27 листопада 2024 року м. Київ
Справа № 757/11906/24
Провадження: № 22-ц/824/11906/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В,
секретар Сакалош Б.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Єнокян Катерини Володимирівни в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2024 року, постановлену під головуванням судді Вовка С. В.,
у справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Якушева Євгенія Анатоліївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,
У березні 2024 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» в особі голови правління Прокопіва Д. В. звернулося до суду із вказаним позовом.
Разом з позовною заявою ОСОБА_3 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на машиномісце, обґрунтовуючи це тим, що ОСОБА_4 незаконно збільшив площу належного йому на час здійснення реєстраційних дій машиномісця за рахунок приміщення загального користування будинку, яке є спільною власністю мешканців ОСББ «Дружби Народів Авеню» з 17,4 кв. м на 60,8 кв. м. В подальшому, ОСОБА_4 відчужив вказане вище машиномісце на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.03.2021 № 185, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якушевою Є. А., якою і було здійснено реєстрацію переходу права власності. Тобто, ОСОБА_4 , діючи протиправно, всупереч вимогам чинного законодавства, фактично привласнив частину спільного майна співвласників багатоквартирного будинку та з метою перешкоджання ефективному відновленню порушених прав співвласників багатоквартирного будинку продав спірне майно ОСОБА_1 .
Враховуючи наведені доводи, вважає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання рішення суду, прийнятого за результатами розгляду справи по суті, оскільки можливе подальше відчуження ОСОБА_1 спірного майна призведе до чергової зміни його власника, що позбавить ОСББ ефективного захисту належних прав у даній справі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2024 року заяву ОСББ «Дружби Народів Авеню» задоволено.
Накладено арешт на гараж (машиномісце) № НОМЕР_1 підвал 1 рівня в літ. А, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Єнокян К. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду та постановити нову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що позивачем не наведено обгрунтувань та не надано суду жодного доказу в розумінні чинного процессуального закону, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Вказує, що матеріали справи не містять доказів існування у відповідача наміру відчужити нерухоме майно та/або вчинення ним дій, спрямованих на його відчуження. Звертає увагу, що на даний час ОСОБА_1 знаходиться за межами України, а відтак, ухвала суду мотивована виключно припущеннями позивача щодо можливого ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову. Вважає, що спірною ухвалою фактично вирішується спір по суті. Окрім того, відмітила, що позивачем всупереч положенням ст. 151 ЦПК України не наведено пропозицій щодо зустрічного забезпечення позову, що мало б слугувати відмовою суду у задоволенні такої заяви.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
В письмових поясненнях адвокат Алексєєнко Б. М. в інтересах ОСББ «Дружби Народів Авеню» апеляційну скаргу вважав необґрунтованою, зазначив, що у разі незастосування заходів забезпечення позову у обраний позивачем спосіб, відповідач матиме можливість відчужити спірне майно третій особі, що позбавить позивача реальної можливості захисту своїх порушених прав та інтересів.
В судовому засіданні адвокат Єнокян К. В. в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала з викладених у ній підстав.
Адвокат Алексєєенко Б. М. в інтересах ОСББ «Дружби Народів Авеню» заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необґрунтованими.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що своєчасне невжиття заходів може стати перешкодою для належного та повного захисту і відновлення порушених цивільних прав заявника, в зв'язку з тим, що спірний гараж (машиномісце) в ході судового розгляду може бути відчужений надалі на користь третіх осіб, що призведе до докладання додаткових процесуальних зусиль позивачем, пов'язаних із формуванням нового суб'єктного процесуального складу або зміни підстави та предмету позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).
За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Тобто, законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З вищенаведених норм процесуального права убачається, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 вирізняється накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
Такий висновок викладений у постанові Велика Палати Верховного Суду у справі № 754/5683/22 від 24.04.2024 року.
З вищевикладеного убачається, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
З матеріалів справи убачається, що між сторонами у справі існує спір, предметом якого є договір купівлі-продажу від 17.03.2021 року № 185 щодо продажу гаражу (машиномісця) № 221 підвал 1 рівня в літ. А, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , площею 60.8 кв. м. від ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , дійсність якого позивач ставить під сумнів.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач насамперед має захистити своє право власності на нерухоме майно, яке внаслідок укладнення оспорюваного правочину було зареєстровано за ОСОБА_1 .
Оскільки визнання недійсним правочину так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то вибраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову.
Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, як зазначено у вищевикладених правових висновках Верховного Суду, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити свої порушені права.
Перевіривши наявність спору між сторонами та, установивши, що існує реальна загроза відчуження машиномісця володільцем, передумовою для чого є скасування Наказу Міністерства юстиції України від 06.08.2021 року № 2803/5, яким було збільшено площу вищезазначеного гаражу з 17,4 кв. м на 60,8 кв. м, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на спірний гараж (машиномісце), що є співмірним заходом забезпечення у межах існуючого спору.
Суд також обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки гараж (машиномісце) навіть при застосуванні заходів забезпечення позову залишається в його володінні та користуванні.
Доводи скаржника про те, що позивачем, всупереч вимог ст. 151 ЦПК України не наведено пропозицій щодо зустрічного забезпечення позову не відповідають дійсності з огляду на те, що зі змісту заяви про забезпечення позову убачається, що позивачем вказано на те, що у даному випадку відсутні підстави для зустрічного забезпечення, адже запропонований захід забезпечення позову за своїм змістом не перешкоджає позивачу користуватись спірним майном до вирішення спору по суті, а лише унеможливлює його відчуження, що не може призвести до нанесення будь-яких збитків ОСОБА_1 .
Між іншим, колегія суддів відмічає, що в будь-якому разі не наведення пропозицій щодо зустрічного забезпечення позову не може слугувати безумовною підставою для відмови в забезпеченні позову, оскільки реалізація заходів зустрічного забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов'язком, за виключенням випадків, передбачених положеннями ч. 3 ст. 154 ЦПК України.
Також є неприйнятними доводи скаржника про те, що застосований захід забезпечення позову фактично вирішує наявний між сторонами спір, оскільки накладення арешту на майно не відновлює порушене право позивача, при цьому не позбавляє права власності відповідача, а лише тимчасово, до розгляду справи по суті, унеможливлює відчуження спірного майна відповідачем.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому, а також про те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, для забезпечення якого заявник просить вжити відповідні заходи.
За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
Апеляційну скаргу адвоката Єнокян Катерини Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
УхвалуПечерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2024 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 29 листопада 2024 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова