Постанова
Іменем України
26 листопада 2024 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/17940/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
за участю секретаря: Марченка М. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва
від 20 вересня 2024 року про відмову в забезпеченні позову
в складі судді Єросової І. Ю.
у цивільній справі №759/18256/24 Святошинського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
третя особа - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_3 ,
про визнання права користування жилим приміщенням,
04 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила:
1) визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 ;
2) поновити реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 шляхом зобов'язання Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації скасувати відомості у реєстрі територіальної громади про зняття ОСОБА_1 із зареєстрованого місця проживання за цією ж адресою.
16 вересня 2024 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам вживати будь-які дії з виселення ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 ; заборонити вселення та реєстрацію місця проживання інших осіб в даній квартирі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову посилалася на те, що спірна квартира протягом 2024 року неодноразово переоформлювалася, змінювалися зареєстровані володільці в квартирі і наразі кінцевим набувачем квартири є відповідач ОСОБА_2 , який передав квартиру в іпотеку. На думку позивачки, за таких обставин в неї є обґрунтовані припущення, що квартира може перейти у власність інших осіб, що в свою чергу унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 вересня 2024 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивачка подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права та без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно з'ясував обставини справи та помилково звузив підстави позову, зазначивши в ухвалі лише про оскарження дій щодо зняття позивача з реєстрації місця проживання. Звернула увагу, що в позовній заяві та в заяві про забезпечення докладно зазначено головні та основні порушення її прав, що стали підставою видворення її з єдиного житла (спірна квартира), яким вона тривалий час на законних підставах користується.
Також вказувала, що відмовляючи в забезпеченні позову, суд зазначив, що обраний спосіб забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження права власності відповідача та поруч з цим не навів аргументів яким чином заборона виселяти позивача або заборона вселяти інших осіб до квартири обмежить права відповідача, як власника.
Суд не врахував наявність в матеріалах справи доказів, що у позивача відсутнє інше житло.
Суд, відмовляючи в забезпеченні позову вдався до вирішення справи по суті, оскільки дійшов висновку, що право власності відповідача є набагато ширшим за своїм змістом аніж право користування позивача.
Суд неправильно застосував положення ч. 7 ст. 319, 395 та 396 ЦК України, а також не врахував, що є обов'язковою умовою для виселення особи із житлового приміщення.
За наведених обставин просила скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 вересня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача - ОСОБА_5 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній. Пояснив, що відповідач не дотримується вимог закону та вчиняє дії по виселенню, а тому необхідним є отримання судового рішення, яке заборонить відповідачу вчиняти незаконні дії до розгляду даної справи. Додав, що провадженні суду існує інша цивільна справа за позовом сина позивачки, в якій її син захищає право власності на цю квартиру.
Представник відповідача - ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення, а ухвалу суду просив залишити без змін. Пояснив, що позивачка ніколи не була власником квартири, а проживала в ній та була зареєстрована з 2017 року, коли ще квартира належала її сину. Даний спір між сторонами не стосується права власності, а лише права користування майно, тому суд обґрунтовано відмовив в забезпеченні позову.
Третя особа ОСОБА_3 , належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Третя особа - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності третіх осіб, які не з'явилися в судове засідання, та не направили своїх представників.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірила доводи апеляційної скарги, законність ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для забезпечення позову в обраний спосіб.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав.
Частиною 1 статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Так, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Таким чином, при вирішенні процесуального питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Як неодноразово наголошує Верховний Суд в своїх постановах, в тому числі і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, на яку посилається позивач в апеляційній скарзі, наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
У даній справі, що переглядається, позивач пред'явив вимоги про визнання за нею права користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_2 , та поновити за нею реєстрацію місця проживання за цією адресою.
Отже, предмет спору у даній справі стосується права користування ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 , що на праві власності належить відповідачу.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що має намір захистити своє право користування вищевказаною квартирою, оскільки проживала та була зареєстрована в цій квартирі задовго до набуття відповідачем у власність.
В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що спірна квартира протягом 2024 року неодноразово переоформлювалася і кінцевим набувачем є наразі відповідач, який в будь-який момент може відчужити квартиру, просила заборонити будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо виселення її та її сина з квартири, а також заборони вселення та реєстрацію місця проживання інших осіб у цій квартирі.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 81/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20.
Аналіз наведених обставин та положень закону приводить до висновку, що не вжиття заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб не зможе призвести до утруднення або неможливості виконання рішення суду про визнання права користування квартирою, оскільки в позовній заяві позивач заявляє вимоги про захист його права користування квартирою, а не права власності. Так, результат позитивного рішення не матиме наслідком зміну власника майна та відповідно необхідність переоформлення права власності за позивачем.
Крім того, щодо вимоги заяви про забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам виселяти позивача із спірної квартири слід зазначити, що даний вид забезпечення є неспівмірним з предметом позову, оскільки у даній справі відповідач не заявляв зустрічних позовних вимог про виселення, тоді як у відповідності до вимог діючого законодавства виселення відбувається лише на підставі рішення суду.
Щодо вимоги про забезпечення позову шляхом заборони вселення та реєстрацію місця проживання інших осіб у спірній квартирі, то такий вид забезпечення позову жодним чином не зможе утруднити виконання рішення суду про усунення перешкод у користуванні квартирою та поновлення реєстрації місця проживання в цій же спірній квартирі, адже законодавцем не обмежена кількість осіб, які можуть користуватися житловим приміщенням. А як вже вказувалося вище про це наголошує Верховний Суд в своїх постановах, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності.
Приймаючи до уваги викладене та зважаючи на те, що заборона виселяти позивачку з квартири та заборона вселяти інших осіб та реєструвати місце проживання інших осіб в спірній квартирі не є тим видом забезпечення позову, який належним чином не забезпечить позивачці реальне та ефективне виконання можливого судового рішення про визнання права користування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги, що не вжиття заходів забезпечення позову в обраний спосіб несе негативні наслідки для позивача, які на її думку, полягають в тому, що вона залишиться без єдиного житла, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду, оскільки за своїм змістом є доводами по суті позовних вимог. Водночас, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки це є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті (постанови Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20).
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не застосував положення ч. 7 ст. 319, 395 та 396 ЦК України, оскільки забезпечення позову є процесуальним питанням, яке вирішується судом без застосування норм матеріального права.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції звузив підстави позову, зазначивши в мотивувальній частині ухвали лише про оскарження дій щодо зняття позивача з реєстрації місця проживання не призвело до неправильного вирішення даного процесуального питання про забезпечення позову, а відтак не може бути підставою для скасування ухвали.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що суд неповно з'ясував обставини справи чи допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення процесуального питання про забезпечення позову.
При цьому, колегія суддів враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява №18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява №49684/99).
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, надавши оцінку доводам заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, дійшов обґрунтованого та мотивованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в заявлений спосіб.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 вересня 2024 року про відмову у забезпеченні позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 29 листопада 2024 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська