Справа: № 642/3558/24 Головуючий І інстанції: ОСОБА_5
Провадження: № 11-сс/818/1460/24 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_6
Категорія: арешт майна
10 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_6, суддів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, при секретареві ОСОБА_9, без участі прокурора, з участю представника власника майна - адвоката ОСОБА_10, без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме власника майна ОСОБА_1 , належним чином повідомленої про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 26 09 2024 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою слідчого судді клопотання прокурора задоволено та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,2 кв.м., житловою площею 30, 19 кв. м., право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 , шляхом заборони відчуження вказаної квартири.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник власника майна ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 .
В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що власник майна ОСОБА_1 вважає, що арешт на належну їй на праві власності квартиру було накладено необґрунтовано та за відсутності потреби у застосуванні даного заходу забезпечення. Вказує, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна та не має жодного відношення до події кримінального правопорушення. При цьому зазначив, що арешт майна порушує право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, гарантоване Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Зазначив також, що ані з клопотання прокурора, ані з ухвали слідчого судді не вбачається статус ОСОБА_1 у вказаному кримінальному провадженні, не зазначено її причетності , не наведено доказів її причетності до обставин вчинення злочину, який за версією слідства було вчинено невстановленими особами, хоча такі особи які б могли ймовірно вчинити цей злочин, достеменно відомі органу досудового розслідування.
Вказує, що ОСОБА_1 не має відношення до даного кримінального провадження та набула право власності на вказану вище квартиру у законний спосіб за ціну у розмірі 432 120 грн. ОСОБА_1 лише один раз бачила продавця квартири ОСОБА_2 , а саме в день укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу 24 вересня 2022 року, з яким до того часу знайома не була. Вказана квартира була вільна від будь-яких обмежень та обтяжень, арештів, заборон тощо, була оглянута перед її придбанням, прав щодо неї у третіх осіб не існувало.
На підставі викладеного вважає, що подальший арешт майна за відсутністю передбачених для цього підстав порушує право добросовісного набувача на вільне користування своєю власністю, що суперечить загальним засадам володіння особою майном.
Крім того, представник власника майна ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_10 просить поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2024 року, з посиланням на поважність причин його пропуску.
Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник власника майна - адвокат ОСОБА_10 просить про задоволення апеляційної скарги, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали слідчого судді.
Власник майна та прокурор про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останніх не надходило.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутності власника майна та прокурора у кримінальному провадженні, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи представника власника майна, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження СВ ВП №2 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню №12024221220000447 внесеному до ЄРДР 08 03 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що згідно відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 16 02 2009 проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 27 01 2009 Московською районною в м. Харкові радою (реєстраційний номер майна: 262250059).
Запис про вказаний об'єкт нерухомого майна в Реєстрі прав погашено 01 02 2022 у зв'язку з відкриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2571276963120 та проведенням приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_12 державної реєстрації права власності на вищевказану квартиру за ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 02 02 2011, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_11 (реєстровий №412).
У цей же день, 01 02 2022 приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_12 під реєстровим №83 посвідчено договір купівлі-продажу згаданої квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 .
Згідно скан-копії договору дарування від 02 02 2011, долученої приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_12 до електронної реєстраційної справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, текст договору викладено на бланку серії ВРД №727230.
Проведеною перевіркою в Єдиному реєстрі спеціальних бланків нотаріальних документів встановлено, що 02 02 2011 дійсно витрачено нотаріальний бланк вказаної серії для нотаріального посвідчення договору про відчуження нерухомого майна, однак з відомостей вказаного Реєстру, обсяг яких є обмеженим, не вбачається, яким саме нотаріусом, щодо якого саме нерухомого майна та який саме договір і між якими сторонами посвідчено.
Оскільки між вказаним у згаданій копії договору дарування (датованого 02 02 2011) моментом його укладення і моментом звернення начебто обдарованої ОСОБА_4 із заявою від 28 01 2022 про державну реєстрацію права власності вбачається часовий проміжок строком більше ніж у 10 років, у органу досудового розслідування є обґрунтовані сумніви щодо реальності укладення означеного договору дарування.
При цьому, встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартирі АДРЕСА_1 , де постійно проживав.
Водночас, ОСОБА_4 з 06 03 1990 до цього часу зареєстрована в квартирі АДРЕСА_3 . Будучи допитаною 18 06 2024 в якості свідка щодо обставин отримання в дар, звернення із заявою про державну реєстрацію права власності та подальшого відчуження квартири АДРЕСА_1 повідомила, що з вказаного приводу вона нічого не пам'ятає.
Крім цього, встановлено, що 27 05 2024 Ленінським районним судом
м. Харкова щодо, зокрема, ОСОБА_4 ухвалено обвинувальний вирок у справі №642/266/24 у кримінальному провадженні №12023221220001886 від 29 12 2023, за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 ч.3 ст.358, ч.4 ст.358, ч.4 ст.190 (в редакції чинній до 11 08 2023) КК України, пов'язаних із заволодінням шляхом обману, з використанням підроблених документів, нерухомим майном за іншою адресою - квартирою АДРЕСА_4 . Вказаним вироком, який набрав законної сили, встановлено, зокрема, що ОСОБА_4 , діючи під організаційним керівництвом іншої особи, з використанням завідомо підроблених правовстановлюючих документів, заволоділа об'єктом нерухомого майна. Наведене дає підстави для висновку про можливе використання підроблених документів, серед іншого, для заволодіння квартирою АДРЕСА_1 .
Також встановлено, що відповідно до наказу №1920/6 від 31 12 2021 нотаріальну діяльність приватного нотаріуса ОСОБА_14 припинено. У зв'язку з припиненням приватної нотаріальної діяльності документи нотаріального діловодства та архіву вказаного приватного нотаріуса передано ним до відповідного державного нотаріального архіву в порядку, встановленому законодавством.
З листа Харківського обласного державного нотаріального архіву від 19 08 2024 вбачається, що відповідно до наказів Головного територіального управління юстиції у Харківській області за №258/3від 15 08 2019 "Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_13", за №521/4 від 24 10 2019 «Про продовження строків передачі архівних справ до Харківського обласного державного нотаріального архіву», документи приватного нотаріуса прийнято на зберігання до архіву 15 11 2019 року та присвоєно справу архівного фонду №190.
За результатами проведеного пошуку в архівних документах встановлено, що в справі «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій. Том 1» за 2011 рік нотаріусом ОСОБА_11 під реєстровим номером 412 вчинялася нотаріальна дія за 15 березня 2011 року. Водночас, 02 лютого 2011 року вчинялися нотаріальні дії за іншими реєстровими номерами - з 101 по 109.
Записи про посвідчення договору дарування квартири
АДРЕСА_1 за відповідний період в вищезазначеному реєстрі для реєстрації нотаріальних дій не проводилися.
Наведене вказує на те, що вищевказаний договір дарування, датований 02 02 2011, приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_11 під реєстровим №412 фактично не посвідчувався та є підробленим.
Крім цього, в ході досудового розслідування встановлено, що після проведення державної реєстрації права власності на підставі договору купівлі-продажу від 01 02 2022, укладеного з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 24 09 2022 уклав щодо квартири АДРЕСА_1 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_15 (реєстровий №843), за умовами якого покупцем виступила ОСОБА_1 . На підставі цього договору за ОСОБА_1 в цей же день згаданим нотаріусом проведену державну реєстрацію права власності на означену квартиру, загальною площею 44,2 кв.м., житловою площею 30,19 кв.м. (номер відомостей про речове право: 47957547).
Наведене у сукупності вказує на вчинення невстановленими на теперішній час особами у 2022 році заволодіння вищевказаною квартирою шляхом обману, з використанням завідомо підробленого договору дарування, датованого 02 02 2011, наданого 28 01 2022 для проведення на його підставі державної реєстрації права власності за підставною особою. Вказані дії містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 (чинна до 11 08 2023) КК України.
Вказана вище квартира визнана речовим доказом у кримінальному провадженні №12024221220000447 від 08 03 2024 року.
Задовольняючи клопотання прокурора слідчий суддя дійшов висновку про наявність правових підстав для накладення арешту на майно, оскільки матеріали кримінального провадження містять достатньо доказів, що вказують на вчинення злочину і в той же час на можливість зникнення, втрати, пошкодження та відчуження вказаного майна, чи настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною 3 статті 170 КПК України регламентовано, що у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані, лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Абзацом 2 частини 10 статті 170 КПК України встановлено, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що у слідчого судді були достатні підстави вважати, що вищевказане майно може відповідати критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод регламентовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Колегія суддів вважає, що у даному кримінальному провадженні потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси особи, яка є власником майна, а саме ОСОБА_1 для можливого використання, як доказу у кримінальному провадженні № 12024221220000447 від 08 03 2024 року.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, шляхом заборони його відчуження, особою, яка є його власником ОСОБА_1 чи її представником не надано та колегією суддів не встановлено.
Метою накладення арешту у поданому клопотанні орган досудового розслідування зазначив забезпечення збереження речових доказів.
Як регламентовано статтею 100 КПК України на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним ч.1 ст. 98 КПК України.
Отже, з огляду на положення ч.2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, арешт майна з підстав передбачених ч.2,3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
При цьому колегія суддів наголошує, що вказаний захід є тимчасовим, а тому у подальшому його власник чи володілець має право звернутися із клопотанням про скасування даного арешту і вилучене майно йому буде повернуто згідно положень ст. 174 КПК України.
Колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновків слідчого судді щодо необхідності накладення арешту на зазначене апелянтом майно, а ґрунтуються лише на суб'єктивних оціночних судженнях, з ігноруванням об'єктивних відомостей.
Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання прокурора про арешт майна, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги представника власника майна стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді є безпідставними і не можуть бути підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, 170-175, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання представника власника майна про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції задовольнити, поновивши вказаний строк, як пропущений з поважних причин.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 26 09 2024 року про задоволення клопотання прокурора та про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 , шляхом заборони відчуження вказаної квартири, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника власника майна, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18