01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.11.2010 № 45/186
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі
за участю представників:
від позивача Крилова Л.Б.,
від відповідача Мукоїда Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб»
на рішення Господарського суду м.Києва від 02.09.2010
у справі № 45/186 ( .....)
за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»
про визнання недійсним окремих положень договору фінансового лізингу № L1690-01/08
Приватне сільськогосподарське підприємство «Хлібороб» (позивач) звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (відповідач) про визнання недійсними п. 6.1. договору фінансового лізингу № L 1690-01/08, укладеного між сторонами, та п.п. 6.1.1-6.1.5. Загальних умов договору фінансового лізингу (додаток до договору фінансового лізингу № L 1690-01/08).
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 20.05.2010 порушено провадження у справі № 11/139пд та прийнято заяву до розгляду.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 24.06.2010 справу № 11/139 пд направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2010 справу прийнято до провадження та присвоєно їй номер № 45/186.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2010 у справі № 45/186 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне сільськогосподарське підприємство «Хлібороб» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача. Підставами для скасування рішення позивач вважає порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2010 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 18.11.2010.
Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
25.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» як лізингодавцем та Приватним сільськогосподарським підприємством «Хлібороб» як лізингоодержувачем укладено договір фінансового лізингу № L 1690-01/08 (а.с. 9-10).
Пунктом 6.1. договору фінансового лізингу передбачено наступне:
«6.1. Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у лізингоодержувача предмет лізингу у безспірному порядку…».
Також між сторонами було складено та підписано загальні умови договору фінансового лізингу (додаток до договору фінансового лізингу № L 1690-01/08).
Пунктами 6.1.1.-6.1.5. Загальних умов передбачене наступне:
«6.1. Лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити суму лізингових платежів у наступних випадках (включаючи, але не обмежуючись):
6.1.1. У випадку зміни встановленого на день укладення договору розміру ставки EURIBOR на період 1 місяць (якщо в п. 4.9. договору сторони обрали валюту - Євро) або розміру ставки USD LIBOR на період 1 місяць (якщо в п. 4.9. договору сторони обрали валюту - долари США) розмір комісії змінюється пропорційно за кожний з періодів лізингу, починаючи з такого чергового періоду лізингу.
6.1.2. У випадку зміни чинного законодавства щодо лізингової діяльності лізингодавця, системи оподаткування, розміру податків, зборів, обов'язкових платежів, пов'язаних з предметом лізингу та/або виконанням лізингодавцем своїх обов'язків за договором.
6.1.3. У разі перевищення розміру комісії лізингодавця за договором над подвійною обліковою ставкою Національного банку України, встановленою на день нарахування такої комісії за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від вартості предмета лізингу, комісія у складі лізингового платежу підлягає збільшенню на суму, яка дорівнює розміру ПДВ за ставкою 20%, нарахованому на таке збільшення.
6.1.4. У випадку зміни на день складання рахунку за відповідний лізинговий період, встановленого Національним банком України курсу гривні до зазначеної в п. 4.9. договору валюти по відношенню до визначеного в п. 2 Графіку курсу, лізингові платежі змінюються пропорційно зміні курсу гривні до такої визначеної в договорі валюти.
6.1.5. В інших випадках, визначених договором та додатками до нього. В тому числі у разі виникнення у лізингодавця додаткових витрат, які виникли в період дії цього Договору та пов'язані з ним».
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними вищенаведених п. 6.1. договору та п. 6.1.1.-6.1.5. Загальних умов на підставі ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України, оскільки вважає, що вказані умови суперечать ст.ст. 11, 509, 525, 651-654 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 -3, ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 217 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положення частини 1 та частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачають, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
З вищенаведених норм вбачається, що правило про недопустимість односторонньої відмови від договору є диспозитивним, а тому договором або законом може бути встановлена інша норма. Тобто, сторони в договорі можуть домовитися про можливість односторонньої відмови від зобов'язання або зміни його умов в разі настання певних обставин.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що умови п. 6.1. договору фінансового лізингу відповідають вимогам закону щодо права на одностороннє розірвання договору.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з ч. 4, ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях.
Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
У відповідності до ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Таким чином, умови п. 6.1.1. -6.1.5. Загальних умов щодо права лізингодавця, у визначених договором випадках, в односторонньому порядку переглядати і змінювати розмір лізингових платежів відповідають вимогам закону.
На підставі викладеного, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Приватного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2010 у справі № 45/186 не підлягає скасуванню.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2010 у справі № 45/186 - без змін.
2. Матеріали справи № 45/186 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді