справа № 755/7302/24 головуючий у суді І інстанції Гончарук В.П.
провадження № 22-ц/824/13881/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
03 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Осадьком Олександром Олексійовичем на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фоміна Олена Анатоліївна про визнання договору дарування недійсним,-
У проваджені Дніпровського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фоміна Олена Анатоліївна про визнання договору дарування недійсним, у якому позивач просить суд:
визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фоміною О.А. за реєстровим №344 від 27 квітня 2021 року;
скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фоміної О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення 57895466 від 27 квітня 2021 року;
стягнути з відповідача ОСОБА_1 судові витрати.
Разом з позовом подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить:
вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення, загальною площею 52.4 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 751339080000, номер запису про право власності №41726421, яке зареєстровано за ОСОБА_1 ;
до набрання законної сили судового рішення у справі заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо нежитлового приміщення, загальною площею 52,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 751339080000, номер запису про право власності №41726421, яке зареєстровано за ОСОБА_1 .
Вимоги заяви обґрунтовані тим, що 20 липня 2013 року, між сторонами зареєстровано шлюб, в якому народилось двоє синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2024 року по цивільній справі №756/7418/23 шлюб між сторонами розірвано.
Здійснюючи психологічний тиск та шантаж спільними дітьми, а також обіцяючи позивачу два автомобілі, ОСОБА_1 та її мати ОСОБА_3 змусили позивача підписати заяву, якою було надано згоду на відчуження спільного майна подружжя, а саме: нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке було набуто (куплене) за спільні кошти подружжя.
Дана заява була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фоміною О.А. 27 квітня 2021 року.
Того ж дня відповідачки здійснили «фіктивне дарування» одна одній, у того самого нотаріуса зазначеного приміщення. Відповідно до умов договору дарування Відповідач 1 подарувала, а Відповідач 2 прийняла у дар нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Цього ж дня, Відповідач 2 подарувала Відповідачу 1 вказане нежитлове приміщення за договором дарування, який також було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фоміною О.А..
Дані договори дарування були укладені без реального наміру створення правових наслідків, з метою виведення даного майна із спільної сумісної власності подружжя та приховання від поділу спільного майна подружжя.
Враховуючи, що зазначене нерухоме майно є спільною власністю подружжя, оскільки було придбане ними за спільні кошти подружжя, існує висока ймовірність, що ОСОБА_1 може в будь-який момент здійснити відчуження зареєстрованого за нею майна на користь інших осіб, що може значно утруднити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки оригінал правовстановлюючого документа на майно, що є предметом розгляду справи знаходиться у ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2024 року заяву задоволено частково. Накладено арешт на нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення, загальною площею 52.4 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 751339080000, номер запису про право власності №41726421, яке зареєстровано за ОСОБА_1 . В решті вимог заяви відмовлено.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Осадько Олександр Олексійович, 26 червня 2024 року засобами поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, незабезпечення балансу інтересів усіх учасників справи, просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2024 року та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що у разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Однак, жодних доказів на підтвердження обставин ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог не надано.
Місцевий суд не врахував, що посилання позивача на «фіктивність» оспорюваного правочину, не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Такі обставини встановлюються в ході судового розгляду. Крім того, нежитлове приміщення, одержане ОСОБА_1 за оспорюваним договором, наразі є її приватною власністю, а не спільним сумісним майном подружжя. Позивач жодним чином не оспорює свою письмову згоду на відчуження майна від 27 квітня 2021 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Осадьком Олександром Олексійовичем на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фоміна Олена Анатоліївна про визнання договору дарування недійсним, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
13 вересня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Попель Дмитро Володимирович подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Осадько Олександр Олексійович вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Попель Дмитро Володимирович заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Педенко Дмитро Володимирович апеляційну скаргу просив задовольнити.
У судове засідання приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фоміна Олена Анатоліївна не з'явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково заяву позивача про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача, оскільки за умови зміни власника або застосування обтяження відповідне утруднить виконання рішення суду та породить необхідність подальших звернень позивача до суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, постановляючи ухвалу суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю дотримався вимог ст. ст. 149, 150, 153 ЦПК України та положень постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами виник спір щодо дійсності договору дарування нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 27 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фоміною О.А. за реєстровим №344.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, можливість реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно прийшов до висновку про часткову обґрунтованість заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді, а спірне нерухоме майно, щодо якого накладено арешт, є предметом спору.
Апеляційний суд вважає, що таке втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку, є виправданим та вкрай необхідним, оскільки воно спрямовано виключно на забезпечення цивільного судочинства. Арешт майна полягає у позбавленні можливості лише розпоряджатись цими об'єктами нерухомого майна та не призведе до жодних негативних наслідків. Вжиття цього процесуального заходу не порушить вимоги ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а навпаки сприятиме захисту права позивача на справедливий суд, гарантованого ч.1 ст.6 цієї ж Конвенції.
При цьому колегія суддів зазначає, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Такі заходи мають на меті, зокрема, запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення.
При цьому, підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Верховний Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 грудня 2023 року у справі №522/21977/21 зазначив, що загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об'єктом прав, що став предметом спору.
За таких умов, на думку апеляційного суду вимога надання позивачем доказів щодо доведення нічим не обмеженого права відповідача ОСОБА_1 у будь-який момент розпорядитися спірним майном призведе до застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Отже, доводи скаржника щодо недоведеності існування об'єктивних ризиків, що можуть утруднити або унеможливити виконання рішення у цій справі за умови задоволення судом позову, є неприйнятними.
При цьому, такий вид забезпечення позову, як арешт майна не призводить до невиправданого обмеження майнових прав апелянта оскільки обмежується лише можливість вчиняти дії щодо розпорядження спірним майном.
Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 14 лютого 2022 року в справі №367/3628/21.
За змістом статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.
Оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірного нежитлового приміщення, так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то вибраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову.
Апеляційний суд зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.
За встановлених обставин, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що вжиті заходи забезпечення позову є необхідними, достатніми та співмірними із заявленими позовними вимогами.
Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Осадьком Олександром Олексійовичем - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова