03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 757/12697/24 Головуючий у суді першої інстанції - Ільєва Т.Г.
Номер провадження № 22-ц/824/12665/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
27 листопада 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди, відповідно до якого просив суд стягнути з відповідача Державна казначейська служба України на його користь грошові кошти у розмірі 68 842,08 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2021 року було стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральну шкоду на користь ОСОБА_1
Вказував, що 02 березня 2024 року він отримав з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 150 000,00 грн відшкодування моральної шкоди на свою користь шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свій банківській рахунок в Приватбанку.
Вважає, що відповідач прострочив період щодо виконання грошового зобов'язання, а саме: з 17 лютого 2022 року по 01 березня 2024 року, який становить 744 дня.
Таким чином, відповідач, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми та розмір процентів, розмір яких визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Крім того, затримка в своєчасному виконанні рішення суду, щодо відшкодування позивачу грошових коштів в розмірі 150 000 грн., завдала останньому суттєвої моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, вимушених змінах у життєвих стосунках, порушенні нормальних соціальних зв'язків та стосунків з оточуючими людьми, підриві авторитету державних органів для нього, а також інших негативних наслідків.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просив апеляційний суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги вказує, що суд відмовляючи у задоволенні позову, посилався, що Порядок № 845, ані будь - який інший акт законодавства не встановлюють для Казначейства строк для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно із судовим рішенням про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішення діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Отже оскільки законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає строку виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України то у позивача відсутні правові підстави для стягнення 3 % річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання рішення.
Вказує також, що суд дійшов помилкового висновку, що позивачем обрано не правильний спосіб захисту.
Разом з тим, не правильне формулювання позовних вимог не може бути підставою для відмови у позові, а лише може бути підставою для суду викласти формулювання у правильній редакції у резолютивній частині свого рішення.
Відмовляючи в частині вимог через те, що відсутнє преюдиційне рішення про визнання неправомірними дій органів казначейства, а також через відсутні порушення вимог чинного законодавства у діях органів казначейства, суд послався на судову практику, викладену у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 804/2076/17. Проте вказана постанова не є релевантною, оскільки не стосується стягнення моральної шкоди з держави, а також така справа розглядалась в іншому судочинстві.
Суд не звернув уваги на актуальну правозастосовну судову практику викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі 686/7081/21.
Враховуючи вищевикладене, апелянт просив задовольнити подану апеляційну скаргу.
24 жовтня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання від позивача ОСОБА_1 , в якому останній просить під час винесення рішення суду врахувати вартість фактично наданих послуг адвокатом в рамках договору про надання правової допомоги у розмірі 12 000 грн.
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2021 року стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 510000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2021 року було змінено та зменшено розмір в рахунок відшкодування моральної шкоди з 510 000 грн до 150 000 грн.
Так, з даної постанови вбачається, що сторонами у даній справі були позивач, який звернувся з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області, прокуратури Полтавської області.
В рамках даної справи Державна казначейська служба України виступала лише як розпорядник державних коштів та являється установою, з відповідних розрахунків якої буде здійснюватись безпірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, про що зазначено у постанові Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили з дня її прийняття, тобто з від 16 лютого 2022 року.
02 березня 2024 року позивач отримав з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 150 000 грн. відшкодування моральної шкоди на його користь шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свій банківській рахунок в Приватбанку.
Позивач вважає, що період, який прострочив відповідач щодо виконання грошового зобов'язання, з період з 17 лютого 2022 року по 01 березня 2024 року, становить 744 дня, а тому позивач надає свій розрахунок.
Сума інфляційних збитків та 3% річних за період з 17 лютого 2022 року по 01 березня 2024 року: інфляційні збитки складають 44 671,53 грн, 3% річних складають 9 170,55 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), то Казначейство у справі № 550/1440/20 не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України.
Позовні вимоги позивача щодо стягнення з Казначейства інфляційних витрат та 3% річних є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення.
Суд також зазначив, що відшкодування шкоди у цій справі може здійснюватися лише за рахунок коштів державного бюджету, однак позивач заявляє вимогу до Державної казначейської служби України, що є помилково обраним способом захисту.
Відповідачем повідомлено, що на виконанні у органу перебуває КПВК 3504030, до якого застосовується порядок виконання рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, тобто безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження судових рішень.
Оскільки порядок в якому здійснювалось списання коштів на його користь не передбачав позачергового виконання рішення суду, а Казначейство не наділено повноваженнями щодо розприділення бюджету, зміни черговості виконання рішення суду та збільшення бюджетних призначень.
Також зазначено, що виконання рішення суду по справі №607/19538/21 залежить не лише від казначейства, а також від визначеного у законі про Державний бюджет України на відповідний рік обсягу коштів за Бюджетною програмою.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованость доводів позивача, а тому позовні вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди не підлягали задоволенню.
Апеляційний суд не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 та частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Так із матеріалів справи вбачається, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2021 року справі № 554/1440/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування моральної шкоди 510 000,00 грн на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2021 року змінено, зменшено розмір в рахунок відшкодування моральної шкоди зі 510 000,00 грн до 150 000,00 грн; додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2021 року скасовано, розподілено судові витрати, пов'язані з наданням правничої професійної допомоги, та стягнуто з Полтавської обласної прокуратури та Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 по 3050,00 грн з кожної.
Постановою Верховного Суду від27 липня 2022 року вище вказана постанова Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року залишена без змін, а подані Державною казначейською службою України та ОСОБА_1 касаційні скарги залишені без задоволення.
Таким чином згідно до положень ст. 129 Конституції України, ст. 11 ЦК України у Держави виникло зобов'язання здійснити виплату через Державну казначейську службу України Вітру В.В. 150000 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.
Відповідно до ст. 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 6 ст. 4 Закону № 4901-VI Перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.
Враховуючи те, що згідно із судовим рішенням грошові кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України, то відповідно до вимог частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» виконання такого судового рішення покладається на органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, встановлено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).
Для забезпечення безспірного списання коштів з державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку в казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Відповідно до пункту 39 Порядку в разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.
Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.
Згідно з пунктом 35 Порядку Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку стягувані подають документи, зазначені у пункті 6 Порядку, до органу казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.
Орган казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження (пункт 36 Порядку).
Із матеріалів справи, зокрема із листа Державної казначейської служби України вбачається, що виконавчий лист по справі №554/1440/20 про стягнення коштів з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 був поданий останнім та прийнятий Державною казначейською службою України до виконання - 09 листопада 2022 року (а.с. 83,84 т.1), у зв'язку з чим остання мала строк для його виконання протягом трьох місяців, а саме до 09 лютого 2023 року.
Повне виконання судового рішення відбулося лише 01 березня 2024 року, що підтверджується довідкою АТ «КБ «Приватбанк» №DD2ITMIDVTGS98AK від 06 березня 2024 року ( а.с. 12 т.1) та не заперечується самим позивачем.
Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 про несвоєчасне виконання відповідачем вище вказаного рішення - постанови Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року у справі №554/1440/20 є доведеним.
Визначаючи період за який відповідач повинен нести відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду, колегія суддів враховує, положення ч. 6 ст. 4 Закону № 4901-VI, яким надано відповідачу тримісячний строк на виконання вказаного рішення, тому вважає що він фактично сплив 09 лютого 2023 року тому саме із вказаної дати починається прострочення боржника за яке передбачено відповідальність ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Закон №4901-VI не обмежує поширення дії ст. 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, уст. 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 р. у справі № 420/2411/19, провадження № 11-422апп21).
У п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року (справа № 686/7081/21) зазначено: «Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов'язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах».
З урахуванням зазначеного, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність стягнення коштів та самостійного підрахунку інфляційних втрат та 3 % річних виходячи із наступного розрахунку:
Розрахунок інфляційних втрат за період з 09.02.2023 року по 01.03.2024 року індексація на суму 150 000,00 грн [Сукупний індекс інфляції] = 100,70% ? 101,50% ? 100,20% ? 100,50% ? 100,80% ? 99,40% ? 98,60% ? 100,50% ? 100,80% ? 100,50% ? 100,70% ? 100,40% ? 100,30% = 104,981% (за період Лютий 2023 - Лютий 2024)
[Інфляційні нарахування] = 150 000,00 грн (сума боргу) ? 104,981% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 150 000,00 грн (сума боргу) = 7 471,21 грн
Розрахунок 3 відсотків річних за період : з 09.02.2023 року по 31.12.2023 року - 326 днів [Проценти] = 150 000,00 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 326 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 4 019,18 грн ; з 01.01.2024 року по 01.03.2024 року - 61 день [Проценти] = 150 000,00 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 61 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 750,00 грн.
Таким чином три відсотки річних повинен складати 4 769,18 грн ( 4019,18 грн. + 750 грн) .
Отже, враховуючи несвоєчасне виконання рішення суду із 09 лютого 2023 року по 01 березня 2024 року, нарахування інфляційних втрат становить 7 471,21 грн, та 4 769,18 грн. 3% річних, які відповідно ст. 625 ЦК України підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 .
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц).
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (див. постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У зв'язку з тим що відповідач у супереч визначеному чинним законодавством терміну виконання рішення суду його не виконав, чим фактично позбавив позивача права використовувати кошти на свій розсуд, змусив останнього вживати додаткових заходів для налагоджування власних життєвих справ тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача у частині заподіяння йому моральної шкоди є частково доведеним та з врахуванням обставин заподіяння вказаної моральної шкоди вважає що достатнім буде визначити розмір такого відшкодування на рівні 3000 грн.
Висновок суду першої інстанції проте, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у вказаному спорі, колегія суддів вважає помилковим, оскільки саме на відповідача покладений обов'язок здійснювати перерахування коштів із державного бюджету України і саме ним будо допущено порушення зазначених строків виконання рішення суду, тому саме із нього повинно бути стягнуто заподіяну позивачу шкоду згідно до ст. 23, 625 ч. 2 , 1167 ЦК України.
24 жовтня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 про стягнення судових витрат в якому останній просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу з оплати послуг адвоката у розмірі 12 000 грн.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Заперечень щодо не співмірності зазначених витрат складності справи чи обсягу виконаної роботи відповідач не подавав.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав до зменшення заявлених витрат, з огляду на відсутність заперечень відповідача в частині їх співмірності із складністю справи.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 в суді першої та апеляційної інстанції представляє Адвокатське об'єднання «Грань», в особі адвоката Власенка В.І., що підтверджується договором про надання правової допомоги від 11 січня 2021 року.
В матеріалах справи також міститься копія Додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 11 січня 2021 року, відповідно до якої сторони внесли зміни до п.п. 4.1., 4.2 .
Відповідно до положень п.4.1 Додаткової угоди, оплата за договором складає 800 грн за 1 годину роботи, яка визначається актом прийому - передачі наданих послуг, підписаний сторонами договору. Додатково у разі задоволенні /часткового задоволення позову клієнт сплачує АО «Грань» 10 % від суми задоволеного / частково задоволеного позову.
Відповідно до положень п. 4.2. Додаткової угоди, оплата за даним договором здійснюється протягом 3- х місяців з дня підписання відповідного акту прийому - передач наданих послуг, якщо інше не зазначено у відповідному акті.
Відповідно до Акту № 2 прийому - передачі наданих послуг від 23 жовтня 2024 року за договором про надання правової допомоги від 11 січня 2021 року сторони уклали акт про наступне: Адвокат виконав наступну роботу щодо надання правничої допомоги, захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 у цивільній справі № 757/12697/24-ц, провадження № 22-ц/824/12665/2024, про стягнення матеріальної та моральної шкоди з Державної казначейської служби України:
- опрацювання рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року, надання консультацій клієнту щодо змісту рішення;
- проведення консультації з клієнтом щодо підсумкової правової позиції;
- підготовка апеляційної скарги до Київського апеляційного суду та надання відповідних консультацій клієнту, щодо порядку відправлення цієї скарги 28.05.2024 через систему Електронний суд;
- опрацювання ухвали Київського апеляційного суду від 29.05.2024 про витребування справи та надання консультацій клієнту щодо змісту ухвали;
- опрацювання ухвали Київського апеляційного суду від 04.09.2024 про відкриття апеляційного провадження та надання консультацій клієнту щодо змісту ухвали;
- опрацювання ухвали Київського апеляційного суду від 22.10.2024 про призначення справи до судового розгляду та надання консультацій клієнту щодо змісту ухвали;
- підготовка акту прийому-передачі наданих послуг та надання клієнту консультацій в форматі відео конференції щодо порядку відправлення акту прийому-передачі через систему Електронний суд. 2. Всього адвокатом витрачено 15 годин. Вартість фактично виконаних послуг в рамках договору про надання правової допомоги складає 15 годин х 800,00 грн = 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп.
3. Сторони договору не мають будь-яких претензій одна до одної.
4. Акт підписано у двох примірниках українською мовою, по одному примірнику - для кожної Сторони. Обидва примірники мають однакову юридичну силу.
Будь-яких заперечень щодо заявленого розміру судових витрат від відповідача на адресу апеляційного суду не надходило.
У постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 викладено правову позицію, що висновки судів про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду».
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Відповідач не навів доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх не співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача, відповідачем не було подано заперечень щодо заявленого розміру судових витрат, які просить стягнути представник позивача по справі.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Матеріали справи свідчать, що позивач є інвалідом 2 групи, та в силу вимог ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору при подачі позову та апеляційної скарги, тому зазначені витрати повинні бути компенсовані в дохід держави за рахунок відповідача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України .
З врахуванням доведеної суми позовних вимог 15240,39 грн ( 7 471,21 + 4 769,18 + 3000) тому із відповідача в дохід держави після стягненню судовий збір за розгляд вказаної справи - 1211,20 грн за подання позову до суду першої інстанції, та 1 816,80 грн. за апеляційний розгляд справи, а всього 3028 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року, скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкодизадовольнити частково.
Стягнути з Державної казначейської служби України(адреса: 01610, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 7 471,21 грн. інфляційних втрат у зв'язку із несвоєчасним виконанням рішення суду, 4 769,18 грн, три відсотки річних та 3000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди, а всього 15240,39 грн (п'ятнадцять тисяч двісті сорок гривень 39 копійок).
Стягнути з Державної казначейської служби України(адреса: 01610, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 12 000 грн (дванадцять тисяч гривень).
Стягнути з Державної казначейської служби України України (адреса: 01610, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646) в дохід держави судовий збір в розмірі 3028 грнгрн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
Судді :
_______________ ________________ ______________
М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв