Номер провадження 22-ц/821/1934/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/2456/24 Категорія: 304070000 Пироженко С.А.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
11 грудня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіГончар Н.І., Сіренко Ю.В.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 10.10.2024 (повний текст складено 10.10.2024, суддя в суді першої інстанції Пироженко С.А.) у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Черкасиводоканал» Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення боргу за водопостачання та водовідведення,
КП «Черкасиводоканал» Черкаської міської ради звернулося до суду у квітні 2024 року з позовними вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача борг за послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 8 917,15 грн., мотивуючи про неналежне виконання зобов'язань по їх оплаті з боку споживача.
Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 10.10.2024 позовні вимоги задоволено з посиланням на наявність обов'язку у відповідача оплатити отримані від позивача послуги з водопостачання та водовідведення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач 18.11.2024 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення процесуальних питань:
- про продовження відповідачу строків для подачі заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов;
- про залучення до розгляду справи представника відповідача ОСОБА_2 ;
- про зупинення провадження у справі до винесення остаточного рішення у іншій справі №712/297/22.
В обґрунтування вказано на те, що до суми боргу, заявленої до стягнення у цій справі, входить заборгованість в розмірі 4963,45 грн., стягнута рішенням суду у справі №712/297/22.
Рішення суду у іншій справі №712/297/22 оскаржено відповідачем в касаційному порядку, що є підставою для зупинення провадження у цій справі.
Суд порушив права відповідача, адже проігнорував вирішення питання стосовно продовження йому строків для подачі заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов; залучення до розгляду справи представника відповідача Тертичної Л.Л.; зупинення провадження у справі до винесення остаточного рішення у іншій справі №712/297/22.
Посилання на норми ст. 67 ЖК України є безпідставними, адже пенсія по інвалідності, яку отримує відповідач не є доходом.
Позовна заява оформлена з порушенням процесуального законодавства, адже позивач не долучив до неї довідку ЄДРПОУ, ліцензію на право здійснення господарської діяльності у сфері водопостачання та даних щодо розміру тарифів.
Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість може здійснюватися лише по результатам досягнутих домовленостей сторін.
Відповідач, як пенсіонер по інвалідності, не має зобов'язань перед позивачем стосовно оплати комунальних послуг.
Позивачем не надано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору, що є обов'язковим.
Надані позивачем копії документів не засвідчені належним чином.
Позовна заява підписана не уповноваженим представником, оскільки право подання позову не тотожне праву підпису позовної заяви, отже таку заяву в суді реєструвати не мали підстав.
У ЄДРПОУ стосовно записів за позивачем не міститься відомостей про наявність у нього ліцензії на здійснення господарської діяльності з надання послуг водопостачання. При цьому очищення стічних вод виконується не позивачем у справі, а ПАТ «Азот».
Позивач не мав права посилатися на п. 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, адже постанова КМУ, яка його затвердила, не пройшла реєстрацію в Мін'юсті.
Такі ж недоліки мають і постанови НКРЕКП від 19.03.2019 №348 та від 16.12.2020 №2499 та інші нормативно-правові акти, на які вказав позивач.
В ухвалі суду від 26.04.2019 у іншій справі між цими ж сторонами вказано про відсутність укладеного між ними договору щодо надання комунальних послуг позивачем.
Розрахунки заборгованості, надані позивачем, не містять детальних розрахунків об'ємів споживання води з боку відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу КП «Черкасиводоканал» Черкаської міської ради просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції -залишити без змін, оскільки вважають його законним та належним чином обгрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд даної справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що особовий рахунок № НОМЕР_1 за послуги водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , відкритий на ім'я відповідача ОСОБА_1 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.11.2019 відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 .
КП «Черкасиводоканал» ЧМР надає населенню міста Черкаси послуги з водопостачання та водовідведення відповідно до законодавства України, що регулює відносини, які виникають між виконавцями житлово-комунальних послуг та їх споживачами, що сторонами справи під сумнів не ставиться та доказами не спростовується.
При цьому апеляційним судом відхиляються аргументи скаржника у справі стосовно того, що очищення стічних вод виконується не позивачем у справі, а ПАТ «Азот», адже фактичне виконання певної складової технологічної послідовності надання комунальних послуг з централізованого водопостачання та водовідведення іншою юридичною особою на підставі досягнутих господарських домовленостей з комунальним підприємством не спростовує існування саме між сторонами справи правовідносин з приводу надання комунальних послуг, в яких позивач є виконавцем, а відповідач - споживачем.
Позивач зазначає, що відповідач не оплачує надані послуги та за період з 01.12.2021 по 01.02.2024 в нього виникла заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 8 947,15 грн.
Стягнення боргу за попередній період станом на 01.12.2021 відбулося згідно рішення Соснівського районного суду м. Черкаси № 712/297/22 від 08.12.2022, що набрало законної сили.
Для стягнення вказаної суми боргу позивачем подано позовну заяву у цій справі.
Правовідносини сторін, що виникли на підставі зазначених фактичних обставин, регламентуються такими правовим нормами.
Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд, відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію, згідно з законом.
Статтею 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що, залежно від функціонального призначення, житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Згідно з положеннями ст.19 цього ж Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Слід врахувати, що за приписами ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст.ст. 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Як зазначено у ст. 610 ЦК України, - порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одночасно, за приписами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст.ст. 156, 162 ЖК України плата за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить на праві приватної власності, здійснюється з затвердженими в установленому порядку тарифами. Власник зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території.
Згідно п. 5 ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Згідно ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі - правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц, від 06.11.2019 у справі № 642/2858/16.
За обставин цієї справи квартира АДРЕСА_2 в якій надаються послуги з централізованого водопостачання та водовідведення позивачем, належить відповідачу.
Отже відповідно до наведених вище вимог законодавства відповідач, як власник квартири, зобов'язаний оплатити фактично надані позивачем послуги, що, однак не мало місця та спричинило виникнення заборгованості, яку суд першої інстанції правомірно стягнув за заявленими позовними вимогами.
Відтак висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог є вірними та такими, що ґрунтуються на наданих сторонами доказах, наявних у матеріалах справи.
Одночасно апеляційним судом відхиляються аргументи скаржника про те, що до суми боргу, заявленої до стягнення у цій справі, входить заборгованість в розмірі 4963,45 грн., стягнута рішенням суду у справі №712/297/22, адже у справі, що переглядається в апеляційному порядку, заборгованість нараховано за період часу після 01.12.2021, а у справі, на яку вказує скаржник, - до вказаної дати.
Посилання скаржника про те, що рішення суду у іншій справі №712/297/22 оскаржено відповідачем в касаційному порядку, що є підставою для зупинення провадження у цій справі, слід відхилити, оскільки жодних аргументів стосовно неможливості вирішення спору у цій справі до розгляду іншої справи відповідачем не наведено.
Аргументи апеляційної скарги стосовно того, що суд порушив права відповідача, адже проігнорував вирішення питання стосовно продовження йому строків для подачі заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов; залучення до розгляду справи представника відповідача Тертичної Л.Л.; зупинення провадження у справі до винесення остаточного рішення у іншій справі №712/297/22, слід відхилити, так як свої заперечення щодо позовних вимог відповідач представив при апеляційному оскарженні рішення суду, отже мав змогу отримати судову оцінку своїм доводам.
Як зазначалося, відповідачем не доведено необхідності в зупиненні провадження у справі до розгляду справи №712/297/22, рішення в якій на даний час набрало законної сили.
Посилання скаржника стосовно того, що пенсія відповідача по інвалідності не є доходом, не стосуються предмету доказування у справі, так як не спростовують ні суми заборгованості ні наявності у споживача обов'язку по оплаті фактично наданих комунальних послуг.
Слід оцінити критично аргументи скаржника і про те, що позовна заява оформлена з порушенням процесуального законодавства, так як позивач не долучив довідку ЄДРПОУ, ліцензію на право здійснення господарської діяльності у сфері водопостачання та даних щодо розміру тарифів, оскільки належне дотримання процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви оцінюється судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, а не при вирішенні позовних вимог по суті. При цьому в разі наявності тих чи інших недоліків у поданому позову, вони можуть бути в подальшому усунуті при судовому розгляді.
Доводи скаржника про те, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість може здійснюватися лише по результатам досягнутих домовленостей сторін, апеляційним судом відхиляється, адже норми ст. 625 ЦК України пов'язують можливість зазначених нарахувань не з договором сторін, а з фатом наявного порушення грошового зобов'язання.
Слід відхилити, як безпідставні аргументи скаржника про те, що відповідач, як пенсіонер по інвалідності, не має зобов'язань перед позивачем стосовно оплати комунальних послуг, адже нормами законодавства наявності таких пільг не передбачено, що скаржником не спростовується.
Апеляційний суд також відхиляє доводи скарги стосовно того, що позивачем не надано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору, що є обов'язковим, так як законодавством у даній категорії спорів не передбачено перешкод для подачі позову про стягнення заборгованості з оплати наданих комунальних послуг.
Мають бути відхилені посилання апеляційної скарги стосовно того, що позовна заява підписана не уповноваженим представником, оскільки право подання позову не тотожне праву підпису позовної заяви, так як повноваження представника позивача стосовно права подачі позову, наявність яких скаржником не заперечується, передбачають сукупність усіх правомочностей, необхідних для оформлення та подачі суду позовної заяви, зокрема, стосовно складання її тексту, його підписання та надання суду для реєстрації розгляду по суті.
Аргументи скаржника про те, що в ЄДРПОУ стосовно записів за позивачем не міститься відомостей про наявність у нього ліцензії на здійснення господарської діяльності з надання послуг водопостачання не спростовують факту надання саме позивачем комунальних послуг, про стягнення заборгованості з оплати яких стоїть питання у цій справі.
З цих же підстав апеляційним судом відхиляються доводи скарги про те, що позивач не мав права посилатися на ряд нормативно-правових актів, які, за доводами скаржника, не пройшли реєстрацію в Мін'юсті, оскільки вони не свідчать про відсутність у відповідача обв'язку стосовно оплати наданих комунальних послуг.
Апеляційним судом враховується, що розрахунки заборгованості, надані позивачем, виконано з урахуванням наявних тарифів та норм споживання, що по суті скаржником не спростовується та не надається доказів неврахування тих чи інших оплат вартсоті отриманих від позивача послуг.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана відповідачами апеляційна скарга не містить.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 10.10.2024 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України, так як скаржника згідно приписів п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» як особу з інвалідністю ІІ групи звільнено від сплати судового збору, судові витрати за судовим збором при апеляційному перегляді справи слід віднести на рахунок державного бюджету.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 10.10.2024 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи віднести на рахунок державного бюджету.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 11.12.2024.
Суддя - доповідач
Судді