Справа №756/13308/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/7346/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
04 грудня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12024100050002347, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.07.2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 301 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 рокузадоволено клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12024100050002347, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.07.2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 301 КК України.
Накладено арешт на майно, а саме на: банківську картку «Monobank» № НОМЕР_1 ; банківську картку «Восток Банк» № НОМЕР_2 ; банківську картку «Альфа Банк» № НОМЕР_3 ; сім-картку оператора «Vodafone» з цифровим позначенням « НОМЕР_4 »; сім-картку оператора «Lifecell» з цифровим позначенням « НОМЕР_5 ; сім-картку оператора «Lifecell» з цифровим позначенням НОМЕР_6 ; флеш-накопичувач «Transcend 8 GB», чорного кольору; 2 металеві флеш-накопичувачі 32 GB, сірого кольору; флеш-накопичувач «Kingston» 16 GB, чорного кольору; іноземні стартові пакети «Contact Free», з номерами: НОМЕР_15, НОМЕР_7 ; роутер 4G марки «Huawei», чорного кольору, з сім-картою оператора «Lifecell» м.т. НОМЕР_8 ; мобільний телефон марки «Xiaomi» 13Т, ІМЕІ 1: НОМЕР_9 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_10 , чорного кольору, з сім-карткою мобільного оператора НОМЕР_11 , НОМЕР_12 ; ноутбук марки «Lenovo», модель Think book 16 G6 ABP», сірого кольору, та зарядний пристрій до нього, у вигляді заборони користування, розпоряджання та відчуження будь-кому і будь-яким чином зазначеними речовими доказами.
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 рокута постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про арешт майна.
Обгрунтовуючи доводи скарги, апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Апелянт вказує, що майно, на яке накладено арешт, не містить будь-якої доказової бази, яка могла б представляти цінність для встановлення обставин кримінального провадження № 12024100050002347 від 17.07.2024 року, а віднесення вищевказаного майна до речових доказів є безпідставним.
На переконання апелянта, матеріали справи не містять підтвердження, що майно, яке належить ОСОБА_6 , відповідно до ст. 98 КПК України можна вважати речовим доказом.
Стверджує, що у органу досудового розслідування після проведення обшуку було більш ніж достатньо часу довести, що вилучене майно, яке прокурор просив арештувати, містить дані, які мають значення для кримінального провадження.
Крім того, посилається на те, що наявні матеріали справи не мають достатнього підтвердження того, що ОСОБА_6 причетний до будь-якої протиправної діяльності. Висновок про причетність ОСОБА_6 до протиправної діяльності зроблено слідчим та прокурором виключно на підставі того, що на криптогаманець ОСОБА_6 були поодинокі надходження з криптогаманця особи, причетної до вчинення кримінального правопорушення.
Також зазначає, що проведений 17.10.2024 року обшук є незаконним, так як ухвала слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 17.10.2024 року у справі № 756/12701/24 не давала права на його проведення. Так, у вказаній ухвалі суду вказано, що вона надає право на проведення обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_9 , що не відповідає дійсності. Відповідно до даних Державного реєстру нерухомого майна вищевказана квартира належить іншій особі, а саме: ОСОБА_9 . Ця обставина свідчить про незаконність обшуку та вилучення майна, однак слідчий суддя жодної оцінки вищевказаним обставинам не надав.
Апелянт вважає, що постанова слідчого від 18.10.2024 року про визнання вищевказаного майна речовими доказами у кримінальному провадженні є незаконною та формальною.
Зазначає, що в клопотанні прокурор вказує на необхідність накласти арешт на майно, як на речові докази у кримінальному провадженні, однак при цьому не приводить жодного належного доказу на підтвердження вказаного і мети накладення арешту на майно. Таким чином, на думку апелянта, прокурор не обґрунтовує належним чином необхідність у накладенні арешту на вказане майно, що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України є підставою для відмови у задоволенні клопотання.
Вказує також на відсутність мети накладення арешту на майно, оскільки інформація з такого майна може бути вилучена (скопійована) слідчим без такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, як законну та обґрунтовану, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Згідно з висновком об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.11.2019 року у справі № 760/12179/16-к, якщо ухвала слідчого судді постановлена без виклику особи, інтересів якої вона стосується та яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи має обчислюватися з дня отримання копії судового рішення, незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто за відсутності власника майна та його представника.
Копію оскаржуваної ухвали представник ОСОБА_7 отримав 31.10.2024 року, при цьому апеляційна скарга подана 05.11.2024 року, тобто в межах строку, передбаченого п. 3 ч. 2, абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України.
З врахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, слідчим відділом Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024100050002347 від 17.07.2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 301 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що невстановлені особи, використовуючи телеграм канал під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», здійснили розповсюдження фотознімків потерпілої порнографічного характеру та інформації з посиланням на соціальні мережі жінок, а за видалення вказаних фотознімків та інформації, останні вимагали, а за результатом, отримали грошові кошти у сумі 1000 доларів США.
На підставі доручення, в порядку ст. 40 КПК України, органами досудового розслідування було оглянуто вказаний телеграм канал та встановлено, що станом на 24.07.2024 року його заблоковано, проте адміністраторами створено його копію, яка має назву «ІНФОРМАЦІЯ_3», а тому здійснено огляд даного каналу.
Під час вказаного огляду встановлено, що у телеграм каналі «ІНФОРМАЦІЯ_3» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 розміщена велика кількість інформації про жінок, які надають послуги сексуального характеру у вигляді окремих постів. Під кожним розміщеним постом наявна інформація про інший телеграм канал з посиланням на нього ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після натискання на вказане посилання відбувається перехід до телеграм каналу «ІНФОРМАЦІЯ_3», в якому розміщується інформація про конкретну жінку вже з посиланням на телеграм канал, в якому розміщено фото та відеопродукція порнографічного характеру конкретної жінки.
За результатами оперативно-розшукових заходів встановлено, що адміністратором телеграм каналів « ІНФОРМАЦІЯ_3 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_4 » використовується ІР-адреса НОМЕР_13 .
Також встановлено, що ІР-адреса НОМЕР_13 , яку у своїй злочинній діяльності використовує група осіб та яка підтверджується відповідями з криптовалютних бірж «WhiteBit», «Віnаnсе» та яку отримано в ході листування з профілем « ОСОБА_10 » зареєстрована за громадянином України ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживаючим за адресою: АДРЕСА_2 , та який користується автомобілем «TOYOTA CAMRY», д.н.з. НОМЕР_14 .
Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що до вчинення кримінального правопорушення, зокрема до розповсюдження матеріалів порнографічного характеру за попередньою змовою групою осіб, з метою особистого збагачення та отримання доходу, тобто до кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 301 КК України, причетна група осіб, яка складається із ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 та інших невстановлених осіб.
Відповідно до проведених оперативно-розшукових заходів встановлено, що ОСОБА_11 проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_12 проживає за адресою: АДРЕСА_3 ; ОСОБА_13 проживає за адресою: АДРЕСА_4 ; ОСОБА_6 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а для адміністрування телеграм каналів « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та «ІНФОРМАЦІЯ_3» використовують офіс за адресою: АДРЕСА_5.
17.10.2024 року, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, на підставі ухвали слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 11.10.2024 року, проведено обшук за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , під час проведення якого у ОСОБА_6 було виявлено та вилучено: - банківська картка «Monobank» № НОМЕР_1 ; банківська картка «Восток Банк» № НОМЕР_2 ; банківська картка «Альфа Банк» № НОМЕР_3 ; сім-картка оператора «Vodafone» з цифровим позначенням « НОМЕР_4 »; сім-картка оператора «Lifecell» з цифровим позначенням « НОМЕР_5 ; сім-картка оператора «Lifecell» з цифровим позначенням НОМЕР_6 ; - флеш-накопичувач «Transcend 8 GB» чорного кольору; 2 металеві флеш-накопичувачі 32 GB сірого кольору, флеш-накопичувач «Kingston» 16 GB чорного кольору; - іноземні стартові пакети «Contact Free» з номерами: НОМЕР_15 , НОМЕР_7 ; - роутер 4G марки «Huawei» чорного кольору з сім-картою оператора «Lifecell» м.т. НОМЕР_8 ; - мобільний телефон марки «Xiaomi» 13Т, ІМЕІ 1: НОМЕР_9 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_10 , чорного кольору, з сім-карткою мобільного оператора НОМЕР_16 ; - ноутбук марки «Lenovo» модель Think book 16 G6 ABP», сірого кольору, та зарядний пристрій до нього.
Постановою старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_14 від 18.10.2024 року вказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12024100050002347 від 17.07.2024 року.
21.10.2024 року прокурор Оболонської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12024100050002347, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.07.2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 301 КК України.
У клопотанні прокурор просив накласти арешт на майно, вилучене 17.10.2024 року у ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: банківську картку «Monobank» № НОМЕР_1 ; банківську картку «Восток Банк» № НОМЕР_2 ; банківську картку «Альфа Банк» № НОМЕР_3 ; сім-картку оператора «Vodafone» з цифровим позначенням « НОМЕР_4 »; сім-картку оператора «Lifecell» з цифровим позначенням « НОМЕР_5 ; сім-картку оператора «Lifecell» з цифровим позначенням НОМЕР_6 ; флеш-накопичувач «Transcend 8 GB», чорного кольору; 2 металеві флеш-накопичувачі 32 GB, сірого кольору; флеш-накопичувач «Kingston» 16 GB, чорного кольору; іноземні стартові пакети «Contact Free», з номерами: НОМЕР_15, НОМЕР_7 ; роутер 4G марки «Huawei», чорного кольору, з сім-картою оператора «Lifecell» м.т. НОМЕР_8 ; мобільний телефон марки «Xiaomi» 13Т, ІМЕІ 1: НОМЕР_9 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_10 , чорного кольору, з сім-карткою мобільного оператора НОМЕР_11 , НОМЕР_12 ; ноутбук марки «Lenovo», модель Think book 16 G6 ABP», сірого кольору, та зарядний пристрій до нього, шляхом заборони його відчуження, розпоряджання та користування.
Клопотання обґрунтовував тим, що підставами та метою арешту зазначених у клопотанні речей є збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року задоволено клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12024100050002347, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.07.2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 301 КК України.
Накладено арешт на майно, а саме на: банківську картку «Monobank» № НОМЕР_1 ; банківську картку «Восток Банк» № НОМЕР_2 ; банківську картку «Альфа Банк» № НОМЕР_3 ; сім-картку оператора «Vodafone» з цифровим позначенням « НОМЕР_4 »; сім-картку оператора «Lifecell» з цифровим позначенням « НОМЕР_5 ; сім-картку оператора «Lifecell» з цифровим позначенням НОМЕР_6 ; флеш-накопичувач «Transcend 8 GB», чорного кольору; 2 металеві флеш-накопичувачі 32 GB, сірого кольору; флеш-накопичувач «Kingston» 16 GB, чорного кольору; іноземні стартові пакети «Contact Free», з номерами: НОМЕР_15, НОМЕР_7 ; роутер 4G марки «Huawei», чорного кольору, з сім-картою оператора «Lifecell» м.т. НОМЕР_8 ; мобільний телефон марки «Xiaomi» 13Т, ІМЕІ 1: НОМЕР_9 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_10 , чорного кольору, з сім-карткою мобільного оператора НОМЕР_11 , НОМЕР_12 ; ноутбук марки «Lenovo», модель Think book 16 G6 ABP», сірого кольору, та зарядний пристрій до нього, у вигляді заборони користування, розпоряджання та відчуження будь-кому і будь-яким чином зазначеними речовими доказами.
Задовольняючи дане клопотання, подане у кримінальному провадженні №12024100050002347, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.07.2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 301 КК України, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів та запобігання його приховуванню, пошкодженню, знищенню, перетворенню, відчуженню.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явленням обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Разом з тим, ч. 11 ст. 170 КПК України встановлює, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
На переконання колегії суддів, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 18.10.2024 року.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам представника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Дослідивши доводи клопотання прокурора та матеріали провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 301 КК України, за якими здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку про те, що вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки вказане майно може бути використане як доказ обставин, що підлягають доказуванню в рамках даного кримінального провадження, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту, як речового доказу, з метою збереження.
При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Отже, сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутність будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження причетності ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Колегія суддів відхиляє також доводи апелянта про те, що постанова слідчого від 18.10.2024 року про визнання майна речовими доказами носить формальний характер, так як вказана постанова слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представника власника майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно містить відомості, які можуть бути використані як доказ фактів і обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Посилання апелянта на те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що арештоване майно не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого накладався арешт, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Твердження апелянта про те, що вилучене під час обшуку майно не є речовими доказами та не відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, є безпідставними, так як прокурором при розгляді клопотання було доведено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки є носієм інформації, відомостей та документів, які стосуються залучених до протиправної діяльності осіб, тобто містить в собі відомості, документи та інформацію, яка має вагоме значення для досудового розслідування та може бути використана як доказ у кримінальному провадженні, відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_6 , як власника арештованого майна, не порушує.
Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4