28 листопада 2024 року м. Київ
Справа № 359/6821/24
Провадження№22-ц/824/14872/2024
Резолютивна частина постанови оголошена 28 листопада 2024 року
Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
суддя-доповідач Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області, постановлену у складі судді Журавського В.В. 27 червня 2024 року,
В провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом спільного майна подружжя, визнання права на частину нерухомого майна та поділ спільного рухомого майна в натурі
25 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони відчуження 29/50 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд в АДРЕСА_1 , загальною площею 81,0 кв.м., що належить ОСОБА_2 .
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на 29/50 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1844537832208).
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення заборони на відчуження 29/50 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд в АДРЕСА_1 відмовити.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Зокрема зазначає про те, що ОСОБА_1 в своїй позовній заяві оскаржує одноосібне право власності ОСОБА_2 на будинок, набуте ним шляхом отримання спадщини під час перебування в шлюбних відносинах з ОСОБА_1 , а відповідно до ст. 57 СК України, при розірванні шлюбу не підлягає поділу майно, що набуте в порядку спадкування.
Суд першої інстанції не скористався можливістю застосування ч.3 ст. 153 ЦПК України, для з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неповної та неправомірної оцінки всіх обставин справи та порушення майнових прав відповідача.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник адвокат Карпенко М.М. підтримали доводи апеляційної скарги.
Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечувала.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до наступного.
Встановлено, що ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на 29/50 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1844537832208).
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення заборони на відчуження 29/50 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд в АДРЕСА_1 відмовити. Накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно відповідача ОСОБА_4 в межах суми позовних вимог, які становлять 1 634 285,51 грн.
Постановляючи оскаржувану ухвалу та частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №384123415 від 24 червня 2024 року вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 червня 2019 року, виданого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Науменко Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №1054, ОСОБА_2 набув право власності на 29/50 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 . Відносно вказаної частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами не зареєстровані будь-які обтяження. Таким чином ОСОБА_2 як одноособовий власник має можливість вільно розпорядитися спірним нерухомим майном, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Після цього виконання рішення суду про визнання вказаного об'єкта нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ стане неможливим. До того ж у такому випадку ОСОБА_1 буде змушена додатково оспорювати договори про відчуження спірного нерухомого майна, що, в свою чергу, ускладнить ефективний захист порушених прав заявниці.
Крім того, суд звернув увагу на ту обставину, що ОСОБА_2 в травні 2023 року звертався до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні його 29/50 частками в житловому будинку по АДРЕСА_1 шляхом припинення права ОСОБА_1 та їхнього повнолітнього сина ОСОБА_5 на користування житлом та зобов'язання відповідачів звільнити вказаний об'єкт нерухомого майна. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2023 року ОСОБА_2 було відмовлено в задоволенні пред'явленого позову. Вказана обставина додатково свідчить про невизнання ОСОБА_2 права заявниці на спірне майно.
З даними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються на вимогах процесуального закону.
Відповідно до ч. 1ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Відповідно до ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України).
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання майна об'єктом спільного майна подружжя та визнання права на частину майна.
В заяві про забезпечення позову, заявник обґрунтовує її тим, що предметом спору в даній справі є, зокрема 29/50 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд в АДРЕСА_1 . Власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 06 червня 2006 року, зареєстрованого в реєстрі за №1054, виданого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Науменко Л.Г. ОСОБА_2 заперечує право заявниці на спірне майно та погрожує відчужити його на користь дружини. Тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та навіть зробити неможливим виконання рішення суду та ефективний захист прав та інтересів ОСОБА_1 за захистом яких вона звернулася до суду.
Частиною 1 ст. 150 ЦПК України передбачено такий вид забезпечення позову як накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Враховуючи те, що між сторонами виник спір, який має майнових характер без вказаного забезпечення позову може утруднитись виконання можливого рішення суду, тому суд першої інстанції дійшов правильного, що наявні підстави для забезпечення розгляду.
Заходи забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, їх значення полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що арешт накладений на майно, яке не підлягає поділу не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини є предметом розгляду даної справи і повинні вирішуватися при розгляді справи по суті.
Враховуючи викладене, з метою ефективного забезпечення балансу інтересів сторін по справі, колегія суддів вважає, що у суду першої були наявні підстави для задоволення заяви та застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту на майно, що належить на праві власності відповідачу.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і на законність оскаржуваної ухвали не впливають.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна