28 листопада 2024 року м. Київ
Справа № 761/20432/24
Провадження№22-ц/824/14296/2024
Резолютивна частина постанови оголошена 28 листопада 2024 року
Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
суддя-доповідач Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: заявник ОСОБА_1
заінтересовані особи Центральне міжрегіональне управління
Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Волошина В.О. 20 червня 2024 року, -
У червні 2024року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), відповідно до якої заявниця просила суд встановити факт проживання із чоловіком однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Зазначає, що суд першої в оскаржуваній ухвалі не конкретизував недоліки в обґрунтування поданої нею заяви і обмежився наведення правових норм.
Вказує, її доводи в заяві з обґрунтуванням необхідності ухвалення рішення, яким визначається факт сумісного проживання з чоловіком без реєстрації шлюбу, були зазначені конкретним формулюванням - для того, щоб продовжити проживання в квартирі де сім'я прожила майже 50 років.
Якщо б під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованою особою був би заявлений спір про право або суд сам дійшов такого висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення судовому порядку спору про право, суд мав би можливість залишити заяву без розгляду і роз'яснити право подати позов на загальних підставах.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Клименко М.С. підтримали доводи апеляційної скарги із викладених в ній підстав.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до наступного висновку.
Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з існуванням потреби вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Частиною четвертою статті 315 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє
у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.
Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення цієї статті ґрунтуються на положеннях Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини
і громадянина судом (стаття 55).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які
є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Як роз'яснено у п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», розгляд в порядку окремого провадження справи про встановлення факту можливий, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
При цьому, у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявницею заявлено вимогу про встановлення факту, який не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право, а саме, виникнення у заявниці права на безперешкодне проживання у квартирі померлого, що є окремим предметом доказування та має здійснюватися шляхом подання до суду відповідного позову.
Однак, зазначаючи, що із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, суд першої інстанції не навів обґрунтування свого висновку щодо наявності спору про право, не зазначив між якими особами виник спір, обмежившись лише передчасним висновком про ймовірність виникнення такого спору.
Натомість, процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року (справа №640/10329/16).
Більш того, суд не визначив коло заінтересованих осіб і не з'ясував їх правову позицію у даних правовідносин.
За вказаних обставин, а також враховуючи те, що заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, подано апелянтом до суду в порядку окремого провадження саме з метою захисту своїх прав та інтересів при вирішенні питання щодо права на безперешкодне проживання у квартирі померлого, а не для вирішення спору про право на спадщину, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зробив передчасний та помилковий висновок про відмову у відкритті провадження у справі що, як наслідок, призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду.
При цьому, також слід наголосити, що згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний провести підготовчі дії, передбачені ст.143 ЦПК України, зокрема, з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.
Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами в цих справах можуть бути, наприклад, відділи соціального захисту населення - у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадкоємці - у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ - у справах про встановлення факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України; органи страхування - у справах про встановлення факту належності страхового свідоцтва.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи, що висновок суду першої інстанції про наявність у даній справі спору про право не відповідає фактичним обставинам справи і є передчасним, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
УхвалуШевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2024 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна