Справа № 953/6981/24 Головуючий суддя І інстанції Кіндер В. А.
Провадження № 33/818/1516/24 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
02 грудня 2024 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., за участю прокурора Кубаха М.А., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та її захисника - адвоката Колєснікової О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Колєснікової О.М. на постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, -
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, мешканка м. Вінниця,
- визнана винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.
Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.
Постановою встановлено, що ОСОБА_1 перебуваючи на посаді старшого інспектора з кадрового забезпечення відділу поліції № 2 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції України в Харківській області, являючись відповідно до абз. 16 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктом декларування, та будучи згідно з п.п. «з» п.1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктом, на якого поширюється дія цього закону, діючи умисно, всупереч вимогам п.п. 2-1, 3, 8 ч.1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» подала 01.01.2024 року завідомо недостовірні відомості у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2022 рік на суму529801,78 грн., які відрізняються від достовірних на суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання цієї декларації, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене ч. 4 ст. 172-6 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник Колєснікова О.М. просила судову постанову скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, тобто за відсутністю суб'єктивної та об'єктивної сторони правопорушення, посилаючись на те, що не передбачено внесення до декларації відомостей про вартість об'єкту незавершеного будівництва, що, на думку апелянта, унеможливлює різницю у грошовому еквіваленті між задекларованими відомостями та такими, що мали б бути задекларовані. Вказувала, що у 2022 році ОСОБА_1 не набула майнових прав на квартиру, а тому відсутні підстави для відображення їх у розділі 4 «Об'єкти незавершеного будівництва» Декларації. Також посилалась на те, що ОСОБА_1 керувалась положеннями договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Посилалась на положення Цивільного Кодексу України, щ визначають підстави та порядок набуття права власності на нерухоме майно. Вказувала, що державна реєстрація закінченого будівництва не проводилась, оскільки ТОВ «Жилбуд Харків» мав на меті добудувати будинок та ввести його в експлуатацію, реалізувати права покупців квартир шляхом передачі їм права власності саме на квартиру в готовому житловому будинку та не мав на меті продаж об'єкту незавершеного будівництва в цілому. Крім того, зазначала, що ОСОБА_1 не є власником автомобіля ВАЗ 2121, а також її чоловік також не є власником цього автомобіля. ОСОБА_1 на час подання декларації не знала місця знаходження цього автомобіля та ані вона, ані її чоловік не користувались цим автомобілем, а тому не зазначала його у Декларації, щоб не було надмірного зазначення майна, яке не перебуває у її володіння, користуванні чи розпорядженні. Поряд з цим зазначала, що у ОСОБА_1 не було умислу на вчинення корупційного діяння. Тапкож вказувала на те, що з метою перевірки підстав для відображення у Декларації за 2022 рік майнових прав на квартиру, остання перед подачею декларації за 2022 рік ОСОБА_1 сформувала запит-довідку в персональному кабінеті порталу НАЗК де не було відображено жодних відомостей щодо майнових прав або квартиру. Також посилалась на практику ЄСПЛ.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи ОСОБА_1 та її захисника Колєснікової О.М., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав судову постанову законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не дотримався цих вимог Закону.
З відомостей протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 1-12 т.1) вбачається, що в ньому зазначено три епізоди дій ОСОБА_1 , які охоплюються єдиною кваліфікацією - ч.4 ст. 172-6 КУпАП.
При цьому належить врахувати, що законодавцем визначено в диспозиції цієї статті саме умисний характер дій, пов'язаних з подачею недостовірних відомостей у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, тобто в законі імперативно зазначено про вчинення таких дій з прямим умислом та за наявності мети приховати від декларування статки декларанта або його доходів чи витрат.
Під час апеляційного розгляду з пояснень ОСОБА_1 вбачається, що вона дотримуючись умов договору і зважаючи на ці умови, внаслідок юридичної необізнаності, вважала, що в неї юридично не виникло права власності на квартиру, що на її думку, не обумовлювало необхідності декларування цього майна.
Відповідно до відомостей договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 17 березня 2021 року (арк. 108-111 т.1), право власності на квартиру переходить покупцю, тобто ОСОБА_1 , з моменту сплати за неї грошових коштів, вказаних у цьому договорі.
Натомість, ОСОБА_1 сплатила лише частину суми, яка зазначена у договорі купівлі квартири, а щодо решти несплачених грошових коштів, нею було укладено договір іпотеки майнових прав на нерухоме майно № 10/48/21/3 від 18.03.2021 року (арк. 112-117 т.1). Поряд з цим, з відомостей цього договору вбачається, що предмет іпотеки, тобто квартира, залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, тобто ОСОБА_1 , однак права власності остання за цим договором вона не одержала.
Враховуючи такі відомості, які містяться в цих договорах, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час підписання вищенаведених договорів про купівлю-продаж та про іпотеку, ОСОБА_1 дійсно юридично не отримала права власності на цю квартиру, а тому її пояснення про те, що вона не отримавши право власності на квартиру не зазначила її в Декларації для того, щоб не було зазначено надмірне майно, яке їй не належить - відповідають дійсності та заслуговують на увагу.
Крім того, належить врахувати, що Декларацію за 2022 рік ОСОБА_1 подавала у 2024 році, одночасно із подачею Декларації за 2023 рік.
З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що в декларації за 2023 рік вона зазначила цю квартиру, оскільки саме в 2023 році вона отримала право власності на неї, шляхом реєєстрації майнових прав у встановленому чинним законодавством порядку.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції прокурор не заперечував, що в Декларації за 2023 рік ОСОБА_2 дійсно зазначила цю квартиру.
Такі відомості об'єктивно свідчать про відсутність у ОСОБА_1 , мети умисно приховати будь-які відомості про купівлю квартири, оскільки ці декларації подавались із незначним розбігом у часі, однак будучі юридично необізнаною, ОСОБА_1 зазначала відомості в Декларації за 2022 рік, виходячи з відомостей, які були зазначені в договорі купівлі-продажу квартири, з відомостей якого вбачається, що право власності на квартиру вона не отримувала.
Зокрема, відповідно до відомостей акту прийому-передачі квартири до договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 17.03.2021 року, 27.11.2023 року ОСОБА_1 прийняла 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_2 на 98 поверсі, загальна площа квартири -39,50 кв.м., житлова площа - 15,20 кв.м., у житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
Відомості цього акту прийому передачі, вочевидь, свідчать про те, що у 2022 році ОСОБА_1 не мала у своєму володінні цієї квартири, оскільки відповідно до відомостей цього акту ОСОБА_1 прийняла цю квартиру лише у 2023 році.
Такі відомості узгоджуються з поясненнями ОСОБА_1 про те, що за декларування майна, яке не є у її власності також існує відповідальність, яку вона намагалась уникнути не подавши відомості про квартиру, яка їй не належала на праві власності.
Відповідно до відомостей інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (арк. 100107 т.1) вбачається, що право власності на квартиру загальною площею 39,5 кв.м. житловою площею 15,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровано лише 28.11.2023 року. Також з відомостей цієї інформації вбачається, що особа, майно/права якої обтяжуються, є ОСОБА_1 .
Такі відомості, поза розумним сумнівом, свідчать про те, що об'єкт нерухомості, а саме квартира, був зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно лише у 2023 році, що також свідчить про те, що ОСОБА_1 , станом на 2022 рік, не мала будь-якого права власності на цю квартиру, а тому вважала, що не зобов'язана подавати відомості про неї за цей період часу, що свідчить про відсутність умислу на вчинення цього адміністративного правопорушення.
Поряд з цим, відповідно до відомостей відповіді директора ТОВ «Жилбуд Харків» (арк. 19-21 т.2) вбачається, що нове будівництво житлового комплексу по вул. Шевченко, 327 у м. Харкові (4 черга будівництва будинок № 8: секція 1-2 пусковий комплекс, секція 2-3 пусковий комплекс, секція 3-4 пусковий комплекс) введено в експлуатацію згідно сертифікату від 13.09.2023 року, виданого на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації від 03.07.2023 року. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). ТОВ Жилбуд Харків, як забудовник, мав на меті добудувати житловий будинок та ввести його в експлуатацію, реалізувавши права покупців квартир шляхом передачі їм права власності саме на квартиру в готовому житловому будинку та не мав на меті продаж об'єкту незавершеного будівництва в цілому, тому й не реєстрував житловий будинок АДРЕСА_5 як об'єкт незавершеного будівництва. А тому станом на 31.12.2022 року житловий будинок АДРЕСА_5 був саме майбутнім об'єктом нерухомості.
Такі відомості цієї відповіді директора ТОВ «Жилбуд Харків» узгоджуються з відомостями договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, оскільки ані в договорі, ані в цій відповіді не вказано, що ОСОБА_1 отримала право власності на квартиру з моменту підписання договору купівлі-продажу, а також не зазначено, що цей об'єкт нерухомого майна, а саме квартира, був об'єктом незавершеного будівництва впродовж 2022 року.
Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що в своїй Декларації за 2022 рік ОСОБА_1 зазначила суму позики у розмірі 287799 грн (арк. 39 т.1), яку вона отримала для сплати грошових коштів саме за цим договором, що вочевидь свідчить про відсутність у ОСОБА_1 , умислу на приховування будь-яких відомостей стосовно покупки нею цієї квартири, оскільки враховуючи відсутність у неї відомостей щодо набуття права власності на цю квартиру, вона зазначила суму позики, яку вона отримала саме для сплати за цю квартиру.
При цьому належить врахувати, що згідно чинного Законодавства України, право власності виникло у ОСОБА_1 , лише у 2023 році, внаслідок чого було добросовісно задекларовано цю власність, а саме квартиру. Це свідчить про відсутність прямого умислу на подання завідомо недостовірних відомостей у декларації, оскільки вона з необережності вважала, що в неї відсутній обов'язок декларувати квартиру, а задекларувала лише отриману позику за кредитом.
Належить також врахувати, що відповідно до вимог п. 2-1 ч.1 ст. 46 ЗУ «про запобігання корупції» зазначено, що декларуванню підлягають об'єкти незавершеного будівництва, об'єкти, не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку, які, належать суб'єкту декларування або членам його родини на праві власності відповідно до Цивільного кодексу України.
Поряд з цим, відповідно до положень ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.
Відповідно до відповіді директора ТТОВ «Жилбуд Харків» (арк. 19-21 т.2) вбачається, що будинок , в якому ОСОБА_1 придбала квартиру було введено в експлуатацію лише 13.09.2023 року.
Саме в Декларації за 2023 рік ОСОБА_1 і зазначила про існування у неї кватири, що узгоджується з положеннями чинного Цивільного законодавства України.
Крім того, відповідно до п.5.1 договору про купівлю-продаж майнових прав на квартиру (арк. 110 т.1) зазначено, що «.. Цей договір вступає в силу після його підписання сторонами та внесення платежу згідно з п. 2.2 цього Договору і діє до повного виконання зобов'язань обома сторонами, передбаченими умовами цього Договору».
Тобто, ОСОБА_1 за цим договором сплатила лише частину грошових коштів, а саме 200625 грн, а на решту коштів було взято кредит з терміном сплати до 2041 року, а тому хоча помилково, але вважала, що обов'язки за договором не виконала, а тому не мала права власності на цю квартиру у 2022 році.
За таких обставин в діях ОСОБА_1 стосовно епізоду подання завідомо недостовірних відомостей щодо квартири, відсутня ознака суб'єктивної сторони, тобто щодо існування умислу щодо приховування свого майнового стану, а саме існування квартири, шляхом недостовірного декларування.
Решта епізодів, пов'язаних з недекларуванням транспортного засобу та грошового рахунку в банку, як окремо так і у своїй сукупності не утворюють суму, з якої починається адміністративна відповідальність, згідно примітки до цієї статті, що також свідчить про відсутність ознаки об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, яка передбачена законом, після якої виникає адміністративна відповідальність.
Зокрема, відповідно до примітки до ст. 172-6 КУпАП, відповідальність за цією статтею за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно майна або іншого об'єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Станом на момент подачі Декларації, а саме на 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 2684 грн.
Відповідно до відомостей матеріалів справи вбачається, що вартість автомобіля, який не задекларовано ОСОБА_1 становить 36460 грн.
Тобто вартість цього автомобіля не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що, враховуючи примітку до ст. 172-6 КУпАП, поза розумним сумнівом свідчить про відсутність відповідальності у ОСОБА_1 за неподання цих відомостей.
Крім того, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції прокурор зазначив, що епізод, який пов'язаний з недекларуванням ОСОБА_1 банківського рахунку, з грошовими коштами у розмірі 2716,78 грн. більше стосується неуважності ОСОБА_1 під час подання декларації та не є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 172-6 КУпАП.
Виходячи з вищенаведеного, за наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та необхідності її задоволення та закриття провадження у цій справі стосовно ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 172-6 КУпАП.
Належить також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано вказану Конвенцію.
Порядок реалізації Конвенції та рішень ЄСПЛ визначено Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до ч. 1 ст. 17 даного Закону, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права. Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 р., провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardov. Spain» від 06.12.1998 Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитись на користь цієї особи.
У справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 року заява № 36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Відповідно до ч.2 ст. 7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно ч.1 ст. 7 КУпАП, ніхто не можу бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.
Більш того, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення визначені статтею 247 КУпАП. Відповідно до п.1 цієї статті провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Дослідивши та оцінюючи матеріали та відомості, що є в цій справі, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова судді Київського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2024 року підлягає скасуванню, а провадження в справі стосовно ОСОБА_1 закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 172-6 КУпАП, згідно доводів поданої апеляційної скарги.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу захисника Колєснікової О.М. задовольнити.
Постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2024 року щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП.
Постанова є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков