П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/7437/24
Перша інстанція: суддя Дерев'янко Л.Л.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання провести перерахунок грошового забезпечення виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022. 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками l, l2, 13, l4 до постанови Кабінету Міністрів України вiд 30.08.2017 № 704 за період з 02.04.2022 до 20.05.2023, зобов'язання здійснити перерахунок і виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік,
07.08.2024 Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 за період з 02.04.2022 по 20.05.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок i виплату ОСОБА_2 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01,2022. 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_3 згідно з додатками l, l2, 13, l4 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 за період з 02.04.2022 по 20.05.2023
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_2 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок i виплату ОСОБА_2 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 0l .0l .2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_3 , згідно з додатками l, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від З0.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб».
08.08.2024 ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду відкрите спрощене позовне провадження, постановлено здійснювати розгляд справи без виклику учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
До відзиву на позов відповідач додав витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 140 від 20.05.2023, з якого вбачається, що позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 20.05.2023.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 позовна заява була залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня одержання ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дій - залишена без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що тримісячний строк звернення до суду обліковується з дня звільнення позивача з військової частини НОМЕР_1 , адже з військової служби апелянт був звільнений з 03.07.2024.
Військова частина НОМЕР_1 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що відповідно до матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.05.2024 №140 ОСОБА_1 з 20.05.2023 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 26-27).
Отже, позивач є таким, що з 20.05.2023 звільнений з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .
07.08.2024 позивач звернувся до суду з позовом, в якому заявлені вимоги, які стосуються остаточного розрахунку з позивачем при звільненні з військової частини НОМЕР_1 , зокрема щодо не виплати під час звільнення недонарахованого грошового забезпечення за період часу з 01.08.2019 до 30.07.2024, яке на думку апелянта мало б розраховуватись виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади позивача згідно з додатками l, l2, 13, l4 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.
До позовної заяви додана копія довідки про нараховане та виплачене апелянту грошове забезпечення за період з 02.04.2022 до 20.025.2023, від 27.06.2024 №642/2578, яка надана апелянту військовою частиною НОМЕР_1 листом від 29.06.2024 на запит апелянта від 19.06.2024 (а.с 9-10).
Постановляючи ухвалу про повернення позову, суд першої інстанції виходив з того, що грошове забезпечення, яке під час проходження служби виплачується не в повному обсязі, набуває статус заборгованості, а тому особа має законні очікування і сподівання на виплату такої заборгованості в період проходження служби, але в будь-якому випадку не пізніше ніж у день звільнення зі служби, коли роботодавець повинен здійснити повний розрахунок і виплатити всі належні працівнику кошти. Проте вимоги заявлені з пропуском строку звернення до суду, який становить три місяці з дня, коли позивач дізналася про порушення свого права, але позивач не надав належних доказів на підтвердження існування обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, в той час як посилання на сам факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути безумовно вважатись поважною причиною для поновлення строків звернення до суду. Перевіряючи доводи позивача щодо обставини перебування позивача на військовій службі в інших військових частинах, суд першої інстанції виходив з того, що таке посилання могло б бути розцінене судом як поважні причини для поновлення строку звернення до суду, проте позивач не конкретизував, яким чином ці обставини призвели до неможливості вчасно звернутись до суду (наприклад, через перебування позивача в зоні ведення бойових дій, нестабільний зв'язок, виконання обов'язку в іншій зоні, де позивач був позбавлений можливості звернутись за правовою допомогою тощо).
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Завданням адміністративного судочинства в силу приписів частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Апеляційний суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ були внесені зміни до норм КЗпП України.
Так, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Згідно з новою редакцією статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, апеляційний суд зазначає таке.
Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праця», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику при звільненні заробітної плати, обмежений, зокрема і трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільнення.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
При цьому, дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
На момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення (20.05.2023) частина друга 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, яка у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлює тримісячний строк звернення до суду з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
З огляду на вказане апеляційний суд зазначає, що позовні вимоги, заявлені за період з 02.04.2022 до 18.07.2022 включно, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Натомість позовні вимоги, заявлені за період з 19.07.2022 до 20.05.2023, заявлені позивачем 07.08.2024, з дотриманням строку звернення до суду, який встановлений частиною 2 статті 233 КЗпП України, з огляду на таке.
Як встановив апеляційний суд та вбачається з позовних вимог, предметом позову є право позивача на отримання всіх належних позивачу сум при звільненні з військової служби з військової частин НОМЕР_1 20.05.2023, та такими сумами позивач вважає все належне йому грошове забезпечення, яке йому було неправильно обраховане..
Частина друга статті 233 КЗпП України встановлює, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, із заявою про вирішення трудового спору працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
При цьому частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Отже, перебіг тримісячного строку звернення до суду починає облік з дня одержання працівником повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати.
Матеріали справи не містять, та відповідач не вказує про надання апелянту у день звільнення письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені апелянту при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати.
На виконання ухвали апеляційного суду від 29.10.2024 апелянт повідомив, що при звільненні з військової частини НОМЕР_1 йому на було вручене письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені апелянту при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати. Військова частина НОМЕР_1 вимог ухвали апеляційного суду від 29.10.2024 не виконала, не надала належним чином оформлені докази вручення апелянту письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені апелянту при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати.
Натомість апелянту були видана довідка датована 27.06.2024, яка містить відомості про нараховані та виплачені апелянту складові грошового забезпечення за час проходження апелянтом служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Матеріалами справи підтверджено, що, позов до суду був поданий 07.08.2024, тобто менш ніж через два місяці після отримання апелянтом довідки від 27.06.2024
При цьому, апеляційний суд зазначає про неможливість пропуску строку, який не почав свій відлік.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, наявність підстав для залишення без руху позовної заяви для порушення питання щодо поновлення строку звернення до суду та, як наслідок, наявності правових підстав для повернення позовної заяви.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин (щодо предмету спору, щодо наявності доказів отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні), що призвело до неправильного застосування норм процесуального права при вирішенні питання стосовно дотримання позивачем строків звернення до суду, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала - скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись 2-12, 72-78, 242, 294, 308, 311, 312, п. 1 та п.4 ч. 1 ст. 320, ст. ст. 322, 325, 328 КАС України,
Апеляційну ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі №400/7437/24 скасувати.
Справу №400/7437/24 повернути для продовження розгляду до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 03.12.2024
Суддя-доповідач С.Д. Домусчі
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький