справа № 362/454/24 головуючий у суді І інстанції Марчук О.Л
провадження № 22-ц/824/14876/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
04 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -
У січні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом та просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі 31 211,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що належна їй на праві спільної часткової приватної власності квартира була залита водою з вище розташованої квартири, власником якої є відповідач, що підтверджується відповідним актом комунального підприємства.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 червня2024 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у відшкодування матеріальної шкоди грошові кошти в сумі 10 403, 67 грн. та у відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 8 000,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що додані до позову копії письмових доказів не завірено відповідно до вимог ЦПК України; позивач не довела, що її квартиру було залито саме відповідачем, не встановлено причин (джерела) затоплення, акт про залиття не є належним доказом вини відповідача та відповідач не завдала моральної шкоди позивачу.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що позивач є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 червня 2009 року (а.с. 8).
Відповідно до копії акту від 03 серпня 2023 року вбачається, що було проведено огляд наслідків затоплення квартири АДРЕСА_1 , з квартири № 10 ; причиною залиття, що трапилося вказано: потрапляння води через перекриття з квартири № 10 31 липня 2023 року з 16 години 20 хвилин.
Відповідно до службової записки від 01 серпня 2023 року слюсаря-сантехніка Анатолія Дакала, вбачається, що вода витікала між плит і збігала по фасаду будинку зі сторони кухні квартири № 10 ; у квартирі № 10 двері ніхто не відчинив і доступу до квартири № 10 не було; потім, у той же день через дві години слюсарю-сантехніку було надано доступ до квартири № 10 ; покриття підлоги в коридорі - лінолеум був вологий, на кухні та у ванній кімнаті теж мокрі сліди на підлозі; місць витоків у системі водопостачання в квартирі № 10 не було виявлено (а.с. 115).
Відповідно до висновку експертного дослідження № 01/02102023 від 24 жовтня 2023 року, розмір матеріальної (майнової) шкоди яку завдано власникам квартири АДРЕСА_1 внаслідок залиття рідиною складає 31 211,00 грн. (а.с. 16 - 56).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу, у зв'язку із залиттям належної їй на праві спільної часткової власності квартири з вини відповідача, завдано матеріальної шкоди, то таку матеріальну шкоду зобов'язана відшкодувати відповідач.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову сторонами не оскаржується, відтак апеляційним судом не переглядається.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з частиною першою та п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із ч. 3ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Як встановлено в судовому засіданні та не спростовано відповідачем, залиття належної позивачу квартири відбулось в результаті чого позивачу спричинено шкоду.
З огляду на взаємне розташування квартир, а саме квартира позивача знаходиться на четвертому - останньому поверсі будинку, а квартира позивача на третьому поверсі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме відповідач повинен довести відсутність своєї вини в спричиненні шкоди позивачу.
При цьому сам факт залиття квартири позивача відповідачем не заперечується.
Враховуючи відсутність виявлених пошкоджень сантехнічного обладнання, труб та з'єднань, запірної арматури як на горищі так і в квартирі відповідача, виявлений факт мокрої підлоги в квартирі останнього та факт витікання води між плит і збігання останньої по фасаду будинку зі сторони кухні квартири № 10 , апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач не довела відсутності своєї вини у завданні шкоди.
Зазначене є підставою до стягнення спричиненої позивачу шкоди з відповідача.
Положенням ст. 179 ЖК України передбачено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 18 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковим територіями від 08 жовтня 1982 року, власники квартир зобов'язані використовувати приміщення житлових будинків за призначенням, забезпечувати збереження жилих і підсобних приміщень квартир та технічного обладнання будинків. При появі несправностей у квартирі вживати заходів до їх усунення власними силами або силами підприємства по обслуговуванню житла.
Наведене узгоджується з іншим правовим принципом «власність зобов'язує», тобто саме на власника покладається тягар по утриманню своєї власності та необхідності дбати про її належний стан, погіршення якого не має спричиняти шкоди іншим особам, оскільки відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає безпідставними посилання апеляційної скарги на не відповідність складеного акту про залиття вимогам нормативних актів щодо його змісту, оскільки інформація зазначена в цьому акті фактично підтверджується сукупністю інших доказів у справі.
Наявність шкоди та причинний зв'язок позивач може доводити будь-якими засобами доказування. Зазначені правила не передбачають можливість встановлення вказаних обставин виключно актом, складеним за формою Додатку 4, а в пункті 2.3.6. Правил передбачено лише можливість складення такого акту у разі залиття, аварії квартир.
Дані висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі №263/14437/19 від 22 лютого 2023 року.
Як було зазначено вище сторони не заперечують факту залиття, а також розташування квартири відповідача поверхом вище від квартири позивача.
Отже, позивач довів як факт залиття так і факт такого залиття з квартири відповідача. За таких обставин саме відповідач мав доводити відсутність своєї вини, що є його процесуальним обов'язком.
Не доведення вказаного факту є підставою до покладення на відповідача обов'язку з відшкодування шкоди.
Заперечення відповідача щодо розміру спричиненої позивачу шкоди, апеляційний суд вважає безпідставним, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3)показаннями свідків.
Положеннями статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті102 ЦПК України).
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 24 жовтня 2023 року № 01/02102023, встановлено, що розмір матеріальної (майнової) шкоди, яка завдана власникам двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , внаслідок залиття (нерухомого майна (квартири)) рідиною та утворення пошкоджень (дефектів), які наявні на елементах опоряджувальних покриттів в приміщеннях даної квартири, згідно результатів проведеного візуального- інструментального обстеження та даних, які містяться в наданих на дослідження документах, станом на момент проведення експертного дослідження складає 31 211,00 грн.
Будь-яких інших доказів на спростування визначеного вказаним висновком розміру спричиненої позивачу матеріальної шкоди відповідач не надала. Свого висновку суду не подала, призначити експертизу не просила.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що сама лише не згода сторони з певним доказом, за умови не подання до суду іншого, не може бути підставою до не прийняття судом наданого позивачем висновку експерта.
Частина 1, 2 статті 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ст. 1167 ЦК України).
Так, ОСОБА_3 заявлено вимогу компенсації моральної шкоди в сумі 8 000,00 грн., яка полягає у душевних стражданнях, яких зазнала позивач у зв'язку із пошкодженням її майна.
Суд першої інстанції погодився з доводами позивача в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди та враховуючи характер спірних відносин сторін, а також вимоги розумності, виваженості і справедливості визначив розмір компенсації моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 8 000 грн.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» також закріплено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, - моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави (Мельниченко проти України); деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами, але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства»).
Колегія суддів повністю погоджується з визначеним судом до стягнення розміром відшкодування моральної шкоди.
Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № 303А, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, § 2).
Таким чином, вірно встановивши обставини справи та визначившись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення а судового рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 06 грудня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.