Справа № 752/12463/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/14561/2024
27 листопада 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року про залишення позовної заяви без руху, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2024 року про повернення заяви про роз'яснення судового рішення та ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва 08 липня 2024 року про визнання неподаною позовної заяви та її повернення у складі судді Кордюкової Ж.І.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про припинення трудових відносин, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів,-
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до АТ «Українська залізниця» про припинення трудових відносин, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2024 року повернуто ОСОБА_1 заяву про роз'яснення судового рішення.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 липня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення судового рішення та продовження строку для виконання вимог ухвали Голосіївського районного суду міста Києві від 18 червня 2024 року відмовлено.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною і повернуто позивачці разом із доданими до неї документами.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року, від 05 липня 2024 року та від 08 липня 2024 року.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при постановленні ухвали від 18 червня 2024 року суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме вимоги Закону України «Про судовий збір», вказавши в ухвалі про залишення позову без руху, що позивачем не сплачений судовий збір за три позовні вимоги немайнового характеру та зобов'язав ОСОБА_1 усунути недоліки шляхом оплати судового збору за подання до суду позовної заяви у сумі 3 633 грн 60 коп за кожну позовну вимогу.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно зазначив про порушення позивачкою вимог ст. 175 ЦПК України, вказавши в ухвалі про залишення позову без руху, що в матеріалах справи відсутнє власне письмове підтвердження позивачки про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Посилається на те, що підставами звільнення від сплати судового збору за подання позову є пункти 1 та 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Крім того скаржниця, звертає увагу суду на те, що наразі знаходиться за межами території України та не отримує доходів. Вважає, що ухвали районного суду від 18 червня 2024 року, від 05 липня 2024 року та від 08 липня 2024 рокусуперечать ухвалі районного суду від 17 січня 2022 року у справі № 752/375/22.
Відповідно до справи на електронну пошту апеляційного суду від імені ОСОБА_1 поступили заяви від 19 липня 2024 року (а.с.115-117), від 10 вересня 2024 року (а.с.150-154) та від 22 листопада 2024 року (а.с.171-176), які подано з порушенням Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронні довірчі послуги» - без засвідчення підпису на них електронним цифровим підписом особи, яка їх подала без використання системи «Електронний суд».
Отже, ОСОБА_1 використала спосіб звернення до суду, який не передбачений чинним законодавством без засвідчення їх електронним цифровим підписом, а тому долучені скаржницею до справи заяви від 19 липня 2024 року (а.с.115-117), від 10 вересня 2024 року (а.с.150-154) та від 22 листопада 2024 року (а.с.171-176) підлягають залишенню без розгляду.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи судом повідомлялися належно.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Зі змісту ст. 263 ЦПК України вбачається, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись у суд із позовом до АТ «Українська залізниця», ОСОБА_1 просила ухвалити рішення про припинення трудових відносин з ДП «Донецька залізниця» 31 грудня 2015 року, зобов'язання відповідача внести запис до її трудової книжки про припинення трудових відносин 31 грудня 2015 року, а також стягнути з відповідача на її користь мінімальну заробітну плату за період з 01 листопада 2014 року по 31 жовтня 2015 року та зобов'язати відповідача сплатити за ОСОБА_1 всі обов'язкові платежі (а.с.1,2).
Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що зазначена заява не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, а саме:
- відсутнє власне письмове підтвердження позивачки про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;
- у позові не зазначена ціна позову та обґрунтований розрахунок суми, що стягується, в даному випадку розмір заборгованості заробітної плати, з доказами наявності такої заборгованості;
- не сплачений судовий збір за три позовні вимоги немайнового характеру у повному розмірі у сумі 3633 грн 60 коп за кожну позовну вимогу (відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору - 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто не менше 1211,20 грн та не більше 15 140 грн).
Убачається, що позивачка недоліки визначені ухвалою суду від 18 червня 2024 року не усунула.
Проте, 24 червня 2024 року на електронну пошту суду подала заяву про роз'яснення ухвали суду від 18 червня 2024 року про залишення її позову без руху, мотивуючи тим, що ухвала не є зовсім зрозумілою, що ускладнює її виконання.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 повернуто заявниці у зв'язку з тим, що формування заяви про роз'яснення судового рішення у підсистемі "Електронний суд" не здійснено, а докази перевірки електронного цифрового підпису із застосування посиленого сертифіката відкритого ключа та перевірки електронного цифрового підпису, накладеного на дану заяву з використанням підсистеми "Електронний суд", відсутні.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною і повернуто позивачці разом із додатками до неї, з підстав не усунення недоліків.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне провадження в частині оскарження ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року про залишення позовної заяви без руху підлягає закриттю з наступних підстав.
Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11 рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення).
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Частиною другою статті 352 ЦПК України встановлено, що ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Положеннями частини першої статті 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат (пункт 13 частини першої статті 353 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 607/23244/21 зроблено правовий висновок про те, що, застосовуючи пункт 10 частини першої статті 294 КАС України, який за змістом є тотожним пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України щодо можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви (заяви) без руху в частині визначення розміру судових витрат окремо від рішення суду, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду підлягає ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення. Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. Також не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. В такому випадку заявник може реалізувати своє право на апеляційне оскарження такого судового рішення, шляхом включення заперечень на нього до апеляційної скарги на рішення суду, відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України (у випадку постановлення такого рішення місцевим судом).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не повинен був відкривати провадження в частині оскарження ухвали про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, а тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.
Що стосується оскаржуваних ухвал про повернення заяви про роз'яснення судового рішення та про визнання неподаною позовної заяви та її повернення, варто зазначити наступне.
Зі справи убачається, що позивачка через засоби електронного зв'язку 24 червня 2024 року подала заяву про роз'яснення ухвали суду про залишення її позову без руху, яку суд повернув з підстав недотримання положень п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
Згідно з ч. 8 статті 43 ЦПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника).
Відповідно до статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладенням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги".
Згідно з п. п. 12, 31, 32 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис; перевірка - процес засвідчення справжності і підтвердження того, що електронний підпис чи печатка є дійсними; підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис.
Судом установлено, що заява від імені ОСОБА_1 , яка надійшла на офіційну електронну адресу суду, не скріплена електронним цифровим підписом заявниці у відповідності із Законом України "Про електронні довірчі послуги".
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
На підставі вищевикладених обставин, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про повернення скарги заяви ОСОБА_1 , за відсутністю електронного підпису на документі, що надійшов в електронній формі.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час вирішення питання про повернення заяви, яка оформлена з порушенням вимог п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, а тому не спростовується доводами апеляційної скарги.
Не підлягає скасуванню й оскаржувана позивачкою ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 08 липня 2024 року про визнання неподаною позовної заяви та її повернення з підстав не усунення у повному обсязі недоліків у встановлений судом строк.
Так, зі справи убачається, що позивачка звернулася у суд із позовом до АТ «Українська залізниця» з вимогами про прийняти рішення щодо припинення трудових відносин між нею та державним підприємством «Донецька залізниця»; зобов'язати АТ «Українська залізниця» внести запис до її трудової книжки про припинення трудових відносин 31 грудня 2015 року;стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь мінімальну заробітну плату з 01 листопада 2014 року по 31 жовтня 2015 року; зобов'язати АТ «Українська залізниця» сплатити обов'язкові платежі за ОСОБА_1 до бюджету та спеціальних фондів України.
Згідно з положеннями статей 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.
Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог яким повинна відповідати позовна заява, зокрема, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).
Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Як уже було встановлено районним судом 18 червня 2024 року було залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 з підстав не сплати судового збору, відсутності підтвердження того, що позивачкою не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, не зазначена ціна позову та не наведено обґрунтування розрахунку суми грошових коштів, заявленої до стягування - розміру заборгованості заробітної плати, з доказами наявності такої заборгованості.
Разом з тим, апеляційний суд визнає помилковими висновки районного суду про відсутність підтвердження позивачкою про не звернення її у суд із позовом до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих же підстав, остільки у позовній заяві чітко зазначено про те, що у січні 2022 позивачка зверталася з заявою про встановлення юридичного факту про припинення трудових відносин, а у зв'язку з військовими діями вимушена була виїхати за межі України і тому раніше не мала можливості звернутися у суд із позовом.
На підтвердження доказів звернення у суд із заявою про встановлення факту про припинення трудових відносин, позивачка долучила до матеріалів справи ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2022 року про відмову у відкритті провадження за вказаною заявою (а.с.7).
Поспішними є також висновки про необхідність долучення позивачкою доказів наявності заборгованості по заробітній платі, остільки у позові зазначено про відсутність у ОСОБА_1 можливості надання необхідних документів та їх не надання на її звернення відповідачем (а.с.1).
Одночасно, колегія суддів визнає поспішними висновки районного суду, викладені в ухвалі суду від 08 липня 2024 року про несплату позивачкою судового збору в сумі 3 633 грн 60 коп за кожну з вимог, остільки така сума судового збору становить загальну суму за 3 вимоги немайнового характеру (1 211,20*3).
Отже позивачкою повністю не усунуто недоліки позовної заяви, не сплачено судовий збір за її подання у сумі 3 633 грн 60 коп.
У відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Заявляючи вимоги майнового характеру, позивачка просить стягнути з відповідача на її користь за період з 01 листопада 2014 року по 31 жовтня 2015року мінімальну заробітну плату.
Проте в позовній заяві не визначено суму мінімальної заробітної плати, яка підлягає до стягнення з відповідача та яка мінімальна сума має бути взята за основу розрахунку під час його проведення, не конкретизовано підхід до її нарахування (виходячи з мінімальних доходів позивачки в період роботи (яких саме) чи мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет» та за який рік), в той час як ця обставина в силу положень ч.1 ст.13 ЦПК України є перешкодою у не вказує такої суми та прийнятті позову та вирішення спору.
Позивачка у позовній заяві посилається на п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", як на підставу звільнення від сплати судового збору позивачів за подання позовів про стягнення заробітної плати та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.
Разом з тим, такі посилання є помилковими, оскільки вказаною статтею згаданого закону від сплати судового збору звільнено позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, а позивачка, крім стягнення заробітної плати, також заявляє немайнові вимоги про припинення трудових відносин, внесення запису до трудової книжки про припинення трудових відносин та зобов'язання вчинити дії.
Таким чином, суд першої інстанції по суті, прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачка не звільнена від сплати судового збору за заявлені у позові вимоги немайнового характеру.
Посилання апеляційної скарги на те, що підставами звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, окрім п. 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» також є п. 21 цієї статті, колегія суддів відхиляє, остільки п. 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору заявників у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в той час як ОСОБА_1 заявлено вимоги в порядку позовного провадження.
Враховуючи неповне усунення недоліків позовної заяви, що було перешкодою у її прийнятті, апеляційний суд погоджується з ухвалою суду від 08 липня 2024 року, про визнання позовної заяви неподаною й її повернення позивачці разом з долученими додатками.
Отже, суд першої інстанції по суті правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, застосував закон, що регулює спірні правовідносини й дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви.
Крім того, в ухвалі Київського апеляційного суду від 16 серпня 2024 року про відкриття апеляційного провадження позивачці відстрочено сплату судового збору в розмірі 1 816 грн 80 коп до ухвалення судового рішення у справі.
Ураховуючи зазначене, з ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816 грн 80 коп, сплату якого їй було відстрочено відповідно до ухвали Київського апеляційного суду від 16 серпня 2024 року при відкритті апеляційного провадження у цій справі.
Керуючись ст. ст. 255, 362, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2024 року про повернення заяви про роз'яснення судового рішення та ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 08 липня 2024 року про визнання неподаною позовної заяви та її повернення - залишити без змін.
Апеляційне провадження в частині оскарження ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року про залишення позовної заяви без руху - закрити.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816 грн 80 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 06 грудня 2024 року.
Суддя-доповідач:
Судді: