Головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна
02 грудня 2024 р. Справа № 440/12526/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 року по справі № 440/12526/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
21.08.2023 року позивачка, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області) щодо виплати їй щорічної разової допомоги до 9 травня за 2018-2020 роки як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у меншому розмірі;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 з урахуванням виплаченої щорічної разової допомоги до 9 травня за 2018-2020 роки як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
В обґрунтування вимог ОСОБА_1 вказує на порушення відповідачем її права на одержання щорічної грошової допомоги до 9 травня за 2018-2020 рік у визначеному законом розмірі, а саме, - у розмірі, кратному восьми мінімальним пенсіям за віком.
Одночасно ОСОБА_1 фактично просить поновити їй строк звернення до суду з цим позовом, посилаючись на наявність поважних причин пропуску такого строку, - довготривалі перебування на лікуванні, у зв'язку зі станом здоров'я.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 року причини, вказані ОСОБА_1 в заяв про поновлення строку звернення до адміністративного суду, визнані неповажними. З підстав, встановлених ч. 1 ст. 123 КАС України позивачці наданий строк для визначення інших поважних причин пропуску нею строку звернення до суду.
За наслідками розгляду звернення ОСОБА_1 від 29.09.2023 року, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 року позовна заява ОСОБА_1 повернута останній. Суд визнав неповажними інші причини, наведені позивачкою, в обґрунтування причин пропуску нею строку звернення до адміністративного суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 року, задоволені вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 на означене судове рішення. Ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 року скасована, а справа № 440/12526/23 направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалю судді Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2022 року відкрито провадження у справі № 440/12526/23.
В ухвалі суддя зазначив, що позов ОСОБА_1 відповідає вимогам ст.ст. 160, 161, 172 КАС України, поданий особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, належить розглядати у порядку адміністративного судочинства та підсудний Полтавському окружному адміністративному суду, а також поданий у строк встановлений законом.
Заява ОСОБА_1 від 28.09.2023 року, якою остання, на вимоги суду, визначала інші поважні причини пропуску нею строку звернення до адміністративного суду, розглянута не була і процесуальне рішення щодо цієї заяви судом не приймалось.
У відзиві на позов ГУ ПФУ в Полтавській області зазначає, що ОСОБА_1 звертаючись до суду із позовними вимогами про перерахунок та виплату недоплаченої грошової допомоги до 09 травня за 2018-2020 роки, пропустила шестимісячний строк звернення до суду. Вказує, що постановами Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 року № 170, від 20.03.2019 року № 237, від 19.02.2020 року № 112 передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня у визначених розмірах здійснює орган соціального захисту населення через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами - за місцем їх проживання). Крім того, зазначає про те, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються КМУ в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області у відзиві на позов зазначив про те, що виплативши позивачці грошову допомогу до 5 травня за 2018 та 2019 року у розмірах, встановлених КМУ, діяв правомірно, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України, оскільки згідно приписів БК України саме на Кабінет Міністрів України у цей період було покладено визначення порядку та розміру зазначеної разової грошової допомоги. Крім того, відповідач вказує, що позивачкою пропущений строк звернення до суду з адміністративним позовом, встановлений ст. 122 КАС України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 року провадження у справі № 440/12526/23 у частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової допомоги до 9 травня за 2018 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у меншому розмірі та зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 з урахуванням виплаченої щорічної разової допомоги до 9 травня за 2018 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком закрито, з підстав, встановлених п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 року (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадження)) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Так, судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2019-2020 роки у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2019-2020 роки у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено про те, що виходячи із визначених у ч. 4 ст. 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги у 2019-2020 роках слід застосовувати не Постанови № 237, № 112, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Також суд зазначив, що Уряд України, обмежуючи розмір грошової допомоги до 5 травня у 2019 та у 2020 році у постановах № 237, № 112, всупереч правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020, зумовив ситуацію, де розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги постанови Кабінету Міністрів України, вимушені діяти з порушенням прав та гарантій осіб, на яких поширюються положення Закону № 3551-XII. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог постанови № 325, не звільняє Центр від відповідальності за порушення конституційного права позивачки на належний соціальний захист.
Не погоджуючись із судовим рішенням, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі відповідач, Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Аргументи, наведені відповідачем Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеним у відзиві на позов.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти вимог апеляційної скарги відповідача та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 року залишити без змін.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 317 КАС України слід частково скасувати та змінити, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка, ОСОБА_1 є інвалідом другої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 9).
Відповідно до довідки Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат ОСОБА_1 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2019 року № 237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги», передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»» проведена виплата щорічної разової грошової допомоги за 2019 рік, як особі з інвалідністю другої групи, в сумі - 3 400,00 грн.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» ОСОБА_1 проведена виплата щорічної разової грошової допомоги за 2020 рік, як особі з інвалідністю другої групи, в сумі - 3 640,00 (а.с. 155).
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22.10.1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі - Закон № 3551-XII).
01.01.1999 року набрав чинності Закон № 367-ХІV, яким ст. 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною четвертою такого змісту:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомог у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Законом України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01.01.2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, із набуттям чинності Закону України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», на законодавчому рівні Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленого ст. 13 Закону № 3551-XII.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 20.03.2019 року № 237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 237), згідно якої, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» встановлено, що у 2019 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад, у таких розмірах: інвалідам війни ІІ групи - 3 400,00 гривень.
Колегія суддів зазначає, що вказані положення ст. 13 Закону № 3551-XII та Постанови № 237 на час проведення відповідачем виплати ОСОБА_1 у 2019 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня були чинними, та не визнані неконституційними.
У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року №3-р/2020 (справа №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яке передбачало, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Частиною першою ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У пункті другому Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 з 27.02.2020 року відновлено дію ст.13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення № 4-зп від 03.10.1997 року у справі набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Враховуючи, що на час здійснення у 2019 році виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня Закон України від 28.12.2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» в установленому порядку не був визнаний таким, що не відповідає Конституції України, то в даному випадку, відповідач обґрунтовано застосував норми Закону України від 28.12.2014 N 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відноси» та постанови Кабінету Монстрів України від 20.03.2019 року № 237.
Водночас, Кабінет Міністрів України у Постанові № 112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи здійснюється у розмірі 3 640 грн (підпункт 1 пункту 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 13 цього Закону.
Пунктом третім Постанови № 112 наказано Міністерству фінансів і Державній казначейській службі забезпечити до 06.04.2020 року перерахування коштів Міністерству соціальної політики для їх спрямування регіональним органам соціального захисту населення з метою виплати грошової допомоги.
Відповідно до Положення про Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, затвердженого розпорядженням голови Полтавської ОДА від 17.10.2016 року № 460, головним завданням Центру, зокрема, є підготовка документів на виплату всіх видів соціальної допомоги.
Оскільки, на час виплати ОСОБА_1 у 2020 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня діяли норми ст. 13 Закону № 3551-XII в редакції до змін, внесених Законом України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, яка полягає у виплаті позивачці означеної допомоги у розмірі 3.640 грн.
При цьому, колегією суддів ураховуються висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року у справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20).
Доказів виплати ОСОБА_1 означеної допомоги до 27.02.2020 року відповідач судам першої та апеляційної інстанцій не надав.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, скасування рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 року в частині, якою судом визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2019 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2019 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачкою встановленого ст.122 КАС України строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, колегія суддів зазначає, що вказане питання було предметом розгляду Другим апеляційним адміністративним суду від 29.02.2024 року, за наслідками якого скасована ухвала Полтавського окружного суду від 04.10.2023 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 .
За правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 27.05.2021 року у справі № 140/3708/19, - системний аналіз положень ст. 123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Так, ст. 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.
Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (ч. 3 та 4 ст. 123 КАС України).
На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд указував у постановах від 11.02.2021 року у справі № 140/2046/19, від 10.06. 2020 року у справі № 620/1715/19, від 23.09.2020 року у справі № 640/5645/19, від 03.12.2020 року у справі № 817/660/18, від 17.03.2021 у справі № 160/3092/20, від 18.03.2021 у справі № 640/23204/19, від 20.04.2021 року у справі № 640/17351/19, від 27.02.2021 року у справі № 140/3708/19.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 року у справі №815/91/18.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Частинами першою та четвертою статті 17-1 Закону № 3551-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Таким чином, шестимісячний строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати щорічної разової допомоги та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачці недоплачену грошову допомогу до 5 травня обчислюється за 2018 рік - з 30.09.2018 року, за 2019 рік - з 30.09.2019 року; за 2020 рік - з 30.09.2020 року.
Зазначений висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 06.02.2018 року у справі №607/7919/17.
Отже, вищевказаний строк звернення до суду з позовом закінчився за 2018 рік - 31.03.2019 року, за 2019 рік - 31.03.2020 року, за 2020 рік - 31.03.2021 року.
ОСОБА_1 з даним позовом звернулась до суду лише 21.08.2023 року (згідно з поштовим трекінгом 3750034659320 а.с.38), тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду.
За правилами частини першої ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними при вирішенні питання щодо поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин у справі. При цьому доведення поважності причин пропущення строку звернення до суду покладається на особу, яка звертається із апеляційною скаргою та заявою/клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду необхідно виходити з того, що причина пропущення строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
В обґрунтування поважності підстав пропуску строку звернення до суду з позовною заявою ОСОБА_1 посилається на тяжкий стан здоров'я. В підтвердження зазначених обставин позивачкою надано до суду: посвідчення інваліда війни 2 групи (а.с.9); довідку № 1622000122 в тому, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Полтавській області і отримує пенсію по інвалідності (а.с.14 зворот); виписку із медичної карти стаціонарного хворого від 24.05.2019 року № 960 щодо знаходження у стаціонарі з 04.05.2018 року по 24.05.2018 року (а.с.24); виписний епікриз № 8456 щодо перебування на лікуванні з 30.07.2018 року по 19.08.2018 року (а.с.85 зворот); виписний епікриз № 9234 щодо перебування на обстеженні та лікуванні з 20.08.2018 року по 24.08.2018 року (а.с.84 зворот); виписку із медичної карти стаціонарного хворого від 08.01.2019 року № 2603 щодо знаходження у стаціонарі з 19.12.2018 року по 08.01.2019 року (а.с.21); виписний епікриз б/н щодо перебування на стаціонарному обстеженні і лікуванні з 11.11.2019 року по 15.11.2019 року (а.с.46); довідку КП "Лубенська лікарня інтенсивного лікування" № 247 від 04.11.2019 року в тім, що ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку на лікуванні з приводу ряду хронічних захворювань (а.с16); виписний епікриз б/н щодо перебування на лікуванні з 28.09.2020 року по 18.10.2020 року (а.с.33), виписний епікриз б/н щодо перебування на лікуванні з 12.02.2021 року по 01.08.2021 року (а.с.32); виписний епікриз з історії хвороби № 10542 щодо перебування в обласному урологічному центрі з 30.05.2022 року по 08.06.2022 року (а.с.30); консультативний висновок спеціаліста онколога від 09.08.2022 року (а.с.20).
Із поданих позивачкою доказів вбачається, що періоди лікування ОСОБА_1 протягом 2018-2022 року у сукупності із характером поставлених діагнозів, свідчать про необхідність тривалого та майже безперервного лікування позивачки.
Вказані обставини свідчать про те, що позивачка ОСОБА_1 не мала реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчиняти активні дії щодо отримання щорічної разової допомоги до 5 травня за 2018-2020 роки у належному розмірі, зокрема, шляхом звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк.
Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21.05.2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22.07.2021 року у справі № 340/141/21, від 16.09.2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12.09.2022 року у справі № 120/16601/21-а.
Постановою Великої палати Верховного Суду від 05.12.2018 року в справі № П/9901/736/18 встановлено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцією якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів зазначає, що постійне лікування позивачки, пов'язане із тяжким станом здоров'я, ускладнило їй своєчасне звернення до адміністративного суду з цим позовом, що свідчить про поважність причин пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заяви позивачки ОСОБА_1 від 29.09.2023 року про наявність поважних причин пропуску нею процесуального строку звернення до адміністративного суду та про необхідність поновлення ОСОБА_1 цього строку.
Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).
Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміні рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України).
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог ч. 6 ст. 139 КАС України немає.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 317, 321, 32 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року скасувати в частині, якою судом визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2019 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2019 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Змінити рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року доповнивши резолютивну частину рішення наступним абзацом:
«Заяву ОСОБА_1 від 29.09.2023 року про поновлення пропущеного строку звернення до суду - задовольнити.
Визнати поважними наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновити пропущений строк.»
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року по справі № 440/12526/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова