Постанова
Іменем України
26 листопада 2024 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/18295/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач)
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
за участю секретаря Марченка М. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дарницького районного суду м. Києва
від 30 вересня 2024 року
в складі судді Заставенка М. О.
у цивільній справі №753/12000/24 Дарницького районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до Товариства о обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна»
про визнання недійсним договору та захист персональних даних,
У червні 2024 року позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом, в якому, посилаючись на відсутність його волевиявлення на вчинення правочину, просив визнати недійсним кредитний договір №1345551 від 14 грудня 2020 року та зобов'язати відповідача видалити персональні дані позивача з електронних баз даних.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, у період з 14 по 27 грудня 2020 року невідомі особи здійснили від імені позивача реєстрацію на 12-ти онлайн-сервісах кредитування і скориставшись його особистими та персональними даними, оформили кредити з подальшим заволодінням грошовими коштами фінансових організацій, які були перераховані на невідомі, не належні позивачеві банківські рахунки. У тому числі, 14.12.2020 з ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір кредиту на суму 4 000,00 грн.
У березні 2021 року позивач надіслав до фінансових установ письмові звернення з проханням провести службові розслідування, надати документи та інформацію, зареєстровані платіжні банківські картки, використані невідомими особами для отримання кредитних коштів, копії договорів та додатків до них, зібрані дані про використані невідомими особами пристрої, ІР-адреси, операційні системи, тощо, з вимогою анулювати укладені без волевиявлення позивача договори. Зокрема, 16.03.2021 було направлено звернення до ТОВ «Лінеура Україна». З інформації, яку вдалося отримати від фінансової компанії, з'ясувалося, що договір від імені позивача укладався за допомогою номера телефону НОМЕР_1 , яким позивач не користувався вже 5 років, та який був проданий іншій особі.
З цих підстав, 26.05.2021 позивач звернувся до правоохоронних органів та згідно з листом Оболонської окружної прокуратури від 11.06.2021 його звернення направлено за належністю до Оболонського управління поліції ГУ НП у м. Києві. 26.05.2021 позивач також надіслав звернення щодо порушень прав споживача до Національного банку України, Департаменту захисту прав споживачів.
Відповідач подав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що позивач не надав доказів щодо відсутності його волевиявлення, не довів, що кредит оформили сторонні особи, як і не довів факту втрати документів, тощо. Однак зазначили, що прийняли рішення про списання усієї суми заборгованості та закриття кредиту за спірним договором і на даний час жодних зобов'язань між сторонами не існує, а тому вважали позов безпідставним.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києвавід 30 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції позбавив його засобів доказування, адже посилання суду на те, що він не довів, що банківська картка на яку було зараховано кошти йому не належить, адже такі відомості можна отримати лише за вимогою суду.
Також на мотиви суду першої інстанції, щодо ненадання витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань останній, в апеляційній скарзі зазначив, що надає такий витяг від 25.10.2024, однак він не міг надати його до суду першої інстанції адже внесення таких відомостей у реєстр відбулося вже після ухвалення оскаржуваного рішення.
За вказаних обставин, просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 вересня 2024 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник ОСОБА_1 в судовому засіданні надав пояснення тотожні, зазначеним в апеляційній скарзі, підтримав її та просив задовольнити з підстав, наведених в ній. Підтвердив, що він хоче визнати договір мікрокредиту недійсним з тих підстав, що такий договір він не укладав, а невідомі особи використали його персональні дані і номер телефону, який йому не належить уже п'ять років.
Відповідач належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив (а. с. 116, 118).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, який не з'явився в судове засідання.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , дослідила матеріали справи, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, та дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 14.12.2020 від імені ОСОБА_1 з використанням електронного підпису з одноразовим цифровим ідентифікатором підписано договір № 1345551 про надання коштів на умовах фінансового кредиту у розмірі 4 000,00 грн.
Листом від 20.04.2021 за №2904 ТОВ «Лінеура Україна» на письмове звернення ОСОБА_1 направило на його адресу паперову копію електронної анкети клієнта-фізичної особи, що сформована за допомогою програми забезпечення та засвідчену паперову копію електронного договору № 1345551 від 14.12.2020 та копію додатку №1 до договору. У відповіді зазначено, що Товариству невідомі повні реквізити банківської картки, яка зазначена у особистому кабінеті, Товариству відома лише маска карти: НОМЕР_3. Також зазначило про те, що 25.03.2021 на підставі договору факторингу відступило своє право грошової вимоги ТОВ «Профіт Капітал».
Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 26.05.2021 звернувся до Київської міської прокуратури із відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення за ст. 182, 189, 200, ч. 3 ст. 190 КК України та надіслав звернення щодо порушень прав споживача до Національного банку України, Департаменту захисту прав споживачів.
Київська міська прокуратура листом від 07.06.2021 повідомила про направлення звернення до Оболонської окружної прокуратури м. Києва.
Відповідно до листа Оболонської окружної прокуратури від 11.06.2021 звернення ОСОБА_1 направлено за належністю до Оболонського управління поліції ГУ НП у м. Києві.
Листом № 14-0004/56535 від 23.06.2021 Національний банк України повідомив позивача, що за відомостями отриманими з ТОВ «Лінеура Україна» на ім'я позивача було укладено 14.12.2020 договір про надання коштів на умовах фінансового кредиту на суму 4 000,00 грн строком на 30 днів. Під час реєстрації було використано контактний номер телефону НОМЕР_1 , на який товариством було надіслано пароль для входу в особистий кабінет. Після цього було здійснено подання заявки на отримання кредиту в якій було зазначено ідентифікаційні дані, бажані умови кредитування та реквізити банківської картки - НОМЕР_2 . Також ТОВ «Лінеура Україна» повідомило, що враховуючи запит Національного банку та звернення позивача ініціювало повернення свого права грошової вимоги за договором, а також товариством було припинено будь які нарахування за договором та комунікації з ОСОБА_1 як боржником.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський Суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі N 907/804/17 викладено правовий висновок про те, що по суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом відсутності факту укладення договору може мати місце лише під час розгляду іншого спору.
Предметом позову у справі, що переглядається в порядку апеляційного провадження, є вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення того, що між ОСОБА_1 як позичальником і ТОВ «Лінеура Україна» як кредитодавцем не було укладено в електронній формі кредитний договір.
Доводами позовної заяви є те, що невідомі особи здійснили реєстрацію від імені позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача та з використанням номеру мобільного телефону, який йому не належить уже 5 років, підписали електронним підписом з використанням одноразового цифрового ідентифікатора договір кредиту на суму 4 000,00 грн, з використанням банківської картки, яка йому не належить. Унаслідок чого від ТОВ «Лінеура Україна» почали надходити дзвінки йому та його родичам щодо заборгованості. Тому позивач такі дії відповідача вважав незаконними з огляду на відсутність, на його думку, кредитних правовідносин між ним та ТОВ «Лінеура Україна».
Таким чином, позивачем заявлено вимогу про визнання кредитного договору недійсним фактично у зв'язку із отриманням ним повідомлень про погашення заборгованості за кредитом.
Колегія суддів приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання недійним договору шляхом визнання факту неукладення у електронній формі кредитного договору сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі №531/2004/18 від 15.09.2021.
Відповідно до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі N 552/6381/17 (провадження N 14-626цс18), від 12 травня 2020 року у справі N 761/44056/17 (провадження N 14-571цс19), від 02 лютого 2021 року у справі N 925/642/19 (провадження N 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апеляційної скарги та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, судове рішення відповідає вимогам законності та вмотивованості.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі позивач.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 29 листопада 2024 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська