03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4135/2024
18 вересня 2024 року м. Київ
Справа № 761/40822/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретарів судового засідання Дубінкіної М.І. , Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Савицького О.А.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про розірвання трудового договору, зобов'язання вчинити дії та стягнення вихідної допомоги,
встановив:
У листопаді 2021 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про розірвання трудового договору, зобов'язання вчинити дії та стягнення вихідної допомоги.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 2016 року він перебував у трудових відносинах з Управлінням, а з 2017 року виконував трудові обов'язки на посаді завідувача сектору - страхового експерта з охорони праці сектору профілактики та розслідування нещасних випадків відділу профілактики страхових випадків Управління.
Позивач зазначав, що з боку службових осіб Управління по відношенню до нього вчинялись неправомірні дії, які мали ознаки дискримінації в галузі права, та полягали у складанні акту про відсутність без поважних причин на робочому місці, вчиненні тиску з метою примушення до звільнення, позбавлення преміювання, упередженому та необ'єктивному розслідуванні викладеного у службовій записці факту неетичної поведінки, невиконання умов колективного договору, залишення без оплати на час перебування на лікарняному та оголошення доган.
Він з врахуванням вказаних обставин звернувся до Управління із заявою про звільнення з підстави, передбаченої ч. 3 ст. 38 КЗпП Україна, однак листом від 19.07.2021 року йому відмовлено у звільненні з цих підстав.
Посилаючись на те, що Управлінням при відмові у його звільненні з підстави, викладеної у заяві, були порушені положення законодавства про працю, позивач такі дії вважав неправомірними, а тому звернувся до суду з позовом з метою захисту своїх порушених прав.
Позивач просив суд визнати трудові відносини між ним та Управлінням, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, припиненими, шляхом розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, згідно заяви від 15.07.2021 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позов.
Вказує, що суд першої інстанції неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, а також неправильного дослідив та оцінив докази. Суд не зазначив в мотивувальній частині оскаржуваного рішення: мотиви відхилення наданих позивачем доказів; не надав жодної оцінки наведених позивачем аргументів щодо наявності підстав для задоволення позову стосовно порушень трудового законодавства, викладених у пунктах 1-6 заяви позивача від 15.07.2021 року про звільнення; проігнорував вимогу зазначити норми права, на які посилався позивач, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо вчинення відносно нього з боку роботодавця будь-якої дискримінації.
Наголошує, що суд першої інстанції взагалі не досліджував, які саме порушення і при складанні яких саме медичних документів послужили визнанню територіальним органом виконавчої дирекції Фонду наданих позивачем листків непрацездатності необґрунтованими.
Надані позивачем для оплати листки непрацездатності не містять жодних, навіть формальних, недоліків. Перевіркою досліджувалися і були виявлені формальні недоліки у медичних картах стаціонарного та амбулаторного хворого, на підставі яких були видані листки непрацездатності, а також викладені претензії щодо окремих лікарських призначень, що у будь-якому разі не є підставою для відмови в оплаті страхового випадку. Позивач об'єктивно не міг і не повинен був контролювати правильність заповнення лікарями медичних карт амбулаторного/стаціонарного хворого і навіть не був з ними ознайомлений.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свою згоду з відмовою відповідача у виплатах по листках непрацездатності, дійшов висновку про відсутність підстав для їх оплати через невідповідність вимогам. Однак висновок суду першої інстанції суперечить матеріалам справи та одночасно не відповідає вимогам чинного законодавства про те, що рішення комісії про відмову у призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності згідно визначеного законом порядку позивачем не оскаржувалось, а тому відсутні підстави для висновку про неправомірність невиплати позивачу роботодавцем цієї допомоги. З матеріалів справи встановлено, що позивач скористався своїм правом і оскаржував рішення комісії, якими йому було відмовлено в оплаті листків непрацездатності до робочого органу виконавчої дирекції Фонду та до виконавчої дирекції Фонду.
Враховуючи, що позивач оскаржив вказані рішення протягом 5-ти денного строку, суд першої інстанції неправильно зробив висновки, що позивач не дотримався встановленого порядку оскарження рішень комісії із соціального страхування.
Крім того, позивач звертався до суду першої інстанції із заявою про фактично отримані послуги з надання правничої допомоги. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні питання розподілу витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу не вирішував. Тому одночасно з розглядом даної апеляційної скарги позивач просить розглянути його заяву від 23.03.2023 про надання доказів на підтвердження фактично отриманих ним послуг. У зв'язку із розглядом справи судом апеляційної інстанції очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 814 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Вказує, що судом першої інстанції було встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо вчинення відносно нього з боку роботодавця будь-якої дискримінації.
Суд дійшов правильного висновку про те, що відмова роботодавця в розірванні трудового договору за заявленими позивачем підставами, не є порушенням трудового законодавства, оскільки відповідні нормативно - правові акти не містять імперативних норм щодо обов'язку роботодавця на розірвання трудових відносин за відповідних обставин.
Щодо відмови у призначенні матеріального забезпечення у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, то рішення комісії про відмову виплати по спірних листках непрацездатності, згідно визначеного законом порядку позивачем не оскаржувались, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати неправомірними невиплати позивачу роботодавцем матеріальної допомоги по тимчасовій непрацездатності.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції) підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - Нижник М.С. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції встановив, що 15 липня 2021 року засобами поштового зв'язку позивачем ОСОБА_3 було подано до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві заяву про звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України.
За результатами розгляду вказаної заяви листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 19.07.2021 р. № 5210-ІІ ОСОБА_3 була надана відповідь про відсутність підстав для звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України з належною та розгорнутою аргументацією такої відмови.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, а судом не встановлено обставин порушення Управлінням умов трудового договору по відношенню до позивача. Відмова роботодавця в розірванні трудового договору за встановленими у справі обставинами не є порушенням трудового законодавства, оскільки відповідні нормативно-правові акти не містять імперативних норм щодо обов'язку роботодавця щодо розірвання трудових відносин за відповідних обставин.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 працював в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві на посаді завідувача сектору - страхового експерта з охорони праці сектору профілактики та розслідування нещасних випадків відділу профілактики страхових випадків Управління.
18.08.2020 року о 17 год. 20 хв. був складений акт про відсутність на робочому місці 18.08.2020 року з 16 год. 22 хв. до 17 год. 30 хв. завідувача сектору- страхового експерта з охорони праці сектору профілактики та розслідувань нещасних випадків відділу профілактики страхових випадків Управляння ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 23).
Наказом Управління «Про проведення службового розслідування в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Києві» від 10.09.2020 року № 22од наказано провести службове розслідування та з'ясувати обставини викладені у службовій записці ОСОБА_3 від 08.09.2020 року щодо можливого постійного тиску на нього з боку керівництва та працівників відділу профілактики страхових випадків Управління, а також застосування до нього погроз та утворена комісія для її проведення (т. 1 а. с. 139).
Згідно з протоколом засідання комісії Управління з службового розслідування від 16.09.2020 року вирішено за результатами проведеного засідання скласти акт службового розслідування та :
1. не застосовувати заходи дисциплінарного впливу до ОСОБА_5 - страхового експерта з охорони праці сектору профілактики та розслідувань нещасних випадків відділу профілактики страхових випадків Управління, у зв'язку з відсутністю підстав.
2. попереджено ОСОБА_3 завідувача сектору - страхового експерта з охорони праці сектору профілактики та розслідувань нещасних випадків відділу профілактики страхових випадків Управління про недопущення в майбутньому розповсюдження неправдивих відомостей щодо керівництва Управління, а також керівництва та працівників відділу профілактики страхових випадків Управління.
3. ОСОБА_6 начальнику відділу профілактики страхових випадків Управління, здійснювати постійний контроль за виконанням посадових обов'язків працівників відділу профілактики страхових випадків Управління та за взаємодією між завідувачами секторів відділу з підпорядкованими працівниками (т. 1 а. с. 141-145).
Наказом Управління «Про накладення дисциплінарного стягнення» від 23.10.2020 року № 902к за порушення трудової дисципліни завідувачу сектору страхового експерта з охорони праці сектору профілактики та розслідування нещасних випадків відділу профілактики страхових випадків Управління ОСОБА_3 оголошено догану (т. 1 а. с. 137).
Наказом Управління «Про накладення дисциплінарного стягнення» від 08.02.2021 року № 63к за порушення трудової дисципліни завідувачу сектору страхового експерта з охорони праці сектору профілактики та розслідування нещасних випадків відділу профілактики страхових випадків Управління ОСОБА_3 оголошено догану (т. 1 а. с. 161, 162).
15.07.2021 року ОСОБА_3 подав до Управління заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з не виконанням відносного нього законодавства про працю, умов колективного і трудового договору (т. 1 а. с. 78-80).
За результатами розгляду вказаної заяви листом Управління від 19.07.2021 року № 5210-ІІ ОСОБА_3 була надана відповідь про відсутність підстав для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (т. 1 а. с. 82).
27.07.2021 року ОСОБА_3 звернувся до директора Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України зі скаргою на дії службової особи, якою грубо порушуються законодавство про працю, в якій просив, зокрема, зобов'язати начальника Управління ОСОБА_7. видати наказ про звільнення на підставі заяви від 15.07.2021 року та виконати вимоги ч. 3 ст. 38, ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116 КЗпП України (т. 1 а. с. 84).
Листом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 06.09.2021 року повідомлено ОСОБА_3 , що виключно Управління наділене повноваженнями призначати/звільняти в установленому порядку працівників Виконавчої дирекції Фонду у місті Києві (т. 1 а. с. 85).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, ст. 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 21 КЗпП України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц , за змістом ст. 38 КЗпП Українирозірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.
Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20) зазначив: «Обов'язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника».
У постанові Верховного Суду від 16 червня 2022 року в справі № 211/5625/19 зазначено, що «розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.
Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у строки, визначені останнім, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору.
Отже, умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є винні дії власника або уповноваженого ним органу через невиконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що Управління, відмовляючи йому у звільненні з підстави, викладеної у заяві, порушило положення законодавства про працю. Позивач вважав, що трудові відносини між ним та Управлінням, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві, повинні бути припиненими, саме шляхом розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Як вбачається із заяви позивача від 15 липня 2021 року, невиконанням роботодавцем щодо нього вимог законодавства про працю, на думку позивача, виразилось у наступному:
1. складання службовими особами Управління неправдивого акту від 18 серпня 2020 року про відсутність позивача на роботі без поважних причин. Вказане не відповідає дійсності, оскільки позивач отримав дозвіл в.о. начальника відділу ОСОБА_5., а відсутність позивача була пов'язана з отриманням медичної допомоги.
2. вчинення протиправного тиску на позивача з боку в.о. начальника відділу профілактики страхових захворювань ОСОБА_5 з метою примусити звільнитися із займаної посади.
3. неправомірне позбавлення преміювання на підставі акту від 18 серпня 2020 року та службової записки ОСОБА_5 від 25 серпня 2020 року.
4. упереджене та необ'єктивне розслідування викладеного позивачем у службовій записці факту неетичної поведінки щодо нього зі сторони ОСОБА_5 .
5. недотримання керівництвом управління положень наказу № 871к від 01.10.2020 року «Про організацію роботи управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві», з яким позивача не було ознайомлено, щодо запровадження дистанційної роботи.
6. невиконання керівництвом Управління п. 2.4 Колективного договору щодо здійснення нагляду за дотриманням безпечних і нешкідливих умов праці, належного побуту для працівників та створення належного психологічного клімату, що підтверджується листом профспілкового комітету ППО Правобережного відділення Управління № 8 від 07.06.2021 року.
7. безпідставного залишення позивача керівництвом Управління без оплати за період перебування на лікарняному згідно листків тимчасової непрацездатності.
8. незаконного оголошення догани наказом № 902 к від 23.10.2020 року.
9. незаконного оголошення догани наказом № 63-к від 08.02.2021 року.
19 січня 2022 року позивач звернувся до суду з заявою про виключення підстав, якими раніше обґрунтовував свої вимоги, оголошення доган згідно з наказами № 902к та № 63-к, оскільки вказані догани є предметом розгляду окремих судових справ.
Обґрунтовуючи заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а в подальшому - і позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач склав неправдивий акт від 18.08.2020 року про відсутність його на робочому місці, що мало наслідком позбавлення його щомісячної виробничої премії у серпні 2020 року.
З матеріалів справи встановлено, що 18.08.2020 року о 17 год. 20 хв. був складений акт про відсутність на робочому місці 18.08.2020 року з 16 год. 22 хв. до 17 год. 30 хв. завідувача сектору - страхового експерта з охорони праці сектору профілактики та розслідувань нещасних випадків відділу профілактики страхових випадків Управління ОСОБА_3, у якому зазначено, що 18.08.2020 року позивач самовільно, без дозволу в.о. начальника відділу профілактики страхових випадків Управління ОСОБА_5. о 16 год. 22 хв. покинув робоче місце та був відсутній до 17 год. 30 хв., чим порушив Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників Управління, затвердженні загальними зборами працівників Управління 15.08.2017 року.
07.09.2020 року ОСОБА_3 подав заяву на ім'я в.о. начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, в якій він повідомляє, що 18.08.2020 р. у зв'язку з погіршенням самопочуття наприкінці дня підійшов до в.о. начальника відділу ОСОБА_5 з проханням піти на годину раніше, щоб встигнути до сімейного лікаря та, отримавши дозвіл від нього, поїхав до лікарні. Підтвердженням його візиту до закладу охорони здоров'я є довідка від лікаря. З 19 по 28 серпня 2020 року він знаходився на стаціонарному лікуванні, а 31.08.2020 року надав до відділу кадрів листок непрацездатності та приступив до виконання своїх посадових обов'язків (т. 1 а. с. 26).
Позивачем не надано суду копію листа непрацездатності за період із 19 по 28 серпня 2020 року, а тому суд позбавлений можливості встановити такі обставини.
Колегія суддів враховує, що копію довідки від 18.08.2020 року № 38, виданої Новопетрівською амбулаторією загальної практики-сімейної медицини, про те, що ОСОБА_3 був на прийомі в лікаря-терапевта 18.08.2020 року (т. 1 а. с. 27), позивач надав відповідачу лише 07.09.2020 року. Позивач не надав логічного обґрунтування, що заважало йому повідомити роботодавця про такі обставини вчасно.
Враховуючи те, що позивач був відсутній на робочому місці 18.08.2020 року з 16 год. 22 хв. до 17 год. 30 хв., що останнім визнається, то складення акта про відсутність позивача на робочому місці було обов'язком посадових осіб відділу по роботі з персоналом Управління.
Стосовно доводів позивача про те, що складання зазначеного акта мало наслідком позбавлення його щомісячної виробничої премії у серпні 2020 року, то колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували такі обставини.
Разом з цим, у заяві начальника Управління ОСОБА_7 на адресу суду першої інстанції зазначено, що при преміюванні враховувалися допущенні позивачем порушення в роботі, зокрема, порушення вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ від 17.04.2019 року № 337, що підтверджується службовою запискою виконуючого обов'язки начальника відділу профілактики ОСОБА_5 від 15.08.2020 року.
Також колегія суддів враховує наявну в матеріалах справи службову записку від 25.08.2020 року на ім'я в.о. начальника Управління Сливкіна П.П., згідно з якої аналіз матеріалів розслідувань нещасних випадків проведених в грудні 2019 та січні - лютому 2020 завідувачем сектором профілактики та розслідування нещасних випадків Управління ОСОБА_3 дає привід зробити висновки щодо порушень ним чинного законодавства України і, зокрема, Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 17.04.2019 року № 339 в результаті неналежного виконання ним своїх трудових обов'язків і зокрема через свою недостатню кваліфікацію щодо розслідувань нещасних випадків і з питань розслідування гострих профзахворювань COVID-19.
Так, 19.08.2020 на пропозицію з боку виконувача обов'язки начальника відділу профілактики страхових випадків Управління ОСОБА_5. звільнитись з роботи, як особа, що знаходиться на пенсії, за власним бажанням, ОСОБА_3 втік в черговий раз з роботи на лікарняний. У зв'язку з зазначеним вище трудовий колектив відділу профілактики страхових випадків просить керівництво Управління звільнити ОСОБА_3 із займаної посади за профнепридатністю (т. 1 а. с. 24). Зазначену службову записку підписали: ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .
Також позивач як на наявність підстав для звільнення його на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України вказував на те, що в.о. начальника відділу профілактики страхових випадків Управління ОСОБА_5. вчиняв на нього протиправний тиск з метою примусити його звільнитися із займаної посади, зокрема допустив образливе висловлювання на службовій нараді.
Зі службової записки ОСОБА_3 від 08.09.2020 року вбачається, що він доводить до відома начальника Управління ОСОБА_7 , що під час засідання 08.09.2020 року з 10.45 по 11.15 часу за участю начальника відділу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 страхового експерта з охорони праці сектору профілактики та розслідувань нещасних випадків відділу профілактики страхових випадків Управління на його адресу була сказана нецензурна лайка. Також доводить до відома, що засідання 08.09.2020 року у начальника відділу ОСОБА_6 було цілеспрямовано на відсторонення його з посади керівника сектору та супроводжувалося погрозами щодо подальшого звільнення за непокору. Ці погрози розцінює як незаконні дії, пов'язані із незаконним звільненням з роботи в управлінні його дружини - ОСОБА_15 та її поновлення на роботі у судовому порядку.
З протоколу засідання комісії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві з службового розслідування від 16.09.2020 року вбачається, що за результатами проведеного засідання складено акт службового розслідування (т. 1 а. с. 32, 33).
До матеріалів справи долучений акт службового розслідування від 17.09.2020 року, з якого вбачається, що головою Комісії були зібрані пояснення ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , службові записки ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 . Згідно вказаних свідчень працівників , комісією не встановлено жодних підстав для застосування до ОСОБА_5 заходів дисциплінарного впливу. Навпаки, обставини, викладені в службовій записці ОСОБА_3 від 08.09.2020 року, не відповідають дійсності, носять наклепницький характер, принижують честь та гідність як керівництва, так і працівників Управління. Отже, згідно з вказаним актом службового розслідування Комісією вирішено:
1. Не застосовувати заходи дисциплінарного впливу до ОСОБА_5 - страхового експерта з охорони праці сектору профілактики та розслідувань нещасних випадків відділу профілактики страхових випадків Управління, у зв'язку з відсутністю підстав.
2. Попередити ОСОБА_3 завідувача сектору - страхового експерта з охорони праці сектору профілактики та розслідувань нещасних випадків відділу профілактики страхових випадків Управлінні про недопущення в майбутньому розповсюдження неправдивих відомостей щодо керівництва Управління, а також керівництва та працівників відділу профілактики страхових випадків Управління.
3. ОСОБА_6 начальнику відділу профілактики страхових випадків Управління, здійснювати постійний контроль за виконанням посадових обов'язків працівників відділу профілактики страхових випадків Управління та за взаємодією між завідувачами секторів відділу з підпорядкованими працівниками.
Отже, суд відхиляє твердження позивача щодо упередженого ставлення до нього, оскільки це твердження спростовується протоколом засідання комісії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві з службового розслідування від 16.09.2020 року та актом службового розслідування від 17.09.2020 року.
Посилання позивача на вчинення відносно нього дискримінації за віковою ознакою та за станом здоров'я є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження мас правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Тобто, з аналізу вказаних норм закону випливає, що дискримінація означає поводження з особою (за відповідними критеріями, як то наприклад, вік, стать, інвалідність тощо) у інший спосіб, ніж з іншими особами.
У постанові від 03.06.2023 року у справі № 752/15831/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що дискримінація це менш прихильне поводження з людиною, ніж з іншими в аналогічній ситуації.
Така позиція Верховного Суду, у свою чергу, кореспондується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, у відповідності до якої дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (справа «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n.48, ECHR 2002-1V).
Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою (рішення від 21.02.1997 р. у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), пункт 39, Reports 1997-1).
Отже, для доведення факту вчинення дискримінаційних дій необхідним є чітке встановлення об'єктивної сторони правопорушення та забезпечення відповідної позиції сторони належними та допустимими доказами.
Однак, як встановлено судом, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо вчинення відносно нього з боку роботодавця будь якої дискримінації.
При цьому колегія суддів вважає, що обставини, викладені у службовій записці за підписами працівників трудового колективу відділу профілактики страхових випадків Управління щодо недотримання та порушення норм чинного законодавства ОСОБА_3 при виконанні своїх трудових обовязків та недостатню, на їх думку, кваліфікацію позивача щодо розслідувань нещасних випадків, зокрема з питань розслідування гострих профзахворювань Covid-19, неможливо вважати проявом дискримінації позивача.
Доводи позивача щодо невиконання керівництвом Управління п. 2.4 Колективного договору щодо здійснення нагляду за дотриманням безпечних і нешкідливих умов праці, належного побуту для працівників та створення належного психологічного клімату, що підтверджується листом профспілкового комітету ППО Правобережного відділення Управління № 8 від 07.06.2021 року, - колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 947/24384/21, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Разом з тим, доказом вказаного порушення трудових прав позивача, яке є підставою звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, ОСОБА_3 визначив лист профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Правобережного відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 07.06.2021 року.
Зі змісту вказаного листа вбачається, що заступник голови профспілкового комітету ОСОБА_17 просить начальника Управління вирішити проблему щодо того, що працівники Правобережного відділення у позаробочий час змушені прибирати туалети та інші приміщення Правобережного відділення. Здійснення таких робіт не входить до обов'язків працівників та жодним чином не оплачується, що порушує їх права ( а.с. 178, т. 1).
Разом з тим, позивач ОСОБА_3 не є працівником Правобережного відділення Управління та членом ППО Правобережного відділення Управління, відтак зазначені у листі обставини жодним чином не порушують трудових прав позивача.
Щодо доводів позивача про безпідставне залишення відповідачем без оплати періоду його перебування на лікарняному згідно з листками непрацездатності, колегія суддів виходить з таких міркувань.
До матеріалів справи долучені копії листків непрацездатності серії АДЯ № 265071 за період з 04 листопада 2020 року по 13 листопада 2020 року (т. 1 а. с. 57), серії АДЯ № 252499 за період з 03 грудня 2020 року по 08 грудня 2020 року (т. 1 а. с. 65) та серії АДЯ № 265563 за період з 08 грудня 2020 року по 18 грудня 2020 року (т. 1 а. с. 49).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), призначаються та надаються за основним місцем роботи.
Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб), або фізичною особою - підприємцем, особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що виплаті роботодавцем допомоги по тимчасовій непрацездатності передує комплекс дій, у тому числі прийняття комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг. При цьому, комісія перевіряє підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг. Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.
Зазначений висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 757/21379/19-ц (провадження № 61-2248св20).
Рішення комісії при робочому органі виконавчої дирекції Фонду може бути оскаржено до комісії, створеної при виконавчій дирекції цього Фонду, а рішення останньої - до його правління (ч. 4 ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
З матеріалів справи встановлено, що рішенням комісії з соціального страхування Управління від 28.12.2020 року листок непрацездатності серії АДЯ № 265071 за період із 04.11.2020 року по 13.11.2020 року визнано таким, що виданий необґрунтовано на весь період тимчасової непрацездатності з приводу страхового випадку з причиною непрацездатності «загальне захворювання -1» (т. 1 а. с. 59).
Позивач оскаржив зазначене рішення до Управління.
Рішенням Управління від 08.02.2021 року № 08/426 встановлено, що листок непрацездатності серії АДЯ № 265071 за період із 04.11.2020 року по 13.11.2020 року виданий необґрунтовано на весь період, у зв'язку з порушенням вимог наказів МОЗ України. Зазначений висновок Управління базувався на наступних недоліках:
1. Лікарем-травматологом КНП «ВЦРЛ» ВРР: в медичній картці не відображено ознаки втрати ОСОБА_3 працездатності (характерних скарг, об'єктивного статусу по органах і системах, особливо органах руху (нижні кінцівки, в т.ч. особливостях ходи, об'ємів виконання рухів в суглобі та ін.); необґрунтовано тимчасову непрацездатність з урахуванням характеристики виконуваної роботи (страховий експерт) та можливості її виконувати; не призначено поглибленого обстеження (консультації ревматолога, уролога, МРТ (КТ) гомілково-ступневого суглобу) для проведення диференційної діагностики захворювання, встановлення діагнозу для призначення своєчасного і ефективного лікування з метою відновлення працездатності, що може свідчити лише про легкий перебіг захворювання та відсутність показань для поглибленого обстеження; з лікувальною метою призначено обмежувальні заходи і лише при болях рекомендовано вживати по 1т диксаміну, що також підтверджує легкий перебіг захворювання, яке не потребує протизапального, фізіотерапевтичного та інших видів лікування; не надано для перевірки журнали реєстрації рентгенеологічних досліджень для підтвердження дійсності виконання рентгенографії лівого гомілково-ступневого суглобу.
2. В документації, що була предметом експертизи наявна інформація, яка не відповідає дійсності, про випадки тимчасової непрацездатності (їх кількість із зазначенням днів та причин) за останні 12 місяців (т. 1 а. с. 61).
Рішенням комісії з соціального страхування від 16.02.2021 року листки непрацездатності серії АДЯ № 252499 за період з 03.12.2020 року по 08.12.2020 року визнаний такий, що виданий необґрунтовано за весь період, серії АДЯ № 265563 за період із 08.12.2021 року по 12.12.2020 року (5 днів) визнаний такий, що виданий обґрунтовано, а з 13.12.2020 року по 18.12.2020 року - необґрунтовано. ( а.с. 68, т. 1).
Позивач оскаржив зазначене рішення до Управління.
Рішенням Управління від 10.03.2021 року № 08/792 встановлено, що листки непрацездатності серії АДЯ № 252499 за період з 03.12.2020 року по 08.12.2020 року визнаний такий, що виданий необґрунтовано за весь період, серії АДЯ № 265563 за період із 08.12.2021 року по 12.12.2020 року (5 днів) визнаний такий, що виданий обґрунтовано, а з 13.12.2020 року по 18.12.2020 року - необґрунтовано, у зв'язку з порушенням вимог наказів МОЗ України.
Зазначений висновок Управління базувався на наступних недоліках та порушеннях у веденні первинної медичної документації:
1. В медичній карті амбулаторного хворого КНП «ЦПМСД» ВРР лікарем загальної практики сімейної медицини відображено ознаки втрати працездатності (скарг, об'єктивного статусу по органах і системах), анамнезу захворювання, страхового анамнезу, не обґрунтовано тимчасову непрацездатність з урахуванням характеру виконуваної роботи (страховий експерт) та можливості її виконувати;
2. В медичній карті стаціонарного хворого КНП «ВЦРЛ» ВРР лікуючим лікарем не описано план обстеження лікування, динаміку перебігу хвороби, в МКСХ відсутні огляди лікаря, не описано проявів тривалості та медикаментозної терапії при гіпертонічних кризах, не проводилося динамічне вимірювання АТ на обох кінцівках, холтер-моніторингу АТ, ЕКГ для визначення ступеня функціональних порушень в організмі, не проведено поглибленого обстеження для проведення диференційної діагностики захворювання, встановлення діагнозу для призначення своєчасного та ефективного лікування та його корекції, що не сприяло підбору своєчасного та ефективного лікування;
3. В документації, яка була предметом експертизи, відсутня інформація про випадки тимчасової непрацездатності за останні 12 місяців (т. 1 а. с. 71, 72).
Таким чином, рішенням комісії з соціального страхування Управління та самого Управління вирішено відмовити позивачу в призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності по спірних листках непрацездатності АЯ № 265071, АЯ № 252499, АЯ № 265563 із наведенням відповідного обґрунтування та з посиланням на порушення вимог наказів МОЗ України.
У визначеному законом порядку позивач не оскаржував зазначених рішень про відмову в призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності, а тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для висновку про неправомірність невиплати позивачу роботодавцем матеріальної допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Доводи позивача про те, що його не ознайомлено із положеннями наказу від 01.10.2020 року № 871К «Про організацію роботи управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві», є безпідставними, оскільки зі змісту цього наказу вбачається, що відділ по роботі з персоналом Управління зобов'язувався довести його зміст до відома першого заступника та заступників начальника Управління, а також керівників структурних підрозділів Управління, начальників відділень Управління.
Як вбачається зі змісту доповідної записки начальника відділу профілактики страхових випадків Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві Бочарової О.Б., інформація щодо змісту наказу Управління була доведена ОСОБА_3 на виробничій нараді з працівниками відділу 21.10.2020 року. При цьому робота відділу не передбачає дистанційну роботу, тому що є оперативною та через великий обсяг паперових документів ( матеріалів розслідування нещасних випадків тощо), які щоденно надходять до Управління і повинні бути розглянуті, оброблені та введені в установлені терміни в «Централізовану систему обліку нещасних випадків та профзахворюваності у складі ЄІАС» ( а.с. 219, т. 1)
За встановленими у справі обставинами, Управлінням не визнано та не підтверджено зазначені у заяві позивача про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України доводи щодо порушення роботодавцем законодавства про працю, якими заявник обґрунтовував свої вимоги.
За результатами розгляду заяви позивача листом Управління від 19.07.2021 року № 5210-ІІ позивачу надана відповідь про відсутність підстав для звільнення його за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з належною та розгорнутою аргументацією такої відмови.
Під час розгляду справи судом позивачем не доведено належними та допустимими доказами, а судом не встановлено обставин порушення Управлінням законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору по відношенню до позивача.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відмова Управління в розірванні трудового договору з позивачем за підставами ч. 3 ст. 38 КЗпП України не є порушенням трудового законодавства, оскільки чинне законодавство не містить імперативних норм щодо обов'язку роботодавця щодо розірвання трудових відносин за встановлених у справі обставин.
Посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що надані позивачем для оплати листки непрацездатності видані в повній відповідності з вимогами Інструкції «Про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян», затверджену наказом МОЗ України від 13.11.2001 року № 455, тобто на бланках установленої форми, належними лікарями, які працюють у належних медичних установах, не спростовують висновків суду, оскільки рішеннями комісії з соціального страхування Управління, а також самого Управління за результатами перегляду рішень комісії, встановлено необґрунтованість видачі спірних листів непрацездатності із зазначенням відповідних мотивів (про що вказано вище у судовому рішенні), які не пов'язані із недотриманням установленої форми бланка чи видачі неналежним лікарем.
Доводи апеляційної скарги про те, що підстави для відмови в оплаті тимчасової непрацездатності застрахованій особі визначені статтею 69 Конвенції № 102 МОП «Про мінімальні норми соціального захисту», статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та не були встановлені судом, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, з огляду на те, що позивач не надав доказів, що він оскаржував рішення комісії з соціального страхування Управління та самого Управління про відмову позивачу в призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності по спірних листках непрацездатності АЯ № 265071, АЯ № 252499, АЯ № 265563 до суду, зокрема в межах справи щодо виплати позивачу матеріального забезпечення в період непрацездатності, тоді як законність зазначених рішень не є предметом розгляду в цій справі.
Інші доводи апеляційної скарги не відповідають встановленим обставинам справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та таким доводам була дана оцінка в мотивувальній частині рішення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 - 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 судом першої інстанції відмовлено та апеляційний суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, то понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 29 листопада 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.