20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 456/1025/22
провадження № 61-14882св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк»), приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христина Миколаївна,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 травня 2023 року у складі судді Саса С. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2022 року ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М. (далі - приватний нотаріус Барбуляк Х. М.) про визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора (нотаріуса) про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, зобов'язання вчинити дії.
Позов мотивований тим, що 24 вересня 2008 року між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» укладений кредитний договір № 629/3-182 зі сплатою ставки за кредитом 15 % річних з кінцевим терміном повернення до 23 вересня 2028 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 24 вересня 2008 року між позивачем та банком укладений іпотечний договір № 5390, за умовами якого позивач (іпотекодавець) передала в іпотеку банку як забезпечення зобов'язання будинок загальною площею 337,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,586 га, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Надалі, 30 липня 2009 року, укладений договір про внесення змін до договору іпотеки.
Згідно з рішенням АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року № 5/2019 припинено це товариство шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», де у підпункті 1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року.
У серпні 2020 року АТ «Альфа-Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_5 , третя особа - служба у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право на користування майном та зняття їх з реєстраційного обліку. В додатках до позовної заяви банк долучив витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 205037358. Проаналізувавши цей витяг, позивачу стало відомо, що 19 березня 2020 року державний реєстратор - приватний нотаріус Барбуляк Х. М. зареєструвала за іпотекодержателем АТ «Альфа-Банк» майно, а саме: земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, для обслуговування житлового будинку, а також житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , про що внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 23 березня 2020 року, індексний номер 51737345.
Рішення державного реєстратора (нотаріуса) від 23 березня 2020 року про державну реєстрацію земельної ділянки, відповідно до якого, було звернуто стягнення на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», тобто, перереєстровано за іпотекодержателем та рішення державного реєстратора (нотаріуса) від 23 березня 2020 року, індексний номер 51737345, про державну реєстрацію житлового будинку з кафе є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки приватний нотаріус звернув стягнення на нерухоме майно, в той час коли предмет іпотеки перебував під обтяженнями, накладеними виконавчою службою згідно з постановою від 15 липня 2019 року у виконавчому провадженні № 59491747, яка винесена приватним виконавцем Маковецьким З. В., стосовно примусового виконання виконавчого листа № 456/2268/14 від 06 травня 2016 року. Цей арешт, накладений на предмет іпотеки був перешкодою для здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки, а тому нотаріус повинен був відмовити у проведенні такої реєстрації.
ОСОБА_1 просила:
визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Барбуляк Х. М. про скасування запису про право власності ОСОБА_1 на будинок загальною площею 337,4 кв. м, житловою площею 102,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, для обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати протиправними та скасувати рішення приватного нотаріуса Барбуляк Х. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51737345 від 23 березня 2020 року про державну реєстрацію права на об'єкт нерухомого майна будинок загальною площею 337,4 кв. м, житловою площею 102,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк» та рішення приватного нотаріуса Барбуляк Х. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51738339 від 23 березня 2020 року про державну реєстрацію права на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, для обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк»;
зобов'язати приватного нотаріуса Барбуляк Х. М. скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 березня 2020 року, індексний номер 51737345, на об'єкт нерухомого майна - будинок загальною площею 337,4 кв. м, житловою площею 102,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк» та про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 березня 2020 року , індексний номер 51738339, на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, для обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 травня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що нормами Закону України «Про іпотеку» передбачено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові: на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань.
Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки. Водночас взяті на себе зобов'язання за кредитним договором позивач не виконав у повному обсязі і на час звернення з позовом до суду.
Наявність зареєстрованої заборони на відчуження майна, під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та отримання останнім письмової вимоги про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором. Відповідач виконав необхідні умови, що підтверджується рекомендованими відправленнями з вимогою іпотекодержателя про виконання порушеного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.Відповідно до пункту 6.2 іпотечного договору усі повідомлення за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача.
Зареєстрована заборона на відчуження майна, під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем, тому суд вважав, що рішення державного реєстратора (нотаріуса) Барбуляк Х. М. про державну реєстрацію земельної ділянки та про державну реєстрацію житлового будинку з кафе є правомірним та не підлягають скасуванню.
Суд першої інстанції вказав, що оцінка спірного майна була замовлена іпотекодержателем, зважаючи на вимоги чинного законодавства щодо обов'язковості встановлення вартості майна на дату набуття права власності на нього, подальшого визначення розміру, оплати державного мита і військового збору до Державного бюджету України, що підтверджується висновком про вартість майна ТОВ «Бізнес АССІСТ» від 18 березня 2020 року.
За таких обставин суд зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача, адже вони є безпідставними та необґрунтованими.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 травня 2023 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що для вирішення спору у цій справі необхідним є з'ясування можливості іпотекодержателя реалізувати своє право, передбачене статтею 37 Законом України «Про іпотеку», а саме набути право власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли наявне обтяження щодо цього майна, зареєстроване після реєстрації права іпотеки щодо такого майна, та після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування».
Установлено, що право іпотеки виникло у 2007 році, арешт на предмет іпотеки накладено у 2018 році, а спірна реєстрація за фінансовою установою проведена у 2020 році. Таким чином, встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, проте помилився щодо підстав для такої відмови, адже вдався до аналізу законності/незаконності процедури реєстрації. У задоволенні позову належало відмовити за безпідставністю.
Суд апеляційної інстанції також вказав, що аналіз змісту позовної заяви та заяви про зміну предмета позову свідчить, що у цих документах позивач вказала підставами позову те, що на момент проведення реєстраційних дій щодо нерухомого майна, був накладений арешт на це майно в рамках виконавчого провадження. Тому суд не здійснював перевірку доводів апеляційної скарги щодо недотримання відповідачем процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а також щодо подвійного звернення стягнення на предмет іпотеки, та захисту інтересів відповідача у зв'язку із наявністю рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені обставини справи, підтверджують, що спір у позивача виник саме з АТ «Сенс Банк» з приводу порушення права власності позивача на спірне нерухоме майно внаслідок реєстрації за банком такого права. Тому приватний нотаріус є неналежним відповідачем, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог, пред'явлених до нього, слід було відмовити у зв'язку з пред'явленням їх до неналежного відповідача, тобто з інших правових підстав. Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову в цій частині, але помилився щодо мотивів такої відмови.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди під час вирішення справи не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, у подібних правовідносинах. Крім того, суди неправильно застосували норми матеріального права, а також допустили порушення норм процесуального права;
апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме не надав оцінки наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про звернення стягнення на предмет іпотеки;
відповідач використав судовий спосіб захисту порушеного права під час розгляду справ № 456/3367/14-ц та № 456/2268/14;
суди не дослідили договір іпотеки та не встановили, чи містить він застереження щодо способів звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, суди не встановили чи укладався між сторонами договір про задоволення вимог іпотекодержателя;
договір іпотеки між сторонами укладено відповідно до норм Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», щодо використання іпотекодержателями позасудових способів звернення стягнення на предмет іпотеки. Суди не звернули уваги на ту обставину, що зміни до договору іпотеки не вносилися після внесення змін до Закону України «Про іпотеку»;
суди не надали оцінки усім доводам позовної заяви. Крім того, у матеріалах справи немає доказів вручення позивачу попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки;
недотримання правил про повідомлення боржника та іпотекодавця про заборгованість перешкоджає зверненню стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, але не перешкоджає реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.
Аргументи інших учасників справи
У березні 2024 року АТ «Сенс Банк» поштою та через систему «Електронний суд» подало відзив, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
у касаційній скарзі позивач ввела в оману Верховний Суд з метою відкриття касаційного провадження у справі;
посилання позивача щодо відсутності повідомлення боржника та іпотекодавця про заборгованість, що перешкоджає зверненню стягнення на предмет іпотеки, є безпідставним та спростовуються матеріалами справи;
доводи позивача на те, що у цій справі має місце подвійне стягнення, необґрунтовані, адже фактично стягнення коштів з позивача не відбулось. При цьому кредитний та іпотечний договори не припинені та станом на час здійснення спірної державної реєстрації недійсними не визнавались;
твердження позивача про наявність арешту предмета іпотеки на час прийняття оскаржуваного рішення є немотивованими, адже існування арешту не було та не могло бути перешкодою для проведення державної реєстрації суб'єктом владних повноважень;
основним мотивом подання касаційної скарги є уникнення необхідності виконання зобов'язань за кредитним договором.
У червні 2024 року від АТ «Сенс Банк» до суду надійшли письмові пояснення.
Банк зазначав, що оскаржувана реєстраційна дія відбулась 19 березня 2020 року. Аналіз норми пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, (в редакції, чинній на час здійснення реєстраційної дії) свідчить, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, обтяжень речових прав на передане в іпотеку майно, у тому числі внесення після державної реєстрації іпотеки іпотекодавця до Єдиного реєстру боржників, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Тому підстав для задоволення позовних вимог немає.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 456/1025/22 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У лютому 2024 року матеріали справи № 456/1025/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 05 лютого 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 334/7136/17, від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 24 вересня 2008 року між ОСОБА_4 і Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк») укладений договір кредиту № 629/3-182 зі сплатою ставки за кредитом у розмірі 15 % річних, з кінцевим терміном повернення до 23 вересня 2028 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором 24 вересня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та банком укладений іпотечний договір № 5390, за умовами якого позивач та іпотекодавець передала в іпотеку банку як забезпечення зобов'язання будинок загальною площею 337,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,586 га, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
09 лютого 2007 року між ОСОБА_3 та АКБСР «Укрсоцбанк» укладений договір кредиту № 629/3-022 зі сплатою ставки за кредитом 13 % річних та кінцевим терміном повернення до 09 лютого 2022 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором кредиту 09 лютого 2007 року між позивачем та банком укладений іпотечний договір № 620, за умовами якого позивач та іпотекодавець передали в іпотеку банку як забезпечення зобов'язання будинок загальною площею 254,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,586 га, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
16 листопада 2007 року та 24 вересня 2008 року укладені договори про внесення змін до договору іпотеки від 09 лютого 2007 року.
15 жовтня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» прийнято рішення № 5/2019 про припинення товариства шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», в підпункті 1.2 якого визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року.
Станом на час розгляду справи судом першої інстанції найменування АТ «Альфа-Банк» змінено на АТ «Сенс Банк».
23 березня 2020 року приватний нотаріус Барбуляк Х. М. прийняла рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень № 51737345, яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк».
Відповідно до витягу з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності право власності на житловий будинок з кафе загальною площею 337,4 кв. м, житловою 102,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано приватним нотаріусом Барбуляк Х. М. за АТ «Альфа Банк», підстава виникнення права власності: копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 17 жовтня 2019 року № 1400046055537; копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 17 жовтня 2019 року № 1400046055553; копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 17 жовтня 2019 року № 1400046055529; копія повідомлення АТ «УКРСОЦБАНК» від 04 жовтня 2019 року № USB/340; іпотечний договір від 09 лютого 2007 року № 620, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М. М.; договір про внесення змін до іпотечного договору від 24 вересня 2008 року № 5389, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М. М.; договір про внесення змін до іпотечного договору від 16 листопада 2007 року № 8004, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М. М.
23 березня 2020 року приватний нотаріус Барбуляк Х. М. прийняла рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень № 51738339, яким проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, за АТ «Альфа-Банк».
Згідно з даними з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4625382000:01:014:0130, зареєстровано за АТ «Альфа Банк» приватним нотаріусом Барбуляк Х. М., підстава виникнення права власності: копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 17 жовтня 2019 року № 1400046055537; копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 17 жовтня 2019 року № 1400046055553; копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 17 жовтня 2019 року № 1400046055529; копія повідомлення АТ «УКРСОЦБАНК» від 04 жовтня 2019 року № USB/340; іпотечний договір від 09 лютого 2007 року № 620, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М. М.; договір про внесення змін до іпотечного договору від 24 вересня 2008 року № 5389, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М. М.; договір про внесення змін до іпотечного договору від 16 листопада 2007 року № 8004, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М. М.
Власником житлового будинку та земельної ділянки, станом на момент розгляду справи судами обох інстанцій залишається АТ «Сенс Банк».
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З. В. від 12 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 57672040 (яка була чинна станом на 23 березня 2022 року), винесеною при примусовому виконанні виконавчого листа № 456/2268/14 від 06 травня 2016 року, вирішено описати майно боржника ОСОБА_1 та накласти арешт на майно боржника, зокрема, на житловий будинок та земельну ділянку, які були предметом іпотеки, згідно з договором від 09 лютого 2007 року.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі
№ 519/2-5034/11).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Відповідно до частини першої - четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент вчинення оскаржуваних реєстраційних дій) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору (пункт 5 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
03 липня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII (далі - Закон № 2478-VIII). Згідно з пунктом 10 розділу І цього Закону частину четверту статті 24 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» парламент доповнив пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі «державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) зазначено, що:
«47. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що іпотека за договором іпотеки була зареєстрована за АКБ «ТАС-Комерцбанк» ще 29 серпня 2007 року. Значно пізніше - 4 квітня 2018 року - приватний виконавець зареєстрував обтяження на предмет іпотеки. Той факт, що іпотека зареєстрована саме за позивачкою лише 18 січня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав і договору відступлення права вимоги за іпотечним договором не змінює факту виникнення у банку права іпотеки на квартиру 29 серпня 2007 року.
48. Отже, за змістом пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону
№ 1952-IV станом на день звернення до суду позивачки, яка набула від банку права іпотекодержателя щодо іпотеки, зареєстрованої за банком ще 29 серпня 2007 року, наявність обтяження речових прав на квартиру, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі постанови приватного виконавця про арешт майна боржника, не могло бути підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на квартиру у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Така підстава для відмови існувала до моменту введення в дію 4 лютого 2019 року Закону № 2478-VIII (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 грудня 2019 року у справі № 923/880/18 (пункти 4.44-4.45).
49. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивачка не довела порушення її права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру через накладення на неї арешту приватним виконавцем.
50. Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити його вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку» (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 листопада 2020 року у справі № 761/31581/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18). Наявність арешту, накладеного на предмет іпотеки, не порушує пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 березня 2021 року у справі № 2-6875/10, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 686/1953/13-ц).
51. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що накладений на предмет іпотеки арешт є перешкодою для іпотекодержателя для звернення стягнення на це майно. Але обставини тієї справи, яку згадує у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах позивачка, були відмінними від обставин справи № 346/1305/19. У тій справі позивач як іпотекодержатель дізнався про порушення свого права 30 червня 2016 року під час спроби у нотаріуса звернути стягнення на предмет іпотеки і у жовтні 2016 року звернувся до суду з вимогою про звільнення майна з-під арешту. Як на час, коли позивач дізнався про порушення свого права, так і на час звернення до суду, пункт 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV передбачав, що зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови в державній реєстрації прав. Не було припису, який би дозволяв державному реєстратору провести державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за наявності зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень. Таким приписом (пунктом 7) парламент доповнив частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV на підставі Закону № 2478-VIII, введеного в дію 4 лютого 2019 року».
У постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 2-5285/10 (провадження № 61-8422св20) зазначено, що: «іпотека за договором іпотеки була зареєстрована за АБ «Укоопспілка» ще 25 червня 2007 року. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 червня 2010 року накладено арешт на предмет іпотеки. Той факт, що іпотека зареєстрована саме за ОСОБА_3 лише 24 вересня 2019 року на підставі договорів відступлення права вимоги не змінює факту виникнення у банку права іпотеки на квартиру 25 червня 2007 року. Отже, за змістом пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» станом на день звернення до суду ОСОБА_3, яка набула від банку права іпотекодержателя щодо іпотеки, зареєстрованої за банком ще 25 червня 2007 року, наявність обтяження речових прав на квартиру, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 червня 2010 року про арешт майна боржника, не могло бути підставою для відмови ОСОБА_3 у державній реєстрації права власності на квартиру у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Така підстава для відмови існувала до моменту введення в дію 04 лютого 2019 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 грудня 2019 року у справі № 923/880/18 (пункти 4.44-4.45)). З огляду на викладене ОСОБА_3 не доведено порушення її права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру через накладення на неї арешту ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 червня 2010 року».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
необхідним є вирішення питання чи може іпотекодержатель реалізувати своє право, передбачене статтею 37 Законом України «Про іпотеку», а саме набути право власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли наявне обтяження щодо цього майна, зареєстроване після реєстрації права іпотеки щодо такого майна, та після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування»;
суди встановили, що право іпотеки виникло у 2007 році, арешт на предмет іпотеки накладено у 2018 році, а спірна реєстрація проведена у 2020 році за фінансовою установою;
апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що, встановивши такі обставини, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову, проте помилився щодо мотивів такої відмови, адже вдався до аналізу законності/незаконності процедури реєстрації. У задоволенні позову належало відмовити за їх безпідставністю;
суд апеляційної інстанції також правильно зазначив, що аналіз змісту позовної заяви та заяви про зміну предмета позову свідчить, що підставами позову позивач вказала те, що на момент проведення реєстраційних дій щодо нерухомого майна, був накладений арешт на це майно в рамках виконавчого провадження. Проте з урахуванням норм статей 13, 367 ЦПК України апеляційний суд не здійснює перевірку доводів апеляційної скарги щодо недотримання відповідачем процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а також щодо подвійного звернення стягнення на предмет іпотеки, та захисту інтересів відповідача у зв'язку із наявністю рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про зміну рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині у спосіб її викладення у редакції постанови апеляційного суду.
Аргумент касаційної скарги про те, що у матеріалах справи немає доказів вручення позивачу попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки спростовуються рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а. с. 93).
Доводи касаційної скарги про те, що іпотечний договір не містить іпотечного застереження спростовуються положеннями статті 4 іпотечного договору від 09 лютого 2007 року (а. с. 89).
Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 334/7136/17, від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15, правильних висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, зводяться до незгоди скаржника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та переоцінки доказів. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції, яке змінене апеляційним судом, та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, то підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 травня 2023 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Львівського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко