02 грудня 2024 р. Справа № 520/5814/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2023, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.05.23 по справі № 520/5814/22
за позовом Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба
до ОСОБА_1
про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання у вищому військовому навчальному закладі,
Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (далі - позивач, ХНУПС ім. І.Кожедуба , апелянт ) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі- відповідач, ОСОБА_1 ), в якій просив:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ХНУПС ім. І.Кожедуба суму у розмірі 156 001,03 грн на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2023 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права у вигляді неправильного тлумачення закону, просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що відсутність ознайомлення відповідача з розрахунком коштів на відшкодування витрат не є помилкою, а є наслідком певних обставин, що не може звільнити його від обов'язку відшкодування.
Підпис ОСОБА_1 відсутній на загальному розрахунку коштів на відшкодування витрат, оскільки через декілька місяців після початку збройної агресії Російської Федерації особовий склад університету був розосереджений по країні з метою збереження життя та здоров'я курсантів, забезпечення освітнього процесу тощо. В умовах воєнного стану документи на розрахунок відпрацьовуються за місцем розташування фінансово-економічної служби, а саме: у м. Харків. Курсанти з метою підпису не переміщуються з місць навчань до зони, що була визначена зоною бойових дій на момент відрахування ОСОБА_1 . Сума стягнень доводилась курсанту з боку командирів в їх тимчасових місцях перебування чи навчання. Наразі немає можливості отримати підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з розрахунком , оскільки з 28.06.2022 він не навчається в університеті.
Апелянт зауважив, що відповідач, укладаючи контракт про проходження військової служби (навчання), поставивши особистий підпис, був обізнаний з тим, що з моменту дострокового розірвання контракту у нього виник обов'язок відшкодувати ті державні витрати, що були здійснені саме на його утримання.
Зазначив, що ані усна, ані письмова відмова не може бути єдиним чинником щодо виникнення у позивача права на стягнення коштів, що були витрачені на конкретно взяту особу- ОСОБА_1 . Вважав, що право вимоги з'явилось у позивача одночасно з розривом контракту, як і право добровільного відшкодування, але позивач не скористався даним часом для добросовісного виконання своїх зобов'язань.
Апелянт посилався на висновки Верховного Суду, зроблені ним у постановах від 21.01.2021 № 560/1389/20, від 16.10.2020 у справі № 1.380.2019.002683, а також на практику адміністративних судів першої інстанції в даній категорії справ.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.
Зазначив, що відповідач наказом від 27.06.2022 відрахував його від подальшого навчання за недисциплінованість, яка полягала у вчиненні ним ( на той час неповнолітнім) необережного кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.414 КК України (необережне поводження зі зброєю). Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 05.08.2022 його було визнано винним та призначено покарання у вигляді штрафу в сумі 17 000 грн. На час вчинення кримінального правопорушення та проголошення вироку суду він не мав жодних дисциплінарних стягнень, через які його можна було б відрахувати від навчання. Незважаючи на це, позивач відрахував його.
Відповідач зазначив, що перебував у той час у складних життєвих умовах: його батьки перебували на тимчасово окупованій РФ території України, з ними не було зв'язку, його рідний брат приймав участь у бойових діях як військовослужбовець ЗСУ. За цих обставин позивач фактично позбавив його місця тимчасового проживання (гуртожиток військового навчального закладу) та засобів до існування (грошове забезпечення військовослужбовця).
Наразі він є студентом іншого вищого військового закладу, у гуртожитку якого він мешкає.
Апелянт подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що відповідачем не оскаржено наказ позивача про його відрахування. Звернув увагу суду, що відповідач не спростував жодного доводу позивача, викладеного в апеляційній скарзі, не навів жодної судової практики, яка б підтверджувала його позицію. Апелянт звернув увагу суду на практику апеляційних адміністративних судів з тотожних позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Позивач проходив навчання та військову службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба з 19.07.2021 по 28.06.2022, що зазначено у позовній заяві позивача.
28.06.2022 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі ХНУПС ім. І. Кожедуба укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти.
Положеннями вказаного контракту передбачено, що відповідач зобов'язується відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов'язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, в якому проходить військову службу (навчання), у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти у випадках, визначених частиною 9 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
При цьому, положеннями вказаного контракту передбачено, що курсант добровільно бере на себе зобов'язання відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, в разі дострокового розірвання контракту через систематичне невиконання умов контракту, або невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану).
Наказом ХНУПС ім. І.Кожедуба від 27.06.2022 №174, зокрема, відповідача відраховано від подальшого навчання за недисциплінованість та, відповідно до пункту 36 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» припинено чинність дії контракту достроково, через службову невідповідність, з 28.06.2022.
Згідно з загальним розрахунком коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням відповідача, фактична сума витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 становить 156 001,03 грн.
Вказаною довідкою конкретизовано структуру витрат на утримання під час навчання, а саме: витрати по грошовому забезпеченню 123 943,90 грн, витрати по продовольчому забезпеченню 18 314,10 грн, витрати по медичному забезпеченню 1393,36 грн, витрати по речовому забезпеченню 4928,22 грн, витрати на комунальні послуги та спожиті енергоносії 7421,45 грн.
Доказів ознайомлення відповідача з вказаним розрахунком матеріали справи не містять.
У зв'язку з достроковим розірванням контракту, позивач вважає, що у відповідача виник обов'язок відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даною позовною заявою.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив с того, що право на звернення до суду у позивача у даній справі може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати.
В матеріалах справи відсутні докази ознайомлення відповідача із розрахунком витрат та відмови відповідача у добровільному порядку відшкодувати витрати, які є предметом стягнення у цій справі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон України №2232-ХІІ).
Відповідно до статті 24 Закону України №2232-ХІІ, початком проходження військової служби вважається: день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.
Згідно частини 10 статті 25 Закону України №2232-ХІІ курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів «д», «е», «є», «з», «и» пункту 1 та підпунктів «д», «е», «є», «ж», «з» пункту 2 частини п'ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - заклади вищої освіти) відповідно до підпунктів «д», «е», «є», «з», «и» пункту 1 та підпунктів «д», «е», «є», «ж», «з» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», витрат, пов'язаних з їх утриманням у закладі вищої освіти (далі - витрати), визначає Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 №964 (далі - Порядок №964).
Відповідно до положень пункту 7 Порядку №964, у разі відмови курсанта добровільно відшкодувати витрати, стягнення їх здійснюється у судовому порядку.
Відтак, за наведеного правового регулювання, право на звернення до суду у позивача у даній справі може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №340/685/19 та у постанові від 10.10.2019 у справі №140/721/19.
Водночас, на виконання вимог пункту 3 Порядку №964, наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління Державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 №419/831/240/605/537/219/534, затверджено Порядок розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (далі - Порядок розрахунку витрат).
Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 Порядку розрахунків витрат, у разі дострокового розірвання контракту, саме вищий навчальний заклад здійснює розрахунок фактичних витрат за видами забезпечення, про що складає відповідні довідки-розрахунки, а також зазначає суму відшкодування у наказі про звільнення курсанта.
Відтак, правильне вирішення спору у справі залежить від того, чи було відповідача ознайомлено із розрахунком витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, здійсненим відповідно до приписів Порядку №964 та Порядку розрахунку витрат, та запропоновано добровільно відшкодувати такі витрати.
Саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов'язано можливість звернення інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані відповідні навчальні заклади, із позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.
За наведеного, позивач був зобов'язаний здійснити розрахунок витрат, пов'язаних з утриманням відповідача у цьому вищому навчальному закладі , зазначити загальну суму відшкодування у відповідному наказі про звільнення курсанта, ознайомити з ним курсанта , а також надати йому час на добровільне відшкодування таких витрат.
У випадку, якщо відповідач відмовився б здійснити таке відшкодування у добровільному порядку, з наступного дня після спливу визначеного позивачем строку добровільного відшкодування, останній може звернутися до суду.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази щодо ознайомлення відповідача із розрахунком витрат та відмови відповідача у добровільному порядку відшкодувати витрати, які є предметом стягнення у цій справі.
Колегія суддів звертає увагу, що складений позивачем розрахунок не містить підпису відповідача, що мало б свідчити про його ознайомлення із сумою таких витрат, а тому позивачем не доведено факту відмови відповідача у відшкодуванні відповідачем витрат належними та допустимими доказами.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зауважив, що відповідач, укладаючи контракт про проходження військової служби (навчання), поставивши особистий підпис, був обізнаний з тим, що з моменту дострокового розірвання контракту у нього виник обов'язок відшкодувати ті державні витрати, що були здійснені саме на його утримання. Позивач вважав, що право вимоги про стягнення з відповідача витрат з'явилось у нього одночасно з розірванням контракту.
Зазначене твердження позивача спростовується наведеними вище положеннями нормативно-правових актів та судової практики.
Посилання апелянта на те, що відповідача не було ознайомлено із розрахунком витрат через військовий стан та через його місцезнаходження разом з іншими курсантами поза межами м. Харкова (в інших містах України), де розташовувалась фінансово-економічна служба університету, колегія суддів оцінює критично, оскільки позивач не був позбавлений можливості доведення до відома позивача зазначеного розрахунку через командирів, які перебували за місцем перебування (навчання) курсанта ОСОБА_1 .
Докази зворотного матеріали справи не містять.
Твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що сума стягнень доводилась курсанту ОСОБА_1 з боку командирів в їх тимчасових місцях перебування чи навчання жодними доказами не підтверджена.
Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2022 у справі №520/6757/22, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.07.2022 у справі № 480/1588/22, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06.09.2022 у справі №360/361/22, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.08.2022 у справі №120/19533/21-а, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2022 у справі №520/27185/21, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2021 у справі № 280/3222/21), на постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2022 у справі №620/13677/21, від 08.02.2023 у справі №620/1659/22, від 11.07.2023 у справі №620/775/23, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №560/4838/21, П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2023 у справі №400/1548/22, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.08.2023 у справі №520/7721/22, оскільки відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на висновки Верховного Суду, зроблені ним у постанові: від 21.01.2021 № 560/1389/20, тому що вони не є релевантними для справи, яка розглядається, оскільки у зазначеній справі після виключення відповідача зі списків особового складу університету , він зобов'язався відшкодувати витрати на утримання в університеті під час навчання частинами, про що свідчить його особистий підпис. Натомість в розглядуваній справі відсутні докази ознайомлення відповідача із розрахунком витрат, пов'язаних з його утриманням.
Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, зроблені ним у постанові від 16.10.2020 у справі № 1.380.2019.002683, колегія суддів також не приймає до уваги, тому що вони не є релевантними для справи, яка розглядається, оскільки у вказаній справі та розглядуваній справі відрізняються фактичні обставини справи, що не є подібними до справи, що розглядається.
Доводи апеляційної скарги зазначені вище висновки не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновку суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи, та не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального або процесуального права.
Таким чином, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2023 по справі № 520/5814/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін