Справа № 344/3725/18
Провадження № 22-ц/4808/60/24
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.
Суддя-доповідач Барков В. М.
21 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді : Баркова В. М.,
суддів: Девляшевського В. А.,
Луганської В. М.,
секретар Петрів Д. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2022 року, ухвалене в складі судді Пастернак І. А., в м. Івано-Франківськ, повний текст складено 04 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до територіальної громади міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради про встановлення факту перебування в родинних відносин, визнання права власності на частину квартири, визнання права власності на частину автомобілів та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на квартиру,
У березні 2018 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з до територіальної громади міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради про встановлення факту перебування в родинних відносинах, визнання права власності на 1/2 частину квартири за кожним із позивачів та визнання права власності на 1/2 частину автомобілів за кожним із позивачів.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,був двоюрідним братом позивачів. На час смерті покійний в шлюбі не перебував, дітей у нього немає, батьки і тітка ОСОБА_6 (мати позивачів) також померли.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на частину квартири АДРЕСА_1 , яка в рівних частинах була приватизована покійним та його матір'ю ОСОБА_7 .
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а єдиним спадкоємцем за законом після її смерті був син, ОСОБА_5 , який прийняв спадщину після смерті матері.
Крім того, ОСОБА_5 належали автомобілі: марки BMW 525 td державний номерний знак НОМЕР_1 , 1999 року випуску та Mitsubishi Galant 2.0 TD, державний номерний знак НОМЕР_2 , 1983 року випуску.
25 липня 2017 року позивачі звернулись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 та видачу свідоцтва про право на спадщину.
08 листопада 2017 року нотаріус надала відповідь про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки є розбіжності в прізвищі, імені та році народження померлої ОСОБА_7 з анкетними даними її сестри ОСОБА_8 і рекомендовано звернутись з позовом до суду.
Факт перебування в родинних відносинах з померлим підтверджується тим, що їхня мати, ОСОБА_9 була рідною тіткою ОСОБА_5 . Помилки у написанні прізвищ ОСОБА_5 , 1897 року народження, ОСОБА_10 1905 року народження, ОСОБА_11 , 1926 року народження, ОСОБА_12 , 1930 (1931) року народження, ОСОБА_13 1934 (1933) року народження та ОСОБА_14 , 1938 року народження трапились через їх примусове виселення як членів сім'ї учасника ОУН із села Хростків, Жовтневого району Станіславської області на спецпоселення в Карагандинську область Казахської РСР.Тому ОСОБА_15 (дівоче прізвище ОСОБА_16 ) ОСОБА_17 та ОСОБА_7 є рідними сестрами. Крім того, 30 жовтня 2017 року ГУНП в Івано-Франківській області,позивачці ОСОБА_3 видано архівну довідку №51\108\13\01-2017 року про підтвердження примусового виселення : ОСОБА_18 , 1987 року народження , ОСОБА_19 , 1905 року народження , ОСОБА_20 , 1926 року народження, та ОСОБА_21 , 1930 (1931) року народження, ІНФОРМАЦІЯ_3 як членів сім'ї учасника ОУН із села Хростків, Жовтневого району Станіславської області на спецпоселення в Карагандинську область Казахської РСР. Разом з ними були вивезені неповнолітні: ОСОБА_22 ) 1934 (1933) року народженя та ОСОБА_23 , 1938 року народження.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_24 померла.
Про факт родинних відносинах позивачів і ОСОБА_5 відомо їхнім спільним знайомим, сусідам, органам місцевого самоврядування за місцем проживання. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просили встановити факт перебування в родинних відносинах з померлим ОСОБА_5 , визнати права власності на частину квартири АДРЕСА_1 за кожним із позивачів, як спадкоємцями за правом представлення після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ; визнати право власності на частину автомобілів марки BMW 525 td, номерний знак НОМЕР_1 , 1999 року випуску, автомобіля марки MitsubishiGalant 2.0 TD, номерний знак НОМЕР_2 , 1983 року випуску за кожним із позивачів, як спадкоємцями за правом представлення після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 .
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на квартиру.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з серпня 2009 року вона та ОСОБА_5 вирішили проживати разом однією сім'єю за адресою АДРЕСА_2 . Вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, але не вбачали потреби для звернення до державного органу реєстрації актів цивільного стану про реєстрацію шлюбу. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 26 лютого 2002 року квартира належала на праві спільної власності ОСОБА_5 та його матері ОСОБА_7 в рівних долях внаслідок приватизації .
В 2008 році ОСОБА_7 померла. ОСОБА_5 - єдиний спадкоємець першої черги, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, є таким, що прийняв спадщину, тобто набув право власності на іншу половину квартири. Незважаючи на те, що свідоцтво про право на спадщину він не отримував, вищезгадана квартира належала ОСОБА_5 в цілому. Оскільки житло знаходилось в поганому стані, вони прийняли рішення зробити капітальний ремонт та реконструкцію квартири. Саме вона придбала будівельні матеріали, наймала робітників для виконання будівельних робіт.
В 2012 році стан здоров'я ОСОБА_5 значно погіршився, він потребував дороговартісної операції (встановлення кардіостимулятора), їм не вистачало коштів ні на лікування, ні на закінчення ремонту, а тому 09 лютого 2012 року вона змушена була продати свою квартиру АДРЕСА_3 . 05 травня 2012 року ОСОБА_5 проведено оперативне втручання в регіональному центрі кардіохірургії в м. Одесі. За систему кардіостимуляції вони заплатили 23 000 грн. ОСОБА_1 за виручені кошти від продажу своєї квартири закінчила ремонтні роботи та реконструкцію квартири. За результатами інвентаризації після реконструкції площа квартири збільшилася на 96,3 кв.м., тобто майже в 1,5 рази.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 раптово помер. Вона як дружина за власні кошти організувала поховання, поминальні служби. Відповідачі- ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вважають себе родичами її покійного чоловіка та звернулися з позовом до Івано-Франківської міської ради про встановлення факту перебування у родинних стосунках та визнання права власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_5 . Вона майже вісім років проживала з ОСОБА_5 однією сім'єю, внаслідок її праці та її коштів вартість квартири, яка належала ОСОБА_5 , істотно збільшилася. Дана квартира є об'єктом їхньої спільної власності. Доводи відповідачів про те, що вони є спадкоємцями третьої черги за законом за правом представлення, так як їх мати була рідною тіткою ОСОБА_5 не підтверджені належними доказами.
Виходячи з вищевикладеного ОСОБА_1 просила: встановити факт її проживання з ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 ,як чоловіка та дружини однією сім'єю без реєстрації шлюбу; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 142,5 кв.м., житловою 68,9 кв.м.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04 червня 2018 року об'єднано в одне провадження цивільну справу №344/3725/18 провадження №2/344/2644/18 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до територіальної громади міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради про встановлення факту перебування в родинних відносинах, визнання права власності на 1/2 частину квартири за кожним із позивачів,та визнання права власності на 1/2 чистини автомобілів за кожним із позивачів і справу № 344/3725/18 за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , як чоловіка та дружини однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на квартиру.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2022 року позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до територіальної громади міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради про встановлення факту перебування в родинних відносинах з ОСОБА_5 та визнання права на спадкове майно задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 є двоюрідними сестрою та братом ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом за правом представлення після померлого ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Визнано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 , в порядку спадкування за законом за правом представлення після померлого ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 право власності на 1/2 частину автомобіля BMW 525 td державний номерний знак НОМЕР_3 , 1999 року випуску та 1/2 частин автомобіля Mitsubishi Galant 2.0 TD,державний номерний знак НОМЕР_2 , 1983 року випуску в порядку спадкування за законом за правом представлення після померлого ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 право власності на 1/2 частину автомобіля BMW 525 td державний номерний знак НОМЕР_3 , 1999 року випуску та 1/2 частин автомобіля Mitsubishi Galant 2.0 TD,державний номерний знак НОМЕР_2 , 1983 року випуску в порядку спадкування за законом за правом представлення після померлого ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 про встановлення факту проживання з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , як чоловіка та дружини однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не доведено факт існування родинних відносин з спадкодавцем, зокрема, що вони є двоюрідними братом та сестрою, з огляду на наступне. Досліджуючи родинні відносини позивачів із спадкодавцем суд ознайомившись з письмовими доказами, а саме довідками ГУПП в Івано-Франківській області від 30 жовтня 2017 року , архівними довідками державного архіву від 22 грудня 2017 року та метричних книг встановив розбіжності в написанні прізвища « ОСОБА_16 », і « ОСОБА_25 ». Пізніше на підставі письмових заяв жителів села Тустань ОСОБА_26 та ОСОБА_27 суд прийшов до висновку,що це одна і та ж родина, а помилка в написанні прізвища « ОСОБА_16 » трапились через їх примусове виселення, як членів сім'ї учасника ОУН із села Хростків, Жовтневого району Станіславської області на спецпоселення в Карагандинську область Казахської РСР. Однак, дані докази не відповідають вимогам належності, достовірності. Заявники є похилого віку, твердження про помилковість написання прізвищ є припущеннями та не містять достовірних доказів про існування родинних відносин між позивачами та спадкодавцем.
Апелянтка вказує, що визнання права власності за позивачами на квартир за адресою: АДРЕСА_2 не відповідає вимогам закону, оскільки дане нерухоме майно було переобладнане та реконструйоване та спадкодавець не мав жодних дозвільних документів на реконструкцію житла та всі роботи здійсненні самочинно. Таким чином, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна не набуває право власності на нього, так як і не набувають такого права і спадкоємці.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просить рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання за ними права власності на квартиру АДРЕСА_1 та транспортні засоби - автомобілі марки BMW 525 td , 1999 року випуску та Mitsubishi Galant 2.0 TD, 1983 року випуску по 1/2 частині кожному скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення яким відмовити у задоволенні позову. У частині встановлення факту перебування в родинних відносинах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з померлим, а також у частині відмови у позові ОСОБА_1 залишити без змін.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вказує, що помилковим є твердження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те що, вони єдині родичі померлого ОСОБА_5 . Адже померлий є двоюрідним братом апелянтки, як і є двоюрідним братом позивачів по справі. ОСОБА_2 зазначає, що перебувала у хороших стосунках з померлим, він був хресним батьком її сина, проте у зв'язку з характером його роботи вони мало бачилися. ОСОБА_5 працював у росії, там він і помер. Про даний факт апелянтка не знала. Вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не повідомили її про смерть брата з метою заволодіння всім майном померлого. Виходячи з вищенаведеного ОСОБА_2 вважає, що вона також є спадкоємцем померлого та має право на 1/2 частку від спадкового майна.
Також зазначає, що вимоги позивачів про визнання права на спадщину за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, судовому розгляду не підлягає. Крім того, обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі, чого судом не зроблено, як наслідок оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях.
Що стосується вимог ОСОБА_1 , то вважає, що судом обґрунтовано відмовлено у задоволені її позову. Оскільки остання, під час розгляду справи не змогла довести належними і допустимими доказами факт того, що вона проживала з померлим однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник ОСОБА_3 адвокат Павликівська Г.М. вказує, що оскаржуване рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2022 року без змін.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2022 року без змін.
Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Мушинського В. Т., а також пояснення ОСОБА_2 та її представника адвоката Семенціва В. Д., які просили свої апеляційні скарги задовольнити, пояснення ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 адвоката Павликівської Г.М., які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 закрити, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що мати померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_7 та мати позивачів ОСОБА_28 були рідними сестрами, а відповідно, позивачі та померлий ОСОБА_5 є двоюрідними сестрою та братом. Оскільки спадкодавцеві ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 належало право власності на квартиру АДРЕСА_1 , автомобілі марки BMW 525 td 1999 року випуску та марки MitsubishiGalant 2.0 TD 1983 року випуску, позивачі є спадкоємцями померлого за правом представлення як двоюрідні брат та сестра в рівних частках.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог, суд першої інстанції не взяв до уваги покази її свідків на підтвердження того, що сторони проживали однією сім'єю, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін та не підтверджують наявності у померлого та ОСОБА_1 усталених відносин, які притаманні подружжю та ними не підтверджується ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Крім того, ОСОБА_1 не надано жодного належного і допустимого доказу на підтвердження того, що вона приймала участь своїми особистими коштами у реконструкції будинку, який належав на праві власності померлому ОСОБА_5 , оскільки з накладних та квитанцій, наданих на підтвердження придбання нею будівельних матеріалів, меблів, оплату будівельних робіт, не вбачається, що саме ці матеріали були придбані для реконструкції будинку АДРЕСА_2 .
З такими висновками суду не можна не погодитися.
Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_29 та ОСОБА_12 (том 1 а.с. 23).
Батьками ОСОБА_12 є ОСОБА_29 та ОСОБА_12 (том 1 а.с. 19).
ОСОБА_12 змінила прізвище на ОСОБА_30 (том 1 а.с. 20).
Згідно з актовим записом № 23 від 02 липня 1956 року складеним Карагайлинською селищною радою Каркаралінського району Карагандинської області Республіки Казахстан, ОСОБА_12 уклала шлюб з ОСОБА_29 та змінила прізвище на ОСОБА_15 (том 3 а.с. 160).
Відповідно до свідоцтва про шлюб № НОМЕР_4 ОСОБА_12 (сестра ОСОБА_7 ) змінила прізвище на ОСОБА_12 (том 1 а.с. 21).
З архівної довідки головного управління національної поліції в Івано-Франківській області від 30 жовтня 2017 року № 51\108\13\01-2017 року вбачається, що сім'я ОСОБА_3 : ОСОБА_18 , 1987 р.н., ОСОБА_19 , 1905 р.н., ОСОБА_20 , 1926 р.н., та ОСОБА_21 , 1930 (1931) р.н. як члени сім'ї учасника ОУН 21 жовтня 1947 року були примусово виселені із с. Хростків, Жовтневого району Станіславської області на спецпоселення в Карагандинську область Казахської РСР. Разом з ними були вивезені неповнолітні: ОСОБА_22 ) 1934 (1933) р.н. та ОСОБА_23 , 1938 р.н.. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_24 померла (том 1 а.с. 25).
Згідно архівних довідок державного архіву Івано-Франківської області від 22 грудня 2017 року та метричних книг про народження, шлюб, смерть по костелу м-ка Більшівці Рогатинського повіту (нині смт. Більшівці Галицького району) між ОСОБА_31 та ОСОБА_32 06 листопада 1921 року був зареєстрований шлюб (том 1 а.с. 27-29). Від цього шлюбу у них народилися: дочка ОСОБА_33 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , у с. Хорстків Станіславського повіту (нині у складі с. Тустань Галицького району) (том 1 а.с. 30-32); ОСОБА_34 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , у с. Хорстків Станіславського повіту (том 1 а.с. 33-35); ОСОБА_35 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , у с. Хорстків Станіславського повіту, ОСОБА_36 , 1927 року народження, у с. Хорстків Станіславського повіту (том 3 а.с. 134, 139-141).
У своїх заявах, посвідчених секретарем Тустанської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_26 1934 року народження та ОСОБА_27 , 1931 року народження, які проживають в с. Тустань, підтвердили факт кровних родинних зв'язків між вказаними особами, про найменування їхніх прізвищ, імен і про допущені помилки в написанні. А саме, що ОСОБА_37 ( ОСОБА_25 , ОСОБА_25 , ОСОБА_16 ) є одна і та ж сама особа, а ОСОБА_38 ( ОСОБА_25 , ОСОБА_25 , ОСОБА_16 ), теж одна і та сама особа, які були рідними сестрами. В жовтні 1947 року були заслані до Казахської РСР, і саме тоді були допущені помилки у прізвищах родини (том 1 а.с. 36-37).
Цей факт також підтвердили допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 та ОСОБА_42 , яким суд дав належну оцінку.
Факт родинних відносин між спадкодавцем та позивачами також підтверджується фотосвітлинами (том 3 а.с. 2-13, 207) та довідкою про реабілітацію (том 4 а.с. 24).
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_12 (дівоче прізвище ОСОБА_16 ) та ОСОБА_7 є рідними сестрами, оскільки належними та допустими доказами підтверджено помилкове написання прізвищ ОСОБА_5 , 1987 року народження, ОСОБА_10 1905 року народження, ОСОБА_11 , 1926 року народження, ОСОБА_12 , 1930 (1931) року народження, ОСОБА_13 1934 (1933) року народження та ОСОБА_14 , 1938 року народження, яке відбулось під час їх примусового виселення як членів сім'ї учасника ОУН із с. Хростків, Жовтневого району Станіславської області на спецпоселення в Карагандинську область Казахської РСР.
ОСОБА_7 (мати ОСОБА_5 ) померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с. 16).
ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_14 (том 1 а.с. 17).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (том 1 а.с. 15).
Отже, судом правильно встановлено, що оскільки ОСОБА_7 (мати ОСОБА_5 ) та ОСОБА_12 були рідними сестрами, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_15 , є двоюрідними сестрою та братами.
25 липня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у передбачений ст. 1276 ЦК України строк вчасно подали до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 (том 2 а.с. 121, 129).
08 листопада 2017 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Шеленко І. І. відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки виявлено ряд розбіжностей у прізвищі, імені та році народження тітки померлого ОСОБА_12 та матері померлого ОСОБА_7 , що унеможливлює підтвердження родинних відносини між сестрами (том 1 а.с. 42).
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла(спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до положень ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частинами 1, 2 ст. 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст.1266 ЦК України, двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.
Спадкування за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом, за яким спадкоємці, зокрема, п'ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. Спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, який не є окремою підставою або видом спадкування. Суб'єктами спадкування за правом представлення є певні спадкоємці за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям нижчої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу) (див. постанову Верховного Суду у колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц (провадження № 61-6924св18)).
Згідно з вимогами ст. 1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Згідно з ч. 1, 3 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Частиною 1 ст. 1298 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцем після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до глави 10 п. 4.15 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5 передбачено, що «видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання оригіналів правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкоємцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна».
Якщо нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Згідно технічного паспорта, виданого 13 лютого 2002 року на квартиру АДРЕСА_1 , власником даної квартири є ОСОБА_5 (том 1 а.с. 38-39).
Згідно свідоцтва про право власності на житло, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_7 - матері в рівних долях (том 2 а.с. 17).
Померлому ОСОБА_5 за життя належали також автомобіль марки BMW 525 td, номерний знак НОМЕР_1 , 1999 року випуску та автомобіль марки Mitsubishi Galant 2.0 TD, номерний знак НОМЕР_2 , 1983 року випуску (том 2 а.с. 219).
Таким чином, оскільки спадкодавцеві ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_5 , належало право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , автомобілі BMW 525 td та Mitsubishi Galant 2.0 TD, це майно може бути успадковане його спадкоємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках по кожним.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку визнавши за позивачами у рівних долях право власності на спадкове майно спадкодавця ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , в порядку ч. 4 ст. 1266 ЦК України, оскільки вони довели, що є двоюрідними братом і сестрою спадкодавця та мають право на ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Стаття 3 СК України визначає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 членами сім'ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Отже для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Про проживання однією сім'єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду у цій справі, ОСОБА_1 посилалася на те, що вони з померлим ОСОБА_5 проживали однією сім'єю більше ніж п'ять років до відкриття спадщини, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, брали участь у витратах, пов'язаних з оплатою комунальних послуг, спільно харчувалися, а також вона опікувалася померлим, коли той хворів, надавала йому допомогу, а тому відповідно до статті 1264 ЦК України має право на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги.
Надаючи оцінку доказам, наданим ОСОБА_1 на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем світлини (фотокартки), а також показання свідків, не підтверджують факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 з 2009 року і до дня смерті останнього, ведення з ним спільного господарства та спільного бюджету, не свідчать про виникнення між нею і померлим відносин, притаманних сім'ї, взаємних прав і обов'язків.
Суд першої інстанції також виходив з того, що показання свідків носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.
Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог, оскільки показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт її проживання однією сім'єю із ОСОБА_5 протягом п'яти років до часу відкриття спадщини.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про вкладання особистих коштів в реконструкцію будинку по АДРЕСА_2 покійного ОСОБА_5 , які отримані нею від продажу її власної квартири відповідно договору купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_5 від 09 лютого 2012 року, не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки за вилучені кошти відповідно до договору купівлі-продажу № Верб-2/2 від 03 вересня 2013 року ОСОБА_1 на своє ім'я було придбано двох кімнатну квартиру по АДРЕСА_6 . Також нею отримувались субсидії за вказаною адресою, що спростовує факт проживання позивача однією сім'єю з ОСОБА_4 з 2009 року і до дня смерті останнього.
Інші доводи її апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, тому задоволенню не підлягають.
Подаючи апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2022 року, ОСОБА_2 посилалась на те, що вона також є спадкоємцем померлого ОСОБА_4 , однак не була залучена до участі в справі, тому оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про її права.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та обов'язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г та постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 712/13890/15 (провадження № 61-6202св21), від 15 вересня 2023 року у справі № 756/9793/20 (провадження № 61-5524св23), від 12 червня 2024 року у справі № 902/72/23.
З огляду на наведене право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи впливає оскаржуване судове рішення безпосередньо на інтереси та (або) обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на інтереси та (або) обов'язки заявника, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 142/206/21 (провадження № 61-17098св23).
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 пояснила, що є двоюрідною сестрою померлого ОСОБА_4 , на час його смерті з ним не проживала, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталася. Також повідомила, що має намір звернутися до суду із позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини в зв'язку з чим апеляційним судом зупинялося апеляційне провадження.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 липня 2024 року, залишеним без змін поставою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, в задоволенні позовних вимог про надання додаткового строку для прийняття спадщини ОСОБА_2 відмовлено (справа № 344/584/24).
Оскільки ОСОБА_2 не прийняла спадщину в установленому законом порядку питання про її права, свободи, інтереси та обов'язки судом першої інстанції у справі, яка переглядається, не розглядалося та не вирішувалось і, відповідно, у останньої відсутнє право на апеляційне оскарження судового рішення місцевого суду, відтак апеляційне провадження за її апеляційною скаргою необхідно закрити.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат у справі не проводиться.
Керуючись ст. 362, 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 - закрити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.
Судді В. М. Барков
В. А. Девляшевський
В. М. Луганська