 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нашнет» - без задоволення.
2. Матеріали справи № 33/164 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
19.11.10 (відправлено)