справа №757/1455/24 Головуючий у І інстанції - Притула Н.Г.
апеляційне провадження №22-ц/824/17368/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
03 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
установив:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вищої ради правосуддя про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Вимоги позову обґрунтовував тим, що він звернувся до Хрестинівського районного суду Черкаської області із позовом про стягнення боргу (справа №706/875/19).
Під час слухання справи відповідач тривалий час не з'являвся в судові засідання, подаючи різні заяви та клопотання.
Після задоволення суддями відводів, справа була передана до Уманського міськрайонного суду Черкаської області.
Ухвалою судді Кормана О.В. від 20 травня 2020 року позовну заяву було залишено без розгляду.
Апеляційна інстанція скасувала вказану ухвалу та направила справу для продовження розгляду.
Однак справа тривалий час не розглядалась.
Рішення судом ухвалено лише 03 серпня 2023 року.
Зазначав, що він звертався до Вищої ради правосуддя із 23 скаргами на дії суддів першої та апеляційної інстанції, однак їх було повернуто та залишено без розгляду.
На його думку, всі витрати, які були понесені ним під час слухання справи судами першої та апеляційної інстанції мають бути стягнуті з відповідача: 4526 грн. судові витрати та 440,40 грн. судовий збір.
Крім того зазначав, що йому спричинена моральна шкода у розмірі 360000 грн.
Просив суд, стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 4966 грн. та моральну шкоду у розмірі 360000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2024 року у задоволенні зазначеного вище позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
Просив суд, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
На вказану апеляційну скаргу Вища рада правосуддя подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що вона, Вища рада правосуддя не вправі надавати правову оцінку судовим рішенням чи втручатися у здійснення судочинства, у тому числі сприяти у розгляді конкретних судових справ.
Позивач звертався до ВРП з дисциплінарними скаргами, щодо суддів, чим реалізував своє право на звернення зі скаргою.
Оскаржувані рішення ВРП не створюють для позивача жодних юридичних прав та/чи обов'язків, незважаючи на те, що їх прийнято у зв'язку зі зверненням останнього.
Вказує, що саме на позивача покладено обов'язок довести, якими діями йому завдано моральну шкоду, в чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, надати докази на підтвердження вимог.
Отже, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки під час слухання справи не було встановлено порушень прав позивача, не надано доказів спричинення матеріальних збитків та моральних страждань позивачу, то суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2024 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач, звертаючись до суду з позовом зазначав, що йому спричинена матеріальна та моральна шкода під час розгляду справи №706/875/19.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що з червня 2019 року в провадженні Хрестинівського районного суду Черкаської області перебувала справа №706/875/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В подальшому, справа перебувала в провадженні Уманського міськрайонного суду Черкаської області.
Уманський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 03 серпня 2023 року частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
Постановою Черкаського апеляційного суду від 21 березня 2024 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення вимог.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ним не було встановлено порушень прав позивача відповідачем, суду не надано доказів спричинення матеріальних збитків та моральних страждань позивачу, відповідно, суд позбавлений можливості встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю відповідача та спричиненням шкоди позивачу.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України, передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 56 Конституції України, кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За загальними положеннями, передбаченими ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Протиправна поведінка може виявлятися у прийнятті особою неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто, відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє особу від відповідальності.
У той же час, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
При цьому, з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: - неправомірні дії цього органу, - наявність шкоди, - причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі».
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на беззаперечну підставу відшкодування йому шкоди посилався на те, що йому спричинена матеріальна та моральна шкода під час розгляду справи №706/875/19, однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, доказів її спричинення та розмірів надано не було.
Крім того, причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення матеріальної шкоди з відповідача, оскільки позивачем не доведено протиправність (неправомірність) поведінки відповідача як заподіювача шкоди та причинний зв'язок між його протиправною поведінкою та збитками.
Позивачем не мотивовано та жодними доказами не доведено завдану йому матеріальну шкоду, в чому саме полягала така шкода, та не навів жодного обґрунтування, щодо розміру такої шкоди.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 (адміністративне провадження №К/9901/37372/18) зазначено, що у практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року, заява №68490/01, §62).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського суду з прав людини, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Калок проти Франції» (2000 рік) та «Недбала проти Польщі» (2000 рік) Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Щодо особливостей розгляду спорів з відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, Верховний Суд в постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Згідно з частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №335/11779/16-ц (провадження №61-16940св18) вказано, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
У справі, яка переглядається, позивачем не доведено про будь-які порушення його прав відповідачем.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували спричинення йому моральної шкоди та доводили б наявність причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача та завданою позивачу моральною шкодою.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
З вище викладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2024 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2024 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба