Унікальний номер справи 758/4566/23
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14803/2024
Головуючий у суді першої інстанції В. В. Гребенюк
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
27 листопада 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Вакуленком Дмитром Олександровичем , на рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Гребенюка В. В., в примішенні Подільського районного суду м.Києва,
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточненим у подальшому, до ОСОБА_2 , у якому просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя, набутою позивачем та відповідачем за час перебування у шлюбі, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2113954980000; квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1835513880000; квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1726626480000; квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1658952680000; квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1658942880000; квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1591700880000; машиномісце за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2193919380000; приміщення для зберігання велосипедів за адресою: АДРЕСА_8 , підвальне приміщення 2000, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1869983680000; та визнати за позивачем в порядку поділу майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2113954980000; квартири за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1835513880000; квартири за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1726626480000; квартири за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1658952680000; квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1658942880000; квартири за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1591700880000; машиномісця за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2193919380000; приміщення для зберігання велосипедів за адресою: АДРЕСА_8 , підвальне приміщення 2000, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1869983680000; а також, стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію ринкової вартості автомобіля «Ford Escape», № кузову НОМЕР_1 у розмірі 261 671,50 грн.
В обгрунтування позову зазначено, що з 14.07.2012 по 02.04.2020 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_9 . Придбання зазначеної квартири здійснювалося відповідно до умов Договору № Д13510/033-8-4 від 22.02.2018, грошові кошти позивач сплачувала від свого імені зі свого банківського рахунку в АТ «ОТП Банк». Після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу, у 2020 році відповідач зареєстрував право власності на вказану квартиру та не бажає у добровільному та/або нотаріальному порядку здійснювати її поділ. Також позивачем вказано, що їй стало відомо про те, що 29.02.2020 відповідачем без повідомлення та отримання згоди позивача було продано автомобіль «Ford Escape», № кузову НОМЕР_2 , який придбано за спільні кошти подружжя та зареєстровано на ім'я відповідача. Крім того позивач зазначила, що їй стало відомо з довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що відповідачем протягом 2020 року було зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна. Представником позивача було направлено запити для отримання копій документів, поданих відповідачем для державної реєстрації зазначених об'єктів нерухомого майна, документів, які подавались чи заповнювались під час реєстрації цих об'єктів, зокрема, договорів купівлі-продажу, копій документів, що підтверджують джерела походження коштів, наданих для виконання вимог фінансового моніторингу. Зокрема направлено запити щодо періоду, протягом якого вносились кошти за вказані об'єкти, від кого вони надходили та в яких розмірах, а також запит до ДПІ у Подільському районі Головного управління ДПС у м. Києві щодо розміру доходів, які було отримано відповідачем як фізичною особою громадянином України та як фізичною особою - підприємцем за результатами здійснення підприємницької діяльності в період з 04.11.2013 по 31.12.2020. Враховуючи той факт, що право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_9 , було зареєстроване відповідачем також у 2020 році після розірвання шлюбу, позивач вважає, що і інші об'єкти нерухомого майна є спільною сумісною власністю подружжя.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 20 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна задоволено частково. Визнано квартиру за адресою: АДРЕСА_9 набутою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час перебування у шлюбі, спільною сумісною власністю подружжя. У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнано за ОСОБА_1 право власності на частку квартири за адресою: АДРЕСА_9 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо поділу автомобіля, ОСОБА_1 через свого представника Вакуленка Д. О. подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове, яким в порядку поділу автомобіля стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію в розмірі частки ринкової вартості автомобіля «Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , у розмірі 261 671,50 грн.
В іншій частині рішення суду ОСОБА_1 не оскаржується.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що єдиним документом, що послугував для прийняття рішення про відмову у задоволенні заявленої позивачем позовної вимоги про стягнення з відповідача грошової компенсації в розмірі частки ринкової вартості автомобіля FORD ESCAPE 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , були пояснення представника відповідача, в яких він виклав свої доводи та аргументи на спростування правомірності заявлених позивачем позовних вимог. Проте судом не враховано, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу в розумінні положень Цивільного процесуального кодексу України на підтвердження того, що позивач не тільки знала про відчуження автомобіля, а і безпосередньо брала участь у процесі продажу та його обговоренні. Наявні в матеріалах цивільної справи письмові докази, що були надані відповідачем на підтвердження обґрунтованості своїх доводів та аргументів, жодним чином не підтверджують твердження відповідача, що позивач не тільки знала про відчуження автомобіля, а і безпосередньо брала участь у процесі продажу та його обговоренні. Зазначила, що суд першої інстанції повинен був критично віднестися до доводів відповідача стосовно того, що покупцем автомобіля був чоловік троюрідної сестри позивача, яка, до того ж, була свідком на весіллі сторін, оскільки в матеріалах судової справи взагалі відсутні письмові докази відносно того, що позивач після свого одруження з ОСОБА_2 спілкувалася зі своєю троюрідною сестрою та її чоловіком, в тому числі і під час продажу відповідачем їм спірного автомобіля. Апелянт вважає, що сам лише факт наявності віддалених родинних стосунків з відповідними особами жодним чином не підтверджує обставини того, що певна фізична особа спілкується з ними протягом певного проміжку часу. Позивач наголошує, що дізналася про продаж ОСОБА_2 автомобіля FORD ESCAPE 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 чоловіку її троюрідної сестри лише після того, як зазначена операція купівлі-продажу відбулася через певний проміжок часу та без згоди позивача.
Ухвалюючи рішення суд не врахував, що ані відповідачем, ані його представником не було надано на адресу суду першої інстанції жодних належних та допустимих письмових доказів в розумінні положень Цивільного процесуального кодексу України на підтвердження того, що отримані ним від продажу зазначеного вище транспортного засобу грошові кошти були використані в інтересах сім'ї, оскільки на той час шлюбно - сімейні відносини між ними були припинені і сам відповідач, на той час, подав позов до суду про розірвання шлюбу. Оскільки отримання грошових коштів від продажу транспортного засобу здійснювалося безпосередньо відповідачем, тому апелянт вважає, що в даному випадку обов'язок доказування обставин щодо використання грошових коштів в інтересах сім'ї покладається виключно на відповідача, адже він сам мав реальну можливість при їх отриманні розпорядитися ними на власний розсуд, не звертаючись при цьому за порадою до інших членів своєї родини. Суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що спірний автомобіль було відчужено відповідачем без її згоди, адже відповідач цілеспрямовано здійснив операцію щодо відчуження транспортного засобу саме через сервісний центр МВС України, а не через нотаріуса, адже в такому випадку отримання письмової згоди дружини на продаж транспортного засобу для працівників сервісного центру МВС України не потрібно.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач заперечив проти її задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині вважає законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін. Вказав, що дійсно спірний транспортний засіб був спільною сумісною власністю пожружжя, але його було відчужено за час шлюбу, а позивачем не доведено, що кошти було витрачено не в інтересах сім'ї, тому компенсація частки вартості спірного автомобіля не може бути стягнута з відповідача на користь позивача.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Вакуленко Д. О. підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених доводів, ураховуючи подані письмові пояснення.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Незвіський Д. Я. заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог щодо поділу автомобіля. Вважає рішення суду в цій частині законним та обґрунтованим, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу позивача, а тому просив залишити рішення суду в оскаржуваній позивачем частині без змін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів зауважує, що рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 лютого 2024 року переглядається апеляційним судом лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ автомобіля шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації в розмірі частки ринкової вартості автомобіля «Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , що складає 261 671,50 грн.
В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 лютого 2024 року не оскаржується сторонами, а тому його законність та обгрунтованість в неоскаржуваній частині не перевіряється апеляційним судом.
Згідно із частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей12, 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно достатті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Конструкція нормистатті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Судом встановлено, що 14.07.2012 було зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачем, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 02.04.2020 у цивільній справі № 201/1919/20 розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14.07.2012 в Жовтневому відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №335.
За час перебування у шлюбі сторони набули у власність за спільні кошти транспортний засіб «Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 .
Автомобіль «Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , було придбано ОСОБА_2 14.09.2019, та 28.03.2020 відчужено ОСОБА_4 на підставі договору, укладеного у СГ №7449/20/007148 від 29.02.2020, виданого ТОВ «СПЕЦАВТОМОТО», що підтверджується листом Головного сервісного центру МВС від 18.05.2023 за вих. № 31/781А3-10497-2023.
Судом встановлено, що відповідач не заперечує, що спірний автомобіль був придбаний подружжям в період шлюбу та є спільною сумісною власністю сторін. Разом з тим, зазначив, що кошти, отримані від такого продажу були спільно використані сторонами в інтересах сім'ї.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала, що спірний автомобіль було відчужено відповідачем без її згоди, а кошти від продажу використані ним на особисті потреби, а не в інтересах сім'ї.
Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача грошової компенсації частки ринкової вартості спірного автомобіляю суд першої інстанції вважав, що позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що спірний автомобіль було відчужено відповідачем без її згоди, а кошти від продажу використані ним на особисті потреби. При цьому суд врахував, що за поясненнями сторони відповідача, позивач не тільки знала про відчуження автомобіля, а і безпосередньо брала участь у процесі продажу та його обговоренні, оскільки покупцем автомобіля був чоловік троюрідної сестри позивача, яка, до того ж, була свідком на весіллі сторін.
Проте, погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може, оскільки вони суперечать наявним у матеріалах справи доказам та встановленим судом обставинам з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно - автомобіль «Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , не оспорюється відповідачем.
Відповідно до частини першоїстатті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
У разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі №125/2157/19 зроблено висновок, що у разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16 та від 04 жовтня 2023 року у справі № 345/2224/20 зазначено, що поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, спірне майно набуте сторонами за час шлюбу й за спільні кошти, є спільною сумісною власністю подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, тому зазначене майно підлягає поділу з урахуванням положень статті 70 СК Українита статті 364 ЦК України.
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першійстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що спірний автомобіль було продано відповідачем за згодою позивача, а гроші з продажу автомобіля було витрачено на потреби сім'ї, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих доказів на підтвердження продажу автомобіля за згодою ОСОБА_1 та доказів того, що грошові кошти, одержані від продажу спірного автомобіля були витрачені в інтересах сім'ї.
Суд апеляційної інстанції розуміє, що спірний автомобіль було продано відповідачем в той час, коли шлюб сторін по справі ще не було розірвано, тобто під час шлюбу. Але, згідно рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02.04.2020 у справі №201/1919/20 яким розірвано шлюб між сторонами, встановлено судом, що шлюбні відносини припинені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у грудні 2019 року.
Зі змісту цього рішення вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про розірвання укладеного з ОСОБА_2 шлюбу 25.02.2020.
Також згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2020 у справі №201/1917/20 ОСОБА_2 25.02.2020 звертався до суду із позовом про розірвання шлюбу, який залишено без розгляду за його заявою, оскільки у провадженні суду перебуває цивільна справа про розірвання шлюбу за позовом ОСОБА_1 .
Вказані обставини свідчать про те, що 25 лютого 2020 року сторони звернулися до суду із позовними заявами, у яких просили розірвати шлюб, укладений 14.07.2012 між ними, позивач вказувавла на припинення шлюбних стосунків з грудня 2019 року.
Шлюб сторін розірвано 02.05.2020, тобто з дати набрання законної сили рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська до справі № 201/1919/20 про розірвання шлюбу.
29.02.2020 (після звернення ОСОБА_2 і ОСОБА_1 до суду з позовами про розірвання шлюбу та, відповідно, після припинення шлюбно - сімейних відносин) ОСОБА_2 на підставі договору, укладеного у СГ №7449/20/007148, виданого ТОВ «СПЕЦАВТОМОТО», автомобіль «Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , було відчужено ОСОБА_5 .
Право власності на автомобіль «Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , у сервісному центрі МВС перереєстровано 18.03.2020.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , 19.09.2020 відповідач зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 (прізвище після реєстрації шлюбу: ОСОБА_6 ).
Зазначені обставини, що встановлені судом апеляційної інстанції під час перегляду справи, свідчать про те, що з грудня 2019 року подружжя припинило шлюбні стосунки та проживало окремо, не вело спільне господарство, не мало спільного бюджету, а тому отримані ОСОБА_2 грошові кошти від продажу 29.02.2020 автомобіля «Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , не могли бути використані ним в інтересах сім'ї, оскільки на той час у провадженні суду вже перебували подані 25.02.2020 позовні заяви як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, у яких сторони вказували про припинення шлюбних відносин.
Оскільки станом на 29.02.2020 шлюбно-сімейні відносини між сторонами по справі були припинені і в подальшому не відновлялись, а відповідачем не надано будь-яких доказів того, що отримані ним від продажу автомобіля грошові кошти було використано в інтересах сім'ї, суд дійшов висновку, що вказані грошові кошти не було використано в інтересах сім'ї сторін по справі.
Відтак доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження у ході перегляду справи апеляційним судом. Позивач довела суду належними та допустимими доказами, що відповідач без її згоди у період фактичного припинення шлюбних відносин відчужив автомобіль марки «Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , який був спільною сумісною власністю подружжя та не довів належними доказами використання отриманих від продажу коштів в інтересах сім'ї.
Та обставина, що спірний автомобіль було відчужено чоловіку троюрідної сестри позивача не спростовує зазначеного вище. Посилання ОСОБА_2 на те, що він здійснив відчуження транспортного засобу виключно в інтересах сім'ї, суд відхиляє, оскільки позивач довела, що кошти від продажу без її згоди автомобіля відповідач не використовував в інтересах сім'ї, а ОСОБА_2 протилежного не довів.
Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц та від 10 червня 2022 року у справі № 544/856/20 зроблено висновок про те, що факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.
Отже, врахувавши презумпцію спільності права власності сторін на майно, яке набуте ними під час шлюбу - автомобіля Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , колегія суддів виходить з того, що спірне рухоме майно (автомобіль Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 ) набуте сторонами під час шлюбу 14.03.2019. Відтак належить їм на праві спільної сумісної власності, а тому підлягає розподілу між сторонами.
Суд апеляційної інстанції, на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, урахувавши вартість спірного транспортного засобу, виходячи з інтересів сторін у справі, принципу рівності часток у спільному майні подружжя, дійшов висновку про стягненняз відповідача в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя на користь позивача у рахунок грошової компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі №125/2157/19 зроблено висновок, що у разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
За таких обставин колегія суддів вважає, що гарантією справедливої сатисфакції особі вартості частини спірного майна, яке не перебуває у її користуванні, однак, належить їй на праві спільної сумісної власності, є визначення ринкової вартості подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Позивач надала письмові докази щодо вартості спірного транспортного засобу, які суд в силу норм ЦПК України приймає до уваги, належно оцінивши їх.
Так, згідно з довідкою про діапазон ймовірної ринкової вартості колісного транспортного засобу від 26 вересня 2023 року, складеною суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ВЛАСНІ ЗЕМЛІ», найбільш ймовірна середня ринкова вартість об'єкта оцінки (автомобіля Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 ) становить 523 343,00 грн.
Установивши вказані обставини, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню частка ринкової вартості автомобіля Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , що становить 261 671, 50 грн.
При цьому колегія суддів зазначає, що з урахуванням фактичного відчуження спірного автомобіля на момент розгляду справи судом, ОСОБА_1 вжила заходи для доведення дійсної вартості автомобіля, тоді як ОСОБА_2 , заперечуючи проти стягнення з нього грошової компенсації частки вартості автомобіля, не спростував розмір ринкової вартості спірного рухомого майна, який визначений у довідці від 26 вересня 2023 року.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Оскільки оскаржувне рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у поділі автомобіля ухвалено з порушенням норм матеріального права та без додержанням норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для його скасування в цій частині та ухвалення нового судового рішення про задоволення вказаних вимог позивача.
З урахуванням наведеного, колегія суддів, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у поділі автомобіля шляхом стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації за її частину у спірному автомобілі та про задоволення позовних вимог про поділ автомобіля «Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації в розмірі частки ринкової вартості автомобіля, що становить 261 671,50 грн.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 137,60 грн підлягають відшкодуванню відповідачем, оскільки суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу позивача. При цьому недоплачена сума судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 787,47 грн підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Вакуленком Дмитром Олександровичем , задовольнити.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ автомобіля «Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації в розмірі частки ринкової вартості автомобіля скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію в розмірі частки ринкової вартості автомобіля «Ford Escape», 2016 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , у розмірі 261 671 (двісті шістдесят одна тисяча шістсот сімдесят одна) гривня 50 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 137 (три тисячі сто тридцять сім) гривень 60 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) в рахунок держави судовий збір у розмірі 787 (сімсот вісімдесят сім) гривень 47 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 10 грудня 2024 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна