Справа № 757/59183/23-ц
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/10740/2024
28 листопада 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Корсуна Юрія Юрійовича на ухвалу судді Печерського районного суду міста Києва від 1 березня 2024 року (суддя Соколов О.М.) про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення,
встановив:
у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з АТ «Українська залізниця» середнього заробітку за час затримки виконання рішення за період з 29 вересня 2023 року по 27 грудня 2023 року у розмірі 82 631грн 88 коп.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року по справі № 757/72/21-ц визнано незаконним та скасовано наказ виробничого структурного підрозділу «Попаснянське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» від 7 грудня 2020 року № 362/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» з ОСОБА_1 , поновлено його на посаді заступника начальника виробничого структурного підрозділу Попаснянське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця», стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Позивач посилався на те, що відповідачем рішення суду не виконане, його не поновлено на роботі, тому він має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 1 січня 2024 року позовну зяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 1 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Корсун Ю.Ю. просить ухвалу судді скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Представник позивача зазначає, що суддя першої інстанції не врахував, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а також не прийняв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду,
викладені у постанові від 08.02.2022 року у цивільній справі № 755/12623/19, згідно яких середній заробіток за час вимушеного прогулу є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно звільнений та позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію.
Також представник позивача посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 серпня 2022 року у справі № 380/6129/20, згідно якого до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення суду про поновлення на роботі.
У відзиві на апеляційну скаргу представники відповідача - адвокати Бондар М.Л. та Дунець Г.Я. просять залишити її без задоволення, ухвалу судді без змін, посилаючись на те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тому не входить до структури заробітної плати, а відтак позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягають оплаті судовим збором.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, суддя першої інстанції виходив з того, що вона не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, оскільки позивачем не надано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі. При цьому суддею зазначено, що середній заробіток за час затримки виконання рішення не підпадає під категорію пільг при сплаті судового збору за п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
2 лютого 2024 року до Печерського районного суду міста Києва представником ОСОБА_1 - адвокатом Корсуном Ю.Ю. направлено клопотання про усунення недоліків позовної заяви, у якому зазначається, що позивач звільнений від сплати судового збору за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, пославшись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 8лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.
Ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 2 лютого 2024 року відмовлено у задовленні клопотання про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору та продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви.
22 лютого 2024 року до Печерського районного суду міста Києва надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Корсуна Ю.Ю., у якій представник позивача повторно зазначав, що позивач звільнений від слати судового збору та посилався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 320/2374/19.
Ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 1 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу, оскільки станом на 1 березня 2024 року ОСОБА_1 недоліки поданої позовної заяви не усунув.
Колегія суддів вважає, що висновок судді першої інстанції не ґрунтується на нормах матеріального права.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що відповідачем не виконується рішення суду про негайне поновлення його на роботі, тому він має право на отримання середнього заробітку за час невиконання рішення суду відповідно до положень ст. 236 КЗпП України.
Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Частиною другою статті 235 КЗпП України, у редакції на час ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі, передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім'ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 зазначено: «вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
Правова природа середнього заробіткуза час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.»
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04 серпня 2022 року у справі №380/6129/20 до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 Кодексу законів про працю України).
Частина 4 статті 263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У порушення зазначеної норми процесуального права, суддя першої інстанції висновки Верховного Суду не врахував та безпідставно залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху, надавши строк для оплати судового збору, а у подальшому визнав позовну заяву неподаною та повернув її позивачу, оскільки відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір"позивач звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ.
Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи, що суддею першої інстанції при постановлені ухвали про повернення позовної заяви позивачу неправильно застосовані норми матеріального права та допущенні порушення норм процесуального права, ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Корсуна Юрія Юрійовича задовольнити.
Ухвалу судді Печерського районного суду міста Києва від 1 березня 2024 року скасувати, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішеннянаправити до Печерського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук