13 грудня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/1302/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
I. РУХ СПРАВИ
1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини № НОМЕР_2 , щодо відмови задовольнити рапорт про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII у зв'язку із самостійним вихованням дітей віком до 18 років.
1.2. Ухвалою суду від 28.03.2024 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН
Позиція позивача
2.1. Згідно позовної заяви та інших заяв по суті справи позиція позивача обґрунтовується наступним.
2.2. Так представник позивач зазначає, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 на посаді водія 2 кулеметного відділення кулеметного взводу 3 стрілецької роти, що підтверджується наказом №8 від 15.06.2022.
2.3. Між ОСОБА_2 (колишня дружина) та Позивачем, 21.02.2008 було укладено шлюб, який було зареєстровано в Республіці Португалія 1-им помічником відділу записів актів цивільного стану м. Алкубаса та підтверджено Апостилем в Генеральній Прокуратурі Округу Суду м. Куімбра 06.05.2009 Генеральним Прокурором саме цього суду за №1217/2009. За час шлюбу у Позивача народились: дочка - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження №3332 від 23.02.2009 та Серія НОМЕР_4 від 06.06.2013. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.12.2023 у справі №725/10132/23 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення задоволено повністю, а саме: розірвано шлюб та встановлено факт самостійного утримання та виховання Позивачем дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та їх спільного проживання за адресою АДРЕСА_1 . Згідно відмітки суду у вказаному судовому рішенні, воно набрало законної сили 23.01.2024.
2.4. 10.02.2024 року Позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_3 , згідно якого просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення його з військової частини на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з самостійним вихованням неповнолітніх дітей Командир військової частини НОМЕР_3 , листом від 14.02.2024 №334 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 (далі Відповідач) про направлення документів позивача звільнення його з військової частини на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»
2.5. Розглянувши вказані документи Відповідач листом від 25.02.2023 №1791 відмовив Позивачу у задоволенні рапорту у зв'язку з відсутністю підстав, з мотивів зазначених у правовій оцінці.
Згідно правової оцінки доданої до вказаного листа, відповідач вважає, що «в силу приписів ч. 2 ст. 141 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, у тому числі щодо виховання дитини.
Копія рішення суду, долученого до рапорту, свідчить про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дітей для забезпечення різних соціальних гарантій для дітей, без необхідності отримувати дозвіл матері. Відповідно це рішення не може використовуватись для інших цілей, ніж зазначено у судовому рішенні, зокрема для звільнення з військової служби.
Надані документи підтверджують, що мати дітей не позбавлена батьківських прав, зберігає право і має обов'язок брати участь у вихованні дітей, що не скасований судовим рішенням. Таким чином військовослужбовець не підтвердив факт самостійного виховання дитини (дітей) віком до18 років».
2.6. Однак з такими твердженнями відповідача позивач не погоджується. Зазначає, що як слідує з формулювання абзацу 12 пп. «г» п. 2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-XII, а саме те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, тобто, звільнення з військової служби під час воєнного стану можливе за умови самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років. Відтак, підтвердженим має бути факт самостійного виховування дитини (дітей) віком до 18 років.
2.7. Наголошує, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.12.2023 у справі №725/10132/23 встановлено факт самостійного утримання та виховання Позивачем дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та їх спільного проживання за адресою АДРЕСА_1 .
2.8. При цьому, підставою звернення до суду про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення, стало те, що ОСОБА_2 виїздить на постійне місце проживання за межі території України, про що також свідчить нотаріально засвідчений Договір від 20.11.2023 (наявний в матеріалах справи), предметом якого є місце проживання, виховання та утримання спільних дітей Позивача. Пунктом 1.2. вказаного Договору встановлено, що у зв'язку з виїздом Матері на постійне місце проживання за межі території України, Батьки домовились про місце проживання Дітей та про порядок здійснення батьківських прав Батьком та Матір'ю, яка проживатиме окремо від Дітей. Так як матір дітей проживатиме окремо від них, а саме за межами території України, тому діти Позивача залишаються проживати разом з ним за адресою АДРЕСА_1 , та він буде самостійно їх виховувати та утримувати. Натомість Матір фактично зможе брати участь у вихованні дітей лише під час зимових та літніх канікул (п. 2.1. Договору), що й зумовило необхідність звернення саме до суду з вимогою про встановлення факту самостійного виховання Позивачем своїх дітей. Оскільки не тільки рішенням Першотравневого районного суду м, Чернівці від 28.12.2023 встановлено факт самостійного виховання Позивачем неповнолітніх дітей, а й вказаним Договором, який також було додано до рапорту про звільнення з військової служби, тому вважаю, що Відповідач протиправно відмовив у задоволенні вказаного рапорту
2.9. Таким чином, враховуючи те, що судовим рішення, яке набрала законної сили, встановлено факт самостійного виховання позивачем двох дітей віком до 18 років, а також з огляду на подання Позивачем рапорту на звільнення слідує, що він є військовослужбовцем, проходить військову службу у воєнний час за призовом під час мобілізації та самостійно виховує дітей віком до 18 років (самостійно здійснює догляд та виховання), при цьому не бажає продовжувати військову службу, як то зазначено у рапорті. Тому наведені обставини очевидно свідчать про те, що Позивач підлягає звільненню з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-XII, а тому дії відповідача щодо відмови задовольнити рапорт про звільнення з військової служби Позивача є протиправними.
Позиція відповідача
2.10. До суду надійшли відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив, в яких представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
2.11. Так, представник відповідача зазначає, що з огляду на зміст позовної заяви, представник позивача обґрунтував свою позицію виключно наявністю рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.12.2023, копія якого була подана у складі додатків до рапорту позивача про звільнення з військової служби. У свою чергу, протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 , на думку представника позивача, полягає у «неврахуванні» вказаного судового рішення при розгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби
2.12. Повідомляє, що Військовою частиною НОМЕР_1 оскаржено в апеляційному порядку рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.12.2023 у справі №725/10132/23. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 18.04.2024 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.12.2023 у справі №725/10132/23 в частині встановлення факту самостійного утримання та виховання ОСОБА_1 дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. З огляду на викладене, Військова частина НОМЕР_1 не вчиняла відносно позивача протиправних дій/бездіяльності, а навпаки, своїми діями, відновлюючи справедливість, сприяла подальшому виконанню позивачем обов'язків військової служби згідно з конституційним обов'язком, встановленим статтями 17 та 65 Конституції України.
2.13. Стосовно Договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, укладеного 20.11.2023 у м. Дружківка Краматорського району Донецької області, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Гнатенко В.Л. та зареєстрованим в реєстрі за №5309, то згідно його змісту обов'язок брати участь у вихованні закріплений в ньому за обома сторонами. Зокрема, відповідно до підпункту 3.2.1 пункту 3.1 розділу 3 «Права та обов'язки сторін» Договору від 20.11.2023 мати зобов'язується брати участь у вихованні та духовному розвитку дітей, незалежно від стосунків з батьком. Отже, вказаним договором встановлено паритетні обов'язки батька та матері брати участь у вихованні дітей, тобто приватним нотаріусом при його посвідченні було дотримано положення законодавства щодо неможливості відмови батьків (або одного з них) від батьківських обов'язків.
2.14. На відміну від вищезазначеного Договору від 20.11.2023, нічим не обґрунтований висновок суду першої інстанції у справі №725/10132/23 про те, що «позивач потребує юридичного визнання факту перебування на утриманні відповідача дітей, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню» фактично означав легалізацію судом відмови матері від двох малолітніх дітей, яка заради участі у «схемі» погодилась зафіксувати в судовому рішенні свою відмову від їх утримання та виховання. Причому суд першої інстанції здійснив додавання словосполучення про «самостійне виховання» лише в резолютивній частині рішення, всіляко уникаючи його в мотивувальній частині.
2.15. З огляду на це, в цій частині судове рішення у справі №725/10132/23 визначено Військовою частиною НОМЕР_1 як юридично нікчемне, оскільки суперечило нормам матеріального права в силу частини третьої статті 155 СК України, якою встановлено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до правовідносин між сторонами та розкриття змісту яких призвело б до висновку про безпідставність вимог позивачки ОСОБА_5 .
2.16. Зазначає, що про самостійне виховання відповідачем дітей могло йтися лише у випадку, якщо матір дитини (дітей) померла, позбавлена батьківських прав за рішенням суду, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, а батько в такому випадку отримує статус «одинокого батька» (відповідно до пункту 2 Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2021 №693.
2.17. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_6 дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та за невідповідності висновків суду обставинам справи, що дає підстави для його скасування.
2.18. Вищевикладений аналіз положень Договору від 20.11.2023 спростовує неправдиве твердження представника позивача про нібито встановлення цим договором факту самостійного виховання позивачем неповнолітніх дітей та про протиправну відмову відповідача в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби.
ІІІ. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
3.1. Дослідженням матеріалів справи та згідно аргументів сторін, судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 15.06.2022 №8 рядового ОСОБА_1 з 15.06.2022 наказано зарахувати до списків особового складу, на всі види забезпечення, і вважати таким, що справу та посаду водія 2 кулеметного відділення кулеметного взводу 3 стрілецької роти прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
3.2. Згідно із спільною директивою Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.07.2023 за №Д-321/71/дск, Військова частина НОМЕР_3 передана у підпорядкування Військовій частині НОМЕР_1 .
3.3. ОСОБА_1 звернувся з рапортом по команді до командира військової частини НОМЕР_3 (вх. №777 від 10.02.2024) про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Командир військової частини НОМЕР_3 , листом від 14.02.2024 №334 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 (далі Відповідач) про направлення документів Позивача звільнення його з військової частини на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», та до вказаного листа додано наступні документи: рапорт ОСОБА_1 ; Правова оцінку обставин, наведених у рапорті ОСОБА_1 (вх. №777 від 10.02.2024), оформленої ТВО помічника командира Військової частини НОМЕР_3 з правової роботи; копія військового квитка ОСОБА_1 ; копія паспорта ОСОБА_1 ; копія РНОКПП ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; копію договору між батьками; копія рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.12.2023 у справі №725/10132/23.
3.4. Розглянувши рапорт позивача (вх. №735 від 16.02.2024) та додані до нього документи командир Військової частини НОМЕР_1 листом від 25.02.2023 №1791 повідомив про відсутність підстав для задоволення рапорту про звільнення з військової служби з мотивів, зазначених у Правовій оцінці обставин, наведених у рапорті ОСОБА_1 (вх. №735 від 16.02.2024).
Так, згідно Правової оцінки обставин, наведених у рапорті ОСОБА_1 (вх. №735 від 16.02.2024), оформленої помічником командира Військової частини НОМЕР_1 з правової роботи, визначено, що підстави для звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 не підтверджені документально. Також зазначено наступне:
«…в силу приписів ч. 2 ст. 141 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, у тому числі щодо виховання дитини.
Як видно зі змісту договору від 12.11.2023, визначений в ньому обов'язок брати участь у вихованні дітей у рівній мірі покладний на обох батьків.
Копія рішення суду, долученого до рапорту, свідчить про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дітей для забезпечення різних соціальних гарантій для дітей, без необхідності отримувати дозвіл матері. Відповідно це рішення не може використовуватись для інших цілей, ніж зазначено у судовому рішенні, зокрема для звільнення з військової служби.
Надані документи підтверджують, що мати дітей не позбавлена батьківських прав, зберігає право і має обов'язок брати участь у вихованні дітей, що не скасований судовим рішенням. Таким чином військовослужбовець не підтвердив факт самостійного виховання дитини (дітей) віком до18 років».
ІV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА
4.1. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
4.2. Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
4.3. Згідно із статтею 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
4.4. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - Указ №69/2022). Згідно пункту 4 Указу № 69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
4.5. У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
4.6. Статтею 26 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на час подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби), визначено підстави для звільнення з військової служби. Зокрема, пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
4.7. Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
4.8. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (зі змінами) (далі - Положення № 1153).
4.9. Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 12 Положення №1153, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
4.10. Пунктом 233 Положення №1153 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
4.11. Відповідно до пункту 241 Положення №1153 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
4.12. Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
V. ПОЗИЦІЯ СУДУ
5.1. Предметом цього позову є дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII як військовослужбовця, який самостійно виховує дитину (дітей) віком до 18 років.
5.2. Отже, в цій справі суд має надати оцінку на предмет правомірності таких дій відповідача, оцінивши їх через призму верховенства права та критеріїв законності дій та рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
5.3. При цьому суд наголошує, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності і порушила в такий спосіб принцип верховенства права.
Щодо суті спору
5.4. Позиція позивача у цій справі полягає у тому, що нього наявне право на звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку із здійсненням виховання неповнолітньої дитини до 18 років. При цьому, таке права кореспондується із обов'язком військової частини НОМЕР_3 розглянути у встановленому порядку рапорт позивача та направити його військовій частині НОМЕР_1 , яка в свою чергу зобов'язана звільнити останнього із військової служби за вказаною підставою за наявності документів, які підтверджують це право.
5.5. Натомість, доводи представника відповідача полягають у тому, що зазначена підстава для звільнення батька дітей застосовується, якщо мати дітей померла, визнана судом безвісно відсутньою, оголошена судом померлою, або судовим рішенням позбавлена батьківських прав. В інших випадках мати зобов'язана приймати участь у вихованні та утриманні дітей, що сам відповідач і його колишня дружина підтвердили, уклавши 12.11.2023 року посвідчений нотаріально договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини.
5.6. Надаючи оцінку доводам сторін, суд звертає увагу на безпосередньому формулюванні абзацу 12 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, а саме на тому, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
5.7. Тобто, звільнення з військової служби під час воєнного стану можливе за умови самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років. Відтак, підтвердженим має бути факт самостійного виховування дитини (дітей) віком до 18 років.
5.8. У цій справі, представник позивача, обґрунтовуючи наявність у ОСОБА_1 права на звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, констатує наступне.
5.9. Так, між ОСОБА_2 (колишня дружина) та Позивачем, 21.02.2008 було укладено шлюб, який було зареєстровано в Республіці Португалія 1-им помічником відділу записів актів цивільного стану м. Алкубаса та підтверджено Апостилем в Генеральній Прокуратурі Округу Суду м. Куімбра 06.05.2009 Генеральним Прокурором саме цього суду за №1217/2009. За час шлюбу у Позивача народились: дочка - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження №3332 від 23.02.2009 та Серія НОМЕР_4 від 06.06.2013.
5.10. У подальшому, рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.12.2023 у справі №725/10132/23 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення задоволено повністю, а саме: розірвано шлюб та встановлено факт самостійного утримання та виховання Позивачем дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та їх спільного проживання за адресою АДРЕСА_1 . Згідно відмітки суду у вказаному судовому рішенні, воно набрало законної сили 23.01.2024.
5.11. Натомість, при розгляді поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби відповідачем поставлено під сумнів наявності у позивача права на звільнення згідно підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, як військовослужбовця, який самостійно виховує дитину (дітей) віком до 18 років, оскільки у частині «встановлення факту самостійного утримання та виховання дітей» судове рішення у справі №725/10132/23 визначено Військовою частиною НОМЕР_1 як юридично нікчемне, адже суперечило нормам матеріального права в силу частини 3 статті 155 СК України, якою встановлено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
5.12. Водночас, згідно матеріалів спри та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, судом встановлено, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 18.04.2024 задоволено апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 . Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.12.2023 у справі №725/10132/23 в частині встановлення факту самостійного утримання та виховання ОСОБА_1 дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.
5.13. Колегією суддів апеляційного суду у вказаній постанові від 21.12.2023 у справі №725/10132/23 констатовано про наступне:
«…Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).
Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Отже, відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання відповідачем ОСОБА_1 своїх дітей.
Суд першої інстанції при розгляді справи не надав оцінки спроможності/ неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто, також не враховано судом першої інстанції те, що ОСОБА_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 15 червня 2022 року № 8 прийнятий на всі види забезпечення, у зв'язку із чим проживає за місцем безпосереднього несення військової служби.
В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також відсутні інші докази, що позивачка не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин.
Крім того, системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» свідчить, що передбачене абзацом 12 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у зв'язку з самостійним виховуванням дитини (дітей) віком до 18 років - стосується військовозобов'язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей. А тому до категорії чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків або не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин тощо.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що сторони у цій справі намагаються застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей, з метою звільнення від виконання військового обов'язку (проходження військової служби).
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного утримання та виховання ОСОБА_1 своїх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з чим є підстави для часткового скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в частині встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком своїх дітей…».
5.14. Також, в рамках справи №725/10132/23 колегією суддів апеляційного суду констатовано, що звертаючись до суду з позовом про встановлення факту самостійного утримання та виховання ОСОБА_1 дітей, метою було встановлення такого факту, а після ухвалення судом першої інстанції судового рішення про задоволення таких вимог ним подано до військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі цього рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв судове рішення, яке стосується порядку звільнення військовослужбовця з військової служби, отже, це стосується прав та обов'язків військової частини НОМЕР_1 , у складі якої ОСОБА_1 проходить військову службу.
5.15. Тобто, оцінка правовідносинам у справі №725/10132/23 надана саме у контексті наявності підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 своїх дітей з метою подальшого звільнення з військової служби.
5.16. Суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
5.17. При цьому, суд в порядку адміністративного судочинства не може спростовувати позиції, які викладені в постанові Чернівецького апеляційного суду від 18.04.2024 року по справі №725/10132/23, оскільки це б суперечило конституційному принципу правосуддя щодо обов'язковості судових рішень та правовій визначеності в склавшихся правовідносинах. Процесуальний перегляд зазначеного рішення можливий тільки в порядку цивільного судочинства.
5.18. Суд також враховує той факт, що на час подання рапорту та надання на нього відповіді відповідачем апеляційним судом ще не було ухвалено постанову від 18.04.2024 року по справі №725/10132/23.
5.19. Водночас, не врахування у цій справі встановлених апеляційним судом обставин по справі №725/10132/23 щодо відсутні підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 своїх дітей, суперечитиме єдності судової практики, адже відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року, №1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики. Такий підхід законодавця заснований на принципі правової визначеності, який є невід'ємною складовою верховенства права, та який серед іншого вимагає від права передбачуваності та послідовності.
5.20. Таким чином, наведені обставини очевидно свідчать про те, що у ОСОБА_1 відсутнє право на звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII згідно поданого ним рапорту.
5.21. Окремо, щодо доводів представника позивача стосовно несвоєчасного подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач є військовим формуванням, яке бере безпосередню участь у відсічі збройної агресії російської федерації проти України.
5.22. Про обставини складності дотримування процесуальних алгоритмів та ненавмисного пропуску встановлених судом процесуальних строків для подання заяв по суті справи представником відповідача повідомлено у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, які судом були враховані з точки зору недоцільності застосування надмірного формалізму у питанні наслідків недотримання встановлених судом строків.
5.23. Поряд з цим, суд наголошує на тому, що позиція та висновки суду у цій справі не побудовані виключно на доводах відповідача та поданих його представником доказах, адже відсутність таких, чи їх не врахування судом, жодним чином не змінює обставин відсутності у ОСОБА_1 права на звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
5.24. Таким чином, оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини «Проніна проти України» (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і об'єктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.
VІ. ВИСНОВКИ СУДУ
6.1. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
6.2. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
6.3. Відповідачем доведено суду правомірності своїх дій щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
6.4. При цьому, суд зазначає, що решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
6.5. За таких обставин суд прийшов до висновку, що зазначений позов не підлягає задоволенню з підстав викладених у його мотивувальній частині.
VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
7.1. Згідно частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.
7.2. Оскільки у цій справі судом відмолено у задоволенні позову повністю, ним не присуджується та не стягується судові витрати на користь будь-якої із сторін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач - Військова частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя О.В. Анісімов