Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303
08.11.2010Справа №2-17/5917-2009
За позовом ОСОБА_1
До відповідача Приватного підприємства «Крим-Автолік»
про стягнення 156 500,00 грн.
Суддя В.І. Гайворонський
Від позивача - ОСОБА_2., представник
Від відповідача - ОСОБА_1., керівник
За участю - ОСОБА_3.
Сутність спору: Позивач згідно з позовом просить стягнути з відповідача борг за договором займу б/н від 01 листопада 2005 року в сумі 156 500 грн., у зв'язку з тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором поворотної фінансової допомоги (займу) б/н від 01 листопада 2005 року на суму 156 500 грн., укладеного між ПП «Крим-Автолік» та громадянкою ОСОБА_1.
Відповідач у відзиві проти позову заперечує, та вказує, що справа непідвідомча господарським судам України, та просить припинити провадження по справі на підставі п. 1 статті 80 ГПК України, у зв'язку з тим, що позивачем по справі є громадянка ОСОБА_1. Відповідачем по справі є Приватне підприємство «Крим-Автолік». предметом спору є стягнення боргу за Договором позики від 01.11.2005 року.
Згідно ч. 4 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Згідно ст.ст. 21, 1 ГПК України сторонами в господарському процесі можуть бути підприємства і організації, що є юридичними особами.
Фізичні особи згідно ст. 1 ГПК України можуть бути стороною в господарській справі лише у передбаченому Законом випадку.
Однак, даний випадок не передбачений Законом до розгляду господарським судом, оскільки спір не виникає із корпоративних відносин.
Так, згідно позову позивач просить стягнути грошові кошти з відповідача у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору позики в частині повернення грошових коштів.
Відносини щодо позички регулюються Цивільним кодексом України (Глава 60).
Згідно норм вказаної глави, вони не відносяться до змісту корпоративних прав, визначених ст. 167 Господарського кодексу України.
Так, згідно ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» при визначенні підвідомчості (підсудності) справі цієї категорії судам необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначених частиною першою статті 167 ГК України, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управління господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. (абз. 2 п. 2).
Більш того, фактичні взаємовідносини сторін та обставини справи свідчать про те, що грошові кошти були отримані відповідачем саме як позика, а не як платіж, що відноситься до корпоративних прав.
Так, згідно проведеній по справі судово-економічній експертизі (висновок № 1865 від 03 вересня 2010 року) грошові кошти відповідачем зараховані саме як позика.
Відповідно, відносини між сторонами є цивільними, а не корпоративними.
Про те, що участь у спорі особи, що є засновником (учасником) підприємства не є вирішальною обставиною при вирішенні питання щодо віднесення спору до корпоративного, вказується також в Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 року № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин».
Так, у вказаних Рекомендаціях зазначається, про те, що спір, що відноситься до компетенції господарських судів, повинен бути пов'язаний зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням підприємства, з реалізацією та захистом корпоративних прав. (п.1.1).
Із пункту 1.6 вказаних Рекомендацій також витікає, що договірні спори не належать до корпоративних.
Таким чином, сам факт того, що в спорі приймає участь особа, яка є засновником (учасником) підприємства, не є вирішальною обставиною того, що спір підлягає розгляду господарським судом.
Таким чином, позивачем виступає фізична особа в цивільних правовідносинах, що згідно ст. 15 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суди загальною юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних справ.
Посилання позивача на те, що підвідомчість (підсудність) встановлена ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя від 23 вересня 2009 року по справі № 2-5366/09 суд відхиляє.
Так, підвідомчість (підсудність) встановлюється не рішенням суду, чи будь-яким іншим документом, а нормами діючого процесуального законодавства, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України.
Суд не може встановлювати те, що встановлене Законом.
Застосування норм права не є встановленням фактичної обставини.
Окрім цього, «Факт» - це дія, яка відбулася в дійсності. (Толковий словник Ушакова).
Проте, підвідомчість (підсудність) неможливо вважати дією, що відбулася.
Тобто, підвідомчість (підсудність) не може вважатись фактом, що встановлюється згідно статті 35 ГПК України.
Окрім цього, питання щодо застосування норм права не може відноситьсь до питання про встановлення факту.
Так, згідно ст. 84 ГПК України норми права суд застосовує до обставин, встановлених господарським судом.
Тобто, законодавець розподіляє обставини та норми права, та прямо вказує про те, що норми застосовуються до обставин.
Таким чином, підвідомчість (підсудність) повинна визначатись на підставі закону, а не на підставі встановленого факту.
При цьому необхідно відмітити, що згідно ст. 84 ГПК України застосування норм права є виключною компетенцією суду, що розглядає конкретну справу.
Позивач вправі був оскаржити ухвалу Центрального районного суду м. Сімферополя від 23 вересня 2009 року по справі № 2-5366/09 у встановленому порядку.
Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).
Посилання на те, що вищезазначена ухвала прийнята Іменем України також не може бути прийняте до уваги.
Так, згідно ст. 209 ЦПК України ухвала не повинна постановлятись Іменем України.
Окрім цього, ухвала про припинення провадження по справі не є виконавчим документом, тобто мова не йде про виконання ухвали.
З врахуванням викладених обставин суд вважає необхідним припинити провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Згідно ч. 3 ст. 80 ГПК України про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат.
Так, Кримським науково-дослідним інститутом судових експертиз по справі було проведено судово-економічну експертизу (висновок № 1865 від 03 вересня 2010 року).
Згідно калькуляції вартість експертизи складає 3866,40 грн.
Згідно виписки казначейства ОСОБА_1. за проведення вказаної експертизи сплачено 611 грн.
Оскільки провадження по справі припиняється, тобто спір виник внаслідок неправильних дій позивача, судові витрати відносяться на нього.
Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).
Більш того, сам позивач також просить покласти на нього суму недоплати за проведення експертизи, що відображено в звукозапису засідання суду, що відбулось 26.10.2010 року.
Таким чином, з ОСОБА_1. підлягає стягненню на користь Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз 3255,4 грн. (3866,40 грн. - 611 грн.) (судових витрат за проведення судово-економічної експертизи (висновок № 1865 від 03 вересня 2010 року).
Згідно статті 8 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» державне мито підлягає поверненню у випадку припинення провадження по справі.
Відповідно до пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 N 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" (з подальшими змінами) повернення судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених
процесуальним законодавством, у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).
Судові витрати позивача підтверджуються квитанцією № 07АТО30005 від 29 жовтня 2009 року на суму 1560,00 грн. (по сплаті державного мита), квитанцією № 48/55 від 08.11.2010 року на суму 5,00 грн. (по сплаті державного мита), квитанцією № 07АТО30006 від 29 жовтня 2009 року на суму 236,00 грн. (по сплаті судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).
Згідно ч. 2 статті 47 ГПК України про повернення вказаних витрат видається довідка.
Таким чином, позивачу підлягає поверненню 1565,00 грн. судових витрат з державного мита, та 236,00 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Якщо виникнуть будь-які обставини, які суттєво впливають на прийняту ухвалу, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про перегляд цієї ухвали за нововиявленими обставинами.
По справі проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
На підставі вищевикладеного, а також керуючись п. 1. ч. 1 ст. 80, ч. 3 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Провадження по справі припинити.
Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз (95001, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Чехова 55-А, р/р 31252272210502, ЗКПО 34740405, Банк УДК в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, отримувач: КримНІІСЕ) 3255,4 грн. судових витрат за проведення судово-економічної експертизи (висновок № 1865 від 03 вересня 2010 року).
Видати наказ.
Повернути ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) із Державного бюджету 1560,00 грн. державного мита, сплаченого за квитанцією № 07АТО30005 від 29 жовтня 2009 року, та 5,00 грн. державного мита, сплаченого за квитанцією № 48/55 від 08.11.2010 року.
Видати довідку.
Повернути ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) із Державного бюджету 236,00 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачених за квитанцією № 07АТО30006 від 29 жовтня 2009 року.
Видати довідку.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.