03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/11572/2024
09 жовтня 2024 року м. Київ
Справа № 755/6735/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 ,на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року, постановлену у складі судді Савлук Т.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Дніпровський відділ ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири, поновлення місця реєстрації неповнолітніх дітей, визнання недійсним договору купівлі-продажу,
встановив:
У квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Дніпровський відділ ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області в якому просить:
- визнати нерухоме майно - квартиру загальною площею 85,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю;
- визнати право власності на частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1
- поновити реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 11 квітня 2024 року № 521, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року - відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі.
Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Звертає увагу, що в обґрунтування відмови у відкритті провадження судом було невірно застосовано посилання на ст. 19 КАС України, суд безпідставно вважав, що позивачем заявлено вимоги, які підлягають розгляду в порядку різних видів судочинства: у порядку цивільного судочинства - щодо визнання права власності на частку в об'єкті нерухомого майна та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, однак одночасно заявлено вимогу щодо поновлення реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Також вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на ст.188 ЦПК України щодо відмови у відкритті провадження, та те, що в позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Але звертає увагу, що звертаючись із позовом, безпосереднім об'єктом спірних правовідносин є квартира за адресою АДРЕСА_1 . Проте з метою унеможливлення поділу майна, відповідачем у незаконний спосіб було знято з реєстрації неповнолітніх дітей та здійснено відчуження нерухомого майна. Відтак вважає, що ця вимога є похідною позовною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі, просили скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку.
Представник третьої особи Дніпровського відділу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області надіслав заяву про розгляд справи без їх участі, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за відсутності інших учасників справи відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції вважав, що виходячи з предмету спору, позивачем одночасно заявлено вимоги, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства щодо визнання права власності на частку в об'єкті нерухомого майна та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, однак одночасно заявлено вимогу щодо поновлення реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , заявлені вимоги в цій частині підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства .
Відповідно до ст. 29 Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб щодо внесення інформації до реєстру територіальної громади про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування рішень органів реєстрації, зміну інформації в реєстрі територіальної громади можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.
Таким чином, правовідносини у сфері зняття з реєстрації місця проживання є публічно-правовими.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем обрано спосіб захисту, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки захист порушених прав шляхом поновлення реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей має відбуватись з дотриманням вимог та встановленого порядку, визначеного нормами Кодексу адміністративного судочинства України, в свою чергу суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Дніпровський відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири, поновлення місця реєстрації неповнолітніх дітей, визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки позивачем в позовній заяві об'єднанні вимоги щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (ч. 5 ст. 188 ЦПК України).
Однак погодитись з висновками суду першої інстанції неможливо з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Так, за правилами ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або спорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , позивач просила :
- визнати нерухоме майно - квартиру загальною площею 85,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю;
- визнати право власності на частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 ,
- поновити реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ,
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 11 квітня 2024 року № 521, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не вирішувалося питання щодо згоди позивача на зняття з місця реєстрації малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та неповнолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою квартири, яка була придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно, у період проживання однією сім'єю, відтак належить їм на праві спільної сумісної власності.
ОСОБА_1 вказує на те, що 11.04.2024 року ОСОБА_3 здійснив відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу № 521, укладеним з ОСОБА_4 , тоді як з 2019 року у зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , неповнолітня ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . На момент відчуження квартири зазначені особи були зняті з реєстрації за вказаною адресою, з порушенням законодавства та прав неповнолітніх дітей, відповідно до п. 51,52 «Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування)» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2022 року № 265.
Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в позовній заяві об'єднанні вимоги щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (ч. 5 ст. 188 ЦПК України).
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Об'єднання в одне провадження позовних вимог, які належить розглядати за правилами різної підсудності, є неможливим.
На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 березня 2023 року у справі № 215/3640/22.
Частиною четвертою статті 188 ЦПК України передбачено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 5 статті 188 ЦПК України визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, у яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
Відповідно до частини шостої статті 188 ЦПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Зміст наведених норм свідчить, що порушення правил об'єднання позовних вимог, у разі якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не роз'єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05 серпня 2021 року у справі № 199/6042/19 (провадження № 61-11658свп20).
Таким чином, у разі встановлення, що у позовній заяві об'єднані кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, суд першої інстанції мав повернути заяву позивачу, як це визначено п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, а не відмовляти у відкритті провадження у справі.
Разом з тим, відмовляючи у відкритті провадження у справі з тих підстав, що позивачем обрано спосіб захисту, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки захист порушених прав шляхом поновлення реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей, має відбуватись з дотриманням вимог та встановленого порядку, та що зазначені правовідносини у сфері зняття з реєстрації місця проживання є публічно -правовими, суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідачами у справі є виключно фізичні особи - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
При цьому жоден суб'єкт владних повноважень до участі як відповідач позивачем ОСОБА_1 не залучений та до нього не заявлені позовні вимоги.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/201 визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.»
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 489/3691/20 вказано, що «спір про визнання незаконним та скасування реєстраційного запису або рішення державного реєстратора про зняття особи з реєстрації місця може розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на житло іншою особою. Належним відповідачем у такому спорі є особа, за заявою якого позивача було знято з реєстрації місця проживання в житловому приміщенні та його власник на момент розгляду справи, за рахунок якого можливо задовольнити таку позовну вимогу. Органи реєстрації, що забезпечують формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи, або його посадові особі, не можуть виступати належними відповідачами у такому спорі. Такий орган лише зобов'язаний виконати відповідне рішення суду незалежно від того, чи був цей орган залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/2017 (провадження № 14-130цс18) зазначено, що «зі змісту позовної заяви … вбачається, що спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, що належить відповідачу. Позивач оскаржує його дії … спрямовані на надання права реєстрації місця проживання та права користування зазначеною квартирою, оскільки вважає їх незаконними у зв'язку з тим, що ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2015 року на зазначену квартиру було накладено арешт з метою забезпечення виконання рішення суду у справі № 337/1025/15-ц. Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру, вимоги ж до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради є похідними від них. Таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України».
Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 352/536/17.
Крім того, частиною 8 ст. 30 ЦПК України передбачено, що вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просила визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю позивача та відповідача ОСОБА_3 як чоловіка та жінки, що проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу; визнати за позивачем право власності на 1/2 частку спірної квартири та визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 11 квітня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Таким чином, предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру, а похідні вимоги позивача про поновлення місця реєстрації неповнолітніх дітей за адресою спірної квартири не наділяють цей спір ознаками публічно-правового.
Отже, суд першої інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі з тих підстав, що справа належить до юрисдикції адміністративного суду.
Крім того, суд першої інстанції помилково послався на частину 5 статті 188 ЦПК України, якою визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Адже підсудність - це територіальна юрисдикція, правила виключної підсудності визначені ст. 30 ЦПК України, і в даному випадку такі правила позивачем дотримані, оскільки позов пред'явлено за місцем знаходження нерухомого майна.
Відповідно до ч.4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням вимог процесуального права, тому існують підстави для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 28 листопада 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.