справа № 753/9471/24 головуючий у суді І інстанції Галаган В.І.
провадження № 22-ц/824/13598/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
03 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту здійснення догляду за особою, що потребує постійного стороннього догляду,-
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту здійснення догляду за особою, що потребує постійного стороннього догляду, відповідно до якої заявник просив суд:
встановити факт здійснення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - особою, яка є особою з інвалідністю І групи, потребує постійного стороннього догляду, з метою відстрочки від мобілізації.
Зазначив, що встановлення вказаного факту необхідне для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу дванадцятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту здійснення догляду за особою, що потребує постійного стороннього догляду.
Не погодившись із такою ухвалою суду першої інстанції 20 червня 2024 року заявник ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апелянт вважає, що іншого позасудового порядку встановлення факту, що має юридичне значення не має, адже 25 березня 2024 року він звертався до Управління соціального захисту населення Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, однак листом від 18 квітня 2024 року йому повідомлено про відсутність правових підстав для призначення компенсації з догляду. Однак, апелянт акцентує, що йому не потрібно встановлювати компенсацію за здійснення постійного догляду, а потрібно встановити факт здійснення такого догляду.
На переконання апелянта оскаржувана ухвала ґрунтується на припущеннях про існування спору у сфері публічно-правових відносин, однак якого саме спору суд не вказує. За таких підстав вважає, що підстав для постановлення оскаржуваної ухвали у місцевого суду не було.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту здійснення догляду за особою, що потребує постійного стороннього догляду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судове засідання апелянт ОСОБА_1 не з'явився, 08 серпня 2024 року та 15 листопада 2024 року подав заяву про розгляд справи без його участі, вимоги апеляційної скарги підтримав.
У судове засідання заінтересована особа ОСОБА_2 не з'явилася, 15 листопада 2024 року подала заяву про розгляд справи без її участі, апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак ї неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На переконання колегії суддів, оскаржувана ухвала означеним вище вимогам не відповідає, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вважав, що встановлення факту здійснення заявником постійного догляду за матір'ю як особою, яка потребує постійного стороннього догляду, за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою. Встановлення цього факту не пов'язане з будь-якими цивільними правами та обов'язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням, тому така вимога підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з таким висновком суду першої інстанції з нижченаведених підстав.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України однією з категорій справ окремого провадження є справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №752/20365/16-ц від 03 лютого 2021 року у справі №644/9753/19 та ін.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18).
Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22).
Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, військовозобов'язані, які зайняті постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати (частина перша статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року №430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року №1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року №587.
Вказані нормативно-правові акти визначають порядок та підстави отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.
Загальні положення щодо отримання та надання соціальних послуг, зокрема і постійного догляду, врегульовані Законом України «Про соціальні послуги». Цим Законом визначено категорії осіб, які мають право на отримання соціальної послуги з догляду, надавачів такої соціальної послуги тощо. Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації за догляд затверджує Кабінет Міністрів України. Порядок отримання акта встановлення здійснення догляду регулюється Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57. Зокрема у цих Правилах зазначено, що акт встановлення факту здійснення догляду за іншою особою, яка потребує постійного догляду, складається на підставі звернення особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду.
Законодавець аналогічним чином унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду у чинному законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації.
Зокрема, у місцевому органі виконавчої влади передбачено створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка, з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки матеріалів, складає про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) акт. Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов'язаним до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (пункт 9 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункт 62, додаток 8 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560).
Таким чином, законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров'я потребує соціальної послуги з догляду, про встановлення якого просить заявник, у зв'язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі №283/1199/23, 09 вересня 2024 року у справі №569/20792/23.
Підставою для відмови особі, яка звернулася із заявою, у наданні соціальних послуг є відсутність потреби осіб/сімей, які належать до вразливих категорій населення або перебувають під впливом чинників, що можуть зумовити потрапляння у складні життєві обставини, в соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи/сім'ї (пункт 42 Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року №587).
У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Разом з тим, за обставинами цієї справи управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації листом від 18 квітня 2024 року не відмовило заявнику у складенні акту про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), а повідомило про відсутність підстав для нарахування соціальних виплат, а тому місцевий суд помилково вважав, що розгляд заяви ОСОБА_1 належить до адміністративного судочинства.
Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, у постановах від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі №607/15692/19).
Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц та ін.
Оскільки встановлення факту здійснення постійного догляду за матір'ю заявнику необхідне для отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а чинним законодавством передбачено позасудове встановлення такого факту, заява ОСОБА_1 не підлягає судовому розгляду взагалі.
За встановлених обставин, місцевий суд зробив правильний висновок про відмову у відкритті провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, проте помилився щодо мотивів такої відмови.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження, однак з підстав, які колегія апеляційного суду вважає частково помилковими, оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині мотивів та підстав такого висновку відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова