справа № 757/1143/24-ц головуючий у суді І інстанції Ільєва Т.Г.
провадження № 22-ц/824/13451/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
03 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання права та припинення дії, яка порушує право,-
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання права та припинення дії, яка порушує право, у якому просив суд:
- визнати, що неперерахуванням на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» отриманих від позивача по квитанціях за квітень, травень, червень, серпень і листопад 2018 року коштів у сумі 1 248,21 грн. за надані цим підприємством послуги з утримання будинків та прибудинкових територій Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» порушено права позивача та обов'язки відповідача;
- зобов'язати Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» зарахувати неперераховані ним на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» кошти у сумі 1 248, 21 грн. на картковий рахунок позивача 5167 ... 3533, який відкрито у Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України»;
- зобов'язати Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» здійснити зазначене у п.2 зарахування коштів у сумі 1 248, 21 грн. протягом тижня після набрання рішенням суду законної сили.
Мотивуючи позовні вимоги вказує, що є споживачем фінансових послуг АТ «Державний ощадний банк України». Користуючись послугою з оплати житлово-комунальних послуг, позивач перераховує КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» кошти, які Банк потім перераховує постачальникам послуг. Оплату житлово-комунальних послуг позивач здійснює щомісячно та у повному обсязі, що відображено у квитанціях відповідача, підтверджених його печаткою.
Листом від 06 листопада 2020 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» повідомило позивача про заборгованість за комунальні послуги у сумі 1 248,21 грн. Оскільки прямих фінансових стосунків з постачальниками житлово-комунальних послуг позивач немає, бо всі платежі здійснюються через відповідача, 01 листопада 2021 року, 02 листопада 2021 року, 02 грудня 2021 року позивач звернувся до відповідача із запитом про причини виникнення зазначеної заборгованості. Проте відповідач у відповіді від 20 листопада 2021 запитаних пояснень не надав, що і послугувало підставою для звернення до суду.
16 квітня 2024 року до суду надійшов відзив Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на позов, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних, вказуючи на його необґрунтованість та безпідставність.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання права та припинення дії, яка порушує право.
Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції 09 липня 2024 року ОСОБА_1 через систему Електронний Суд подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Підтримавши доводи позовної заяви апелянт вказав, що суд не розглянув жодного його доводу із розділів «Підстави для позову» та «Правове обґрунтування позову» позовної заяви, які свідчать про грубе порушення відповідачем своїх обов'язків внаслідок неперерахування отриманих коштів за призначенням та відмови від надання пояснень про причини їх зникнення.
Суд не врахував, що за діючими в Україні правилами, оплата комунальних послуг здійснюється не у розрахунковому, а у наступному за ним місяці і тому відомості про оплату, наприклад, за квітень містяться у квитанції, яка датована травнем.
Також суд залишив поза увагою, що заявлена до повернення сума 1 248,21 грн. розрахована не позивачем, а КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» і наведена у його листі від 06 листопада 2020 року.
Суд послався на лист №11/5-17/27/1 від 11 січня 2022 року, який долучений позивачем до позовної заяви і з якого нібито випливає, що відповідач повністю виконав свої обов'язки перед позивачем, але такого листа позивач не надавав і його немає у матеріалах справи.
Оскаржуване рішення суд фактично ґрунтував на доводах відповідача, проігнорувавши позицію позивача.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання права та припинення дії, яка порушує право, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
22 серпня 2024 року представник АТ «Державний ощадний банк України» - Калюжний Сергій Сергійович подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Додатково, представник банку заявив про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог ОСОБА_1 адже відповідач у позові повідомив, що про порушення своїх прав довідався у листопаді 2020 року. Загальний строк позовної давності становить 3 роки. Однак, позивач звернувся до суду лише 08 січня 2024 року, тобто з пропуском позовної давності.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник АТ «Державний ощадний банк України» - Калюжний Сергій Сергійович заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав наведених у відзиві.
Апелянт ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Зокрема, судова повістка-повідомлення була надіслана до електронного кабінету ОСОБА_1 та за даними Звіту про доставку вихідної кореспонденції отримана ним 22 жовтня 2024 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.
Заслухавши думку учасника справи, який прибув у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з між Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено Договір від 14 травня 2015 року №2317448 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки.
На виконання вказаного Договору позивачу був відкритий рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті України, який змінено на рахунок № НОМЕР_1 в зв'язку з переходом банківської системи України на новий формат рахунків IBAN, на виконання вимог Постанови Правління НБУ від 28 грудня 2018 року №162 «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні».
Відповідно до п. 1.2 Договору, Банк зобов'язується приймати і зараховувати на Рахунок грошові кошти, які надходять Клієнту, та забезпечує проведення розрахунків за операціями, в т.ч. здійсненими з використанням Платіжної картки, в межах Витратного ліміту.
Згідно п. 3.1 Договору, Клієнт має право в період дії Договору підключитися та користуватися дистанційними каналами обслуговування, що пропонуються Банком - системи WEB-банкнг «Ощад 24/7» та/або Mobile-банкінг «Ощад 24/7».
Позивачем до позовної заяви було додано копії наступних квитанцій від:
- 16 травня 2018 року на загальну суму 28,80 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 9,69 грн.;
- 19 червня 2018 року на загальну суму 487,03 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 435,54 грн.;
- 17 липня 2018 року на загальну суму 471,54 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 435,54 грн.;
- 17 вересня 2018 року на загальну суму 494,45 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 396,27 грн.;
- 17 грудня 2018 року на загальну суму 1 502,99 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 396,27 грн.
До позовної заяви позивачем додано копії квитанцій за травень, червень, липень, вересень та грудень 2018 року про сплату за утримання будинків та прибудинкової території на реквізити КП ГІОЦ, сума яких, крім того, не відповідає заявленій позивачем.
Згідно даних програмного забезпечення АТ «Ощадбанк» - журналу операцій: операції від 19 червня 2018 року на загальну суму 487,03 грн., 17 липня 2018 року на загальну суму 471,54 грн., 17 вересня 2018 року на загальну суму 494,45 грн., 17 грудня 2018 року на загальну суму 1 502,99 грн. в процесінговій системі Банку - успішні (Додаток 3), операції підтверджувались одноразовими СМС-паролями, які надсилались на фінансовий номер Клієнта.
Крім того, як слідує із листа №11/5-17/27/1 від 11 січня 2022 року, КП «ГІОЦ» станом на 2018 рік знаходилось у договірних відносинах з ТОВ «ФК «ГЕРЦ», який здійснював переказ коштів сплачених платниками - споживачами послуг на рахунок КП «ГІОЦ» для подальшого розподілу останнім на рахунки підприємств, що надають житлово-комунальні послуги.
Вказані обставини свідчать, що зобов'язання за договором про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки виконані Банком в повному обсязі, в тому числі щодо обслуговування дистанційними каналами системи WEB-банкінг «Ощад 24/7» та/або Mobile-банкінг «Ощад 24/7».
Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (Комунальне підприємство) є окремим суб'єктом господарської діяльності, що надає мешканцям Голосіївського району м. Києва послуги з утримання житлових будинків та прибудинкових територій. Комунальне підприємство забезпечує безпечну експлуатацію житлового та нежитлового фонду, здійснює обслуговування будинкових інженерних мереж, виконує комплекс послуг із забезпечення функціонування житлового та нежитлового нерухомого майна (поточне обслуговування та ремонт, контроль систем опалення, холодного та гарячого водопостачання, прибирання та загальний догляд за приміщеннями тощо).
АТ «Ощадбанк» не є стороною договірних відносин між позивачем та Комунальним підприємством, інформація про перелік послуг, що надаються Комунальним підприємством позивачу, їх вартість, порядок нарахування та сплати у розпорядженні АТ «Ощадбанк» не перебуває, внаслідок чого Банк не володіє інформацією про причини виникнення заборгованості ОСОБА_1 перед вказаним Комунальним підприємством та не міг надати таку інформацію у відповіді на звернення позивача.
Вказаний факт встановлений рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29.09.2023, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 27.03.2024 у справі №752/9240/23 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» про захист прав споживачів.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд вважав, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем його прав.
На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні рішення, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
За вимогами ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Згідно з п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21 липня 2005 р. №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.
Відповідно до 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 1066 ЦК України визначає, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Положення цієї глави застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначив, що у квітні, травні, червні, серпні та листопаді 2018 року здійснював оплату комунальних платежів до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» за допомогою веб-банкінгу «Ощад», однак вказані платежі на загальну суму 1 248,21 грн. комунальна організація не отримала та висунула позивачу вимогу про сплату заборгованості за отримані але не оплачені послуги. Позивач вважав, що винуватцем неотримання коштів є саме банк, який отримавши кошти призначені для керуючої компанії, не перерахував їх за призначенням.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За приписами ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ч. 1 ст. 79 ЦПК України та ч. 6 ст. 81 ЦПК України докази мають відповідати ознакам достовірності, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Місцевий суд обґрунтовано вважав, що позивач не виконав обов'язку щодо доказування, зокрема не довів належними, достатніми та допустимими доказами здійснення платежів у квітні, травні, червні, серпні та листопаді 2018 року, їх розміру, за якими реквізитами на рахунок саме КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» тощо.
У відповідності до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення: відмінність точок зору між двома або більше особами, яка має певне відношення до прав та обов'язків, що стосуються питання, є достатньою за умови, що вона є істинною або має серйозний характер. Таким чином спір має бути істинним та важливим, при чому «істинний» розуміється як такий, що може виключити гіпотетичні або спірні судові випадки, а «важливий» - такий, що виключає випадки мінімального втручання у цивільне право.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
На підтвердження своїх вимог позивачем було надано копії квитанцій від 19 червня 2018 року на загальну суму 487,03 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 435,54 грн.; 17 липня 2018 року на загальну суму 471,54 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 435,54 грн.; 17 вересня 2018 року на загальну суму 494,45 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 396,27 грн.; 17 грудня 2018 року на загальну суму 1 502,99 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 396,27 грн. (а.с. 42-51) зі змісту яких вбачається «Статус операції» - очікує обробки, а не виконано/зараховано, а отже дані квитанції не свідчать про закінчення операції та списання відповідних коштів банком з рахунку позивача.
Отже, за відсутності наданих позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження існування порушень банком правил банківських розрахунків за договором банківського рахунка, укладеного між сторонами, місцевий суд правомірно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. В той же час, у випадку пред'явлення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» позову про стягнення 1 248,21 грн, позивач не позбавлений права оспорювати таку заборгованість.
Крім того, посилання апелянта на те, що лист №11/5-17/27/1 від 11 січня 2022 року, ним не долучався і відсутній у матеріалах страви не відповідають дійсності, адже позивачем до позову дійсно долучався вказаний лист (а.с. 21) і його зміст відтворено судом при дослідженні доказів у оскаржуваному рішенні.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 зазначено, що застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 по суті спору є необґрунтованими, відсутні підстави для застосування позовної давності у даній справі за заявою АТ «Державний ощадний банк України».
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті спору.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року - залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова