Єдиний унікальний номер 613/2047/23
Номер провадження 22-ц/818/3698/24
05 грудня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_1
представника позивача адвоката Сергієнко К. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 02 серпня 2024 року в складі судді Сеник О.С. у справі № 613/2047/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом,
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області (далі - Богодухівська ДНК) про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позов мотивовано тим, що 23 листопада 1960 року між батьками сторін ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено шлюб, який в подальшому рішенням Київського районного суду м. Полтави від 07 лютого 1977 року було розірвано.
01 листопада 1993 року позивачем разом з батьком було приватизовано житловий будинок загальною площею 54,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. На час його смерті позивач проживав разом з батьком та вважав себе таким, що прийняв спадщину. Проте, в подальшому йому стало відомо, що попри припинення шлюбних відносин, мати сторін отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 липня 2007 року, та зареєструвала вказане право в КП «Богодухівське бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 19497078 (витяг № 15752490).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 . За життя нею складено заповіт, за яким все її майно заповідано відповідачу ОСОБА_3 .
Позивач вказував, що спадщина належить йому з моменту її відкриття після смерті батька, а тому свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 липня 2007 року є недійним, оскільки шлюб між батьками було розірвано та мати сторін не мала права спадкувати після смерті ОСОБА_4 як його дружина.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 липня 2007 року, видане ОСОБА_5 на 1/2 (одну другу) частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що посвідчене державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори Руденко В.О. за №2-1392 та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказане майно, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
09 лютого 2024 року ОСОБА_3 було подано відзив на позов, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування відзиву зазначив, що на похоронах батька у 2007 році ним з позивачем було погоджено, що лише ОСОБА_5 , яка була зареєстрована разом із батьком у спірному будинку, буде подавати заяву про прийняття спадщини, оскільки на час смерті ОСОБА_4 весь час проживала з ним, здійснювала догляд за ОСОБА_4 і за власний рахунок поховала його.
18 липня 2007 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину № 1-1392. Сторонам були відомі зазначені обставини і вони на мали жодних претензій до її майна, у зв'язку з чим просив застосувати наслідки спливу пропуску строку позовної давності.
Крім того, зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин шлюб вважається розірваним з моменту реєстрації відповідного акту в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Якщо шлюб був розірваний у судовому порядку, проте, відповідний актовий запис не вчинено - подружжя вважається таким, що перебуває у шлюбі, а отже, зберігає право спадкування один після одного. При цьому, у четверту чергу право на спадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини.
20 грудня 2023 року Богодухівською ДНУ подано письмові пояснення щодо позову, відповідно до яких спадкова справа № 366/2007 до майна померлого ОСОБА_4 була заведена 18 лютого 2007 року на підставі заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, поданою ОСОБА_5 , як такою, що постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та вважається такою, що прийняла спадщину.
Родинні відносини між спадкодавцем та спадкоємицею було встановлено за свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим повторно 11 серпня 1989 року Відділом запису актів громадянського стану виконкому Богодухівської районної ради народних депутатів трудящих Харківської області.
Інші особи з заявами про прийняття спадщини не звертались.
18 липня 2007 року ОСОБА_5 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом №№ 2-1392; 2-1394, у т.ч. на 1/2 (одну другу) частку будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Актовий запис про шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складено Бюро запису актів громадянського стану Виконавчого комітету Богодухівської районної ради депутатів трудящих Харківської області 23 листопада 1960 року за № 155, змін до відомостей актового запису не внесено.
Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану від 12 грудня 2023 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області 02 квітня 1977 року на підставі рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 лютого 1977 року було внесено за № 334 відповідний запис про розірвання шлюбу.
Обставини видачі 11 серпня 1989 року Відділом запису актів громадянського стану виконкому Богодухівської районної Ради повторного свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 нотконторі не відомі, у зв'язку з чим просили суд перевірити факт повторної видачі свідоцтва про укладання шлюбу після припинення шлюбу внаслідок його розірвання.
Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 02 серпня 2024 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Оскільки позивачем пред'явлено позов через 16 років після видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину від 18 липня 2007 року за відсутності доказів поважності причин тривалого незвернення до суду за захистом порушених прав, суд першої інстанції вважав, що позов задоволенню не підлягає у зв'язку зі спливом трирічного строку позовної давності. Також суд першої інстанції відхилив доводи позивача, що про розірвання шлюбу між батьками йому стало відомо лише у 2023 року, оскільки зазначені обставини були йому відомі ще до смерті батьків, а тому об'єктивно він міг довідатися про порушення своїх спадкових прав раніше, ніж у 2023 році.
09 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Сергієнко Катерина Сергіївна, на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на момент видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину в 2007 році він був впевнений, що мати є законною дружиною батька, та є спадкоємцем першої черги разом із його братом. Батько та мати сторін проживали разом як подружжя, та він не знав про те, що вони в шлюбі вже не перебували.
На час судового процесу з розірвання шлюбу в 1977 році йому було 9 років, а вчинення актового запису на підставі рішення суду здійснюється зацікавленою особою особисто, а не у публічному порядку а тому до 2023 року йому не було відомо про припинення шлюбу батьків.
Вказував, що до 2023 року йому не було відомо про те, що в 1989 році (через 12 років після розірвання шлюбу) його мати шляхом введення в оману родичів та нотаріуса отримає повторне свідоцтво про шлюб для набуття спадкових прав.
В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 та представник Богодухівської ДНУ не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 05 грудня 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
ОСОБА_3 отримав 09 жовтня 2024 року (том 2, а.с.117);
Богодухівською державною нотаріальною конторою Харківської області отримано 02 жовтня 2024 року в електронному кабінеті (том 2, а.с.116).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача адвоката Сергієнко К. С., яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374ЦПК України).
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що 23 листопада 1960 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено шлюб, актовий запис про шлюб № 155 від 23 листопада 1960 року, вчинений Богодухівським відділом РАЦС Харківської області.
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим повторно Відділом запису актів цивільного стану виконкому Богодухівської районної ради 11 серпня 1989 року після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_8 ». У вказаному свідоцтві, заповненому російською мовою, прізвище чоловіка і дружини після укладення шлюбу зазначено однаково як « ОСОБА_9 » (том 1, а.с.19).
Під час перебування у шлюбу у подружжя народились діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 09 грудня 1968 року, виданим Богодухівським райбюро РАЦС Харківської області, батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . У вказаному свідоцтві, заповненому російською мовою, прізвище батьків та дитини зазначено однаково як « ОСОБА_9 » (том 1, а.с.22).
Відповідно до копії паспорту ОСОБА_2 з 14 серпня 1990 року по 23 червня 2005 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; з 28 грудня 2005 року по 29 липня 2010 року - за адресою: АДРЕСА_2 , з 16 серпня 2010 року зареєстрований за адресою : АДРЕСА_3 (том 1, а.с.14-15).
Відповідно до копії паспорту відповідач ОСОБА_3 з 23 листопада 2005 року зареєстрований у м. Кременчук Полтавської області (а.с.16, 20, 21).
Рішенням Народного суду Київського району м. Полтави від 07 лютого 1977 року по справі № 2-114 шлюб зареєстрований у 1960 році бюро РАЦС м. Богодухів, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано. Вказаним рішенням, яке набрало чинності 18 лютого 1977 року, розірвано шлюб між батьками сторін (том 1, а.с.61).
02 квітня 1977 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області було складено актовий запис № 334 про розірвання шлюбу між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , укладений 23 грудня 1960 року у міському ЗАГС м. Богодухів Харківської області. Підстава запису про розірвання шлюбу - рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 лютого 1977 року. Актовий запис вчинено за заявою ОСОБА_5 , яка 02 квітня 1977 року отримала свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 12 квітня 1977 року (том 1, а.с.203, 220).
26 грудня 2023 року Богодухівського відділу ДРАЦС у Богодухівському районі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомлено, що в архіві вказаного Відділу відсутній актовий запис про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Архівний фонд У відділу по первинним та по поновленим записам за даний період зберігся повністю (том1, а.с.100).
11 серпня 1989 року Відділом запису актів цивільного стану виконкому Богодухівської районної ради видано свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (актовий запис про шлюб № 155 від 23 листопада 1960 року, вчинений Богодухівським відділом РАЦС Харківської області).
Листом Шевченківського ВДРАЦС у м. Полтава від 28 лютого 2024 року повідомлено про наявність актового запису про розірвання шлюбу № 224, складеного 02 квітня 1977 року Центральним ВДРАЦС у Полтавського МУЮ на ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в Архіві відділу (том 1, а.с. 174 - 175).
На розпорядження № 220 від 14 жовтня 1993 року Богодухівським міським комітетом приватизації 01 листопада 1993 року видано свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить будинок АДРЕСА_1 . Вказане свідоцтво видане згідно з розпорядженням № 220 від 14 жовтня 1993 року (том 1, а. с. 30 - 31 ).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер у м. Богодухів (том 1, а.с.24).
18 липня 2007 року ОСОБА_5 до Богодухівської ДНК подано заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Відповідно до вказаної заяви вона є єдиною спадкоємицею за законом після померлого, який проживав за адресою: АДРЕСА_1 з 1994 року по теперішній час. Інших спадкоємців, які прийняли спадщину, немає. Спадщину вона прийняла та просила видати свідоцтво про право на спадщину (том 1, а.с. 8).
На підставі вказаної заяви заведено спадкову справу № 366/2007 (том 1, а.с. 87)
У вказаній спадковій справі міститься копія свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 23 листопада 1960 року (актовий запис про шлюб № 155 від 23 листопада 1960 року, вчинений Богодухівським відділом РАЦС Харківської області), яке було видано 11 серпня 1989 року повторно (том 1, а.с.89).
Виходячи зі змісту матеріалів спадкової справи № 366/2007, державному нотаріусу заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_4 , відмову від спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину від інших спадкоємців не надходили (т.1, а.с.87-96).
18 липня 2007 року після смерті ОСОБА_4 . Богодухівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 2-1392 на 1/2 (однієї другої) частини будинку АДРЕСА_1 (том 1, а.с.36, 93).
Право власності на вказане майно за ОСОБА_5 зареєстроване 30 серпня 2007 року (том 1, а.с. 36)
Крім того, 18 липня 2007 року ОСОБА_5 отримано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 - грошові вклади з процентами у ВАТ «Державний ощадний банк України» (т.1, а.с.94).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла (том 1, а.с. 32).
20 вересня 2023 року ОСОБА_2 подано до Богодухівської державної нотаріальної контори поштою заяву про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 (спадкова справа № 390/2023) (том1, а.с.62, 65).
Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з частиною 1 статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з частиною 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1298 ЦК України).
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2023 року у справі № 752/18506/20 (провадження № 61-2434св23), зазначено, що «аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 335/13418/18 (провадження № 61-15300св20) вказано, що: «у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише про відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо».
Відповідно п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Згідно п. 212 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково вимагаються відповідні документи.
Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану; копії актових записів; записи в паспортах про другого з подружжя; копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.
Відповідно до п.146 Інструкції про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 1984 року № 22/5 повторні свідоцтва про одруження, яке припинено, не видаються. В цьому разі на прохання заявників відділ реєстрації актів громадянського стану повинен видати довідку з зазначенням прізвища, імені, по батькові осіб, які зареєстрували укладення шлюбу, їх прізвища після реєстрації укладення шлюбу і дати реєстрації укладення і розірвання шлюбу. Довідка підписується керівником відділу реєстрації актів громадянського стану і скріплюється печаткою.
Встановивши, що на час смерті ОСОБА_4 шлюб між подружжям було розірвано у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим підстави для спадкування за законом у ОСОБА_5 як спадкоємця першої черги були відсутні, суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо порушення спадкових прав позивача при видачі державним нотаріусом Богодухівської ДНК оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 липня 2007 року на ім'я ОСОБА_5 .
Разом із цим, у справі, що переглядається, відповідачем у суді першої інстанції заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Обґрунтовуючи причини пропуску строку на оскарження свідоцтва від 18 липня 2007 року ОСОБА_2 зазначає, що про порушення своїх спадкових прав йому стало відомо лише у 2023 році після смерті матері, коли у її документах ним було знайдено першу сторінку її позову про розірвання шлюбу з ОСОБА_4 . На час прийняття спадщини його матір'ю зазначені обставини йому відомі не були, у зв'язку з чим він не звертався до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, ні до суду щодо оскарження спірного свідоцтва.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
При цьому, відповідно до частин 1 та 5 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, що відповідає висновкам викладеним Верховним Судом у постанові від 19 квітня 2023 року по справі 444/2343/1.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено: «у приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. В ЦК України закріплено тільки можливість пред'явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України. У частині 1 статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині 2 статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов'язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов'язувати саме з таким моментом».
У постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 зазначено, що «формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині 1 статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).
Встановивши, що пропущено позовну давність на звернення до суду з цим позовом, оскільки вимоги щодо оскарження права спадкування ОСОБА_10 були пред'явлені зі спливом 16 років з дня смерті ОСОБА_6 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав недотримання позивачем строків позовної давності.
Також оцінюючи поважність причин пропуску строку позовної давності колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип доброї совісті не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина 1 статті 12 ЦК України).
Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року в справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293 сво 23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23)).
Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21 (провадження № 61-6001св23)).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина 1, 2 та 3 статті 202 ЦК України).
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків) (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23)).
Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:
суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;
такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23)).
Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності (частина 1 статті 347 ЦК України).
Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства (частина 3 статті 12 ЦК України).
Об'єднана палата нагадує, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права (DCFR) вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).
Якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року в справі № 126/2200/20 (провадження № 61-10017св22)).
Матеріали справи не місять доказів звернення ОСОБА_2 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_4 , або ж звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька.
Отже, позивач тривалий час не цікавився спірним майном та не заперечував щодо прийняття спадщини іншою особою, у зв'язку з чим судова колегія вважає, що оскарження спірного свідоцтва свідчить про суперечливу поведінку ОСОБА_2 .
Також, судова колегія критична оцінює доводи позивача щодо необізнаності про розлучення батьків, оскільки враховуючи наявність родинних зав'язків, зазначені обставини могли бути встановлені значно раніше.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 02 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2024 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина