Ухвала
Іменем України
21 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 296/3552/21
провадження № 61-14782ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про відшкодування збитків, заподіяних злочином, і відновлення становища, що існувало до його порушення шляхом визнання недійсним договору комісії, визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, витребування майна з чужого незаконного володіння,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про відшкодування збитків, заподіяних злочином і відновлення становища, що існувало до його порушення шляхом визнання недійсним договору комісії, визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що позивачці ОСОБА_1 на праві власності належав автомобіль марки Honda Pilot, 2014 року випуску. У травні 2020 року вона передала автомобіль ОСОБА_7 для тимчасового використання з правом подальшого викупу за 21 500 доларів США. Проте внаслідок незаконних дій ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 організовано підробку документів з метою заволодіння майном позивачки шахрайським шляхом і перереєстрації права власності на даний автомобіль. Належний позивачу автомобіль за відсутності її згоди перереєстрований на іншу особу - ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ФОП ОСОБА_3 , яка начебто діяла від імені позивачки на підставі договору комісії, та ОСОБА_4 , та в подальшому неодноразово відчужувався, кінцевим власником є ОСОБА_6 .
Фактично спірний автомобіль вибув з власності позивачки без її згоди та поза межами вільного волевиявлення, що відповідно до статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу. Позивачка не укладала жодних договорів, не здійснювала будь-яких дій, спрямованих на відчуження належного їй автомобіля, жодних договорів купівлі-продажу, договору комісії не укладала, грошових коштів не отримувала. Спірний автомобіль вибув із власності позивачки без її волевиявлення на відчуження цього майна з порушенням норм закону, що є підставою для його витребування у кінцевого набувача ОСОБА_6 відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. Таким чином, відносно позивачки було скоєно злочин, про що вона подала заяву до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення та на підставі чого було відкрито кримінальне провадження за № 12020065020000881. В ході досудового розслідування будо проведено експертизу, відповідно до висновку якої встановлено, що «підпис під графою «Комітент ОСОБА_1 » у наданому на дослідження договору комісії № 02234 від 26 травня 2020 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Також позивачка зазначає, що злочинними діями відповідачів їй було завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в 50 000 грн.
ОСОБА_1 просила:
визнати недійсними договір комісії та договір купівлі-продажу;
витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 автомобіль;
стягнути солідарно з відповідачів на її користь моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн;
стягнути судові витрати.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2023 року у складі судді: Єдаменко С. В., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:
стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 951,60 грн, а разом 10 951,60 грн;
витребувано у ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 автомобіль марки Honda Pilot, 2014 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , технічний паспорт та ключі до замка запалення від вказаного автомобіля.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19);
добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17);
разом з цим, відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
при задоволенні позову в частині витребування майна, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_6 пояснив, що автомобіль, належний його братові - відповідачеві ОСОБА_5 , був на нього переоформлений, жодних доказів укладання договору купівлі-продажу або іншого відплатного договору між братами до суду не додано, інші докази оплатності придбання ОСОБА_6 спірного автомобіля в матеріалах справи відсутні. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції виснував, що відповідач ОСОБА_6 набув спірний транспортний засіб шляхом безоплатного придбання у свого брата ОСОБА_5 . При цьому, таке придбання відбулось вже під час розгляду цієї цивільної справи. Враховуючи викладене, позовна вимога щодо витребування від ОСОБА_6 спірного транспортного засобу підлягає задоволенню;
при відмові у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору комісії та договору купівлі-продажу, суд першої інстанції зазначив, що судом встановлено, що позивачка не підписувала договір комісії № 02234 від 26 травня 2020 року з ФОП ОСОБА_3 та, відповідно, не уповноважувала останню укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу № 02234 від 26 травня 2020 року, який був укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Оскільки договір комісії № 02234 від 26 травня 2020 року складений з ФОП ОСОБА_3 від імені позивачки є неукладеним, він не може бути визнаним недійсним в судовому порядку через відсутність будь-яких реальних правовідносин між сторонами. При цьому, та обставина що сторонами договір не укладався, позивачкою він не підписувався, є фактичною обставиною, як встановлена судом при визначенні підставі для витребування спірного автомобіля від відповідача та для надання оцінки обґрунтованості вимог про стягнення моральної шкоди. За таких обставин, не є належним способом захисту прав позивачки вимоги визнати недійсним договір комісії № 02234 від 26 травня 2020 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та договір купівлі-продажу транспортного засобу № 02234 від 26 травня 2020 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оскільки договір комісії позивачкою не укладався, підпис на відповідному документі належить не позивачці, а іншій особі. Вказане виключає волевиявлення позивачки на відчуження спірного автомобіля як безпосередньо, так і через залучену третю особу - комісіонера, з яким позивачки фактично в жодні правовідносини не вступала;
при визначенні розміру моральної шкоди суд виходив з того, що позивачці було заподіяно моральну шкоду, яка пов'язана із підробкою її підпису у договорі комісії та договорі купівлі-продажу транспортного засобу, що стало причиною того, що вона змушена з'являтись до правоохоронних органів для проведення слідчих дій, не може тривалий час користуватись належним їй майном. Зважаючи на вимоги розумності та справедливості суд зробив висновок про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
Додатковим рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2023 року:
заяву адвоката Кудіної М. Г., яка діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково;
стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн, а саме по 16 666,66 грн з кожного.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
26 вересня 2023 року представником позивачки подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідачів на користь позивачки витрат на правову допомогу в розмірі 62 000,00 грн;
ураховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд зробив висновок про необхідність часткового задоволення заяви та ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на користь позивачки понесених витрат на правову допомогу в розмірі 50 000,00 грн, а саме по 16 666,00 грн з кожного.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2024 рокуапеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2023 року та додаткове рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2023 року задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на додаткове рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2023 року залишено без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2023 року та додаткове рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що
можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці;
правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи;
під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі;
за змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб;
відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено;
у випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно;
викладене дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею;
не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування;
якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого;
цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача;
власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає;
подібні висновки щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача із застосуванням правового механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України, у випадку добровільної передачі автомобіля у тимчасове користування, тобто за наявності відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі також було висловлено Верховним Судом у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20) та у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23);
апеляційний суд зазначив, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у частині витребування майна із чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача поза його волею на підставі договору комісії № 02234 від 26 травня 2020 року, за яким ФОП ОСОБА_3 продала автомобіль. Оскільки підпис в договорі комісії від імені ОСОБА_1 виконано іншою особою, то автомобіль підлягає витребуванню від ОСОБА_6 , як останнього набувача.
апеляційний суд виходив того, що у цій справі встановлено, що в травні 2020 року ОСОБА_1 на підставі усної домовленості передала належний їй автомобіль ОСОБА_7 для тимчасового користування з правом подальшого викупу за ціною 21500 дол. Автомобіль ОСОБА_7 не повернуто, до ОСОБА_7 ніякі вимоги не заявлялися. У подальшому спірний транспортний засіб було відчужено на підставі договору комісії та договорів купівлі-продажу. В частині відмови у визнанні договору комісії та договорів купівлі-продажу недійсними судове рішення не оскаржується. Останнім набувачем став ОСОБА_6 . З огляду на встановлені судом в цій справі обставини добровільного передання позивачем належного йому автомобіля ОСОБА_7 для тимчасового користування з правом подальшого викупу на підставі усної домовленості, а також з урахуванням особливостей правого режиму транспортного засобу як рухомого майна, колегія суддів вважає, що спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_1 з її волі, а тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача. На зазначені обставини суд першої інстанції не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про витребування майна у добросовісного набувача. Указане узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20), у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23);
оскільки рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, підлягає також скасуванню додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу.
31 жовтня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подаладо Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року, у якій ОСОБА_8 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.
У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що в судовому засіданні 20 серпня 2024 року у суді апеляційної інстанції позивачка не була присутня, представник позивача не змогла взяти участь у даному судовому засіданні в режимі відеоконференції через технічні збої в роботі ВКЗ і судове засідання відбулось без їх участі. Того ж дня через указані події було розірвано договір з адвокатом Кудіною М. Г. як представником позивача. Станом на 29 жовтня 2024 року копію повного тексту постанови в порядку, визначеному статтею 272 ЦПК України так і не було отримано. З текстом оскарженої постанови позивачка ознайомилась лише з ЄДРСР.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу (частина друга та третя статті 390 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16; від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19; від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19; від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16; від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17; від 19 січня 2022 року у справі № 243/2282/20.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
рішення та додаткове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим;
судом першої інстанції констатовано, що відповідач ОСОБА_6 визнав, що автомобіль, належний його братові ОСОБА_5 , був на нього переоформлений, жодних доказів укладення договору купівлі-продажу або іншого відплатного договору між братами до суду не додано, інші докази оплатності придбання ОСОБА_6 спірного автомобіля в матеріалах справи відсутні. З урахуванням правових позицій Верховного Суду, у розрізі спірних правовідносин, та положень ЦК України суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що відповідач ОСОБА_6 набув спірний транспортний засіб шляхом безоплатного придбання у свого брата ОСОБА_5 , при цьому, таке придбання відбулось вже під час розгляду цієї цивільної справи. Тому суд першої інстанції постанови законне та обґрунтоване рішення про те, що позовна вимога щодо витребування від ОСОБА_6 спірного транспортного засобу підлягає задоволенню. Апеляційним судом не ураховано, що відповідач ОСОБА_6 набув спірний транспортний засіб шляхом безоплатно придбання у свого брата та таке придбання відбулось під час розгляду справи, а тому ОСОБА_9 не може вважатися добросовісним набувачем;
у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 243/2282/20 у подібних правовідносинах було зроблено висновок, що становивши, що спірний транспортний засіб вибув з володіння власника ОСОБА_1 поза її волею на підставі договору купівлі-продажу, який визнано недійсним, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про витребування цього рухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 , який є останнім набувачем майна за наступними правочинами щодо його відчуження.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Апеляційний суд на підставі копії технічного паспорту серії НОМЕР_2 встановив, що ОСОБА_1 належав на праві власності автомобіль марки Honda Pilot, 2014 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 .
Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу № 02234 від 26 травня 2020 року, укладеного між ФОП ОСОБА_3 , яка діє на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії № 02234 від 26 травня 2020 року та ОСОБА_4 здійснено продаж автомобіля марки Honda Pilot, 2014 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 .
Відповідно до висновку експерта № 35/54-56/21-25 від 21 січня 2021 року судово-почеркознавчої експертизи вказано, що в межах кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 , внесеного до ЄРДР за № 12020065020000881 від 10 жовтня 2020 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 190 КК України було встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Комітент» у наданому на дослідженні договорі комісії № 02234 від 26 травня 2020 року року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Комітент (довірена особа)» у наданому на дослідженні акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 6230/20/002737 від 26 травня 2020 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7281/20/012246 від 21 серпня 2020 року, укладеного між ТОВ «Експерт Оцінка Плюс», яке діє на підставі укладеного з власником транспортного засобу ОСОБА_4 договору комісії № 7281/20/012246 від 21 серпня 2020 року, та ОСОБА_5 , здійснено продаж автомобіля марки Honda Pilot, 2014 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 .
За інформацією ТСЦ МВС № 2642 від 01 лютого 2023 року автомобіль марки Honda Pilot, 2014 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , 26 серпня 2020 року був перереєстрований на нового власника ОСОБА_5 , а також 09 квітня 2022 року був перереєстрований на нового власника ОСОБА_6 .
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України).
Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.
Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.
Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача.
Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 752/5281/20 (провадження № 61-1371 сво 23) вказано, що:
«виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.
Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування положень статті 388 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 243/2282/20 (провадження № 61-14197св21) із зазначенням правового висновку про те, що «передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/8879/21 (провадження № 61-7375сво22) зазначено, що:
«виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.
Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
З огляду на висновки, наведені у цій постанові, з метою узгодження правозастосовчої практики у спірних правовідносинах, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступає від висновку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 607/7354/21 (провадження № 61-11503св22) із зазначенням правового висновку про те, що передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України».
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Апеляційний суд встановив: у травні 2020 року ОСОБА_1 на підставі усної домовленості передала належний їй автомобіль марки Honda Pilot, 2014 року випуску, ОСОБА_7 для тимчасового користування з правом подальшого викупу за ціною 21 500,00 доларів США; автомобіль ОСОБА_7 не повернуто; до ОСОБА_7 ніякі вимоги не заявлялися; у подальшому спірний транспортний засіб було відчужено на підставі договору комісії та договорів купівлі-продажу; в частині відмови у визнанні договору комісії та договорів купівлі-продажу недійсними судове рішення не оскаржується; останнім набувачем став ОСОБА_6 .
За таких обставин, з урахуванням добровільного передання позивачем належного йому автомобіля марки Honda Pilot, 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 на підставі усної домовленості, а також з урахуванням особливостей правого режиму транспортного засобу як рухомого майна, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовної вимоги про витребування спірного автомобіля.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16; від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19; від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19; від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16; від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.
Посилання у касаційній скарзі на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 243/2282/20 необґрунтовані, оскільки є постанова Верховного Суду в складі від 11 грудня 2023 року в справі № 752/5281/20 (провадження № 61-1371 сво 23) про відступлення від такого висновку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про відшкодування збитків, заподіяних злочином, і відновлення становища, що існувало до його порушення шляхом визнання недійсним договору комісії, визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков