Постанова від 13.11.2024 по справі 369/270/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/270/21 Головуючий у 1 інстанції Янченко А.В.

Провадження №22-ц/824/4801/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретарів: Спис Ю.В. , Доброванової О.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Лисенка Сергія Миколайовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: ОСОБА_7 , про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування, про визнання договору недійсним, про витребування майна з чужого незаконного володіння, про скасування запису про державну реєстрацію права власності, про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: ОСОБА_7 , в якому просила суд (з урахуванням усіх заяв про зміну предмету позову):

1. визнати недійсним договір № б/н про участь у будівництві індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями (інвестиційний договір) від 20.05.2013 року сторонами якого вказані: сторона-1 ОСОБА_8 та сторона-2 ОСОБА_5 щодо будівництва індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

2. скасувати рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Міхачова В.А. № 41863885 від 02.07.2018 року, яким зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_5 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1588828532224);

3. визнати недійсним договір № б/н про участь у будівництві будівлі від 18.05.2020 року, укладений у простій письмовій формі, сторонами якого є: сторона-1 ОСОБА_3 та сторона-2 ОСОБА_4 щодо будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 ;

4. скасувати рішення державного реєстратора Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області Одрихівського О.Т. № 52899113 від 01.07.2020 року, яким зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_4 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2111874932224);

5. визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право на частину прав та обов'язків, які належали на момент смерті спадкодавцю ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 295,2 кв.м. та готовністю до експлуатації відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівельні роботи на якому виконувалися на підставі повідомлення про початок їх виконання - КС142143170130);

6. визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на частину на індивідуальний житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

7. витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

8. визнати недійсним договір дарування квартири (серія та номер: 210) від 23.02.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дорменюк С.М., за умовами якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 ;

9. витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 частину квартири

АДРЕСА_3 . визнати недійсним договір дарування квартири (серія та номер: 209) від 23.02.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дорменок С.М., за умовами якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_4 ;

11. витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 частину квартиру АДРЕСА_4 ;

12. визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (серія та номер: 136) від 08.02.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дорменок С.М., за умовами якого ОСОБА_4 продала нежитлове приміщення АДРЕСА_5 ОСОБА_6 ;

13. витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_5 ;

14. в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 визнати за ОСОБА_3 право власності на частину:

- нежитлового приміщення АДРЕСА_5 ,

- садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 333556823)

та стягнути понесені позивачем судові витрати у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_8 . Заповіту померлий не склав. Його спадкоємцями першої черги за законом є: позивач ОСОБА_3 , як його дочка, а також відповідач 1 ОСОБА_4 , як його дружина з 1999 року (не являється матір'ю позивачки).

Інші спадкоємці першої черги за законом відсутні.

Спадщину в передбачені законом строк та порядку позивач та ОСОБА_4 прийняли шляхом звернення в межах шестимісячного строку до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т.М., яким 31.10.2017 року було відкрито спадкову справу № 10/2017 року щодо майна ОСОБА_8 .

Позивач вказує, що в процесі прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 у неї виник спір з відповідачами щодо наступного майна:

житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

квартири

АДРЕСА_6 АДРЕСА_4 ;

нежитлових приміщень НОМЕР_2, АДРЕСА_5 ;

садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 вказувала, що на її переконання відповідачами вчинено ряд незаконних дій, які порушують її право на спадкове майно, яке належало її батьку ОСОБА_8 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Судові витрати покладено на позивача. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.01.2022 року у справі № 369/270/21, а саме скасовано арешт на:

частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

частину квартири за адресою: АДРЕСА_6 ;

частину квартири АДРЕСА_4 ;

частину нежитлового приміщення АДРЕСА_8 ;

частину нежитлового приміщення АДРЕСА_5 ;

частину садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах позивача ОСОБА_3 звернувся її представник - адвокат Лисенко С.М., який, посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції помилково не зазначив, що предметом спору у цій справі, окрім перерахованого майна, є також нежитлове приміщення АДРЕСА_8 .

Висновки суду щодо вирішення спору в частині вимог, які стосуються житлового будинку АДРЕСА_1 не відповідають фактичним обставинам справи. Так, суд не дав оцінки жодному доказу, наданому позивачем, щодо житлового будинку АДРЕСА_1 , та не встановив, що вказаний об'єкт нерухомого майна був створений спадкодавцем за його життя, однак останній не встиг зареєструвати право власності на нього. Відсутність реєстрації права власності не позбавляє спадкодавця прав та обов'язків забудовника щодо такого об'єкту.

Відповідачем не було представлено суду оригіналу договору про участь у будівництві індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями (інвестиційний договір), датований 20.05.2013 року, укладеного від імені ОСОБА_5 та , нібито, від імені ОСОБА_8 . Доводам позивача про те, що вказаний Договір не існує і він є підробленим суд першої інстанції оцінки не дав.

Аналогічно, судом не надано оцінки Договору від 18.05.2020 про участь у будівництві будівлі, укладеному нібито від імені позивача та відповідача ОСОБА_4 , укладення якого позивачем заперечувалось.

Щодо квартири АДРЕСА_2 , судом не перевірено доводи позивача, яка заперечувала дійсність заяви від 06.11.2013 №1876, посвідченої ПНКМНО Гнідюком О.Б. та заяви від 25.12.2013 №1288, що посвідчена ПНКМНО Балик Т.М. , складених від імені ОСОБА_8 , не досліджено оригінали цих заяв.

Висновки суду про те, що вказане майно було особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_4 не відповідають обставинам справи.

Вказує також, що судом невірно застосовано норми матеріального права, а саме статті 258 та 728 ЦК України щодо спеціальної скороченої позовної давності для розірвання договору дарування, не враховано, що предметом позову є не розірвання договору, а визнання його недійсним.

Щодо квартири АДРЕСА_4 - судом не досліджено оригінали документів, підтверджуючих підстави набуття відповідачем ОСОБА_4 права власності на вказане майно.

Судом першої інстанції також не надано належної оцінки доводам позивача щодо нежитлового приміщення АДРЕСА_5 , яке набуте спадкодавцем та відповідачем 1 у шлюбі, є спільною сумісною власністю, заява від 06.11.2013 №1876, посвідчена ПНКМНО Гнідюком О.Б. , від імені ОСОБА_8 є підробленою, не може бути визнана належним доказом. Кошти на придбання вказаного нерухомого майна, отримані в борг в інтересах сім'ї і були повернуті зі спільних коштів подружжя, оскільки інших доказів матеріали справи не містять.

Нежитлове приміщення АДРЕСА_8 також набуте в шлюбі, суд не перевірив обставин щодо його набуття, не оцінив доводи позивача.

Вказує також, що суд не дав належну оцінку наявним у справі доказам щодо набуття садового будинку АДРЕСА_9 , не врахував, що спірний будинок був отриманий спадкодавцем в дар, тому не є спільним сумісним майном, а отже позивач має право на спадкування його частини.

Представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - адвокат Ширяєв Д.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує щодо наведених у скарзі доводів, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Зауважує, що судом першої інстанції не вирішувалось питання щодо нежитлового приміщення АДРЕСА_8 , оскільки заява позивача про зміну позовних вимог від 01.11.2022 року не містила вимог щодо вказаного об'єкту нерухомого майна, а подану позивачем під час розгляду справи по суті заяву про зміну предмету позову, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги.

Представник відповідачів зазначає також, що вирішуючи питання щодо житлового будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що укладеним між спадкодавцем та ОСОБА_5 договір участі у інвестуванні будівництва від 20.05.2013 року є правомірним, підписаний спадкодавцем за його життя та виконаний сторонами. Доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду в цій частині.

Квартира АДРЕСА_2 не належала до спадкового майна, а була особистою приватною власністю ОСОБА_4 на момент смерті її чоловіка, на відчуження яких останній надавав свою згоду, що підтверджується у нотаріальних заявах, посвідчених приватними нотаріусами 25.12.2012 (№1288) та 06.11.2013 р. (№1874).

Щодо квартири АДРЕСА_4 , вона також є особистою приватною власністю ОСОБА_4 , оскільки придбана за рахунок коштів, отриманих останньою в позику від ОСОБА_12 , що підтверджено відповідними доказами.

Нежитлові приміщення № 5 та АДРЕСА_5 також не відносилось до спільного сумісного майна подружжя, як майно, набуте ОСОБА_4 в період шлюбу, однак за її особисті кошти.

Звертає увагу також на те, що будинок АДРЕСА_9 в СТ «Будівельник» Бобрицька сільська рада не існував на момент відкриття спадщини, був зруйнованим через свій аварійний стан ще до смерті спадкодавця, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та її представник - адвокат Лисенко С.М. підтримали апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та їх представники адвокати: Миролюбова О.В., Соболь Ю.П. у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позову у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог та не доведення їх належними доказами.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 25.09.2017 року.

Заповіту на випадок смерті ОСОБА_8 не залишив, що підтверджується копією спадкової справи № 10/2017, заведеної приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Гончар Т.М.

Крім того, з матеріалів спадкової справи вбачається, що із заявами про прийняття спадщини після смерті померлого ОСОБА_8 звернулися дочка померлого - позивач ОСОБА_3 та дружина померлого - ОСОБА_4 (Відповідач 1).

Предметом спору у справі № 369/270/21 є наступне майно:

- житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- квартира АДРЕСА_2 ;

- квартира АДРЕСА_4 ;

- нежитлові приміщення №№ НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ;

- садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на вказаний будинок на момент розгляду справи зареєстровано за ОСОБА_5 (Відповідач 2) на підставі рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Міхачова В.А. № 41863885 від 02.07.2018 року та рішення державного реєстратора Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області Одрихівського О.Т. № 52899113 від 01.07.2020 року.

Вказані реєстраційні дії були проведені на підставі Договору № б/н про участь у будівництві індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями (інвестиційний договір) від 20.05.2013 року сторонами якого вказані: ОСОБА_8 (Сторона-1) та ОСОБА_5 (Сторона-2).

Як вбачається зі змісту зазначеного Договору від 20.05.2013 року, сторони за цим Договором зобов'язались здійснити будівництво житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці (кадастровий номер 3222480401:01:051:0059) цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель, забезпечити прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію та реєстрації права власності на закінчений будівництвом об'єкт.

Відповідно до розділу 3 Договору Результати участі у будівництві, Стороні-2 належить право власності на результати участі у будівництві, а саме закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію обєкт будівництва (визначений в пункті 1.1. цього Договору), враховуючи, що Сторона-2 здійснює фінансування в об'єкт будівництва, а Сторона-1 забезпечує прийняття в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт будівництва. Площа об'єкта будівництва визначається згідно технічного паспорта, складеного за результатами технічної інвентаризації.

Сторона-1 отримує грошові кошти у розмірі 200 000,00 гривень в день підписання цього Договору за участь у будівництві. Грошові кошти, визначені у цьому пункті не використовуються для здійснення (забезпечення) будівництва

Надаючи оцінку доводам позивача щодо недійсності вказаного Договору та наявності у позивача спадкових прав на частину спірного будинку, суд першої інстанції виходив із того, що право власності на житловий будинок не існувало у спадкодавця на момент його смерті у вересні 2017 року, а було зареєстровано за ОСОБА_5 у червні 2018 році на підставі укладеного зі спадкодавцем за його життя правочину. Спадкодавець при житті не мав і внаслідок смерті не отримав жодних прав на зазначений вище будинок у зв'язку з укладеним правочином, що унеможливлює його приналежність до складу спадкового майна та наявність відповідних прав у позивача, як підстав для позову. Доказів того, що ОСОБА_8 , виступаючи замовником будівництва в межах і в спосіб, визначений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», в межах правовідносин був і мав намір бути власником будинку матеріали справи не містять.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 543382, виданого Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області 20 квітня 2012 року на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер: 3222480401:01:051:0059, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

23.04.2013 року відділом містобудування і архітектури Києво-Святошинської райдержадміністрації ОСОБА_8 (замовнику будівництва) видано будівельний паспорт на індивідуальний житловий будинок з надвірними будівлями, місцезнаходження земельної ділянки: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер №266. (том 1 а.с. 20).

13 листопада 2014 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, будівельні роботи на якому виконувалися на підставі повідомлення про початок їх виконання, замовник: ОСОБА_8 , інформація про об'єкт: індивідуальний житловий будинок з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_1 , документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку: Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №543382 від 20 квітня 2012 року №322240001001950, характеристики будинку: кількість поверхів 2, загальна площа 295,2 кв.м, житлова 78,3 кв.м., нежитлова площа 216,9 кв.м. (том 1 а.с. 21)

Відповідно до частин першої, четвертої статті 182 ЦК України (в редакції станом на дату прийняття спірного об'єкту нерухомого майна до експлуатації) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрацій. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.

При дослідженні обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 та від 07.10.2020 у справі № 920/728/18.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з нормами ст.1218 цього Кодексу до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За пунктом 8 роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» - якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.

За дійсними обставинами справи будівництво будинку АДРЕСА_1 було здійснено ОСОБА_8 на підставі відповідного дозволу на здійснення робіт на відведеній для цього земельній ділянці на законних підставах.

ОСОБА_8 завершив за життя будівництво домоволодіння за вказаною адресою та будинок з надвірними будівлями було введено в експлуатацію, однак державну реєстрацію права власності останній не здійснив.

З огляду на вказане, висновки суду першої інстанції про те, що житловий будинок на момент смерті спадкодавця як об'єкт права власності не існував є помилковими, оскільки будівництво будинку на момент смерті спадкодавця було завершено, будинок введений в експлуатацію, проте власник не здійснив державну реєстрацію свого права власності.

Поряд із цим, апеляційний суд враховує, що на спірний житловий будинок розповсюджується презумпція спільного сумісного майна подружжя, оскільки будівництво та введення будинку в експлуатацію відбувалось за час проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі (шлюб зареєстровано з 09 жовтня 1999 року).

За загальним правилом частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, становить 1/2 майна, підлягає виділу та не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.

Таким чином, до складу спадщини після смерті ОСОБА_8 входить житлового будинку АДРЕСА_1 , як об'єкту нерухомого майна, будівництво якого було завершено до смерті спадкодавця, введено в експлуатацію відповідно до вимог закону.

Відповідно, позивачка ОСОБА_3 , як спадкоємець першої черги за законом, разом із іншими спадкоємцем - ОСОБА_4 (дружиною), мають право на спадкування вказаного майна в рівних частинах, тобто по .

Колегія суддів апеляційного суду також вважає, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки доводам позивача щодо відсутності законних підстав для державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на спірний житловий будинок 22.06.2018 року.

Так, відповідно до пунктів 1,2, 4,5,6 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції станом на дату проведення державної реєстрації, Державний реєстратор:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

- перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

- під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

- відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;

- присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до вимог п. 10-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127(далі - Порядку), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, утворений у результаті нового будівництва чи реконструкції, на об'єкт незавершеного будівництва автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Єдиний реєстр документів) про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, або у разі проведення державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва - про документ, що відповідно до вимог законодавства дає право на проведення будівельних робіт.

Відомості, отримані відповідно до абзаців першого та другого цього пункту, обов'язково зберігаються в електронній формі в Державному реєстрі прав та додаються до відповідної заяви для подальшого використання державним реєстратором.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів (пункт 12 Порядку).

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав (п. 19 Порядку).

У разі проведення державної реєстрації права власності на окремий індивідуально визначений об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва вперше, у тому числі у результаті поділу, виділу частки з об'єкта нерухомого майна або об'єднання об'єктів нерухомого майна, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав відкриває новий розділ у цьому Реєстрі з присвоєнням реєстраційного номера об'єкту нерухомого майна, об'єкту незавершеного будівництва та формує реєстраційну справу відповідно до законодавства (пункт 20 Порядку).

Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

Для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;

2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки (пункти 40, 41 Порядку).

Для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину (пункт 57 Порядку).

Як встановлено у даній справі, ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцями після його смерті: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийнято спадщину шляхом подання приватному нотаріусу КМНО Гончар Т.М. відповідних заяв. Таким чином, на момент здійснення 22.06.2018 року державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , земельна ділянка кадастровий номер 3222480401:01:051:0059 ввійшла до складу спадщини, яку прийняли ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Аналогічно, усі права і обов'язки за договорами, укладеними ОСОБА_8 та правовідносини за якими не припинились внаслідок його смерті, також увійшли до складу спадщини.

Доказів укладення спадкоємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як співвласниками земельної ділянки, будь-яких договорів з ОСОБА_5 про участь у будівництві на цій земельній ділянці житлового будинку на момент проведення його первинної реєстрації, матеріали справи не містять.

З огляду на вказане, державна реєстрації права власності ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1 здійснена державним реєстратором Міхачовим В.А. за відсутності належних документів: документу на право власності на земельну ділянку, договору про спільну діяльність, укладеного із власником земельної ділянки, а також документів, що підтверджують наявність факту виконання відповідних умов такого договору.

У частині восьмій статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

У даній справі встановлено, що реєстрація права власності на об'єкт нерухомості - на житловий будинок АДРЕСА_1 , проведена на підставі документів, які не підтверджували набуття ОСОБА_5 права власності на спірне майно, та були подані заявником, який не набув в порядку, передбаченому чинним законодавством, право власності на це нерухоме майно.

З огляду на вказане, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на нежилу будівлю відновить становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», скасування рішення про державну реєстрацію прав та записів про проведену державну реєстрацію прав здійснюється на підставі рішення суду.

Колегія суддів апеляційного суду вважає також помилковими висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено невідповідності змісту оспорюваного позивачем договору про участь у будівництві індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями (інвестиційний договір) від 20.05.2013 року актам цивільного законодавства та порушення цим договором суб'єктивного права чи цивільного інтересу позивача.

Так, за змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованою особою її прав. Самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

У даній справі позивач ОСОБА_3 звернулась за захистом своїх майнових прав, як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_8 .

Так, як співвласник земельної ділянки, кадастровий номер 3222480401:01:051:0059, яка ввійшла до складу спадщини, ОСОБА_3 може вимагати усунення порушень її прав щодо володіння, користування і розпорядження цією земельною ділянкою. Крім того, як уже встановлено у даній справі, позивач також претендує на отримання у власність в порядку спадкування житлового будинку, будівництво якого є предметом оспорюваного договору.

Таким чином, спірний договір порушує права та законні інтереси позивача, як спадкоємця за законом після смерті ОСОБА_8 , які стосуються спадкового майна.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, провадження № 61-31595св18).

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частинами першою, третьою, шостою, сьомою-десятою статті 84 ЦПК Українипередбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати витребувані судом докази.

У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Судом установлено, що позивачем вживалися заходи щодо отримання оригіналу спірного договору про участь у будівництві індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями (інвестиційний договір) від 20.05.2013 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 (а.с. 152 том 3)

Заявляючи про витребування оригіналів доказів, зокрема оспорюваного договору, позивач зазначала, що у неї відсутній вказаний договір, оскільки вона його не укладала. Зі справи також вбачається, що оригінал договору наявний у відповідача ОСОБА_5 , оскільки саме нею він подавався державному реєстратору для реєстрації права власності на спірний житловий будинок.

Однак, ні у суді першої, ні у суді апеляційної інстанції на вимогу суду оригіналу оспорюваного договору подано не було.

Крім того, представником позивача також було подано заяву про виключення документів, які викликають сумнів з приводу їх достовірності та є підробленими, з числа доказів (том 3 а.с. 243-245), в якій просив виключити, серед іншого, договір б/н про участь у будівництві індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями (інвестиційний договір) від 20.05.2013 року, укладений в простій письмовій формі, сторонами якого вказані ОСОБА_8 та ОСОБА_5 .

Відповідно до положень частини 11 статті 83 ЦПК України, у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначеній заяві належної правової оцінки не дав, не перевірив обґрунтованість сумнівів позивача з приводу достовірності спірного договору, не мотивував підстави для відхилення таких сумнівів, оригінал договору не витребував та не дослідив.

У постанові Великої Палати Верховного від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

З огляду на вказане, колегія суддів доходить висновку про обгрунтованість доводів позивача щодо відсутності волевиявлення ОСОБА_13 на укладення оспорюваного договору, оскільки відповідачами зазначеного не спростовано, а відсутність оригіналу оспорюваного правочину унеможливлює перевірку належності підпису ОСОБА_8 на правочині.

Аналогічних висновків суд апеляційної інстанції дійшов, оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині вимог щодо визнання недійсним Договору б/н про участь у будівництві будівлі від 18.05.2020 року, підписаного від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 факт укладення такого договору та його підписання заперечувала.

Судом першої інстанції не було вжито заходів щодо витребування оригіналу зазначеного Договору від 18.05.2020 року у відповідача ОСОБА_4 за заявою, поданою позивачем (а.с. 152 том 3), доводам представника позивача щодо виключення копії цього договору з числа доказів, оскільки позивач заявляє про його підробку, судом першої інстанції оцінки не надано, не наведено мотивування підстав для відхилення таких доводів, оригіналу документу не досліджено.

Судом апеляційної інстанції за клопотанням представника позивача було поставлено питання відповідачу ОСОБА_4 щодо надання оригіналу такого договору суду для дослідження або зазначення поважних причин щодо неможливості надання такого доказу. Відповідач оригіналу договору апеляційному суду не представила, пославшись на те, що оригінали усіх документів були викрадені з будинку за обставин, пов'язаних із вбивством ОСОБА_8 , яке сталося ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак, апеляційний суд ставиться до таких доводів критично, оскільки спірний договір був укладений фактично через три роки після тих подій, а саме 18.05.2020 року і його ориігнал 25.06.2020 року подавався відповідачем державному реєстратору для здійснення реєтрації права власності на житловий будинок за ОСОБА_4 .

З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку про обгрунтованість вимог позивача також і в частині недійсності Договору б/н про участь у будівництві будівлі від 18.05.2020 року, за відсутності доказів зі сторони відповідача щодо спростування зазначених обставин.

Щодо скасування рішення державного реєстратора Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області Одрихівського О.Т. № 52899113 від 01.07.2020 року про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державна реєстрація права приватної власності ОСОБА_4 на садибний житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснена державним реєстратором Прінівської сільської ради Вишгородського району Київської області Одрихівським О.Т. на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: КС141201531169, виданий 01.06.2020, видавник: Департамент ДАБІ у Київській області, Документ отримано з ЄРД; Договір про участь у будівництві будівлі, серія і номер: б/н, виданий 18.05.2020, видавник: Сторони, відомості з ДЗК, серія номер:20933733, виданий 25.06.2020: Державний земельний кадастр (том 1 а.с. 37).

Матеріалами справи підтверджується, що станом на дату проведення 01.07.2020 року державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_4 на спірний будинок, позивач ОСОБА_3 була співвласником частини земельної ділянки кадастровий номер 3222480401:01:051:0059, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15.10.2019 року (том 1 а.с. 22)

Як вбачається із копії Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта серії НОМЕР_3 від 01.06.2020р., об'єктом є житловий будинок, господарські будівлі і споруди за адресою: АДРЕСА_1 ; замовник: ОСОБА_4 . Характеристика будинку за результатами технічної інвентаризації: загальна площа будинку 295,2 кв.м., житлова площа 78,3 кв.м., нежитлова площа 216,9 кв.м., загальна площа нежитлових будівель 98,0 кв.м., (том 1 а.с. 33-34)

Таким чином, характеристика будинку за результатом технічної інвентаризації абсолютно збігається із технічними характеристиками, зазначеними в Декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 13.11.2013, виданої ОСОБА_8 .

Згідно повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта /про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, ОСОБА_4 повідомила про початок будівельних робіт (реконструкцію)на об'єкті за адресою: АДРЕСА_1 на підставі будівельного паспорту 556, виданого відділом містобудування і архітектури Києво_святошинської райдержадміністрації 30.10.2019 року. (том 1 а.с. 29-30)

Поряд із цим, із відповіді завідувача сектора Містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 19.10.2020 №118 на адвокатський запит, вбачається, що ОСОБА_4 та (або) ОСОБА_3 не зверталися до сектору містобудування та архітектури із заявою про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно і не отримували будівельний паспорт забудови вищезазначеної земельної ділянки.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на об'єкт нерухомості - житловий будинок АДРЕСА_1 , проведена державним реєстратором Одрихівським О.Т. з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та п. 57 Порядку, на підставі документів, які не підтверджували набуття ОСОБА_4 права власності на спірне майно, за відсутності погодження співвласника земельної ділянки ОСОБА_3 , а також за наявності актуального запису про державну реєстрацію права власності на той самий об'єкт нерухомості - житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .

Вказане свідчить про обґрунтованість вимог позивача ОСОБА_3 щодо скасування рішення державного реєстратора Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області Одрихівського О.Т. № 52899113 від 01.07.2020 року про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо вимог позивача про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 від 23.02.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дорменюк С.М., укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та витребування квартири з незаконного володіння ОСОБА_5 .

Відмовляючи у задоволенні вимог в цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що зазначена квартира не була спільною власністю подружжя і не може належати до спадкового майна, оскільки відповідач ОСОБА_4 придбала зазначену квартиру за особисті кошти і мала право на самостійне розпорядження нею. ОСОБА_8 підтвердив право ОСОБА_4 самостійно розпоряджатись цією квартирою у своїх нотаріальних заявах, посвідчених відповідно приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу від 25.12.2012 року (№ 1288) та приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б. від 06.11.2013 року (№ 1874). Окрім цього, позивачем пропущений строк позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним договору від 23.02.2019 року дарування квартири АДРЕСА_2 .

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 укладено 09 жовтня 1999 року (том 3 а.с. 35)

Право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_4 02.11.2008 року на підставі свідоцтва про право власності, виданого за рішенням виконкому Вишневської міської ради №52/1 від 31.07.2008 року «Про оформлення права приватної власності на квартири в будинку АДРЕСА_6 громадянам, які приймали участь у будівництві житлового комплексу».(том 4 а.с. 129-139)

23.02.2019 року ОСОБА_4 подарувала квартиру в будинку АДРЕСА_6 ОСОБА_5 , що підтверджується договором дарування квартири (сері та номер 210) від 23.02.2019, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Дорменюк С.М.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частин 1, 3 статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У статті 65 СК України передбачено, зокрема, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Головними принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові, а в разі, якщо на тому наполягає відповідач, - для відхилення його заперечень проти позову. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

На спростування доводів позивача щодо розповсюдження презумпції права спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру АДРЕСА_6 відповідач ОСОБА_4 посилалась на те, що вказана обставина визнавалась самим ОСОБА_8 за життя і це підтверджується його заявами, посвідченими відповідно приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу від 25.12.2012 року (№ 1288) та приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б. від 06.11.2013 року (№ 1874).

Як вбачається зі змісту нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_8 № 1288 від 25.12.2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Балик Т.М., ОСОБА_8 , перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи добровільно та усвідомлюючи значення і правові наслідки своїх дій, згідно п. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України, відповідно до якої згода подружжя на укладення договору, що потребує нотаріального посвідчення, має бути нотаріально посвідченою, дає згоду своїй дружині, ОСОБА_4 , на купівлю за ціною та на умовах на її розсуд нерухомого майна, яке знаходиться в селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області та на дарування зазначеного нерухомого майна ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому заявляє, що погоджується із тим, щоб умови договорів купівлі-продажу та дарування визначались його дружиною самостійно.(том 3 а.с. 101)

Аналіз змісту заяви дозволяє зробити висновок про те, що її підписанням ОСОБА_8 , у відповідності до положень статті 65 СК України, надав своїй дружині згоду, яка була посвідчена нотаріально, на розпорядження спільним сумісним майном (нерухомим майном), яке знаходиться в селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

Вказана заява не може бути взята до уваги судом, як доказ, що доводить набуття ОСОБА_4 права особистої власності на квартиру АДРЕСА_2 , чи придбання її за кошти, які належали відповідачу особисто.

Оскільки вказане нерухоме майно на момент смерті ОСОБА_8 не було відчужене, його частина, належна спадкодавцю, увійшла до складу спадщини.

Щодо заяви ОСОБА_8 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнидюк О.Б. за № 1874 від 06.11.2013 року, колегія суддів погоджується із доводами позивача про те, що копія такої заяви, яка наявна в матеріалах справи, не може бути взята судом до уваги з урахуванням такого.

Позивач ОСОБА_3 неодноразово у суді першої інстанції заявляла про витребування оригіналу такої заяви, піддаючи сумніву достовірність такого доказу.

Ухвалою суду першої інстанції від 10.01.2022 року таку заяву задоволено, витребувано від ОСОБА_4 оригінали документів, в тому числі і заяви ОСОБА_8 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнидюк О.Б. за № 1874 від 06.11.2013 року. (том 4 а.с. 38)

Поряд із цим, ОСОБА_4 ухвала суду першої інстанції залишилась невиконаною, оригіналів документів, зокрема і заяви ОСОБА_8 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнидюк О.Б. за № 1874 від 06.11.2013 року, подано не було.

Представником позивача також було подано заяву, в якій зазначав про наявність сумнів з приводу достовірності нотаріальної заяви ОСОБА_8 № 1874 від 06.11.2013 року та її підроблення. Також представником позивача було подано заяву про призначення судом почеркознавчої експертизи підпису ОСОБА_8 на такій заяві, яке залишене судом першої інстанції без розгляду.

Представником позивача - адвокатом Лисенко С.М. питання про призначення судової почеркознавчої експертизи справжності підпису ОСОБА_8 на нотаріальній заяві № 1874 від 06.11.2013 року було поставлено і у суді апеляційної інстанції.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

З метою збирання оригіналів документів для вирішення питання можливості призначення такої експертизи, апеляційний суд витребував від ОСОБА_4 оригінал такого документу, однак остання відмовилась його надати, пославшись на відсутність у неї такого доказу.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

З огляду на вказане, колегія суддів доходить висновку про те, що копія заяви ОСОБА_8 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнидюк О.Б. за № 1874 від 06.11.2013 року, не може бути використана судом в якості доказу, оскільки ухилення відповідача від надання суду оригіналу такої заяви, судом оцінена як обставина, що свідчить про обґрунтованість сумнівів позивача щодо справжності підпису ОСОБА_8 , а отже про доведення позивачем відсутності волевиявлення останнього на складання такої заяви.

Як підсумок, квартира АДРЕСА_2 , придбана під час проживання у шлюбі, є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3, отже позивачка ОСОБА_3 , як спадкоємець першої черги мала право на спадкування частки, однак після смерті спадкодавця квартира була відчужена (подарована) ОСОБА_4 на користь відповідача ОСОБА_5 .

Поряд із цим, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що вимоги позивача ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, не є ефективним способом захисту порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови ВП ВС 05.06.18, справа № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18); 30.01.19, справа № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18); 11.09.19, справа № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); 19.02.20, справа № 210/4458/15-ц (провадження № 14-354цс19); 04.04.20, справа № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19); 16.06.20, справа № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19); 15.09.20, справа № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) та ін.

За положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Щодо можливості витребування на користь позивача частки в нерухомому майні, колегія виходить із наступного.

За вимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція «книжного володіння».

Як уже зазначалося, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV). Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування ідеальної частки спірної квартири, наслідком задоволення позову буде внесення запису про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/4 спірної квартири, а за ОСОБА_5 права власності на 3/4 цієї квартири.

Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з'ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Серков проти України» (пункти 42-44) ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі «якості», щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні.

Такі висновки наведені у постанові Велика Палата Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження 14-21цс22), яка вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

З огляду на вказане, вимоги позивачки ОСОБА_3 про витребування від ОСОБА_15 квартири АДРЕСА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про витребування у ОСОБА_4 1/4 квартири АДРЕСА_4 .

З матеріалів справи вбачається, що 20 липня 2011 року між ПАТ «УКРКОМУНБАНК» та ОСОБА_4 , укладено Договір №50/14-157/2 Про участь у Фонді фінансування будівництва об'єкта нерухомості по АДРЕСА_4 (управління майном).(а.с. 118-120 том 3)

20.07.2011 року ТОВ «С.П.І.» (Забудовник) побудував та передав, а ОСОБА_4 сплатила 100% вартості та прийняла квартиру АДРЕСА_4 , що підтверджується Актом прийому-передачі. (а.с. 121 том 3)

22 серпня 2011 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) ОСОБА_4 видано Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 . (а.с. 68 том 4)

У відповідності до положень статей 60, 65 СК України, вказана квартира, яка набута під час проживання у шлюбі, є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3.

Доказів на спростування презумпції спільного сумісного майна подружжя відповідачем ОСОБА_4 суду не надано.

Так, договір позики від 19.07.2011 року, укладений в простій письмовій формі між ОСОБА_12 та ОСОБА_4 , за змістом якого ОСОБА_4 отримала в позику 70 000,00 доларів США, не може бути взятий судом до уваги, оскільки укладений в період перебування у шлюбі з ОСОБА_8 , та у відповідності до положень ст. 65 СК України грошові кошти, отримані у позику, є спільною власністю подружжя.

Ще одним документом, на якій посилалась відповідачка ОСОБА_4 на доведення своєї позиції щодо належності вказаного нерухомого майна їй на праві приватної власності, є нотаріальна заява № 1874 від 06.11.2013 року, яка судом не може бути взята до уваги з підстав, зазначених вище.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»).

Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19; від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21 та інших.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 посилаючись на порушення її прав, як спадкоємця за законом, помилково просила суд витребувати частини цієї квартири у ОСОБА_4 , не врахувавши відсутність підстав для застосування ст. ст. 387, 388 ЦК України.

Втім, керуючись принципом «jura novit curia», колегія суддів апеляційного суду, враховуючи, що позивачем надано належне правове обґрунтування своїм вимогам із посиланням на статті 2016, 2018 ЦК України, вважає правильним здійснити захист порушених прав позивача шляхом визнання за нею права власності на квартири АДРЕСА_4 , враховуючи, що це не порушить принцип диспозитивності цивільного процесу та не свідчить про вихід суду за межі позовних вимог.

Щодо вимог позовної заяви про визнання за ОСОБА_3 права власності на нежитлового приміщення АДРЕСА_8 .

Суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, безпідставно не взяв до уваги заяву представника позивача - адвоката Лисенко С.М. про наявність механічної описки, допущеної ним в заяві про зміну предмету позову від 01.11.2022 року, в якій помилково зазначено номер нежитлового приміщення № НОМЕР_4 замість вірного № НОМЕР_2 , зокрема при наведенні вимог, а саме: «14. В порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 визнати за ОСОБА_3 право власності на частину - нежитлових приміщень АДРЕСА_5 ».

При цьому, місцевим судом не враховано, що зі змісту самої позовної заяви вбачається, що предметом спору є як нежитлові приміщення № 6, так і № 5. Суд також не врахував, що відповідачами в ході розгляду справи неодноразово наводились заперечення щодо заявлених позовних вимог стосовно обох нежитлових приміщень.

Вищевказане нежитлове приміщення, придбане ОСОБА_4 в період перебування у шлюбі із ОСОБА_8 , на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В. за № 7410. (а.с. 69-71 том 5)

Доводи відповідача про те, що нежитлові приміщення № 5 та № 6 придбавались за кошти ОСОБА_4 , які отримані на підставі договорів про фінансову допомогу від ТОВ «ТД «Аннушка» та ТОВ «Акватес», не можуть буті взяті до уваги, з огляду на положення статті 65 СК України та за відсутності доказів, що зазначені кошти були використані відповідачем не в інтересах сім'ї.

Таким чином, вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позовної заяви про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дорменком С.М. 08.02.2019 року та витребування з незаконного володіння ОСОБА_6 , на користь ОСОБА_3 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_5 .

Після смерті ОСОБА_13 ОСОБА_4 продала нежитлове приміщення АДРЕСА_5 ОСОБА_6 , що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дорменком С.М. 08.02.2019 року за реєстровим №136 (а.с. 123-124 том 5).

Відповідачами не спростовано доводів позивача про те, що спірне нежитлове приміщення є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3, оскільки придбано в період проживання у шлюбі.

Таким чином, позивач ОСОБА_3 , як спадкоємець першої черги за законом має право на витребування своєї частки спадкового майна у відповідності до положень ст. 387, 388 ЦК України, оскільки останнє вибуло з її власності не з її волі іншим шляхом.

Оскільки у справі, що переглядається, спадкоємцем за законом, яка набула право власності на частину нежитлового приміщення відповідно до вимог ст. 2016 ЦК України, заявлено позов про витребування 1/4 ідеальної частки спірної квартири, наслідком задоволення таких вимог буде внесення запису про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/4 нежитлового приміщення, а за ОСОБА_6 права власності на 3/4 цієї квартири.

Поряд із цим вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не підлягають задоволенню, оскільки не є ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на частину садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 333556823).

Так, відповідно до інформаційної довідки 140224533 від 04.10.2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за ОСОБА_8 було зареєстровано садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер нерухомого майна: 33355683; підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, - 11.10.2011, виконавчий комітет Бобрицької сільської ради на підставі рішення №155 від 30.09.2011 року.(а.с. 53 том 1)

Заперечуючи проти задоволення даної позовної вимоги, відповідач ОСОБА_4 посилалась на те, що спірний садовий будиночок, як об'єкт нерухомого майна, не існує, земельна ділянка за вказаною адресою вільна від забудови.

Так, відповідачем надано довідку № 15 від 13.07.2020 ПП «Агентство земельного кадастру та оцінки «Гео Світ», за змістом якої інженером з інвентаризації нерухомого майна ПП «АЗКО Гео Світ» було проведено огляд земельної ділянки площею 0,0590 га, кадастровий номер 3222480600:03:006:0120, розташованої за адресою: АДРЕСА_9 , та встановлено, що на даній ділянці забудова відсутня. Довідка видана станом на 13.07.2020 року. (а.с. 110 том 3)

Крім того, відповідно до Акту обстеження об'єкта за адресою: АДРЕСА_9 , кадастровий номер: 3222480600:03:006:0120, складеного ФОП ОСОБА_16 , дана земельна ділянка вільна від забудови.

Крім того, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна станом на дату ухвалення апеляційним судом рішення у даній справі, щодо об'єкта нерухомого майна - реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 33355683 - за вказаними параметрами запиту в Державних реєстрах відомості відсутні.

З огляду на вказане, вимога позивача, заявлена в порядку статті 392 ЦК України, про визнання права власності на частину нерухомого майна, яке відсутнє, як об'єкт матеріального світу, не може бути задоволена.

Таким чином, наведені заявником в апеляційній скарзі доводи частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставини у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, щосуд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у даній справі, не дослідив усіх наданих позивачем доказів в обґрунтування доводів позову та не надав їм належної оцінки, не взяв до уваги приведені норми закону, та дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення по суті заявлених вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Лисенка Сергія Миколайовича задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року - скасувати. Ухвалити по справі нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір № б/н про участь у будівництві індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями (інвестиційний договір) від 20.05.2013 року сторонами якого вказані: сторона-1 ОСОБА_8 та сторона-2 ОСОБА_5 щодо будівництва індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Міхачова В.А. № 41863885 від 02.07.2018 року про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_5 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1588828532224).

Визнати недійсним договір № б/н про участь у будівництві будівлі від 18.05.2020 року, укладений у простій письмовій формі, сторонами якого є: сторона-1 ОСОБА_3 та сторона-2 ОСОБА_4 щодо будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення державного реєстратора Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області Одрихівського О.Т. № 52899113 від 01.07.2020 року про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2111874932224).

Визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 295,2 кв.м., житловою площею 78,3 кв.м., та готовністю до експлуатації відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівельні роботи на якому виконувалися на підставі повідомлення про початок їх виконання - КС142143170130).

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 частину квартири АДРЕСА_2 .

Визнати ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на частину квартири АДРЕСА_4 .

Визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на частину нежитлового приміщення АДРЕСА_8 .

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_5 .

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 06 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Слюсар Т.А.

Попередній документ

123601009

Наступний документ

123601011

Інформація про рішення:

№ рішення:	123601010
№ справи:	369/270/21
Дата рішення:	13.11.2024
Дата публікації:	11.12.2024
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Київський апеляційний суд
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом.

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Передано судді (01.05.2025)
Дата надходження:	01.05.2025
Предмет позову:	про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування, про визнання договору недійсним, про витребування майна з чужого незаконного володіння, про скасування запису про державну реєстрацію права власності, про скасування реєстрації деклараці

Розклад засідань:

Минулі засідання (31)

21.11.2025 10:44	Києво-Святошинський районний суд Київської області
21.11.2025 10:44	Києво-Святошинський районний суд Київської області
21.11.2025 10:44	Києво-Святошинський районний суд Київської області
21.11.2025 10:44	Києво-Святошинський районний суд Київської області
21.11.2025 10:44	Києво-Святошинський районний суд Київської області
21.11.2025 10:44	Києво-Святошинський районний суд Київської області
21.11.2025 10:44	Києво-Святошинський районний суд Київської області
21.11.2025 10:44	Києво-Святошинський районний суд Київської області
21.11.2025 10:44	Києво-Святошинський районний суд Київської області
25.03.2021 10:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
29.04.2021 12:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
24.06.2021 10:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
30.08.2021 12:30	Києво-Святошинський районний суд Київської області
12.10.2021 10:30	Києво-Святошинський районний суд Київської області
28.10.2021 09:15	Києво-Святошинський районний суд Київської області
10.01.2022 10:30	Києво-Святошинський районний суд Київської області
22.02.2022 15:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
06.04.2022 11:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
31.08.2022 09:30	Києво-Святошинський районний суд Київської області
01.11.2022 14:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
19.12.2022 14:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
27.01.2023 14:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
22.02.2023 14:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
07.03.2023 16:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
25.04.2023 14:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
23.05.2023 12:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
22.06.2023 14:45	Києво-Святошинський районний суд Київської області
07.08.2023 14:30	Києво-Святошинський районний суд Київської області
29.08.2023 16:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
13.09.2023 12:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області
20.09.2023 12:00	Києво-Святошинський районний суд Київської області