01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
09.11.2010 № 32/364
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
За участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - Балабан І.А. -за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Трейдінгова компанія "Ізобуд"
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.09.2010
у справі № 32/364 ( .....)
за позовом ТОВ "Трейдінгова компанія "Ізобуд"
до ТОВ "Пєноплекс-Україна"
про визнання недійсним правочинів
У червні 2010 року ТОВ „Трейдінгова компанія” „Ізобуд” звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ „Пеноплекс-Україна” про визнання недійсними правочинів -довіреностей типової форми № М-2б, видані від імені ТОВ "ТК "Ізобуд" на отримання товарів від ТОВ "Пеноплекс-Україна" № 205 від 22.09.2008, видана ОСОБА_1, № 244 від 02.10.2008, видана ОСОБА_1, № 2314 від 20.10.2008, видана ОСОБА_1, № 387 від 12.11.2008, видана ОСОБА_2
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що довіреності на отримання у відповідача матеріальних цінностей від імені позивача директором позивача або будь-якою іншою уповноваженою особою не підписувалися, підписи на довіреностях не належать директору. Правовою підставою визнання довіреностей недійсними позивач вказує на положення ч. 2 та ч. 3 ст. 203 ЦК України, а саме - відсутність у невідомої особи, яка підписала довіреності від імені позивача, відповідної цивільної дієздатності, а також відсутність волі позивача на видачу довіреностей.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.09.2010 року у справі № 32/364 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва у справі №32/364 від 10.09.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в повному обсязі задовольнити його позовні вимоги.
В своїй апеляційній скарзі , позивач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України”).
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача , за наявними у справі доказами.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представника відповідача, колегія суддів встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, ТОВ "ТД "Ізобуд" звернулося з позовом до ТОВ "Пеноплекс-Україна" про визнання недійсними правочинів, укладених шляхом видачі фізичним особам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 довіреностей типової форми № М-2б, виданих від імені ТОВ "ТК "Ізобуд" на отримання товарів від ТОВ "Пеноплекс-Україна" № 205 від 22.09.2008 (видана ОСОБА_1), № 244 від 02.10.2008 (видана ОСОБА_1), № 314 від 20.10.2008 (видана ОСОБА_1), № 387 від 12.11.2008 (видана ОСОБА_2).
Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
За довіреністю здійснюється представництво, яке ґрунтується на договорі або акті органу юридичної особи.
Згідно ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Стаття 239 ЦК України вказує, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Сторонами оспорюваного позивачем правочину є позивач та фізичні особи, яким видані довіреності на представництво інтересів позивача у відносинах з відповідачем.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові виходячи з наступного.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Тобто, відповідно до вищевказаних норм вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду. Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову.
Крім того, спосіб захисту порушених прав повинен бути направлений на їх відновлення та бути адекватним та співмірним з порушеним правом.
З огляду на вищевикладене, колегія прийшла до висновку , що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову , оскільки відповідач не був стороною оспорюваного позивачем правочину, а також за відсутності доказів порушення відповідачем прав позивача вчиненням спірного правочину.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2010р. у справі №32/364 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Трейдінгова компанія” „Ізобуд” залишити без задоволення.
3. Матеріали справи №32/364 повернути до господарського суду міста Києва.
4. Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
18.11.10 (відправлено)