справа № 760/17572/21 головуючий у суді І інстанції Козленко Г.О.
провадження № 22-ц/824/13826/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
04 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 17 травня 2024 року у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У липні 2021 року Державна іпотечна установазвернулося до суду з позовом та просила стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №75-04-И від 30 серпня 2004 у розмірі 262 596,26 грн., яка складається з суми основного боргу - 168 161,46 грн., прострочених відсотків за користування кредитом становлять - 80 941,72 грн., 3% річних за порушення грошового зобов'язання - 13 493,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 серпня 2004 між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №75-04-И. Відповідно до умов кредитного договору, а саме пункту 2.1, банк надав в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності позичальнику кредитні ресурси в сумі 34 800 доларів США 00 центів з оплатою по процентній ставці 12% (дванадцять) процентів річних. Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору позичальник зобов'язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 10 серпня 2019 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. 30 серпня 2004 між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №75-04-П1. Пунктом 1.1 договору поруки передбачено, що поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 75-04-И від 30 серпня 2004 року, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові наданий кредит у розмірі 34 800,00 доларів США 00 центів зі сплатою 12% річних. На підставі цього та на виконання умов пункту 5.1 кредитного договору, між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № б/н від 15 жовтня 2004року. За умовами зазначеного договору ОСОБА_1 (іпотекодавець) передає банку (іпотекодержатель) в заставу (іпотеку) наступне нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . 11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та банком був укладений договір відступлення права вимоги №17/4-В, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим № 45. За умовами договору первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами кредитними, іпотеки, поруки тощо, вказаними у додатках до даного договору, в тому числі як свідчить додаток №1 до договору відступлення права вимоги за кредитним договором №75-04-И від 30серпня 2004 року. 22 жовтня 2015 року згідно реєстру поштових відправлень (рекомендованих листів) ОСОБА_1 було відправлено повідомлення №7544/11/2 від 15 жовтня 2015 року про відступлення прав вимоги між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Державною іпотечною установою по кредитному договору №75-04-И від 30 серпня 2004 року та похідними договорами. Станом на 10 червня 2021 року умови кредитного договору №75-04-И від 30 серпня 2004 року відповідачами не виконуються, погашення за кредитом не відбувається, чим відповідачі порушують абзац 2 пункт 3.2 кредитного договору та права позивача.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 17 травня 2024 рокупозов Державної іпотечної установи задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідачі просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідачізазначають, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності заборгованості відповідачів перед позивачем. Судом першої інстанції прийнято рішення на підставі припущень без наявності достатніх доказів як наявності, так і розміру заборгованості відповідачів перед позивачем. Крім того, суд першої інстанції в порушення приписів цивільного законодавства не розглянув заяву відповідачів про застосування наслідків пропуску строків позовної давності.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 30 серпня 2004 року між ТОВ «Банк «Фінанси і кредит» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №75-04-И.
Відповідно до п. 2.1 договору банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, терміновості, платності кредитні ресурси в розмірі 34 800,00 доларів США з оплатою за відсотковою ставкою 12% річних в перший рік дії даного договору, подальший розмір процентної ставки підлягає щорічному перегляду відповідно до п. 4.7 даного договору.
Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору позичальник зобов'язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 10 серпня 2019 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позиковий рахунок.
30 квітня 2004 року між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладеного договір поруки №75-04-П1.
11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за №616.
15 жовтня 2015 року за вих. №7544/11/2 Державна іпотечна установа направила ОСОБА_1 повідомлення про відступлення прав вимоги.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості підлягають задоволенню.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачами подано до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності. (а.с. 71).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Разом із тим, положеннями статті 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), зазначено, що: «оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором, кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Не внесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 10 числа кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
Аналогічні висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 753/16143/18.
У цій справі сторонами погоджено строк дії договору - до 30 серпня 2019 року, а також строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів - до 10 числа кожного місяця ануітетним платежем (п. 3.2 договору).
Отже, у разі несплати чергового платежу у встановлене умовами кредитного договору (відповідно до графіку платежів тощо) число (дату), з наступного числа поточного місяця, в якому відбулося прострочення платежу, виникає право вимоги для сплати такого платежу.
Відповідно до довідки заборгованості по іпотечним кредитам, що були надані для забезпечення Державній іпотечній установі згідно Договору застави майнових прав № 17/4 від 11 лютого 2015 року, вбачається, що залишок основного зобов'язання боржника ОСОБА_1 станом 17 вересня 2015 року становить 168 161, 46 грн.
Як вбачається з матеріалів справи Державна іпотечна установа звернулася до суду із вказаним позовом 05 липня 2021 року, тобто із пропуском строку позовної давності і просить суд стягнути заборгованість за тілом кредиту в сумі 168 161.46 грн. (а.с. 59). Зазначена заборгованість існувала станом на 17 вересня 2015 року.
Враховуючи зазначене строк позовної давності щодо стягнення тіла кредиту в зазначеній сумі сплив 17 вересня 2018 року.
У відповідності до вимог ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Отже позивач пропустив строк позовної давності, щодо вимог про стягнення заборгованості у розмірі зазначеній в позовній заяві, про що відповідачі подали письмову заяву, що в силу вимог ч. 4 ст. 257 ЦК України є підставою до відмови в задоволенні позову.
Доводи позивача в частині неможливості прийняття поданої відповідачами заяви про застосування строку позовної давності, оскільки така заява в порушення вимог ч. 5 ст. 49 ЦПК України не була направлена позивачу, апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступне.
Про застосування строку позовної давності, як про підставу для відмови у позові, можна заявляти усно, в порядку передбаченому ст. 267 ЦК України. Такий висновок зробив ВСУ у постанові від 16.08.2017 року по справі №6-2667цс16 за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
За ст. 256 ЦК України, позовна давність - це термін, впродовж якого особа може звернутися до суду щодо захисту свого цивільного права чи інтересу.
Відповідно до ст. 267 ЦК для застосування позовної давності потрібно зробити заяву до винесення рішення суду. При цьому, законодавством не прописано вимог щодо форми заяви про сплив позовної давності.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 49 ЦПК України - разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частинами третьою, четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.
Разом з тим заява про застосування позовної давності не передбачена пунктом 2 частини другої, частинами третьою, четвертою ст. 49 ЦПК України, як така що має бути направлена іншій стороні, а тому посилання позивача на зазначену норму є безпідставним.
З огляду на можливість заявити про застосування позовної заяви усно, законом не передбачено обов'язковості направлення такої заяви іншій стороні.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 , апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 5.1. договору поруки від 30 серпня 2004 року визначено, що порука припиняється з припинення зобов'язання, що забезпечується ним. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання терміну виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явив позовні вимоги до поручителя.
Виходячи з положень ч. 4 ст. 559 ЦК України, чинній на момент спірних правовідносин, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно було бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку виконання зобов'язання.
Закінчення строку, установленого договором поруки, тобто сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати.
Як було зазначено вище, заборгованість по тілу кредиту, яку позивач просить стягнути з відповідачів існувала станом 17 вересня 2015 року, що підтверджується договором про відступлення права вимоги та не заперечується позивачем.
Отже, право банку заявити вимоги до поручителя існувало до 17 березня 2016 року. Не заявлення вимог до поручителя у зазначений строк позбавляє позивача права вимоги до нього.
Враховуючи наведене апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем було доведено наявність свого порушеного права внаслідок несвоєчасної сплати боргу за кредитним договором від 30 серпня 2004 року, що не спростовуються відповідачами, однак порушене право не підлягає судовому захисту саме через сплив строку позовної давності - відносно вимог до боржника та через припинення поруки відносно вимог до поручителя.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення в цій частині нового рішення по суті вимог позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 17 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 06 грудня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.