09 грудня 2024 р.Справа № 480/1180/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2024, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп'яненко, м. Суми, повний текст складено 29.04.24 по справі № 480/1180/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Сумській області
про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - відповідач, ГУНП в Сумській області) про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника ГУНП в Сумській області Петра Токаря № 135 від 05.02.2024 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських БПОП ГУНП в Сумській області» в частині застосування до старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0101201) поліцейського взводу № 3 (швидкого реагування) роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним і скасувати наказ Начальника ГУНП в Сумській області від 05.02.2024 № 44 о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді поліцейського взводу №3 (швидкого реагування) роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області з 06.02.2024;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку 744 грн 58 коп. за кожен день вимушеного прогулу з 06.02.2024 по день ухвалення рішення;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, які складаються з витрат на правову допомогу у розмірі 12 000,00 гривень.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року у справі №480/1180/24 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів № 135 від 05.02.2024, № 44 о/с від 05.02.2024 в частині застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції до ОСОБА_1 , про поновлення на посаді поліцейського взводу № 3 (швидкого реагування) роти № 1 батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Сумській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, не доведення обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасувати та увалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказав на те, що оспорювані у даній справі накази ухвалені з порушенням порядку проведення службового розслідування та порядку притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності, а дисциплінарне провадження однобоким та упередженим, у зв'язку з чим оскаржувані накази підлягають скасуванню з одночасним поновленням позивача на займаній раніше посаді. Крім того, на думку позивача, при вирішення справи судом першої інстанції не було з'ясовано ряду обставин, зокрема:
- в чому полягає факт невиконання п. 2 наказу № 221 дск (об'єктивна сторона дисциплінарного правопорушення), виходячи з того, що такий факт міг бути встановлений лише після закінчення строку для його виконання, в той час як дисциплінарна комісія у висновку встановлює факт «невиконання» наказу, що мав бути виконаний протягом 05.02.2024, на підставі чого і звільнено позивача цього ж дня;
- не досліджено тієї обставини, що позивачу інкриміновано невиконання незрозумілого по суті пункту наказу, що допускає його подвійне тлумачення, адже наказ має назву «Про відрядження», проте не містить жодної вказівки «відрядити»;
- не ідентифіковано позивача на наданому відповідачем відеозаписі, а також не встановлено на якій хвилині відеозапису позивач обговорює наказ та критикує керівництво, і чи взагалі, присутній позивач на відеозаписі і чи говорить будь-які слова;
- неповідомлення позивача про факт призначення та початок проведення відносно нього службового розслідування, що вказує на грубе порушення порядку проведення службового розслідування;
- відсутність у висновку службового розслідування аналізу обставин, що пом'якшують відповідальність позивача, зокрема, відсутність діючих дисциплінарних стягнень та наявність таких відзнак як: Відзнаки «За відвагу та мужність» за участі в АТО; Відзнака Президента «За участь в АТО»; нагородження Медаллю за «Сумлінну службу» 10 років; Грамоти за сумлінне виконання службового обов'язку; Відзнака міністра оборони України «Захиснику України»;
- обставини застосування крайнього і найтяжчого виду дисциплінарного стягнення, не дослідивши в повній мірі всі обставини і докази та не встановивши належним чином наявність в діях позивача дисциплінарного проступку та ступінь вини позивача, причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку;
- законність способу отримання членами дисциплінарної комісії відеозапису, в той час як матеріали службового розслідування не містять жодних письмових доказів на підтвердження перегляду відеозапису (актів перегляду тощо), та не містять відомостей про те, на який технічний пристрій проведено відеозйомку, серію та номер приладу, ким саме проведено зйомку тощо.
Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги лише показання свідків, які є зацікавленими особами (показання члена дисциплінарної комісії, який проводив службове розслідування та безпосереднього керівника позивача), а також в оскаржуваному рішенні не було спростовано доводи сторони позивача щодо посилання на пункти 1 та 2 розділу IV Положення про підрозділи поліції особливого призначення.
На переконання позивача висновки суду першої інстанції щодо наявності в діях позивача складу дисциплінарного проступку не відповідають фактичним обставинам справи, та засновані на неналежних і недопустимих доказах, а об'єктивна сторона дисциплінарного проступку, встановлена судом, суперечить відомостям за якими розпочалось службове розслідування.
Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги відповідачем подано до суду апеляційної інстанції письмовий відзив, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на скаргу дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у батальйоні поліції особливого призначення, на посаду був призначений за його особистим рапортом наказом від 13.12.2023 № 542 о/с (а.с. 15 том 1). У період з липня 2020 року до 13.12.2023 проходив службу у взводі № 3 (швидкого реагування) роти поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області (а.с. 49 том 1).
02 лютого 2024 року начальником ГУНП в Сумській області видано наказ № 221 дск, яким затверджено список поліцейських БПОП ГУНП в Сумській області для проведення навчань для подальшого відрядження до Управління поліції особливого призначення № 2 штурмовий полк (Цунамі) Департаменту поліції особливого призначення “Об'єднана штурмова бригада Національної поліції “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Відповідно до п. 2 наказу поліцейські, включені до списку, зобов'язані з 05.02.2024 до особливого розпорядження пройти навчання для подальшого відрядження. (а.с. 143-145 том 1).
05 лютого 2024 року зазначений вище наказ був оголошений поліцейським список яких цим наказом затверджений. Після цього командиром БПОП ГУНП подано начальнику ГУНП в Сумській області рапорт яким повідомлено про вчинення поліцейськими, у тому числі ОСОБА_1 , дій, що мають ознаки дисциплінарного проступку (а.с. 84-85 том 1).
У зв'язку з цим відповідачем видано наказ № 92 від 05.02.2024, яким призначено службове розслідування. Цим же наказом утворено дисциплінарну комісію (а.с. 83 том 1).
Допитаний у судовому засідання у якості свідка ОСОБА_2 пояснив, що його було включено до складу дисциплінарної комісії, він брав участь у проведенні службового розслідування. Після видання наказу дисциплінарна комісія у повному складі прибула до місця розташування БПОП, де наказ про призначення розслідування було оголошено особам, щодо яких розслідування призначено. ОСОБА_1 ніяких зауважень щодо складу комісії не висловив, відводів не заявляв. Також не заявляв про необхідність отримання ним правничої допомоги. Кілька поліцейських виявили бажання ознайомитися з матеріалами розслідування і така можливість була їм надана. Позивач такого бажання не виявив і відповідних клопотань не заявляв.
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що проходить службу на посаді командира БПОП ГУНП в Сумській області. 05 лютого 2024 року ним особисто було оголошено наказ № 221 дск від 02.02.2024 особам, які у ньому зазначені. ОСОБА_1 також був при цьому присутнім. Здійснювалась відеофіксація. Після оголошення наказу присутні поліцейські почали висловлювати своє невдоволення змістом наказу, критикувати та обговорювати його. У зв'язку з цим змушений був запитати хто з присутніх готовий виконувати наказ. Такі мають залишити приміщення та слідувати до ГУНП в Сумській області, де приступити до навчання. Кілька поліцейських таку вимогу виконали. Ті, що залишилися, продовжили обговорення. Через деякий час змушений був рапортом доповісти керівництву ГУНП в Сумській області.
З відеофайлу з нагрудної камери встановлено, що ОСОБА_3 оголосив наказ №221 дск від 02.02.2024. Після цього присутні поліцейські почали активно обговорювати наказ та критикувати його. З відеозапису вбачається, що присутні намагались з'ясувати критерії, за якими здійснювався відбір поліцейських для відрядження, чому відправляються у відрядження не добровольці, а особи, визначені наказом, чому визначені особи, молодші за 35 років, чому у списку є одні особи та відсутні інші, тощо. Після цього ОСОБА_3 запропонував тим, хто згоден виконувати наказ, підтвердити ознайомлення з ним власним підписом та слідувати на навчання. Троє з присутніх таке бажання виявили. Інші, у тому числі і ОСОБА_1 , такої готовності не виявили та продовжили обговорення.
Наказом начальника ГУНП в Сумській області № 135 від 05.02.2024 до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби у поліції. Наказом ГУНП в Сумській області № 44 о/с від 05.02.2024 ОСОБА_1 звільнено зі служби у поліції у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення (а.с.17-23 том 1).
З копії наказу № 135 вбачається, що дисциплінарне стягнення до позивача застосовано за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось у обговоренні, критиці та невиконанні п. 2 наказу начальника ГУ НП в Сумській області від 02.02.2024 №221 дск »Про відрядження поліцейських БПОП ГУ НП в Сумській області». Тим самим позивач порушив вимоги п.п 2.1 п. 2 наказу ГУ НП в Сумській області від 15.06.2023 №500, п. 1, 4 ч. 3 ст. 1, ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Присяги поліцейського, п. 24 ч. 1 ст. 23, ч. 2 ст. 24 Закону України “Про Національну поліцію».
Не погодившись із приведеним наказом, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на позитивну характеристику ОСОБА_1 , наявність відзнак та відсутність дисциплінарних стягнень, враховуючи обставини вчинення дисциплінарного проступку, зокрема, в умовах воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією проти України, оспорюване рішення про необхідність накладення на позивача найсуворішого дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби прийнято у межах повноважень та у відповідності до вимог закону, у зв'язку з чим, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" від 15 березня 2018 року №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), Порядком проведення службового розслідування у Національній поліції України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893 (далі - Порядок №893).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №580-VIII (тут та надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що поліцейський зобов'язаний, зокрема: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1); професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва (п.2).
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону №580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України". Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
За вимогами статті 64 Закону №580-VIII передбачено, що особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки".
Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - це дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону №580-VIII, зобов'язує поліцейського, з-поміж іншого, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону (пункти 1, 2, 4 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту).
У відповідності до частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов'язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.
Відповідно до частини другої статті 14 Дисциплінарного статуту з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування.
За вимогами пункту 1 розділу І Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених Наказ Міністерства внутрішніх справ України 09.11.2016 № 1179, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 грудня 2016 року за № 1576/29706 (далі - Правила №1179) ці Правила є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей.
Пункт 5 розділу І Правил №1179 визначає, що поліцейський здійснює свою діяльність відповідно до основоположних принципів, які закріплені в Конституції України, Законі України «Про Національну поліцію», інших законодавчих актах України, а також у цих Правилах, зокрема: верховенства права; дотримання прав і свобод людини; законності; відкритості та прозорості; політичної нейтральності; взаємодії з населенням на засадах партнерства; безперервності; справедливості, неупередженості та рівності.
У відповідності до пункту 1 розділу ІІ Правил №1179 передбачено, що під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен, зокрема: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати, тощо.
Звідси слідує, що Присяга працівника Національної поліції України є одностороннім усвідомлено вольовим публічним невідкличним зобов'язанням громадянина України: 1) вірно служити інтересам Українського народу; 2) дотримуватися Конституції та законів України; 3) поважати права і свободи людини, честь держави; 4) охороняти права і свободи людини, честь держави; 5) з гідністю вести високе звання поліцейського; 6) сумлінно виконувати службові обов'язки.
Інститут Присяги працівника Національної поліції України вже сам по собі призначений імперативно забезпечити зразкове та бездоганне дотримання публічним службовцем - поліцейським закону у повсякденній та службовій діяльності.
Верховний Суд у постанові від 07.03.2019 справа № 819/736/18 (пункт № 60) та у постанові від 05.03.2020 справа № 815/4478/16 (пункт № 48) встановив, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги.
Щодо порядку проведення службових розслідувань в органах поліції, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення, то на підставі вимог частини десятої статті 14 Дисциплінарного статуту Національній поліції України він визначався Порядком проведення службового розслідування у Національній поліції України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893 (далі - Порядок №893).
Пунктом 2 розділу V Порядку №893 проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.
Відповідно до пункту 4 розділу V Порядку №893 службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Згідно з пунктом 7 розділу V Порядку №893 розгляд справи дисциплінарною комісією проводиться зазвичай у формі письмового провадження. Збирання та перевірка матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського у разі розгляду справи у формі письмового провадження здійснюються зазвичай шляхом: одержання пояснень щодо обставин справи від поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб; одержання в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідних документів або їх копій та долучення до матеріалів справи; отримання консультацій спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування.
За порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (частина перша статті 11 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до частини першої статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Частиною першою статті 13 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції.
За приписами частин першої та третьої статті 19 Дисциплінарного статуту визначено, що у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; підстава для призначення службового розслідування; обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; пояснення поліцейського щодо обставин справи; пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Таким чином, підставою для застосування дисциплінарного стягнення є вчинення дисциплінарних проступків, зокрема, порушення службової дисципліни, невиконання чи неналежне виконання обов'язків поліцейського. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини працівника органів поліції, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, з'ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні порушника складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтувавши при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення серед установлених законом.
Колегією суддів із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у поліції на посаді поліцейського взводу № 3 (швидкого реагування) роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області (а.с.15 том 1).
Наказом начальника ГУНП в Сумській області № 135 від 05.02.2024, в той числі, до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби у поліції (а.с.17-22, 119, 120-125 том 1).
Підставою для застосування дисциплінарного стягнення слугував висновок службового розслідування про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що виразився у обговоренні, критиці та невиконанні п. 2 наказу начальника ГУ НП в Сумській області від 02.02.2024 №221 дск »Про відрядження поліцейських БПОП ГУ НП в Сумській області», що призвело до порушення вимог п.п 2.1 п. 2 наказу ГУ НП в Сумській області від 15.06.2023 №500, п. 1, 4 ч. 3 ст. 1, ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Присяги поліцейського, текст якої закріплено у статі 64 Закону України “Про Національну поліцію», п. 1, 2 ч. 1 ст. 18, п. 24 ч. 1 ст. 23, ч. 2 ст. 24 Закону України “Про Національну поліцію» (а.с. 26-42, 101-117 том 1).
В порядку реалізації вказаного дисциплінарного стягнення прийнято наказ ГУНП в Сумській області № 44 о/с від 05.02.2024, в тому числі, про звільнення ОСОБА_1 зі служби у поліції (а.с.23, 126-133, 134 том 1).
Таким чином, за результатами службового розслідування дисциплінарна комісія визнала доведеним факт невиконання правомірного наказу, за що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов'язує поліцейського, зокрема, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону.
Відповідно до частин першої - третьої статті 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень керівника, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення. Наказ, прийнятий на основі Конституції та законів України і спрямований на їх виконання, віддається (видається) керівником під час провадження ним управлінської діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданих повноважень. Наказ може віддаватися усно чи видаватися письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
За змістом частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов'язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.
За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов'язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.
Поліцейському забороняється виконувати злочинний або явно незаконний наказ. У разі одержання наказу, що суперечить закону, підлеглий не повинен виконувати його, про що зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти керівнику, який віддав (видав) наказ, та своєму безпосередньому керівникові, а в разі наполягання на його виконанні - письмово повідомити про це прямому керівнику.
Виконання поліцейським злочинного або явно незаконного наказу, а також невиконання правомірного наказу тягнуть за собою відповідальність, передбачену цим Статутом та законом.
Як встановлено із матеріалів справи, в ході проведення службового розслідування було встановлено, що 02.02.2024 начальником ГУНП в Сумській області видано наказ №221 дск, яким затверджено список поліцейських БПОП ГУНП в Сумській області для проведення навчань для подальшого відрядження до Управління поліції особливого призначення № 2 штурмовий полк (Цунамі) Департаменту поліції особливого призначення “Об'єднана штурмова бригада Національної поліції “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - наказ №221 дск), до складу яких увійшов і ОСОБА_1 (а.с. 143-145 том 1).
Відповідно до п. 2 вказаного вище наказу поліцейські, включені до списку, зобов'язані з 05.02.2024 до особливого розпорядження пройти навчання для подальшого відрядження до Управління поліції особливого призначення № 2 штурмовий полк (Цунамі) Департаменту поліції особливого призначення “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Учасниками справи не заперечувалось, що 05 лютого 2024 року в першій половині дня зазначений вище наказ був оголошений поліцейським, список яких цим наказом затверджений. Під час такого оголошення здійснювалась відео фіксація.
За висновками службового розслідування, після оголошення наказу №221 дск деякі поліцейські, серед яких і ОСОБА_1 , почали обговорювати та критикувати вказаний наказ, у зв'язку з чим, дисциплінарна комісія прийшла до висновку про наявність дисциплінарного проступку, що виразився у обговоренні, критиці та невиконанні п. 2 наказу №221 дск.
Колегія суддів такі висновки вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Так, згідно з наказом № 221 поліцейські БПОП, серед яких був ОСОБА_1 , були зобов'язані з 05.02.2024 до особливого розпорядження пройти навчання для подальшого відрядження.
Тобто відповідним наказом визначено, що позивач мав з 05.02.2024 пройти навчання, інших часових проміжків для початку навчання не було визначено, а тому строк для виконання наказу №221 дск міг тривати аж до закінчення 05.02.2024.
Крім того, як зазначено відповідачем у письмових поясненнях від 19.11.2024 (а.с. 86-89 том 1), відповідно до змісту п.2 наказу №221 дск включені до нього поліцейські БПОП, зокрема ОСОБА_1 , зобов'язані були пройти навчання перед відрядження з 05.02.2024 до особливого розпорядження на полігоні, в той час як конкретне місце проведення навчань наказом не визначалось, так як залежало від змін в оперативній обстановці та безпековій ситуації.
Відтак, конкретного місця для початку навчання наказ №221 дск не містив, в той час як факт невиконання наказу №221 дск міг бути встановлений лише після закінчення строку для його виконання, а саме, до закінчення доби 05 лютого 2024 року.
Натомість, відповідач ще до закінчення строку на виконання наказу (05.02.2024) зробив висновок про невиконання позивачем п. 2 наказу №221 дск.
При цьому, матеріали службового розслідування не містять доказів того, що позивач не з'явився на навчання протягом 05.02.2024, а отже обставина неприбуття позивача на навчання не була належним чином задокументована.
За таких умов, колегія суддів вважає, що дисциплінарна комісія за результатами службового розслідування, ще до завершення строку на виконання п. 2 наказу №221 дск зробила висновок про невиконання такого наказу позивачем.
Водночас, слід зауважити, що у висновку службового розслідування також не було відображено в чому саме полягало і чим підтверджується обставина обговорення та критики наказу №221 дск з боку позивача.
Відповідач доводячи правомірність висновків щодо обговорення та критики наказу №221 дск надав до суду відеозапис (а.с. 135 том 1) з моменту оголошення поліцейським наказу №221 дск, де, на думку відповідача, і відображено факт обговорення та критики наказу №221 дск з боку позивача.
Колегія суддів після перегляду наданого відеозапису приходить до висновку, що із вказаного відеозапису неможливо встановити, що саме позивач після оголошення змісту наказу №221 дск задає уточнюючі запитання та обговорює наказ.
З приводу твердження представника відповідача, які приведено у додаткових поясненнях (а.с. 53-57 том 2) про те, що факт ненадання позивачем згоди на виконання наказу №221дск від 02.02.2024, участь у обговоренні цього наказу, запитання щодо причини відсутності командирів, підтверджується належними та достатніми доказами, зокрема, відеозаписом оголошення наказу та поясненням командира БПОП ГУНП в Сумській області, які також досліджувались під час здійснення дисциплінарного провадження, колегія суддів вважає їх безпідставним, оскільки з відеозапису (10:36:15) вбачається, що присутніми особами було сказано, що «Ми готові виконати наказ».
Також з пояснень представника відповідача, які надані в судовому засіданні 09.10.2024, колегією суддів встановлено, що з відеозапису неможливо також встановити де саме стояв позивач під час оголошення наказу та що саме він сказав, адже в приміщенні перебувало близько 12 поліцейських та позивач відповідно знаходився десь на задньому плані.
Відтак, колегія суддів зауважує, що наданий відеозапис містить лише момент оголошення наказу про відрядження та початок розмови між присутніми з приводу оголошеного наказу. Водночас, на відеозаписі не зафіксовано безпосередньо тверджень позивача про відмову від виконання наказу №221дск від 02.02.2024, які не зафіксовано самого позивача.
Будь-які інші докази, які б вказували на обговорення та критику наказу №221 дск безпосередньо позивачем, матеріали справи не містять.
Натомість, з письмових пояснень ОСОБА_1 (а.с. 88 том 1), які надані останнім саме 05.02.2024, вбачається, що він від виконання наказу №221 дск не відмовляється, готовий відбути у відрядження для проходження навчання.
Отже, приведене спростовує доводи відповідача про невиконання 05.02.2024 позивачем наказу №221 дск.
Посилання суду першої інстанції на покази свідків ОСОБА_3 , колегія суддів вважає недостатніми, адже свідчення останнього не містять конкретної інформації про те, що було вчинено саме позивачем після оголошення наказу №221 дск, а відображують лише загальний опис події оголошення поліцейським наказу.
Свідчення ОСОБА_2 , члена дисциплінарної комісії, не містить даних щодо складу дисциплінарного проступку інкримінованого ОСОБА_1 , а також не відображує ходу події оголошення поліцейським наказу №221 дск.
Таким чином, з приведеного вбачається, що матеріали справи не містять доказів наявності в діях позивача складу дисциплінарного проступку, який виразився у обговоренні, критиці та невиконанні п. 2 наказу №221 дск, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про передчасність висновків дисциплінарної комісії про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції є незаконним, а відповідно наказ № 135 від 05.02.2024 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських БПОП ГУНП в Сумській області» в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції та наказ № 44 о/с від 05.02.2024 «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 , є протиправними та підлягають скасуванню, у зв'язку з чим слід поновити ОСОБА_1 на відповідній посаді з наступного дня за днем звільнення (05.02.2024), а саме з 06.02.2024.
Ураховуючи висновок щодо протиправності звільнення позивача зі служби та наявність підстав для скасування наказів про застосування дисциплінарного стягнення та його звільнення зі служби в поліції, з поновленням позивача на посаді, колегія суддів доходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на корить позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).
Відповідно до частин першої та другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вирішуючи питання про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, апеляційний суд погоджується з доводами сторони позивача щодо порядку підрахування розміру середнього заробітку для позивача у спірному періоді, приводячи з наступного.
Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (надалі - Порядок №260).
Пунктом 6 розділу ІІІ цього Порядку №260 передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Відповідно до пункту 9 розділу І вказаного Порядку №260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Таким чином, зі змісту Порядку № 260 вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
У свою чергу, пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки відсутній чітко визначений порядок для підрахунку середнього грошового забезпечення для поліцейських, у випадку їх звільнення, колегія суддів зазначає, що можливо застосувати, як положення Порядку №100, так і норми Порядку №260.
Відтак, застосовуючи правила підрахунку середньої заробітної плати за Порядком №100, суд враховує вимоги Порядку №260 щодо особливостей обрахунку грошового забезпечення поліцейських з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Як вбачається із довідки про доходи від 08.02.2024 №29/147 (а.с. 57 том 1), ОСОБА_1 у грудні 2023 року нараховано заробітну плату у розмірі 22 915,03 гривень за 31 фактичну кількість відпрацьованих робочих днів, а у січні 2024 року - 23 249, 01 гривень за 31 робочий день.
Отже, згідно даних про заробітку плату позивача за грудень 2023 року - січень 2024 року, розмір його заробітної плати за дані місці становив 46 164, 04 гривень.
Враховуючи, що загальна кількість робочих днів за грудень 2023 року та січень 2024 року становила 62 робочих днів, то середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 744,58 гривень (46 164, 04 грн/62 днів = 744,58 грн/день).
Період вимушеного прогулу позивача з 06 лютого 2024 року (день наступний за днем звільнення) по 09 грудня 2024 року (день ухвалення рішення про поновлення на службі) складає 307 календарних днів.
Відтак, грошове забезпечення позивача за час вимушеного прогулу з 06 лютого 2024 року по 09 грудня 2024 року складає 228 586,06 гривень (744,58 грн х 307 календарних днів).
Приведені висновки суду щодо питань підрахунку середнього заробітку узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду викладеними у постановах від 04 серпня 2022 року у справі № 824/3161/14-а, від 24 жовтня 2019 року у справі № 821/1226/16 та від 28 квітня 2022 року у справі № 806/1914/17.
За таких обставин колегія суддів вважає, що наявні підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06 лютого 2024 року по 09 грудня 2024 року у розмірі 228 586,06 гривень.
З приводу клопотань представника відповідача про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача у даній справі у зв'язку з відсутністю належних доказів на підтвердження повноважень представників позивача, колегія суддів приводить наступне.
Так, 26 листопада 2024 року до апеляційного суду надійшли клопотання представника відповідача про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача у даній справі (а.с. 95-103, 104-109, 122-130, 131-139 том 2) з огляду на те, що в доданому до апеляційної скарги представника позивача - адвоката Пєхтєрова Д.В. ордері серії АР №117761 від 16.05.2024, вказаний договір б/н від 16.05.2024 якого немає в матеріалах справи, а в доданому до апеляційної скарги представника позивача - адвоката Маховика Р.В. ордері серії ВМ №1025103 від 17.02.2024, вказаний договір б/н від 06.02.2024, дія якого закінчилась 11.04.2024. Виходячи з приведеного, відповідач зазначає, що це є порушенням статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та за вимогами статті 305 КАС України апеляційне провадження підлягає закриттю. Обґрунтовуючи свою позицію представник відповідача посилається також на правову позицію приведену у постанові Верховного Суду від 23.04.2024 у справі №420/13492/22.
Оцінивши доводи вказаних клопотань відповідача та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить до висновку, що вказані клопотання не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.
Частиною першою статті 55 КАС України передбачено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 57 КАС України).
У відповідності до положень частини четвертої статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
За приписами статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частинами першою, третьою статті 27 Закону №5076-VI передбачено, що договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону №5076-VI договір про надання правничої допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах.
Окрім того, ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частина друга статті 26 Закону № 5076-VI).
Також у відповідності до пункту 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року №41, визначено, що ордер має містити, зокрема, посилання на договір про надання правничої допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правничої допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа.
З аналізу викладених положень КАС України та Закону №5076-VI випливає, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером. Водночас ордер, виданий відповідно до Закону №5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката, і чинна редакція КАС України не вимагає приєднання до нього договору про надання правничої допомоги чи витягу з нього.
Водночас наведене загальне правило щодо порядку підтвердження повноважень адвоката не означає, що суд за певних обставин не може перевірити правомірність видання ордера, його чинність, або ж оцінити його форму й зміст.
Аналогічна позиція приведена у постанові Верховного Суду від 23.04.2024 у справі №420/13492/22.
Таким чином, з огляду на виявлення відповідачем аргументів з приводу закриття апеляційного провадження, оскільки матеріали справи не містять договорів про надання правничої допомоги чи витягу з них, в додаток до виписаних ордерів, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність надання можливості представникам позивача подати суду докази для перевірки тверджень відповідача щодо закриття апеляційного провадження.
На виконання таких вимог представниками позивача подано такі копії документів, зокрема, додаткову угоду №1 від 11.04.2024 договору про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 06.02.2024 (а.с. 120 том 2) та договір про надання правничої допомоги від 16.05.2024 (а.с. 146 том 2), а також заяву ОСОБА_1 щодо надання згоди дружині на укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом (а.с. 143 том 2), довіреність Торяника О.А. на ім'я Торяник Ю.М., посвідчена приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Сумської області 07.02.2024 і зареєстрована в реєстрі за №77 (а.с. 145-146 том 2), за змістом якої позивач уповноважив Торяник Юлію, зокрема, на укладення договорів про надання правової допомоги та представництво інтересів в суді.
Відтак, дослідивши отримані від представників позивача докази колегія суддів встановила, що:
- ордер серії АР №117761 від 16.05.2024 адвоката Пєхтєрова Д.В. виданий на підставі договір про надання правничої допомоги від 16.05.2024 (а.с. 146 том 2), який укладений Торяник Юлією Миколаївною в інтересах ОСОБА_1 , що також підтверджено заявою ОСОБА_1 щодо надання згоди дружині на укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом (а.с. 143 том 2) та довіреністю посвідченої приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Сумської області 07.02.2024 і зареєстрованої в реєстрі за №77 (а.с. 145-146 том 2);
- ордер серії ВМ №1025103 від 17.02.2024 адвоката Маховика Р.В. виданий на підставі договору про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 06.02.2024 (а.с. 58 том 1) та додаткової угоди №1 від 11.04.2024 договору про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 06.02.2024 (а.с. 120 том 2), згідно з якими строк дії договору (п.3.1) поширюється на розгляд справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а отже строк дії договору про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 06.02.2024 не сплив.
Підсумовуючи приведене вище, колегія суддів вважає, що клопотання відповідача про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача не підлягають задоволенню.
Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову .
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Сумській області про закриття апеляційного провадження - відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 по справі № 480/1180/24 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області № 135 від 05.02.2024 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських БПОП ГУНП в Сумській області» в частині застосування до старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського взводу № 3 (швидкого реагування) роти № 1 батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Сумській області, дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області від 05.02.2024 № 44 о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 , поліцейського взводу № 3 (швидкого реагування) роти № 1 батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Сумській області.
Поновити ОСОБА_1 на посаді поліцейського взводу №3 (швидкого реагування) роти № 1 батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Сумській області з 06 лютого 2024 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області (код ЄДРПОУ 40108777) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 лютого 2024 року по 09 грудня 2024 року у розмірі 228 586 (двісті двадцять вісім тисяч п'ятсот вісімдесят шість) гривень 06 (шість) копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено 12.12.2024